Постанова

від 11.03.2015 по справі 906/1408/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2015 р. Справа № 906/1408/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Грязнов В.В. ,

суддя Розізнана І.В.

при секретарі судового засідання Клімук Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду Житомирської області від 16.12.2014 р. у справі №906/1408/14

за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"

до публічного акціонерного товариства "Житомирзооветпостач"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1

про стягнення 9032,38 доларів США

за участю:

представника позивача - ОСОБА_3,

представника відповідача - не з'явився,

третьої особи - ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" звернулось до місцевого господарського суду із позовом до публічного акціонерного товариства "Житомирзооветпостач", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про стягнення 20596,18 доларів США та 19287,09 грн.

Заявою від 16.12.2014 року позивач уточнив свої вимоги та просив стягнути з відповідача 9032,38 доларів США, з яких: 5744,02 доларів США заборгованості за тілом кредиту, 1095,55 доларів США заборгованості за відсотками, 2133,80 доларів США пені за тілом кредиту, 59,01 доларів США пені за відсотками.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 16.12.2014 року (суддя Тимошенко О.М.) вказаний позов з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 5744,02 доларів США заборгованості за тілом кредиту, 1095,55 доларів США заборгованості за відсотками, 27591,78 грн. пені за тілом кредиту, 763,05 грн. пені за відсотками. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що на виконання договору №Z012/110/475 від 06.07.2007 року позивач надав ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 250000,00 доларів США, натомість остання свої зобов'язання належним чином не виконала, допустивши прострочення сплати платежів. Суд також встановив, що уклавши договір поруки №Z012/110/475/1 від 06.07.2007 року ПАТ "Житомирзооветпостач" на добровільних засадах взяло на себе обов'язок відповідати по зобов'язанням боржника. З огляду на встановлені обставини справи та приписи ст.ст. 11, 509, 525, 526, 553, 554, 559, 612, 626, 628, 629, 1049 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 звернулась із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові. Апелянт, зокрема, зазначає, що судом першої інстанції необґрунтовано стягнуто пеню, нараховану станом на день винесення рішення у справі, у той час коли пеня на день подачі позову до суду була значно меншою. Звертає увагу апеляційного суду на наявність об'єктивних обставин, що унеможливлюють виконання боржником зобов'язань за договором.

Крім того, апелянт подала додаткові письмові пояснення, в яких вказує на відсутність у позивача відповідної ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій станом на день укладення кредитного договору від 06.07.2007 року.

Клопотання апелянта про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням у цивільній справі №369/10918/14 за позовом ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 про стягнення боргу не підлягає задоволенню, оскільки обставини, які розглядаються (встановлюються) іншим судом, можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

Більше того, будь-які факти, які можуть бути встановлені у рішенні по справі №369/10918/14 жодним чином не впливають на оцінку доказів апеляційним судом у даній справі, оскільки за змістом ст. 101 ГПК України суд апеляційної інстанції, повторно розглядаючи справу, надає оцінку правомірності оскаржуваного рішення станом на день його прийняття.

Сторони своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористались.

ПАТ "Житомирзооветпостач" подало до суду заяву про зменшення неустойки, в обґрунтування якої вказує на те, що боржником вживались заходи по погашенню кредиту, а саме із отриманих 250000 доларів США ОСОБА_1 сплачено 244255,98 доларів США тіла кредиту та близько 132000 доларів США відсотків. Також зазначає про те, що складна ситуація в країні вплинула на фінансовий стан відповідача, на підтвердження чого надав звіт про фінансовий результат своєї роботи за 2014 рік.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 509, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України зобов'язання виникають з договорів та інших правочинів.

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (ч.1 ст. 1048 ЦК України).

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 06.07.2007 року ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль") та ОСОБА_1 (позичальник) уклали кредитний договір №Z012/110/475, згідно якого банк зобов'язався надати позичальнику на розвиток бізнесу кредит у розмірі 250000,00 доларів США строком до 05.07.2014 року зі сплатою 13,5 % річних, а позичальник зобов'язався належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом шляхом сплати ануїтетичних платежів, згідно з графіком погашення (далі - кредитний договір).

