Ухвала

від 04.03.2015 по справі 826/4807/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2015 року м. Київ К/800/42155/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Ігнатенко О.В.,

за участю представників сторін:

позивача - Погружальської К.В., Залуського Ю.Ю.,

відповідача - Вдовенка К.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.05.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013

у справі №826/4807/132-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Юрсала" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.05.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013, задоволено позовні вимоги Товариства в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.03.2013 № 0003415522, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення від'ємного значення ПДВ за січень, лютий, квітень-червень, серпень, вересень 2009 року в загальному розмірі 687 997 грн.

У прийнятті цих судових актів суди попередніх інстанцій виходили з того, що: право платника на перенесення залишку від'ємного значення ПДВ до податкового кредиту наступного звітного періоду не обмежено строком позовної давності, установленого статтею 257 Цивільного кодексу України; фактична прибутковість господарської операції не є обов'язковою умовою для виникнення у платника права на податковий кредит; право платника на включення до податкового кредиту ПДВ за податковою накладною не обмежено податковим періодом виписки такої накладної.

Посилаючись на невідповідність наведених висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та повністю відмовити у задоволенні позову Товариства. Зокрема, на обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що: збитковий характер операцій позивача із здійснення підготовчих робіт для будівництва торговельно-розважального центру виключає право Товариства на податковий кредит за цими операціями; включення до податкового кредиту у квітні, травні та серпні 2009 року ПДВ за податковими накладними попередніх звітних періодів за відсутності скарги на постачальника не відповідає правилам формування податкового кредиту, визначеним у пункті 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та у пункті 198.3 статті 198 Податкового кодексу України.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про відповідність висновків судів нормам матеріального права, що регулюють розглядувані правовідносини, та судовій практиці, яка склалася при розгляді даної категорії спорів, і просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог ДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про:

незаконне відображення позивачем у складі податкового кредиту за квітень, травень, серпень 2009 року ПДВ у сумі 4160,08 грн. за податковими накладними, складеними постачальниками у попередніх звітних періодах, за відсутності доказів несвоєчасного отримання платником цих накладних;

відсутність у позивача права на податковий кредит за операціями, здійсненими у рамках проведення підготовчих заходів для спорудження об'єкта нерухомості, будівництво якого не розпочалося на час проведення податкової перевірки, та за відсутності ознак прибутковості у цих операцій.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв до 01.01.2011) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, наведена норма Закону лише містить вказівку на період, в якому у платника виникає право на податковий кредит. У той же час зі змісту положень пункту 7.4 статті 7 названого Закону вбачається, що оскільки формування податкового кредиту з ПДВ є правом платника, то використати таке право він може у будь-якому із звітних періодів за умови дотримання умов такого формування.

При цьому закон не ставить реалізацію такого права в залежність від будь-яких умов, зокрема, від моменту отримання платником податкової накладної від постачальника або від подання скарги на постачальника.

Судами не було виявлено включення позивачем до податкового кредиту у квітні, травні, серпні 2009 року сум ПДВ поза межами 1095-денного строку.

А відтак відмова у підтвердженні обґрунтованості податкового кредиту лише на тій підставі, що його було сформовано не у належному податковому періоді, не може бути визнана правомірною, у зв'язку з чим суди цілком законно визнали розглядуваний висновок податкового органу таким, що не відповідає вимогам чинного податкового законодавства.

Правильною є і надана судами правова оцінка доводам податкового органу щодо позагосподарського характеру витрат платника за операціями, пов'язаними із здійсненням підготовчих заходів для спорудження об'єкта нерухомості, будівництво якого не розпочалося на час проведення податкової перевірки.

Адже для цілей оподаткування кваліфікуючою ознакою господарської діяльності є її спрямованість на отримання доходу, що, в свою чергу, передбачає наявність у платника відповідної мотивації при вступі у господарські правовідносини з іншими суб'єктами господарювання.

При цьому слід зазначити, що власне збитковість господарської діяльності не є ознакою відсутності розумних цілей економічного характеру у господарської операції. Податкове законодавство не містить положень, що дають можливість податковому органу оцінювати здійснені платником витрати по сплаті ПДВ у ціні товарів, робіт, послуг з позиції їх економічної доцільності, раціональності та ефективності господарських взаємовідносин, у зв'язку з чим прибутковість або збитковість конкретних господарських операцій або діяльність платника в цілому за певний податковий період не може слугувати підставою для висновку про відсутність ділової мети або спрямованості діяльності без мети отримання прибутку, тобто для одержання необґрунтованої податкової вигоди.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, перспектива отримання очікуваного прибутку від розглядуваних операцій полягала у майбутньому використанні збудованого торговельно-розважального комплексу у господарській діяльності платника.

Податковим органом, в свою чергу, не доведено, що вказані витрати було здійснені позивачем з іншою ціллю, ніж для здійснення його виробничої діяльності.

А відтак суди дійшли цілком об'єктивного висновку про відсутність підстав для кваліфікації сформованого позивачем податкового кредиту за цими операціями як необґрунтовану податкову вигоду.

З огляду на правила формування від'ємного значення ПДВ, наведені у пункті 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктах 200.1-200.4 статті 200 Податкового кодексу України, судами викладено правильну правову позицію відносно того, що податкове законодавство не обмежує у часі право платника на перенесення залишку від'ємного значення ПДВ до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Не дають підстави для висновку про існування відповідних обмежень ані положення підпункту 15.3.1 пункту 15.3 статті 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (який діяв до 01.01.2011), за змістом якого заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування, ані аналогічні за змістом приписи пункту 102.5 статті 102 Податкового кодексу України.

Адже наведеними нормами встановлено граничний строк для подання заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування; підстави для поширення цього строку на порядок перенесення платником залишку від'ємного значення ПДВ, що після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, відсутні; інше розуміння податковою інспекцією цих законодавчих положень не ґрунтується на їх змісті та є проявом довільного тлумачення інспекцією податкових норм.

На підставі цього суди цілком правомірно визнали протиправним оспорюване податкове повідомлення-рішення.

З огляду на відповідність висновків судів по суті спору вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам даного спору, правильність ухвалених у справі судових актів, підстави для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій та задоволення касаційних вимог відсутні.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.05.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013 у справі №826/4807/132-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько