Постанова

від 03.03.2015 по справі 826/20740/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 березня 2015 року 15:45 № 826/20740/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., за участю секретаря судового засідання Шевченко М.В. у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві провизнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Соломянському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними дій відповідача щодо формування в акті № 5571/26-58-17-01-2806900810 від 10.11.2014 про нікчемність укладених позивачем правочинів з контрагентами та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача № 0001891701 про донарахування ПДВ в розмірі 14165,00 та № 0001881701 про донарахування податку з фізичних осіб в розмірі 14867,36 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що не погоджується з висновками акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки вказані висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень податкового законодавства при визначенні суми податкового кредиту та витрат є необґрунтованими, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м.Києві, згідно з пп.75.1.2, п.75.1, ст.75, пп.77.4 ст.77 Податкового кодексу України проведено документальну планову виїзну перевірку діяльності суб'єкта господарської діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2013 відповідно до затвердженого плану перевірки, за наслідками якої складено акт № 5571/26-58-17-01-2806900810 від 10.11.2014.

На підставі вищезазначеного акта перевірки, ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а саме:

- № 0001891701 від 27.11.2014, яким позивачу за порушення п.198.6, ст.198, ст.201 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» за основним платежем у розмірі 11 684,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 2 921,00 грн.;

- № 0001881701 від 27.11.2014, яким позивачу за порушення ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.176.1 ст.176 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок з доходів фізичних осіб» за основним платежем в розмірі 11 893,89 грн. та застосовано штрафні (фінансові) в розмірі 2 973,47грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується виключно на обставинах наявності ознак фіктивності в діяльності контрагента позивача ТОВ «ГОЛДЕН ПІКС» (код ЄДРПОУ 38448753) та, як наслідок, відсутності об'єктів оподаткування ПДВ та податку з доходів фізичних осіб, внаслідок безтоварності господарських операцій позивача з зазначеним контрагентам.

Перевіркою правильності визначення вартості документально підтверджених витрат, пов'язаних із здійсненням діяльності, встановлено: згідно наданих до перевірки банківських виписок, видаткових, податкових накладних, актів виконаних робіт перевіркою встановлено завищення валових витрат за рахунок включення до складу собівартості товару сум несплаченого товару на загальну суму 4671,28 грн. в 2011 році, на суму 14290,08 грн. в 2012 році та на суму 1911,29 грн. в 2013 році. Порушено пп. 138.1.1 п.138.1, п.138.9, п.138.10 ст.138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст.139, п. 176.1 ст. 176 Податкового кодексу України.

Згідно наданих до перевірки документів протягом 2013 року до складу валових витрат приватним підприємцем віднесено придбання автозапчастин у контрагента ТОВ «ГОЛДЕН ПІКС» (ЄДРПОУ 38448753) в сумі 58420,00 грн.

У зв'язку з наявністю по вищезазначеному контрагенту акта нікчемних правочинів придбання товару у даного підприємства не приймається до складу валових витрат.

За період з 01.01.2011 по 31.12.2013 платником задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 189407 гривень у т.ч.: за 2011р. в сумі 63735 гри., за 2012р. - 70971 грн., за 2013р. - 67072 грн.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період 01.01.2011 по 31.12.2013 встановлено його завищення на суму 11684 грн. за рахунок включення до складу податкового кредиту з ПДВ податкових накладних по взаєморозрахункам з ТОВ «ГОЛДЕН ПІКС» (код ЄДРПОУ 38448753) за квітень 2013р. на суму 11684 грн., у зв'язку з тим, що згідно баз даних ДПІ по ТОВ «ГОЛДЕН ПІКС» (код ЄДРПОУ 38448753) наявний акт перевірки 10.09.2013р. № 818/26-58-22-08-11/38448753 складений ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, де встановлено, що вищезазначене підприємство здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб. Актом встановлено, що відповідно до ч. 1,5 ст. 203 п. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, зазначені право чини мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону. Правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. Встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. В зв'язку з тим , що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний право чин не створює, інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Вищевикладене свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, в т.ч. щодо сплати належних сум податків та обов'язкових платежів.

Крім того, станом на день проведення звірки підприємство ТОВ «ГОЛДЕН ПІКС» мас стан 9 - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням.

Втім, суд вважає необґрунтованими вказані вище висновки відповідача, з огляду на наступне.

Приписами ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину.

За змістом ст. 228 Цивільного кодексу України, у редакції, чинній на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Положеннями ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформацій про відсутності постачальників в ланцюгу постачання за адресою реєстрації та/або наявності у податкового органу податкової інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності.

При цьому, згідно ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що обставини, на які посилається відповідач, жодним чином не можуть бути безумовним та достатнім доказом нікчемності (недійсності) угод та/або укладення між позивачем і контрагентами угод, які завідомо суперечать інтересам держави, адже, як вже зазначалось, доказом вини особи в порушенні публічного порядку є виключно вирок суду та/або рішення суду про визнання угоди недійсною, з урахуванням ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, наявності яких, як на час проведення перевірки так і станом на час розгляду даної справи, судом не встановлено.

Разом з тим, Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» пов'язує господарську операцію не з самим по собі фактом підписання цивільно-правової угоди (договору), а з безпосереднім фактом руху активів платника податків та рухом його коштів. Відтак, для того, щоб господарська операція вважалася законною, необхідною умовою є реальність її виконання, тобто пов'язаність змісту та обсягу господарської операції, що відображена в первинних документах з рухом товару, наданням послуг, виконанням робіт.

Укладення правочину має бути передумовою фактичного досягнення тих цілей, на настання яких він спрямований. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України угода, яка не спрямована на настання реальних правових наслідків є фіктивною.

Відповідно до ч.1 ст. 205 Кримінального кодексу України, фіктивне підприємництво це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Стаття 205 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому, ключовою характеристикою виступає змістовний момент, а саме фіктивність - відсутність у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб'єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Зазначені особи мають на меті інше - прикриваючись юридичною особою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність.

Як вже зазначалось, ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України саме вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Відповідно, висновки, в даному випадку, відсутності об'єктів оподаткування ПДВ та податку з доходів фізичних осіб, до яких прийшов контролюючий орган через призму ознак фіктивності контрагента позивача, яка (фіктивність) встановлена в інших процесуальних документах, як то акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента, не сприймається судом як преюдиційна обставина, відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Посилання відповідача на порушення норм податкового законодавства контрагентами позивача є необґрунтованими, адже акт перевірки позивача не містить в собі посилань на прийняття податковими органами реєстрації контрагентів позивача податкових повідомлень - рішень за наслідками їх взаємовідносин з позивачем, внаслідок чого твердження про наявність в діяльності ТОВ «ГОЛДЕН ПІКС» порушень норм чинного податкового законодавства є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання такого акту перевірки.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (покупцем) і ТОВ «ГОЛДЕН ПІКС» укладено договір купівлі-продажу запасних частин, сервісних матеріалів та аксесуарів № б/н від 17.04.2013, відповідно до умов якого, продавець зобов'язується в порядку та на умовах визначених договором, передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується сплатити вартість і прийняти від продавця автомобільні запасні частини, сервісні матеріали та аксесуари (іменовані надалі - товар).

Пунктом 2 вказаного договору визначено ціну і порядок розрахунків. Ціна за товар встановлена в гривнях України. Товар поставляється покупцеві на умовах 100% передоплати для подальшої реалізації. Ціна на товар встановлюється продавцем і може бути змінена. Розрахунки за товар виробляються в строк, що не перевищує двох банківських днів з дня виставлення продавцем рахунки для його оплати.

Належне виконання ТОВ «ГОЛДЕН ПІКС» взятих на себе зобов'язань підтверджується рахунком-фактурою № СФ-0000035 від 17.04.2013, видатковою накладною № РН-0000035 від 17.04.2013,податковою накладною № 35 від 17.04.2013.

Оплата за отриманий товар здійснена в безготівковій формі та підтверджується наявними в матеріалах справи банківською випискою.

Відповідач визначив ці операції безтоварними вказав, що вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту та витрат. При цьому зроблено посилання лише на можливе порушення норм податкового законодавства контрагентом позивача.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст.201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. «а» ст. 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових та видаткових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано податковий кредит та витрати.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV, - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

За таких обставин, суд позбавлений можливості прийняти до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі можливі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що в розумінні ст. 16 Податкового кодексу України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

Податковий кодекс України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ та податку з доходів фізичних осіб, як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями письмових доказів, які наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, доводи, викладені в акті перевірки, спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми доказами неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Товар, отриманий позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, не отриманий внаслідок вчинення злочину, а сама по собі операція з купівлі товару не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку.

Приписами ч. 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа, був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Відповідно до ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Враховуючи зазначене, податкові повідомлення - рішення від 10.11.2014 №0001891701, №0001881701 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо формування в акті № 5571/26-58-17-01-2806900810 від 10.11.2014 про нікчемність укладених позивачем правочинів з контрагентами, задоволенню не підлягають, з урахуванням наступного.

Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер. У цьому випадку безпосереднє викладення ДПІ суб'єктивного оціночного судження щодо наявності з боку товариства порушень податкового законодавства є правом податкового органу, внаслідок чого відсутні порушені права позивача, які підлягають захисту. Права позивача можуть бути порушені відповідачем внаслідок прийняття за результатами перевірки податкових повідомлень-рішень, які можуть бути оскаржені в судовому порядку. Оскільки за результатами перевірки податкове повідомлення-рішення не виносилось, то позовні вимоги в частині визнання протиправними дій ДПІ є необґрунтованими.

В порушення положень ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов Фізичної-особи підприємця ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Фізичної-особи підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення ДПІ у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 27.11.2014 № 0001891701 про донарахування ПДВ в розмірі 14165,00 та № 0001881701 про донарахування податку з фізичних осіб в розмірі 14867,36 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати в сумі 182,70 грн. присудити на користь Фізичної-особи підприємця ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій