Ухвала

від 05.03.2015 по справі 810/6261/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/6261/14 Головуючий у 1-й інстанції: Лапій С.М. Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.

У Х В А Л А

Іменем України

05 березня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Мамчура Я.С.,

Шостака О.О.,

при секретарі: Оліщук А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області та просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.08.2014 №0006242201/2712.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що позивачем були неправомірно віднесені до складу податкового кредиту суми за господарськими операціями з ТОВ «Фінасрибзбут», оскільки господарські операції між вказаними підприємствами не спрямовані на настання реальних наслідків та мають ознаки фіктивних.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційної скарги і докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, посадовими особами Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТДВ «Узинський цукровий комбінат» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Фінасрибзбут» за період з 01.12.2013 по 31.01.2014, за результатами якої складено Акт від 04.08.2014 №2473/10-02-22-01/00372536/78.

В ході проведення перевірки встановлено порушення позивачем: п.198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податку на додану вартість на загальну суму 461 213 грн.

На підставі вищеозначеного Акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.08.2014 № 0006242201/2712, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 691 820,00 грн., з яких 461 213 грн. - за основним платежем, та 230 607 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій, доводили б невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо, - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як вбачається з матеріалів справи, за період, що перевірявся, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Фінансрибзбут».

Так, згідно договору поставки від 02.12.2013 № 267 ТОВ «Фінансрибзбут» (Постачальник) зобов'язується передати ТОВ «Узинський цукровий комбінат» (Покупець) мелясу бурякову ДСТУ 3696-98. Згідно п. 2.3 договору поставка здійснюється транспортом Покупця за рахунок останнього.

Також згідно договору поставки від 03.01.2014 № 24 ТОВ «Фінансрибзбут» (Постачальник) зобов'язується передати ТОВ «Узинський цукровий комбінат» (Покупець) паливні гранули (пеллети).

Фактичне виконання договірних зобов'язань за вказаними господарськими операціями підтверджується наступними первинними бухгалтерськими документами, а саме: договорами, видатковими накладними, податковими накладними та банківськими виписками.

Вищеозначені документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. На момент укладення договорів, контрагент позивача мав Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Крім того, суд враховує, що предмет вказаних господарських операцій позивача відповідає видам його господарської діяльності, що підтверджується аналізом господарських операцій з придбання товарів та послуг і їх подальшого використання у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Стосовно посилань податкового органу на висновки Акту ДПІ у Печерському районі м.Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Фінансрибзбут» від 10.04.2014 №1120/26-55-22- 09/38650955, як на доказ «фіктивності» спірних господарських операцій, колегія суддів зазначає наступне.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини 2 статті 71 КАСУ, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ст. 69 ч. 1 КАСУ).

Згідно з ч. 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не приймає до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 4 ст. 70 КАС України передбачено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 89 КАСУ, відповідно до приписів якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з п. 73.5 ст. 73 ПК України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання. Зустрічна звірка здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків і зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання в десятиденний термін.

Що стосується висновків Акта щодо виявлених порушень норм податкового законодавства, колегія суддів звертає увагу, що у податкового органу відсутні повноваження щодо здійснення в межах проведення зустрічних звірок контролю за дотриманням податкового законодавства платниками. Функції контролю за дотриманням податкового та іншого законодавства реалізується шляхом проведення перевірок у випадках і в порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Крім того, слід зазначити, що Актом звірки (перевірки) контрагента встановлена неможливість проведення зустрічної звірки. Разом з тим, жодні первинні документи бухгалтерського обліку чи податкової звітності при цьому не досліджувалися.

Таким чином, висновки Акту, зроблені податковим органом, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, не є належним джерелом доказів та є такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Крім того, слід зазначити, що посилання податкового органу на неможливість проведення зустрічної звірки такого постачальника з питань їх взаємовідносин з контрагентами, не може вважатися беззастережним та безперечним доказом на підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій. (Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.04.2011 у справі № К-30752/10).

Більше того, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Поряд з цим, вказані в Акті звірки недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні правочинів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Так, публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на що посилається відповідач, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, суд вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачем таких доказів надано не було.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.04.2012 у справі № К-9574/08.

Разом з тим, податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання контрагентами позивача господарських операцій за спірними Договорами, наявності факту узгодженості їх дій з ТОВ «Узинський цукровий комбінат» з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями контрагентів.

Стосовно посилань податкового органу на дефекти форми товарно-транспортних накладних як на підставу правомірності винесення оскаржуваного повідомлення-рішення колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:

Застосуванням формального підходу до визначення достовірності первинних документів інтересам добросовісної особи може бути заподіяна шкода, причому без будь-якої вини з її боку.

Крім того, вимоги статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо необхідної наявності в кожному первинному документі належних реквізитів варто поширювати саме на того суб'єкта господарювання, який веде бухгалтерський облік. Немає підстав покладати відповідальність за невиконання обов'язку щодо належного ведення бухгалтерського обліку одним суб'єктом господарювання на інших, зокрема, на його контрагентів.

Таким чином, відповідно до зазначеного Закону відповідальність за недостовірність даних первинних документів несуть особи, які забезпечують ведення бухгалтерського обліку та складають ці первинні документи. А відтак, контрагенти суб'єкта господарювання не можуть нести відповідальності за недобросовісне виконання ним своїх обов'язків щодо складання первинних документів.

Тому, невиконання обов'язку щодо належного підписання первинного документу, складеного однією особою і переданого іншій особі, може позбавляти цю накладну статусу первинного документу або в разі обізнаності контрагента з відсутністю повноважень щодо складання такого документу, або в разі фактичної відсутності господарської операції.

В свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов'язань суб'єкта господарювання, а не повноваженнями осіб із складання первинних документів, що засвідчують здійснення самої господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17 червня 2014 року по справі № К/800/10842/13.

Посилання ж на висновок почеркознавчої експертизи за відсутності в матеріалах справи самого висновку, відсутності будь-яких відомостей про те в рамках якого провадження було проведено таку експертизу та відсутності відомостей про кінцевий результат такого провадження, є лише бездоказовими припущеннями податкового органу та не можуть свідчити про «фіктивність» спірних господарських операцій.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те що правочини між ТОВ «Узинський цукровий комбінат» та ТОВ «Фінансрибзбут» були укладені з метою здійснення підприємницької діяльності, наявність у посадових осіб підприємств умислу на укладення вказаних Договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Натомість викладені податковим органом в акті перевірки доводи не містять правового підґрунтя та спростовуються матеріалами справи, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не виявлено, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови суду немає.

Керуючись ст.ст.41, 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2014 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 10 березня 2015 року.

.

Головуючий суддя Желтобрюх І.Л.

Судді: Мамчур Я.С

Шостак О.О.