Пунктом 1.4.1.2 кредитного договору визначено, що проценти нараховуються не пізніше дати, визначеної у графіку повернення кредиту та сплати процентів (додаток №1 до цього договору), кожного календарного місяця на фактичну суму непогашених кредитних коштів і за фактичний час користування такими коштами, включаючи день видачі та включаючи день повернення та сплачуються позичальником відповідно до умов ст. 1.5 цього договору.

Відповідно до п. 1.5.1 кредитного договору погашення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки визначені у графіку повернення кредиту та сплати процентів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на позичковий рахунок, вказаний в частині №1 цього договору.

Пунктом 1.5.1.4 кредитного договору передбачено, що при надходженні до банку коштів для виконання боргових зобов'язань, банк направляє такі кошти на погашення боргових зобов'язань в наступній черговості: в першу чергу погашається заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом; в другу чергу - сума основної заборгованості за кредитом (позичкова заборгованість); в третю чергу заборгованість за штрафами, пенею та інша безспірна заборгованість позичальника за цим договором.

Порядок надання і повернення кредиту, строк кредитування, права та обов'язки сторін сторонами узгоджено статтями 1.6, 1.7, 2 кредитного договору.

Згідно із додатковою угодою №1 від 30.12.2008 року до кредитного договору сторони погодили новий графік повернення кредиту.

Додатковою угодою №2 від 28.08.2009 року з метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці України досягнуто згоди про зміну умов погашення кредиту в частині зменшення щомісячних платежів.

Вказаний кредитний договір від 06.07.2007 року та додаткові угоди до нього підписані уповноваженим представником ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1

Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватись порукою.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

За приписами ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Місцевим господарським судом правильно встановлено, що в забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, 06.07.2007 року між позивачем та ВАТ "Житомирзооветпостач" (поручитель) укладено договір поруки №Z012/110/475/1, відповідно до п. 1.2 якого поручитель на добровільних засадах взяв на себе зобов'язання перед банком відповідати по зобов'язанням боржника - ОСОБА_1 Bіктopiї Володимирівни, які виникли з умов кредитного договору №Z012/110/475 від 06.07.2007 року, а саме: повернути кредит в poзмipi 250000,00 доларів США, проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи), в poзмipi, строки та у випадках передбачених кредитним договором, а також виконати інші умови кредитного договору в повному обсязі (далі - договір поруки) (а.с. 30-32).

Згідно із п. 2.1 договору поруки у випадку невиконання боржником взятих на себе зобов'язань по кредитному договору, поручитель несе солідарну відповідальність перед банком у тому ж обсязі, що i боржник, включаючи сплату основного боргу за кредитним договором, нарахованих відсотків за користування кредитом та неустойки.

Пунктом 4.1 договору поруки передбачено, що цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. Відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобов'язань в повному обсязі.

Судовою колегією встановлено, що договір поруки є чинним, з огляду на відсутність доказів розірвання або зміни його умов.

Відтак, укладені договори кредиту №Z012/110/475 від 06.07.2007 року та поруки №Z012/110/475/1 від 06.07.2007 року є підставами у відповідності зі ст.ст. 173, 174, 175 ГК України, ст.ст. 202, 509 ЦК України для виникнення у сторін господарських зобов'язань і відповідно до ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Апеляційним судом встановлено, що на виконання свого обов'язку 09.07.2007 року банк надав третій особі кредитні кошти в сумі 250000,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером №1 (а.с.33).

Натомість, ОСОБА_1 своє зобов'язання по сплаті щомісячних платежів у строки, погоджені сторонами в графіку повернення кредиту не виконала, допустивши з 27.12.2013 року прострочення сплати коштів за тілом кредиту та відсотками за користування ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.

