Ухвала

від 09.02.2015 по справі 2а-12419/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2015 року м. Київ К/800/64317/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Кошіля В.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФСу м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.02.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2013 року

у справі № 2а-12419/12/2670

за позовом Приватного акціонерного товариства «Київбуддеталькомплект»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФСу м. Києві

про визнання незаконними дій та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Приватне акціонерне товариство «Київбуддеталькомплект» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м.Києва Державної податкової служби про визнання незаконними дій та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.02.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2013 року, позов задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби від 25.07.2012 року №0002012250.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

У зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання до суду повернувся конверт із судовою повісткою, яка направлялась на адресу позивача.

Відповідно до частини першої статті 40 КАС України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається їм за останньою адресою і вважається врученою.

За таких обставин, є підстави вважати, що про дату, час та місце проведення судового засідання позивач повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної документальної перевірки ПАТ «Київбуддеталькомплект» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року та з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року, відповідачем складено акт від 05.04.2012 року № 77/22-511/04012419, яким встановлено порушення п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 1 006 124, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.07.2012 року № 0002012250, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 156 954, 00 грн., з яких 1 006 124, 00 грн., - за основним платежем та 150 830, 00 грн., - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу щодо нікчемності правочину між позивачем та його контрагентом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку щодо неправомірного прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини з Приватним підприємством «Енерго-Комплекс» на підставі договорів на виконання власними та/або залученими силами і засобами відповідно до проектної документації та у встановлений строк робіт по улаштуванню цементно-піщаної стяжки та штукатурки на об'єкті.

Виконання умов вказаних договорів підтверджується наявними у матеріалах справи копіями договорів, податковими накладними, актами приймання виконаних підрядних робіт, банківськими виписками, локальним кошторисом, ліцензіями на будівельну діяльність.

Крім того, доводи відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства на підставі висновків акта про неможливість зустрічної звірки контрагента позивача правомірно не прийнято до уваги, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Доказів на підтвердження того, що на час укладення угод позивач та його контрагент не знаходились в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та не були платниками податку на додану вартість відповідачем на надано.

Оскільки в недодержання ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення, колегія суддів вважає правильними судові рішення першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФСу м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.02.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2013 року у справі № 2а-12419/12/2670 - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді В.В.Кошіль

Н.Г.Пилипчук