Ухвала

від 09.02.2015 по справі 818/1052/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2015 року м. Київ К/800/54546/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Кошіля В.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Сумської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 16.05.2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року

у справі № 818/1052/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Лебединський машинобудівний дослідно-експериментальний завод «Темп»

до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Публічне акціонерне товариство «Лебединський машинобудівний дослідно-експериментальний завод «Темп» звернулось до суду з адміністративним позовом до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 16.05.2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року, позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Сумської міжрайонної державної податкової інспекції (Лебединське відділення) від 20.12.2012 року № 0001292301, № 0001302301, від 18.10.2012 року № 0000392301.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

У зв'язку із неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, ця справа розглядалася у порядку письмового провадження згідно із статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної планової виїзної перевірки ПАТ «Лебединський МБДЕ завод «Темп» з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.06.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 30.06.2012 року, відповідачем складено акт від 03.10.2012 року № 264/22/02971676, яким встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог: - пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.1, 198.2, 198.4, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.7, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 293 249, 00 грн. та завищено від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за червень 2012 року в сумі 102 941, 00 грн.; - пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.7, пп.138.10.6 п. 136.10 ст. 138, п.п. 139.1.6, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 436 026, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 08.10.2012 року № 00000392301, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 102 941, 00 грн.; від 20.12.2012 року № 0001292301, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 533 546, 75 грн., в тому числі за основним платежем - 436 026, 00 грн. та за штрафними санкціями - 97 520, 75 грн; від 20.12.2012 року № 0001302301, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 366 561, 25 грн., в тому числі за основним платежем - 293 249, 00 грн. та за штрафними санкціями - 73 312, 25 грн.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо нереальності господарських операцій позивача з його контрагентами.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку щодо неправомірного прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Пунктом 14.1.27 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини з ТОВ «ХОТ Крісталс, ЛТД» на підставі договору постачання та «Торговий Дім «Уралмаш» на підставі договору поставки.

Виконання умов вказаних договорів підтверджується наявними у матеріалах справи копіями договорів, податковими накладними, видатковими накладними, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними, договором на транспортне обслуговування, актами приймання-передачі виконаних робіт перевізниками, подорожніми листами, наказами на відрядження, посвідченнями про відрядження працівників позивача, випискою з книги обліку видачі довіреностей, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, специфікацією.

Матеріалами справи підтверджується подальша реалізація придбаного товару.

Крім того, доводи відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства на підставі висновків акта про результати перевірки контрагента позивача правомірно не прийнято до уваги, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Доказів на підтвердження того, що на час укладення угод контрагенти позивача не знаходились в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та не були платниками податку на додану вартість відповідачем на надано.

Оскільки в недодержання ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень, колегія суддів вважає правильними судові рішення першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Сумської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 16.05.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року у справі № 818/1052/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді В.В.Кошіль

Н.Г.Пилипчук