Постанова

від 10.03.2015 по справі 826/16831/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 березня 2015 року № 826/16831/14

Суддя Окружний адміністративний суд міста Києва Гарник К.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Мішелін Україна" до Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Мішелін Україна» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Мішелін Україна») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків (далі по тексту - відповідач, Центральний офіс з обслуговування великих платників податків) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 14 серпня 2014 року №0001504203 та №0001514203.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями - рішеннями, вважаючи їх протиправними, необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного податкового законодавства. Позовні вимоги мотивує тим, що відповідачем помилково за наслідками перевірки дійшов висновку про заниження доходів внаслідок врахування сум, сплачених на придбання ліфтерів та сувенірної продукції, які були безоплатно розповсюджені в рамках проведення господарської діяльності. Крім того, податковий орган безпідставно дійшов висновку про не підтвердження понесених товариством витрат на зберігання рекламно-поліграфічної продукції та суборенду складських приміщень, оскільки всі первинні документи на обґрунтування таких витрат були надані під час перевірки та додані до заперечень на акт перевірки.

Відповідач проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити. Зауважив, що висновки Акта перевірки являються правомірними та ґрунтуються на достовірних і належних доказах, а надані позивачем документи не спростовують викладених у ньому висновків.

Суд, керуючись приписами частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

У період з 20 березня 2014 року по 24 квітня 2014 року, із продовженням на 10 робочих днів на підставі наказу МГУ Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків від 04 квітня 2014 року №376, працівниками Центрального офісу з обслуговування великих платників податків на підставі направлень від 20 березня 2014 року №172-№177, згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1. статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Мішелін Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, в тому числі при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Сіті Прес Компані» (ПН 35909930), компаніями - нерезидентами «AXE EXPASSON» та ООО «Продюсерський центр ЄЛС продакшн» за період з 01 грудня 2010 року по 31 грудня 2013 року.

За результатами перевірки складно Акт №15/28-10-42-30/36791032 від 05 травня 2014 року (далі по тексту - Акт перевірки №15), в якому, зокрема, зазначено про порушення позивачем вимог:

- пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпунктів 139.1.6, 139.1.9 пункту 139.1. статті 139, підпунктів 140.1.5, 140.1.7 пункту 140.1 статті 140, пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за період з 01 грудня 2010 року по 31 грудня 2013 року на загальну суму 370498,00 грн., в тому числі у І квартал 2012 року в сумі 11428,00 грн., ІІ квартал 2012 року у сумі 13770,00 грн., за ІІІ квартал 2012 року у сумі 65500,00 грн., за IV квартал 2012 року у сумі 25785,00 грн., за 2013 рік у сумі 254015,00 грн.;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання по податку на додану вартість на зальну суму 321730,00 грн. грн., в тому числі: за травень 2011 року в сумі 8541,00 грн., серпень 2011 року - 8368,00 грн., жовтень 2011 року - 343,00 грн., листопад 2011 року - 34212,00 грн., січень 2012 року - 33628,00 грн., березень 2012 року - 42800,00 грн., квітень 2012 року - 8258,00 грн., травень 2012 року - 967,00 грн., червень 2012 року - 18094,00 грн., липень 2012 року - 967,00 грн., серпень 2012 року - 2599,00 грн., вересень 2012 року - 42635,00 грн., жовтень 2012 року - 9541,00 грн., листопад 2012 року - 19393,00 грн., грудень 2012 року - 1360,00 грн., січень 2013 року - 17536,00 грн., лютий 2013 року - 6521,00 грн., березень 2013 року - 2400,00 грн., квітень 2013 року - 28501,00 грн., серпень 2013 року - 18322,00 грн.

Не погоджуючись з висновками, викладеними в Акті перевірки №15 , 12 травня 2014 року товариством до податкового органу подані письмові заперечення.

Листом від 19 травня 2014 року №9944/10/28-10-42-2-24 позивача повідомлено, що в ході розгляду заперечень комісією по розгляду спірних питань було прийнято рішення про неможливість об'єктивного розгляду питань, що стосуються заниження податку на додану вартість та податку на прибуток без проведення перевірки, внаслідок чого на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України з метою детального та поглибленого вивчення первинних документів по запереченню ТОВ «Мішелін Україна» на висновку акту документальної позапланової виїзної перевірки комісією прийнято рішення про призначення документальної позапланової виїзної перевірки товариства.