Пунктом 1.9.2 кредитного договору у редакції додаткової угоди №2 від 28.08.2009 року передбачено, що кредитор вправі пред'явити позичальнику вимогу про дострокове погашення кредиту у випадку прострочення позичальником більш ніж на 30 календарних днів строків погашення кредиту.

Пунктом 1.9.9 кредитного договору у редакції додаткової угоди №2 від 28.08.2009 року визначено, що якщо кредитор вирішив скористатися правами, визначеними у цій статті, він повідомляє про це позичальника шляхом направлення письмового повідомлення. У випадку, якщо письмове повідомлення містить вимогу про дострокове повне або часткове погашення боргових зобов'язань позичальника за цим договором, строк виконання зазначених в такому повідомленні зобов'язань позичальника вважається таким, що закінчився, на 31 (тридцять перший) календарний день з дня направлення кредитором позичальнику відповідного повідомлення. У разі невиконання позичальником цієї вимоги кредитор має право звернути стягнення за договором забезпечення, пред'явити вимогу поручителю та вжити інші заходи для стягнення заборгованості позичальника за цим договором, які не суперечать чинному законодавству України.

Крім того, пунктом 2.4 договору поруки визначено, що у випадку невиконання боржником боргових зобов'язань перед банком за кредитним договором, банк має право звернутись до поручителя з вимогою про виконання боргових зобов'язань в повному обсязі чи в частині.

При цьому, згідно із п. 2.5 договору поруки поручитель взяв на себе зобов'язання, у випадку невиконання боржником боргових зобов'язань перед банком за кредитним договором, здійснити виконання боргових зобов'язань в обсязі, заявленому банком, протягом 3-х банківських днів з дати отримання відповідної письмової вимоги банку.

Апеляційним судом безспірно встановлено, що 01.09.2014 року позивач надіслав відповідачу та третій особі претензію № 140-0-0-00/8/1714 від 29.08.2014 року про погашення заборгованості за кредитним договором в загальній сумі 20779,92 доларів США, яка залишена без відповіді та задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

З огляду на те, що ні ОСОБА_1, як основний боржник, ні ПАТ "Житомирзооветпостач", як поручитель, заборгованість за кредитним договором не сплатили, згідно положень п. 1.9.9 кредитного договору, п. 2.5 договору поруки, ч. 2 ст. 1050 ЦК України, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" набуло право на дострокове стягнення боргу в судовому порядку, при цьому пред'явлення вимоги лише до поручителя узгоджується із приписами ч. 1 ст. 543 ЦК України та положеннями укладених договорів.

Проаналізувавши вищевказані обставини справи та вимоги чинного законодавства, колегія суду приходить до висновку, що вирішуючи спір суд першої інстанції правильно враховував положення ст. 193 ГК України, ст.ст. 509, 525, 526, 527 ЦК України щодо законодавчого визначення поняття порушення зобов'язання, недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання та поняття прострочення боржника.

Відтак, перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості, місцевим господарським судом обґрунтовано встановлено, що борг за кредитним договором від 06.07.2007 року станом на 15.12.2014 року складав 6839,57 доларів США, в тому числі 5744,02 доларів США - за тілом кредиту; 1095,55 доларів США - за відсотками за період з 27.12.2013 року по 15.12.2014 року.

При цьому, нарахування відсотків за користування кредитом позивачем здійснено виходячи із погодженої сторонами у п. 3 кредитного договору від 06.07.2007 року, відсоткової ставки в розмірі 13,5% річних.

За таких обставин, враховуючи порушення ПАТ "Житомирзооветпостач" зазначених вище норм матеріального права, що регулюють договірні зобов'язання та умов кредитного договору від 06.07.2007 року (в редакції додаткових угод до нього), договору поруки від 06.07.2007 року в частині повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про покладення обов'язку по їх сплаті на відповідача.

Крім того, у частині вимоги позивача про стягнення з відповідача 59,01 доларів США пені за відсотками та 2133,80 доларів США пені за тілом кредиту, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі, зокрема, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як слідує із змісту п. 4.1.1 кредитного договору, за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами, у визначені цим договором строки, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожний день прострочення.

При цьому, пунктом 1.11.1 кредитного договору передбачено, що усі платежі для повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом повинні здійснюватися позичальником у валюті кредиту, в строки та на умовах встановлених цим договором. Інші платежі згідно з умовами цього договору розраховуються у валюті кредиту і підлягають оплаті у валюті України виходячи з валютного курсу НБУ на день сплати.

З огляду на те, що жодних обмежень щодо застосування облікової ставки Національного банку України до валютних кредитів законодавством України не передбачено та в даному випадку порядок обрахування та сплати пені чітко встановлено в кредитному договорі, де передбачено, що пеня розраховується у валюті кредиту в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського суду про те, що пеня має бути нарахована у доларах США, однак підлягає сплаті у національній валюті України.

Вказаний висновок узгоджується із висновком Вищого господарського суду України, викладеним у постанові від 18.06.2013 року в справі № 5011-12/9693-2012.

Перевіривши наявний у матеріалах справи розрахунок пені, апеляційний суд дійшов висновку, що такий розрахунок є арифметично вірним та проведеними у відповідності до положень п. 4.1.1 кредитного договору, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а також дотримано вимоги ч. 6 ст.232 ГК України щодо строку нарахування неустойки.

Отже, належний розмір нарахованої за відсотками за період з 16.06.2014 року по 15.12.2014 року пені становить 59,01 доларів США та 2133,80 доларів США пені за тілом кредиту.

Поряд з тим, розглядаючи клопотання відповідача про зменшення пені, колегія суддів виходить з наступного.

Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно із ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Колегія суддів звертає увагу на те, що боржником виплачено майже 98 % тіла кредиту, до січня 2014 року вчасно та у повному обсязі погашались відсотки за користування кредитом, внаслідок чого сплачено близько 132000 доларів США відсотків, із звіту про фінансові результати за 2014 рік вбачається збитковість відповідача, натомість позивач доказів заподіяння йому збитків неналежним виконанням зобов'язання не надав.

За таких обставин, враховуючи ступінь виконання зобов'язання, майнові інтереси обох сторін, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання, а також те, що боржником вживались заходи для погашення боргу, колегія суддів дійшла висновку, що зменшення пені на 90% є співмірним, в контексті інтересів обох сторін.

Отже, з огляду на положення п. 2.1 договору поруки, за яким відповідач зобов'язався відповідати перед ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" у тому ж обсязі, що і боржник, з ПАТ "Житомирзооветпостач" належить до стягнення 5,9 доларів США пені за відсотками, 213,38 доларів США пені за тілом кредиту в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на день звернення із даним позовом до суду, беручи до уваги наступне.

Згідно ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статтею 345 ГК України передбачено, що кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян.

За приписами ст. ст. 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями, кредитні операції - операції банків із розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Поряд з цим, Національним банком України на виконання положень ст. 11 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 року N 15-93, ст. 44 Закону України "Про Національний банк України" в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року N 483.

Відповідно до п. 1.5 вказаного Положення в редакції станом на день укладення кредитного договору використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог п. 1 розділу ІІ Закону України від 15.02.2011 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Таким чином, одержання банком письмового дозволу Національного банку України на здійснення валютних операції станом на день укладення кредитного договору від 06.07.2007 року було достатньою правовою підставою для здійснення валютних операцій з надання кредитів резидентам в іноземній валюті.

Згідно листа Національного банку України від 03.10.2007 року N 41-211/1814-10108 "Про перелік банків, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, в т. ч. з валютними цінностями" позивач має банківську ліцензію НБУ N 10 від 27.03.1992 р., в т. ч. на здійснення кредитних операцій, письмовий дозвіл НБУ N 10-4 від 27.03.1992, в т. ч. на операції з валютними цінностями, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України, додаток до дозволу НБУ N 10-4 від 27.03.92 з правом залучення іноземної валюти на валютному ринку України.

Враховуючи викладене, укладення кредитного договору в іноземній валюті не суперечило вимогам законодавства, сторони були вільними у визначенні умов такого договору, зокрема, щодо валюти кредиту, з огляду на що колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що позивач повинен був мати індивідуальну ліцензію на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Тобто, кредитні кошти у даній справі правомірно надані ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в доларах США, а тому згідно положень п. 1.11.1 кредитного договору несплачена сума тіла кредиту та відсотків за користування ним підлягають стягненню саме у доларах США.

Поряд з тим, п. 1.11.1.1 кредитного договору сторони погодили нарахування неустойки у доларах США, однак сплату її у валюті України виходячи із валютного курсу НБУ на день сплати.

Однак, судом першої інстанції помилково здійснено перерахунок пені, виходячи із гривневого еквіваленту станом на 10.10.2014 року, оскільки днем подання заяви до суду є не дата, вказана у позовній заяві, а день її реєстрації в канцелярії суду або день відправлення заяви на адресу суду поштою.

Як вбачається із поштового відбитка на конверті, із позовною заявою ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до суду звернулось 16.10.2014 року, тому перерахунок пені слід здійснити саме на вказану дату, з огляду на що із відповідача належить до стягнення 76,41грн. пені за відсотками (5,9 доларів США х 12,95) та 2763,27грн. пені за тілом кредиту (213,38 доларів США х 12,95).

За таких обставин, оскаржене рішення господарського суду Житомирської області від 16.12.2014 року підлягає зміні в частині зменшення розміру пені та перерахунку судових витрат за курсом Національного банку України станом на день сплати.

Крім того, за розгляд справи в суді першої інстанції належний до сплати судовий збір становив 5721,50 грн., з розрахунки 2% ціни позову 22090,73 доларів США або 286074,95 грн. (за курсом 12,95), а оскільки позивачем сплачено 5712,26 грн. з відповідача підлягає стяганню саме вказана сума. Недоплачений судовий збір стягується з відповідача в дохід державного бюджету. Несплачений апелянтом судовий збір в сумі 1424,41 грн. (2% від ціни позову в розмірі 9032,38 доларів США або 142440,63 грн. за офіційним курсом НБУ станом на дату звернення із апеляційною скаргою х 50 %) за перегляд справи в апеляційному суді покладається за ст. 49 ГПК України на відповідача, внаслідок неправомірних дій якого виник спір.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.

Рішення господарського суду Житомирської області від 16.12.2014 р. у справі №906/1408/14 в частині стягнення 27591,78 грн. пені за тілом кредиту, 763,05 грн. пені за відсотками, 5712,26 грн. судового збору змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

"1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Житомирзооветпостач" (10019, м. Житомир, вул.Слобідська, 27; код ЄДРПОУ 00727096) на користь публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (01011, м.Київ, вул.Лєскова, 9; код ЄДРПОУ 14305909) 5744,02 доларів США заборгованості за тілом кредиту, 1095,55 доларів США заборгованості за відсотками, 76,41 грн. пені за відсотками, 2763,27 грн. пені за тілом кредиту, 5712,26 грн. судового збору.

3. У решті позову відмовити".

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Житомирзооветпостач" (10019, м. Житомир, вул.Слобідська, 27; код ЄДРПОУ 00727096) в дохід державного бюджету 9,24грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції (отримувач коштів - УДКСУ у м. Житомирі (м. Житомир), код за ЄДРПОУ - 38035726, банк - ГУДКСУ у Житомирській області, МФО - 811039, рахунок - 31214206783002, код класифікації доходів бюджету - 22030001) та 1424,41 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги (отримувач коштів - УДКСУ у м. Рівному, код за ЄДРПОУ - 38012714, банк отримувача - ГУДКСУ у Рівненській області, МФО - 833017, рахунок отримувача - 31213206782002, код класифікації доходів бюджету - 22030001).

Доручити господарському суду Житомирської області видачу судового наказу.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Справу №906/1408/14 повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Розізнана І.В.