У період з 20 травня 2014 року по 03 червня 2014 року, із зупиненням на 30 робочих днів з 04 червня 2014 року, на підставі направлень від 20 травня 2014 року №353-№355, посадовими особами відповідача було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Мішелін Україна» виключно з питань, що стали предметом оскарження по податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Сіті Прес Компані» (ПН 35909930) , ООО «Продюсерський центр ЄЛС продакшн» за період з 01 грудня 2010 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено Акт перевірки №35/28-10-42-30/36791032 від 30 липня 2014 року (далі по тексту - Акт перевірки №35).

Відповідно до висновків названого Акту, податківці встановили, зокрема, порушення позивачем вимог:

- пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпунктів 139.1.6, 139.1.9 пункту 139.1. статті 139, пунктів 144.1, 144.3 статті 144, пункту 146.15 статті 146, пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за період з 01 грудня 2010 року по 31 грудня 2013 року на загальну суму 115239,00 грн., в тому числі у І квартал 2012 року в сумі 19283,00 грн., за ІІІ квартал 2012 року у сумі 34908,00 грн., за IV квартал 2012 року у сумі 2029,00 грн., за 2013 рік у сумі 59019,00 грн.;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання по податку на додану вартість на зальну суму 230727,00 грн. грн., в тому числі: за серпень 2011 року в сумі 8368,00 грн., листопад 2011 року - 52409,00 грн., січень 2012 року - 39088,00 грн., квітень 2012 року - 8258,00 грн., травень 2012 року - 967,00 грн., липень 2012 року - 967,00 грн., серпень 2012 року - 967,00 грн., вересень 2012 року - 29379,00 грн., жовтень 2012 року - 967,00 грн., січень 2013 року - 11652,00 грн., лютий 2013 року - 1933,00 грн., березень 2013 року - 42800,00 грн., квітень 2013 року - 11750,00 грн., серпень 2013 року - 18322,00 грн. та зменшення податкових по рядку 25.2 Декларації з ПДВ за червень 2013 року на загальну суму 2900,00 грн., що призвело до заниження податкового зобов'язання за липень 2013 року на суму 2900,00 грн.

Не погоджуючись з висновками, викладеними в Акті перевірки №35, 05 серпня 2014 року товариством до податкового органу подані письмові заперечення, за результатами розгляду яких листом від 12 серпня 2014 року № 4295/8/28-10-42-3-34 Центральний офіс з обслуговування великих платників податків повідомив виклад висновків Акту перевірки у наступній редакції:

- пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпунктів 139.1.6, 139.1.9 пункту 139.1. статті 139, пунктів 144.1, 144.3 статті 144, пункту 146.15 статті 146, пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за період з 01 грудня 2010 року по 31 грудня 2013 року на загальну суму 115239,00 грн., в тому числі у І квартал 2012 року в сумі 19283,00 грн., за ІІІ квартал 2012 року у сумі 34908,00 грн., за IV квартал 2012 року у сумі 2029,00 грн., за 2013 рік у сумі 59019,00 грн.;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання по податку на додану вартість на зальну суму 222034,00 грн. грн., в тому числі: за серпень 2011 року в сумі 8368,00 грн., листопад 2011 року - 43716,00 грн., січень 2012 року - 39088,00 грн., квітень 2012 року - 8258,00 грн., травень 2012 року - 967,00 грн., липень 2012 року - 967,00 грн., серпень 2012 року - 967,00 грн., вересень 2012 року - 29379,00 грн., жовтень 2012 року - 967,00 грн., січень 2013 року - 11652,00 грн., лютий 2013 року - 1933,00 грн., березень 2013 року - 42800,00 грн., квітень 2013 року - 11750,00 грн., серпень 2013 року - 18322,00 грн. та зменшення податкових по рядку 25.2 Декларації з ПДВ за червень 2013 року на загальну суму 2900,00 грн., що призвело до заниження податкового зобов'язання за липень 2013 року на суму 2900,00 грн.

На підставі Акту перевірки №35 від 30 липня 2014 року, згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України Центральний офіс з обслуговування великих платників податків 14 серпня 2014 року виніс податкові повідомлення - рішення:

- №0001514203, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 277543,00 грн., з яких за основним платежем у сумі 222034,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 55509,00 грн.;

- №0001504203, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 144049,00 грн., з яких за основним платежем у сумі 115239,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 28810,00 грн.

За результатами оскарження зазначених податкових повідомлень - рішень в адміністративному порядку рішенням Державної фіскальної служби України від 17 жовтня 2014 року №5279/6/99-99-10-01-25 у задоволенні скарги відмовлено, а рішення залишені без змін.

Посилаючись на безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу, що зумовили прийняття рішень про збільшення сум грошових зобов'язань по податку на прибуток та додану вартість, ТОВ «Мішелін Україна» звернулось з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Як встановлено судом та вбачається з Актів перевірок №15 та №35, податковий орган дійшов висновку про заниження позивачем доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на порушення пункту 153.2 статті 153 Податкового Кодексу України на суму 238718,00 грн. у зв'язку із безоплатним розповсюдженням ліфтерів, сувенірної продукції.

Так, за результатами аналізу операцій по розповсюдженню безоплатно матеріалів (ліфлетів, каталогів, вставок в шини, підставок під брошури) в шинних центрах згідно наказу від 16 січня 2012 року №160112/0810 - ВТ в рекламних цілях з метою залучення покупців, формування та підтримки обізнаності потенційних споживачів щодо товарів, які реалізуються під торговою маркою MICHELIN при проведенні рекламного заходу за І квартал 2012 року на суму 91823,00 грн. та по розповсюдженню безоплатно матеріалів (пакетів для шин, кружок, обкладинок на документи, курток, брелоків та ручок) згідно наказу від 26 вересня 2012 року №260912/0810 - ВТ в рекламних цілях з метою залучення покупців, формування та підтримки обізнаності потенційних споживачів щодо товарів, які реалізуються під торговою маркою MICHELIN при проведенні рекламного заходу за ІІІ квартал 2012 року на суму 146895,00 грн., податковий орган дійшов висновку про неможливість дослідження та підтвердження документально, що під час рекламних заходів рекламна продукція ТОВ «Мішелін Україна» розповсюджувалась тільки серед дистриб'юторів шинних центрів MICHELIN із станом платника податку на приуьток за основною ставкою.

Крім того, за результатами перевірки позивача посадові особи відповідача дійшли висновку про завищення першим валових витрат за рахунок сум, сплачених ТОВ «Сіті Прес Компані» за послуги надання в суборенду нежитлового приміщення та зберігання рекламно-поліграфічних матеріалів за період з 01 серпня 2012 року по 30 листопада 2013 року в сумі 91995,00 грн., оскільки додаток №2 від 01 грудня 2013 року, на підставі якого такі послуги були отримані не містить посилання до якого договору він відноситься, а послуги надання ТОВ «Сіті Прес Компані» в суборенду нежитлового приміщення з метою використання його під склад ТОВ «Мішелін Україна» визначені умовами договору суборенди приміщень від 01 грудня 2013 року №01/12/2013.

Також під час проведення перевірки позивачем не надано первинних документів на підтвердження зв'язку з господарською діяльністю операцій з придбання у ТОВ «Сіті Прес Компані» метеостанцій на суму 50696,00 грн. Так само не підтверджено товариством розповсюдження в рекламних цілях, придбаних у ТОВ «Сіті Прес Компані» пакетів на суму 122412,00 грн., та пов'язаність таких дій з господарською діяльністю позивача.

Додатково під час перевірки встановлено, що до складу витрат на рекламу та маркетинг віднесено нараховану амортизацію обладнання, яке було передано в безоплатне користування в шинних центрах в сумі 74521,00 грн. Однак, за результатами вивчення документів, оформлених за результатами передачі названих планшетів та стійок з логотипами, податківці дійшли висновку про неможливість підтвердження факту передачі дилерам в користування в шинних центрах на визначений термін в рекламних цілях планшетів зі стійками та пов'язаність таких операцій з господарською діяльністю позивача.

За результатами перевірки задекларованих податкових зоббоявзань по податку на додану вартість встановлено їх заниження на суму 90543,00 грн. внаслідок не включення вартості стійок з планшетами, переданих дилерам в безоплатне користування в шинних центрах в зв'язку з проведенням рекламного заходу у березні 2013 року на суму 42800,00 грн., розповсюдження безоплатно ліфлетів в кількості 37300 штук в рекламних цілях у січні 2012 року на суму 18364,00 грн. та розповсюдження безоплатно матеріалів в рекламних цілях у вересні 2012 року на суму 29379,00 грн.

Аналізуючи обґрунтованість таких висновків податкового органу, суд приходить до наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України).

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 201 ПК України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункту 201.6. статті 201 ПК України).

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість.

Так, у листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 зазначено, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції, про що зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року №1936/11/13-11.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 16.07.1999р. №996-XIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частою 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті).

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).

В силу пункту 2.4. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3. Положення №88).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично понесені (сплачені) і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11.

Так, в ході розгляду справи судом встановлено, що 05 травня 2011 року між позивачем (замовник) та ТОВ «Сіті Прес Компані» (виконавець) було укладено договір №3200-2011, згідно з яким замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати поліграфічні роботи та надавати інші супутні послуги, обсяг та перелік яких узгоджується сторонами у додатку №1 до цього договору, а замовник зобов'язується прийняти належним чином виконані роботи або інші супутні послуги та оплатити їх на умовах цього договору.

Того ж дня між сторонами було підписано Додаток №1 до договору про надання послуг №3200-2011 від 05 травня 2011 року, в якому закріплено перелік робіт (послуг), що виконуються (надаються) відповідно до цього договору:

1) верстка та підготовка до друку рекламно-поліграфічних матеріалів;

2) друк рекламно-поліграфічних матеріалів, оригінали-макети яких були затверджені замовником;

3) розповсюдження рекламно-поліграфічних матеріалів серед дилерів у відповідності до адресної програми, затвердженої сторонами;

4) проведення і підтримка промо акцій;

5) виготовлення візитних карток.

На підтвердження правомірності віднесення до складу витрат сум, сплачених ТОВ «Сіті Прес Компані» за надання послуг по зберіганню рекламно-поліграфічних матеріалів та суборенди складських приміщень у період з грудня 2012 року по серпень 2013 року, ТОВ «Мішелін Україна» надано додаток №2 від 01 грудня 2013 року до договору про надання послуг без номера від 01 грудня 2013 року.

Однак, суд до наданого додатку №2 ставиться критично, оскільки договором №3200-2011 від 05 травня 2011 року чітко зафіксовано визначення обсягу та переліку послуг саме у додатку №1, в якому послуги зберігання рекламно-поліграфічних матеріалів та суборенди складських приміщень не передбачені.

Крім того, в матеріалах справи міститься договір суборенди складських приміщень №01/12/2-13 від 01 грудня 2013 року, згідно з яким ТОВ «Сіті Прес Компані» передає а позивач приймає в оренду нежиле приміщення площею 70 кв.м. з метою використання його під склад, а додаток №2 від 01 грудня 2013 року містить посилання на його укладення саме до договору від 01 грудня 2013 року.

З огляду на викладене, суд погоджується з висновками податкового органу про безпідставне віднесення до складу витрат сум, сплачених за послуги зберігання рекламно-поліграфічних матеріалів та суборенди складських приміщень, як такі що неп підтверджені належним чином оформленими первинним документами.

Аналізуючи правомірність віднесення до складу витрат сум, сплачених на придбання матеріалів (ліфлетів, каталогів, вставок в шини, підставок під брошури, пакетів для шин, кружок, обкладинок на документи, курток, брелоків та ручок, метеостанцій), розповсюджених безоплатно в рекламних цілях з метою залучення покупців, формування та підтримки обізнаності потенційних споживачів щодо товарів, які реалізуються під торговою маркою MICHELIN при проведенні рекламного заходу згідно наказу від 16 січня 2012 року №160112/0810 - ВТ та від 26 вересня 2012 року №260912/0810 - ВТ, суд приходить до наступного.

Відповідно до підпункту «г» підпункту 138.10.3 пункту 138.10. статті 138 ПК України до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Як вбачається із матеріалів справи, в рекламних цілях ТОВ «Мішелін Україна» з метою залучення покупців, формування та підтримки обізнаності потенційних споживачів щодо товарів, які реалізуються під торговою маркою MICHELIN здійснювало безоплатне розповсюдження матеріалів з власним логотипом та інформацією про продукцію, що реалізується на ринку.

Посилання відповідача на відсутність документального підтвердження таких витрат з господарською діяльністю позивача суд до уваги не приймає, оскільки метою здійснення рекламних заходів є розширення ринку збуту продукції (товарів), а за наявності у матеріалах справи документів на підтвердження проведення рекламних заходів саме з метою збільшення обсягів реалізації продукції торгової марки MICHELIN та зазначення в Актах перевірки отримання позивачем прибутку внаслідок здійснення господарської діяльності, суд приходить до висновку про пов'язаність понесених позивачем витрат з його господарською діяльністю.

Так само суд вважає помилковими твердження податкового органу про віднесення операцій з розповсюдження рекламних матеріалів до категорії операцій з пов'язаними особами, які підлягають оподаткуванню відповідно до пункту 153.2 статті 153 ПК України, оскільки суб'єктом владних повноважень не надано доказів на підтвердження здійснення таких операцій з пов'язаними особами, як не надано будь-якого нормативного обґрунтування віднесення таких операцій до категорії операцій з продажу.

За результатами вивчення документів, оформлених внаслідок укладення договорів на придбання планшетів та стійок з логотипом MICHELIN, які у подальшому передані в безоплатне користування дилерам в шинних центрах в рекламних цілях, суд приходить до висновку про помилковість твердження податкового органу про відсутність документів на підтвердження проведення таких операцій.

Зокрема, в Акті перевірки №35 (стор 16 том 1 а.с. 165) зазначено, що дати у первинних документах свідчать про неможливість здійснення проведення операції, а саме згідно акту здачі - прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-000813 установлення програмного забезпечення на планшети було здійснено ТОВ «Сіті Прес Компані» 23 квітня 2013 року - після відправки їх за адресами, зазначеними позивачем.

Однак, ані в Акті перевірки, ані в наявних в матеріалах справи документах не міститься посилань про здійснення установлення програмного забезпечення до направлення планшетів дилерам, а тому проведення такої установки жодним чином не спростовує факту реального виконання сторонами договірних відносин своїх зобов'язань.

Крім того, працівниками відповідача встановлено під час перевірки та не заперечувалось під час розгляду справи судом достовірність інформації, зафіксованої внаслідок проведення позивачем інвентаризації у період з 02 по 16 грудня 2013 року, якою зафіксовано знаходження планшетів та стійок в кількості 24 штуки в дилерських центрах.

Наведене на переконання суду свідчить про правомірність віднесення до складу витрат сум амортизаційних відрахувань на зазначене обладнання, передане дилерам в безоплатне користування в шинних центрах в сумі 74521,00 грн., оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які документальні підтвердження допущення позивачем порушень вимог пунктів 144.1, 144.3 статті 144 та пункту 146.15 статті 146 ПК України, зокрема, віднесення до складу амортизаційних відрахувань витрат на придбання, самостійне виготовлення та ремонт, а також на реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів - необоротних матеріальних активів, які не використовуються з господарській діяльності платника податку; продовження нарахування амортизації окремого об'єкта після виведення його з експлуатації або передачі його до складу невиробничих необоротних матеріальних активів за рішенням платника податку або суду.

Все вище викладене свідчить про часткову обґрунтованість висновків податкового органу. Проте, з огляду на помилковість висновків відповідача щодо віднесення до складу грошових зобов'язань по податку на прибуток та податку на додану вартість сум, сплачених позивачем в результаті отримання матеріалів, розповсюджених в рекламних цілях, а також правомірне віднесення останнім до складу витрат сум, сплачених за придбані планшети та стійки з логотипами, суд приходить до висновку про необхідність скасування податкових повідомлень - рішень повністю, оскільки позбавлений можливості визначити в якій саме частині такі рішення є правомірними.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б повністю спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги частково обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків від 14 серпня 2014 року №0001504203 та №0001514203.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мішелін Україна» (04070, м. Київ, вул. Леванєвського, 2, ЄДРПОУ 36791032) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник