Рішення

від 10.03.2015 по справі 915/1768/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2015 року Справа № 915/1768/14

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу

за позовом Прокурора міста Миколаєва, Бузький бульвар, 15, м. Миколаїв, 54030

в інтересах держави

до відповідача Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 26565573)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Туристична База "Південний Буг", вул. Набережна, б. 5, кв. 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 32655899)

про визнання незаконними та скасування рішень, недійсними договорів оренди землі, скасування реєстрації речового права, зобов'язання повернути земельні ділянки

за участю представників сторін:

від прокуратури: старший прокурор відділу прокуратури Миколаївської області Коткова Вікторія Анатоліївна, службове посвідчення №031627, видане 26.01.2015 року, дійсне до 26.01.2020 року.

від відповідача Миколаївської міської ради: Бондар Віталій Анатолійович, довіреність № 2509/02.02.01-22/01/14/14 від 27.11.2014 року;

від відповідача ТзОВ "Туристична База "Південний Буг": Бортик Руслан Олегович, довіреність № 03/15 від 21.01.2015 року.

До господарського суду Миколаївської області звернувся Прокурор міста Миколаєва з позовом до відповідачів Миколаївської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Туристична База "Південний Буг" в редакції заяви про зміну предмету позову від 10.02.2015 року (том ІІ, арк. справи 6-12), яка прийнята судом до розгляду, про:

- визнання незаконними та скасування пунктів 19, 19.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради № 17/8 від 12.12.2003 року про затвердження проекту відведення та надання Товариству з обмеженою відповідальністю „Туристична база „Південний Буг" в оренду на 3 роки земельної ділянки загальною площею 6296 кв.м. із земель населеного пункту, не наданих у власність або користування, зарахувавши її до земель поточного будівництва, для будівництва туристичної бази поблизу житлових будинків №№ 13-15 по Бузькому бульвару;

- визнання незаконним та скасування пункту 22 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради № 23/45 від 20.12.2012 року про продовження Товариству з обмеженою відповідальністю "Туристична база "Південний Буг" на 2 роки строку оренди земельної ділянки загальною площею 6296 кв. м, залишивши земельну ділянку в землях поточного будівництва, для завершення будівництва туристичної бази в районі житлових будинків №№ 13-15 по Бузькому бульвару;

- визнання недійсним на майбутнє договору оренди землі № 9335 від 11.07.2013 року, укладеного між Миколаївською міською радою і Товариством з обмеженою відповідальністю „Туристична база „Південний Буг" щодо земельної ділянки площею 6296 кв. м (кадастровий номер 4810137200:07:001:0001) поблизу житлових будинків №№ 13-15 по Бузькому бульвару в м. Миколаєві;

- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Туристична база "Південний Буг" повернути Миколаївській міській раді земельну ділянку площею 6296 кв. м (кадастровий номер 4810137200:07:001:0001) нормативною грошовою оцінкою 1 496 622, 10 грн. поблизу житлових будинків №№ 13-15 по Бузькому бульвару в м. Миколаєві у стані, в якому її одержано в оренду;

- визнання незаконними та скасування пунктів 9, 9.1 рішення Миколаївської міської ради № 44/32 від 04.03.2010 року про затвердження проекту землеустрою та надання Товариству з обмеженою відповідальністю „Туристична база „Південний Буг" земельної ділянки в оренду загальною площею 1500 кв. м. за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, у тому числі 1500 кв. м. відведених під будівництво, зарахувавши її до земель іншого призначення (землі, що використовуються для відпочинку та інші відкриті землі), для розміщення будівельного майданчика на період будівництва туристичної бази по Бузькому бульвару в районі житлових будинків №№ 13-15;

- визнання незаконним та скасування пункту 3 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради № 27/42 від 04.04.2013 року про продовження Товариству з обмеженою відповідальністю „Туристична база „Південний Буг" на 40 місяців з дати прийняття рішення строку оренди земельної ділянки (кадастровий номер 4810137200:07:001:0002) загальною площею 1500 кв. м., яка була надана рішенням Миколаївської міської ради № 5/34 від 21.04.2011 року, для розміщення будівельного майданчика на період будівництва туристичної бази по Бузькому бульвару, в районі житлових будинків №№ 13-15;

- визнання недійсним на майбутнє договору оренди землі № 9457 від 22.08.2013 року, укладеного між Миколаївською міською радою і Товариством з обмеженою відповідальністю „Туристична база „Південний Буг" щодо земельної ділянки площею 1500 кв. м. (кадастровий номер 4810137200:07:001:0002) поблизу житлових будинків №№ 13-15 по Бузькому бульвару в м. Миколаєві, та зареєстрованого 04.10.2013 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 2807485;

- скасування рішення Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 6628900 від 10.10.2013 року 12:25:06 та запису про інше речове право 2807485 від 04.10.2013 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- визнання незаконним та скасування пункту 8 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради № 44/34 від 19.11.2014 року про продовження Товариству з обмеженою відповідальністю "Туристична база "Південний Буг" до 01.07.2016 року відповідно до довідки про тривалість будівництва строку оренди земельної ділянки (кадастровий номер 4810137200:07:001:0002) загальною площею 6 296 кв. м., за рахунок земельної ділянки, відведеної рішенням міської ради від 20.12.2012 року № 23/45, залишивши її в землях поточного будівництва для завершення будівництва туристичної бази в районі житлових будинків №№ 13-15 по Бузькому бульвару.

- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Туристична база "Південний Буг" повернути Миколаївській міській раді земельну ділянку площею 1500 кв. м. (кадастровий номер 4810137200:07:001:0002) нормативною грошовою оцінкою 356 565 грн. поблизу житлових будинків №№ 13-15 по Бузькому бульвару в м. Миколаєві у стані, в якому її одержано в оренду.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 06.11.2014 року Прокуратурі міста Миколаєва на підставі п. 5 ч. 1 ст. 63 ГПК України повернуто позовну заяву без розгляду.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 року ухвалу господарського суду Миколаївської області від 06.11.2014 року № 915/1768/14 скасовано, а позовну заяву Прокурора міста Миколаєва з доданими до неї матеріалами передано на розгляд господарського суду Миколаївської області.

22.12.2014 року матеріали позовної заяви надійшли до господарського суду Миколаївської області.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 24.12.2014 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, призначено розгляд справи в судовому засіданні на 27.01.2015 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 27.01.2015 року розгляд справи було відкладено на 10.02.2015 року.

10.02.2015 року до господарського суду Миколаївської області від Прокуратури м. Миколаєва надійшла заява про зміну предмету позову (том ІІ, арк. справи 6-12), яка прийнята судом до розгляду, про що зазначено в ухвалі господарського суду Миколаївської області від 10.02.2015 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 10.02.2015 року продовжено строк розгляду справи на 15 днів та відкладено розгляд справи на 03.03.2015 року.

В судовому засіданні 03.03.2015 року оголошувалась перерва до 10.03.2015 року.

Ухвалами господарського суду Миколаївської області від 24.12.2014 року, від 27.01.2015 року, від 10.02.2015 року відмовлялось в задоволенні заяв про вжиття заходів забезпечення позову.

В судовому засіданні 10.03.2015 року судом відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Прокурор позовні вимоги підтримав в повному обсязі з урахуванням заяви про зміну предмету позову (том ІІ, арк. справи 6-12) з підстав, зазначених у позовній заяві, та просив суд позов задовольнити. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив наступне.

Рішенням Миколаївської міської ради № 17/8 від 12.12.2003 року затверджено проект відведення та надано ТзОВ „Туристична база „Південний Буг" в оренду на 3 роки земельну ділянку загальною площею 6296 кв.м. із земель населеного пункту, не наданих у власність або користування, зарахувавши її до земель поточного будівництва, для будівництва туристичної бази поблизу житлових будинків № 13-15 по Бузькому бульвару.

На підставі вищевказаного рішення між Миколаївською міською радою і ТзОВ „Туристична база „Південний Буг" укладено Договір оренди землі № 2465 від 11.05.2004 року.

Рішенням Миколаївської міської ради № 44/32 від 04.03.2010 року затверджено проект землеустрою та надано ТзОВ «Туристична база «Південний Буг» земельну ділянку в оренду загальною площею 1500 кв. м. за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, у тому числі 1500 кв. м. відведених під будівництво, зарахувавши її до земель іншого призначення (землі, що використовуються для відпочинку та інші відкриті землі), для розміщення будівельного майданчика на період будівництва туристичної бази по Бузькому бульвару в районі житлових будинків № 13-15.

На підставі вищевказаного рішення між Миколаївською міською радою і ТзОВ «Туристична база «Південний Буг» укладено Договір оренди землі № 7495 від 07.04.2010 року.

В подальшому рішеннями Миколаївської міської ради відповідачу ТзОВ «Туристична база «Південний Буг» неодноразово продовжувався строк оренди земельних ділянок, про що між відповідачами укладались відповідні договори про зміни.

Відповідно до інформації Управління Держземагентства у Миколаївському районі Миколаївської області земельні ділянки площами 6296 кв. м. та 1500 кв. м., що перебувають в оренді ТзОВ «Туристична база «Південний Буг», зареєстровані в Національній кадастровій системі, цільове призначення - В 03.08 - для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, категорія земель - землі житлової та громадської забудови.

Згідно з інформацією Миколаївського обласного управління водних ресурсів земельні ділянки площами 6296 кв. м. та 1500 кв. м., що перебувають в оренді ТзОВ «Туристична база «Південний Буг», розташовані на березі Бузького лиману, що згідно з п. 1 ст. 5 Водного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України № 431 від 29.03.2002 року належить до водних об'єктів загальнодержавного значення.

Перевіркою установлено, що вищевказані рішення Миколаївської міської ради прийнято з порушенням вимог законодавства, у зв'язку з чим підлягають визнанню незаконними та скасуванню, оскільки:

1) земельні ділянки розташовані в межах прибережних захисних смуг, будівництво на яких заборонено (ст. 60, 62 ЗК України, ст. 1, 88, 90 ВК України, п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 434 від 05.11.2004 року, постанова Верховного Суду України від 09.09.2014 року у справі № 915/1220/13);

2) відповідачами порушено містобудівне законодавство (ст. 17 Закону України «Про основи містобудування», ст. 48 Закону України «Про охорону земель», п. 5.1, п. 5.2, п. 10.1, 10.4 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Держкоммістобудування 17.04.1992 року № 44 та п. 4.2 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України № 173 від 19.06.1996 року).

У зв'язку з тим, що незаконними є рішення Миколаївської міської ради про затвердження проекту землеустрою та надання ТзОВ «Туристична база «Південний Буг» земельних ділянок в оренду, незаконними є також рішення Миколаївської міської ради про продовження ТзОВ «Туристична база «Південний Буг» строку оренди земельних ділянок.

У зв'язку з тим, що на підставі незаконних рішень Миколаївської міської ради укладено договори оренди землі № 9335 від 11.07.2013 року та № 9457 від 12.08.2013 року, указані договори оренди землі відповідно до ст. 16, ч. 1 ст. 203, п. 215 ЦК України, ст.ст. 20, 207 ГК України, ст. 152 ЗК України підлягають визнанню недійсними, а земельні ділянки поверненню.

Представник відповідача ТзОВ «Туристична база «Південний Буг»» проти позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві (том. І, арк. справи 163-174) та письмових поясненнях (том ІІ, арк. справи 43-49) та просив суд в задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначив наступне.

Прокурор належним чином не обґрунтував порушення саме інтересів держави при прийнятті оскаржуваних рішень Миколаївською міською радою, спірні земельні ділянки належать до комунальної форми власності, відтак, порушено принцип невтручання держави у здійснення територіальною громадою м. Миколаєва права власності (ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», ст. 29 ГПК України, ст. 5, 83 ЗК України, ст. 1, 9, 319 ЦК України).

Як вбачається з відповіді Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 18.10.2014 року № 17-5137 функціональне призначення земельної ділянки по вул. Бузький Бульвар в районі житлових будинків № 13-15 визначено як територія зелених насаджень загального користування поряд з територією громадської забудови у відповідності до Генерального плану міста Миколаєва (1985 року) та у відповідності до Генерального плану міста Миколаєва (2009 року). Також у названій відповіді вказано, що у відповідності до Правил використання та забудови території м. Миколаєва (2003 року) функціональне призначення земельної ділянки по вул. Бузький Бульвар в районі житлових будинків № 13-15 визначено як територіально-планувальна зона ПР-2 - перспективна ландшафтна зона загальноміського значення (до переважних видів використання відноситься рекреаційні установи - туристські готелі, будинки відпочинку, пансіонати, мотелі і т.і.).

Земельна ділянка 6 296 кв.м. надана для будівництва туристичної бази, а земельна ділянка 1500 кв.м. для розміщення будівельного майданчика на період будівництва туристичної бази по Бузькому бульвару в районі житлових будинків № 13-15.

Отже, відведення та надання земельних ділянок не суперечить нормам п. 2.4, п. 5.1, п. 10.4 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», відповідно до яких не допускається будівництво будинків на землях зелених зон міста, якщо об'єкти, які проектуються не призначені для відпочинку, спорту. Надання земельних ділянок також не суперечить Генеральному плану міста Миколаєва (1985 року) та Генеральному плану міста Миколаєва (2009 року), а по їх функціональним призначенням відповідає вимогам Правил використання та забудови території м. Миколаєва (2003 року), щодо розміщення об'єкту містобудування згідно функціонального типу території.

Відповідачем отримані всі необхідні позитивні висновки органів, вказаних у ч. 7 ст. 151 ЗК України та були долучені до проектів відведення земельних ділянок.

Посилаючись на приписи ст. 60, 62 ЗК України, ст. 1, 5, 87, 88 ВК України, Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затверджений постановою КМУ № 486 від 08.05.1996 року представник відповідача ТзОВ «Туристична база «Південний Буг» зазначив, що розміри та межі прибережних захисних смуг в межах населених пунктів встановлюються з урахуванням містобудівної документації та конкретних умов, що склались. Відтак, прокурором не доведено, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах прибережних захисних смуг.

Крім того, правовідносини між Миколаївською міською радою та ТзОВ «Туристична база «Південний Буг» щодо продовження (поновлення) договорів оренди регулюються приписами ст. 33 Закону України «Про оренду землі». Посилання на порушення сторонами договорів вищевказаної норми закону у позові відсутні, як наслідок відсутні підстави для визнання недійсними договорів оренди землі та повернення земельних ділянок.

Представник відповідача Миколаївської міської ради проти позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві (том І, арк. справи 131-136) та просив суд в задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначив наступне.

Прокурор належним чином не обґрунтував порушення саме інтересів держави при прийнятті оскаржуваних рішень Миколаївською міською радою, спірні земельні ділянки належать до комунальної форми власності, відтак, порушено принцип невтручання держави у здійснення територіальною громадою м. Миколаєва права власності (ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», ст. 2 ГПК України, ст. 5, 83, 162 ЗК України, ст. 1, 9, 319 ЦК України).

Нормами ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України встановлені певні особливості встановлення меж та розмірів прибережних захисних смуг в межах населених пунктів, а саме з урахуванням містобудівної документації та конкретних умов, що склались.

Порядком визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженим постановою КМУ № 486 від 08.05.1996 року, передбачено необхідність розробки проекту для встановлення на його підставі водоохоронних зон та прибережних захисних смуг.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22.05.2013 року по справі № 6-25цс13.

Рішенням Миколаївської міської ради від 31.05.2012 року № 17/4 було затверджено Робочий проект «Визначення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг річок Інгул, Південний Буг і Бузького лиману на території землекористування м. Миколаєва». Рішення є чинним та не скасованим.

Вищевказаним рішенням встановлено межі прибережних захисних смуг, а згідно Довідки Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради від 21.01.2015 року № 02-03/54 відведена земельна ділянка ТзОВ «Туристична база «Південний Буг» для будівництва туристичної бази в районі житлових будинків № 13-15 по Бузькому бульвару не входить в межі прибережної захисної смуги. Отже, в порушення вимог ГПК України, прокурором не доведено допустимими засобами доказування, що спірна земельна ділянка перебуває у прибережній захисній смузі.

Представники відповідачів Миколаївської міської ради та ТзОВ «Туристична база «Південний Буг» просили суд застосувати строк позовної давності та відмовити в позові (том І, арк. справи 131-136, 163-172; том ІІ, арк. справи 43-49).

Відповідач ТзОВ «Туристична база «Південний Буг» просив суд застосувати строк позовної давності до позовних вимог прокурора в частині визнання та скасування пунктів 19, 19.1 розділу 1 від 12.12.2003 року № 17/8 та пунктів 9, 9.1 від 04.03.2010 року № 44/32 рішень Миколаївської міської ради, вказуючи, що про обізнаність прокурора щодо надання спірних земельних ділянок в оренду та у подальшому продовження строків оренди свідчать подані до матеріалів справи витяги зі стенограм, які підтверджують факт присутності прокурора (який виступає як самостійний позивач в інтересах держави) на пленарних засіданнях органу місцевого самоврядування.

Відповідач ТзОВ «Туристична база «Південний Буг» також зазначив, що до спірних правовідносин не може бути застосовано положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» № 4176-VІ від 20.12.2011 року, оскільки вони стосуються лише осіб, право власності або інше речове право яких було порушено.

Відповідач Миколаївська міська рада зазначила, що усі необхідні документи, які стосувались передачі в оренду земельної ділянки площею 6 296 кв. м. та на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення від 12.12.2003 року № 17/8, надавались до прокуратури, що підтверджується супровідним листом від 21.08.2009 року за вих. № 9300/509-14-06.

Відносно рішення від 04.03.2010 року № 44/32 щодо передачі в оренду земельної ділянки площею 1 500 кв. м., то у роботі сесії, на якій приймалось вищевказане рішення, приймав участь прокурор, що підтверджується витягом зі стенограми. Працівники органів прокуратури є фахівцями в галузі права, відтак мали змогу своєчасно проаналізувати прийняті міською радою оскаржувані рішення на відповідність чинному законодавству і в межах строку звернутись до суду.

Наявність підстав для застосування строків позовної давності обґрунтовано відповідачами положеннями ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, ст. 13 Закону України «Про прокуратуру».

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників відповідачів, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

28.11.2003 року відповідач ТзОВ «Туристична база «Південний Буг» звернувся до Миколаївського міського голови із заявою вих. № 10, у якій просив відвести земельну ділянку для будівництва туристичної бази по вул. Бузький бульвар, в районі будинків № 13-15, за результатами розгляду якої отримало дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки (том І, арк. справи 40-41).

В подальшому відповідач ТзОВ «Туристична база «Південний Буг» виготовив Проект відведення земельної ділянки в оренду для будівництва туристичної бази (том І, арк. справи 175-198).

Межі та площа земельної ділянки, що проектувалась до відведення в оренду, визначені згідно умов відведення земельної ділянки Миколаївського міського управління земельних ресурсів вих. № 1894/22 від 10.12.2003 року, наданих Головним державним інспектором по використанню та охороні земель м. Миколаєва, а також висновків Головного управління містобудування та архітектури № 17-5379/2 від 17.12.2003 року, Миколаївського регіонального управління водних ресурсів № 194 від 05.04.2004 року, Міської санітарно-епідеміологічної служби № 2220/5 від 12.12.2003 року, Державного управління екології та природних ресурсів у Миколаївській області вих. № 05/3502 від 30.12.2003 року, Державної інспекції по охороні пам'яток культури в Миколаївській області № 1101 про можливість розташування об'єкту, розмірів та умов вилучення (викупу) земельної ділянки (за наслідками обстежень) від 15.12.2003 року, Миколаївського міського управління земельних ресурсів № 291 від 19.02.2004 року (том І, арк. справи 42-47; 155-191).

Як вбачається з Пояснювальної записки до Проекту відповідно до УКЦВЗ земельна ділянка віднесена до земель поточного будівництва - код 1.21. Проектом передбачено відведення в оренду ТзОВ «Туристична база «Південний Буг» земельну ділянку площею 6 296 кв. м. за рахунок земель міста, не наданих у власність чи користування. Згідно УКПОКЧЗД на земельну ділянку діють обмеження типу 4.3.1 - санітарно-захисна зона інженерно-технічних споруд та комунікацій (висновок Головного управління містобудування та архітектури № 17-5379/2 від 17.12.2003 року). Площа земельної ділянки в зоні дії обмежень становить 926 кв. м., що також відображено на Плані меж зон обмежень і сервітутів земельної ділянки (том І, арк. справи 43, 48, 178-179).

Рішенням Миколаївської міської ради № 17/8 від 12.12.2003 року затверджено проект відведення та надано відповідачу ТзОВ „Туристична база „Південний Буг" в оренду на 3 роки земельну ділянку загальною площею 6296 кв.м. із земель населеного пункту, не наданих у власність або користування, зарахувавши її до земель поточного будівництва, для будівництва туристичної бази поблизу житлових будинків №№ 13-15 по Бузькому бульвару (пункти 19, 19.1 розділу 1 рішення) (том І, арк. справи 39).

На підставі рішення Миколаївської міської ради № 17/8 від 12.12.2003 року між Миколаївською міською радою та ТзОВ „Туристична база „Південний Буг" було укладено договір оренди землі від 11.05.2004 року, який посвідчено нотаріально та зареєстровано в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 17.05.2004 року за № 2465. Строк дії договору 3 роки з дати прийняття рішення (том І, арк. справи 255-257).

В подальшому рішеннями Миколаївської міської ради № 7/23 від 09.11.2006 року, № 38/31 від 01.10.2009 року, від 23/45 від 20.12.2012 року продовжувався строк оренди земельної ділянки загальною площею 6 296 кв. м., яку залишено в землях поточного будівництва, для завершення будівництва туристичної бази, а між Миколаївською міською радою та ТзОВ „Туристична база „Південний Буг" на підставі вищевказаних рішень укладались відповідні договори про продовження строку оренди земельної ділянки (том І, арк. справи 258-270).

Зокрема, оскаржуваним рішенням Миколаївської міської ради № 23/45 від 20.12.2012 року продовжено відповідачу ТзОВ "Туристична база "Південний Буг" на 2 роки строк оренди земельної ділянки загальною площею 6296 кв. м, залишивши земельну ділянку в землях поточного будівництва, для завершення будівництва туристичної бази в районі житлових будинків №№ 13-15 по Бузькому бульвару (том І, арк. справи 57-58).

На підставі вищевказаного рішення Миколаївської міської ради № 23/45 від 20.12.2012 року між Миколаївською міською радою і ТзОВ „Туристична база „Південний Буг" укладено оспорюваний договір оренди землі № 9335 від 11.07.2013 року щодо земельної ділянки площею 6 296 кв. м (кадастровий номер 4810137200:07:001:0001) поблизу житлових будинків №№ 13-15 по Бузькому бульвару в м. Миколаєві, яким продовжено оренду земельної ділянки для завершення будівництва туристичної бази (том І, арк. справи 50-56).

14.03.2011 року відповідачем ТзОВ «Туристична база «Південний Буг» отримано Позитивний висновок № 01/31 комплексної державної експертизи щодо проекту будівництва «Туристична база «Південний Буг» по Бузькому бульвару, 13-15 в м. Миколаєві (том І, арк. справи 228).

Відповідачем ТзОВ „Туристична база „Південний Буг" отримано від Інспекції ДАБК у Миколаївській області дозвіл на виконання підготовчих робіт від 11.03.2011 року, дозвіл на виконання будівельних робіт від 21.06.2011 року (том І, арк. справи 253-254).

01.07.2009 року відповідач ТзОВ «Туристична база «Південний Буг» звернувся до Миколаївського міського голови із заявою вх. № 17-2285, у якій просив відвести земельну ділянку площею 1 500 кв. м. не період будівництва туристичної бази по вул. Бузький бульвар, в районі будинків № 13-15, за результатами розгляду якої отримало дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки (том І, арк. справи 207).

В 2009 році відповідач ТзОВ «Туристична база «Південний Буг» виготовив Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для розміщення будівельного майданчика на період будівництва туристичної бази по бузькому Бульвару в районі ж/будинку 13-15 в Центральному районі м. Миколаєва (том І, арк. справи 199-227).

Межі та площа земельної ділянки, що проектувалась до відведення в оренду, визначені згідно умов відведення земельної ділянки Управління Держкомзему у м. Миколаїв № 4401/11 від 25.11.2009 року, а також висновків Управління містобудування та архітектури № 17-2285/3 від 08.12.2009 року, Міської санітарно-епідеміологічної служби № 2870/5 від 09.12.2009 року, Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області № 01-04/8105 від 2009 року, Департаменту житлово-комунального господарства № 6918/08-05 від 16.12.2009 року, Управління культури Миколаївської обласної державної адміністрації № 4283, Управління Держкомзему у м. Миколаїв № 23 від 19.01.2010 року, Управління земельних ресурсів № 02-18/2314(09) від 22.01.10 року (том І, арк. справи 62-66; 209, 211-213).

Як вбачається з Пояснювальної записки до Проекту відповідно до УКЦВЗ земельна ділянка віднесена до земель іншого призначення - код 1.21. Проектом передбачено відведення в оренду ТзОВ «Туристична база «Південний Буг» земельну ділянку площею 1 500 кв. м. за рахунок земель міста, не наданих у власність чи користування. Згідно КООВЗД на земельну ділянку діють обмеження типу 01.01.04 - охоронна зона навколо (вздовж) об'єкта зв'язку; 01.01.05 - охоронна зона навколо (вздовж) об'єкта енергетичної системи; 01.06.23 - інші обмеження (газопровід, каналізація) (висновок Управління Держкомзему у м. Миколаїв № 23 від 19.01.2010 року). Площа земельної ділянки в зоні дії обмежень становить 1137 кв. м., що також відображено на Схемі меж зон дій обмежень (том І, арк. справи 62, 212, 219).

Рішенням Миколаївської міської ради № 44/32 від 04.03.2010 року затверджено проект землеустрою та надано ТзОВ „Туристична база „Південний Буг" земельну ділянку в оренду загальною площею 1500 кв. м. за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, у тому числі 1500 кв. м. відведених під будівництво, зарахувавши її до земель іншого призначення (землі, що використовуються для відпочинку та інші відкриті землі), для розміщення будівельного майданчика на період будівництва туристичної бази по Бузькому бульвару в районі житлових будинків №№ 13-15 (том І, арк. справи 59).

На підставі рішення Миколаївської міської ради № 44/32 від 04.03.2010 року між Миколаївською міською радою та ТзОВ „Туристична база „Південний Буг" було укладено договір оренди землі від 07.04.2010 року, який зареєстровано в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 13.04.2010 року за № 7495. Строк дії договору 1 рік з дати його реєстрації (том І, арк. справи 271-281).

В подальшому рішеннями Миколаївської міської ради № 5/34 від 21.04.2011 року, № 27/42 від 04.04.2013 року продовжувався строк оренди земельної ділянки загальною площею 1 500 кв. м., яку залишено в землях комерційного використання, залишивши її в землях іншого призначення для розміщення будівельного майданчика на період будівництва туристичної бази по Бузькому бульвару в районі житлових будинків №№ 13-15, а між Миколаївською міською радою та ТзОВ „Туристична база „Південний Буг" на підставі вищевказаних рішень укладались відповідні договори про продовження строку оренди земельної ділянки (том І, арк. справи 71-79, 282-292).

Зокрема, оскаржуваним рішенням Миколаївської міської ради № 27/42 від 04.04.2013 року продовжено відповідачу ТзОВ „Туристична база „Південний Буг" на 40 місяців з дати прийняття рішення строк оренди земельної ділянки (кадастровий номер 4810137200:07:001:0002) загальною площею 1500 кв. м., яка була надана рішенням Миколаївської міської ради № 5/34 від 21.04.2011 року, для розміщення будівельного майданчика на період будівництва туристичної бази по Бузькому бульвару, в районі житлових будинків №№ 13-15 (том І, арк. справи 78-79).

На підставі вищевказаного рішення Миколаївської міської ради № 27/42 від 04.04.2013 року між Миколаївською міською радою і ТзОВ „Туристична база „Південний Буг" укладено оспорюваний договір оренди землі № 9457 від 22.08.2013 року щодо земельної ділянки площею 1500 кв. м. (кадастровий номер 4810137200:07:001:0002) поблизу житлових будинків №№ 13-15 по Бузькому бульвару в м. Миколаєві, та зареєстрованого 04.10.2013 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 2807485 (том І, арк. справи 71-77, 80-81).

Предметом спору у даній справі є вимога прокуратури про:

- визнання незаконними та скасування рішень Миколаївської міської ради, якими затверджено проекти відведення та надано відповідачу ТзОВ „Туристична база „Південний Буг" в оренду двох земельних ділянок загальною площею 6 296 кв. м (кадастровий номер 4810137200:07:001:0001) та 1500 кв. м. (кадастровий номер 4810137200:07:001:0002);

- визнання незаконними та скасування рішень Миколаївської міської ради, якими продовжено відповідачу ТзОВ „Туристична база „Південний Буг" строк оренди двох вищевказаних земельних ділянок;

- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень;

- визнання недійсними на майбутнє договорів оренди земельних ділянок;

- повернення земельних ділянок.

Підставою позову прокуратурою зазначено те, що рішення Миколаївської міської ради, якими затверджено проекти відведення та надано відповідачу ТзОВ „Туристична база „Південний Буг" в оренду дві земельні ділянки, суперечать законодавству, оскільки:

1) земельні ділянки розташовані в межах прибережних захисних смуг, будівництво на яких заборонено (ст. 60, 62 ЗК України, ст. 1, 88, 90 ВК України, п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 434 від 05.11.2004 року, постанова Верховного Суду України від 09.09.2014 року у справі № 915/1220/13);

2) відповідачами порушено містобудівне законодавство (ст. 17 Закону України «Про основи містобудування», ст. 48 Закону України «Про охорону земель», п. 5.1, п. 5.2, п. 10.1, 10.4 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Держкоммістобудування 17.04.1992 року № 44 та п. 4.2 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України № 173 від 19.06.1996 року).

Розташування спірних земельних ділянок в межах прибережної захисної смуги прокуратура підтверджує Інформацією Миколаївського обласного управління водних ресурсів № 07/2868 від 20.10.2014 року, відповідно до якої земельна ділянка розташована на березі Бузького лиману (том І, арк. справи 84), топографічною зйомкою (том І, арк. справи 89-90), а також приписами ст. 88 ВК України.

Враховуючи незаконність рішень Миколаївської міської ради, якими затверджено проекти відведення та надано відповідачу ТзОВ „Туристична база „Південний Буг" в оренду дві земельні ділянки, прокуратурою зазначено, що всі решта позовних вимог є похідними, а відтак, рішення про продовження відповідачу ТзОВ „Туристична база „Південний Буг" строку оренди двох вищевказаних земельних ділянок також є незаконними, що має наслідком визнання недійсними на майбутнє договорів оренди земельних ділянок, скасування державної реєстрації прав та повернення земельних ділянок.

При цьому, судом враховано наступне.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 87 ВК України ( в редакції від 11.06.2003 року, від 04.06.2008 року) для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони .

Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється.

На території водоохоронних зон забороняється: 1) використання стійких та сильнодіючих пестицидів; 2) влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; 3) скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки.

Відповідно до ч. 5-8 ст. 87 ВК України ( в редакції від 11.06.2003 року, від 04.06.2008 року) зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Виконавчі комітети місцевих Рад зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.

Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими комітетами місцевих Рад і державними органами охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ВК України ( в редакції від 11.06.2003 року, від 04.06.2008 року) з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 89 ВК України ( в редакції від 11.06.2003 року, від 04.06.2008 року) прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: 1) розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; 2) зберігання та застосування пестицидів і добрив; 3) влаштування літніх таборів для худоби; 4) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; 5) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; 6) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Відповідно до ст. 90 ВК України ( в редакції від 11.06.2003 року, від 04.06.2008 року) прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється: 1) застосування стійких та сильнодіючих пестицидів; 2) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод; 3) влаштування вигрібів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом більше 1 кубічного метра на добу; 4) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 88 ВК України (в редакції від 11.06.2003 року, від 04.06.2008 року) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 60 ЗК України (в редакції від 15.10.2003 року, від 02.02.2010 року) вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Відповідно до п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 434 від 05.11.2004 року, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.96 року № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них", з урахуванням конкретної ситуації.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них був затверджений Постановою КМУ від 08.05.1996 року № 486.

Порядок встановлює єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них (п. 1 Порядку).

Відповідно до п. 5 Порядку (в редакції від 24.01.2002 року, яка діяла до 30.03.2012 року) розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації.

Проекти цих зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад.

Відповідно до п. 10 Порядку на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

Відповідно до п. 11 Порядку водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігається з прибережною захисною смугою і визначається шириною не менш як 2 кілометри від урізу води.

Відповідно до п. 14 Порядку виконання водоохоронних та інших заходів щодо впорядкування водоохоронних зон, за винятком земель водного фонду, покладається на виконавчі комітети Рад, сільськогосподарські, водогосподарські, рибогосподарські підприємства, а також на інших власників і землекористувачів.

Відповідно до п. 15 Порядку контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчими комітетами Рад, органами Мінекоресурсів.

Системний аналіз вищевказаних норм законодавства, дозволяє дійти висновку, що розміри та межі водоохоронних зон та прибережних захисних смуг у межах населених пунктів (у межах міст і селищ міського типу) встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови (містобудівної документації).

Судом встановлено, що на момент прийняття Миколаївською міською радою оскаржуваного рішення № 17/8 від 12.12.2003 року (щодо земельної ділянки площею 6 296 кв. м.) ще не діяв Порядок погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 434 від 05.11.2004 року. На момент прийняття Миколаївською міською радою оскаржуваного рішення № 44/32 від 04.03.2010 року (щодо земельної ділянки площею 1 500 кв. м.) відповідачем ТзОВ "Туристична база "Південний Буг" було отримано позитивний висновок Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області № 01-04/8105 від 2009 року про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (том І, арк. справи 63-64).

Судом також встановлено наступне. Рішенням Миколаївської міської ради від 31.05.2012 року № 17/4 з наступними змінами був затверджений робочий проект «Визначення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг річок Інгул, Південний Буг і Бузького лиману на території землекористування м. Миколаєва» (том І, арк. справи 293-299).

Пунктом 2 вищевказаного рішення зобов'язано виконавчі органи Миколаївської міської ради при розгляді питань, пов'язаних з розміщенням об'єктів та оформленням документації із землеустрою на земельні ділянки, які розташовані в межах прибережних захисних смуг та водоохоронних зон, керуватись вищевказаним робочим проектом, ст. 87-90 ВК України, ст. 59-62 ЗК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Доказів визнання незаконним та скасування вищевказаного рішення Миколаївської міської ради від 31.05.2012 року № 17/4 з наступними змінами суду не подано.

Як вбачається з текстових та графічних матеріалів вищевказаного робочого проекту, а також Ситуаційного плану, виготовленого КП «Госпрозрахункове проектно-виробниче архітектурно-планувальне бюро» та Інформацій Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради № 02-03/54 від 21.01.2015 року, № 02-19/179 від 09.02.2015 року земельна ділянка за адресою Бузький Бульвар № 13-15, яка надана в оренду ТзОВ „Туристична база „Південний Буг", знаходиться поза межею прибережної захисної смуги (том І, арк. справи 147, 309-311).

Щодо посилань прокуратури на те, що рішення Миколаївської міської ради від 31.05.2012 року № 17/4 про затвердження робочого проекту визначення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг на території землекористування м. Миколаєва було прийнято після прийняття оскаржуваних рішень про надання земельних ділянок в оренду, то слід зазначити, що суду не подано будь-яких інших доказів, які б підтверджували, що спірні земельні ділянки на дату прийняття рішень про їх надання в оренду, знаходились в межах прибережних захисних смуг. Посилання прокуратури на те, що прибережна захисна смуга встановлюється шириною не менш як 2 кілометри від урізу води в силу закону, на думку суду є неправильним, оскільки в спірному випадку до даних правовідносин мають застосовуватись спеціальні норми, які регулюють розміри та порядок встановлення прибережних захисних смуг саме в населених пунктах та які передбачають необхідність врахування конкретних умов забудови в межах міст (ч. 4 ст. 88 ВК України, ч. 3 ст. 60 ЗК України, п. 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності, затвердженого Постановою КМУ від 08.05.1996 року № 486).

Постанова Верховного Суду України від 09.09.2014 року у справі № 915/1220/13 також не може застосовуватись до даних правовідносин, оскільки предметом спору у справі, що переглядалась вищим судом, були земельні ділянки, що розташовані за межами населеного пункту.

Відповідно до ч. 2-4 ст. 48 Закону України «Про охорону земель» (в редакції від 19.06.2003 року, яка діяла до 31.07.2010 року) розміщення і будівництво об'єктів житлово-комунального, промислового, транспортного, іншого призначення здійснюються відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів.

Забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи користування, у тому числі на умовах оренди, земельною ділянкою, у порядку, передбаченому законом.

Визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб та спорудження конкретних об'єктів здійснюються на підставі затвердженої містобудівної документації, документації із землеустрою, схем планування територій переважно на землях несільськогосподарського призначення.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про основи містобудування» (в редакції від 11.06.2003 року, від 08.12.2009 року) містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій.

Містобудівна документація є основою для, зокрема: підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації; вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій; вирішення питань вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи користування земель для містобудівних потреб.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 10 Закону України «Про планування і забудову територій» (в редакції від 20.04.2000 року, від 14.10.2009 року) планування територій на місцевому рівні забезпечується відповідними місцевими радами та їх виконавчими органами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до їх повноважень, визначених законом, і полягає у розробленні та затвердженні генеральних планів населених пунктів, схем планування територій на місцевому рівні та іншої містобудівної документації, регулюванні використання їх територій, ухваленні та реалізації відповідних рішень про дотримання містобудівної документації.

Розроблення, погодження та експертиза містобудівної документації провадяться згідно з встановленими державними стандартами, нормами та правилами в порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 20 Закону України «Про планування і забудову територій» (в редакції від 20.04.2000 року, від 14.10.2009 року) нормативне регулювання планування, забудови та іншого використання територій полягає у прийнятті нормативно-правових актів, зокрема державних будівельних норм, відомчих нормативних документів, регіональних і місцевих правил забудови.

Державні будівельні норми та інші нормативно-правові акти з питань планування і забудови територій є обов'язковими для суб'єктів містобудування.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про планування і забудову територій» (в редакції від 20.04.2000 року, від 14.10.2009 року) місцеві правила забудови розробляються для міст Києва та Севастополя, міст обласного значення, республіканського значення Автономної Республіки Крим.

Відповідно до ч. 5-8, 10-11 ст. 22 Закону України «Про планування і забудову територій» (в редакції від 20.04.2000 року, від 14.10.2009 року) місцеві правила забудови складаються із текстової частини та графічної частини - плану зонування.

У текстовій частині місцевих правил забудови визначається перелік переважних і допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок у межах окремих зон.

Для кожної окремої зони згідно з державними будівельними нормами встановлюються єдині умови і обмеження забудови та іншого використання земельних ділянок.

На плані зонування встановлюється поділ території населеного пункту на зони з допустимими та переважними видами використання земельних ділянок.

План зонування та перелік переважних і допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок розробляються для всієї території населеного пункту або окремої його частини.

При розробленні землевпорядної документації враховуються єдині умови і обмеження забудови та іншого використання земельних ділянок, визначені місцевими правилами забудови.

Відповідно до Інформації Управління містобудування та архітектури міської ради від 18.10.2014 року № 17-5137 функціональне призначення земельної ділянки по вул. Бузький Бульвар в районі житлових будинків № 13-15 визначено як територія зелених насаджень загального користування поряд з територією громадської забудови у відповідності до Генерального плану міста Миколаєва (1985 року) та у відповідності до Генерального плану міста Миколаєва (2009 року). Також у названій відповіді вказано, що у відповідності до Правил використання та забудови території м. Миколаєва (2003 року) функціональне призначення земельної ділянки по вул. Бузький Бульвар в районі житлових будинків № 13-15 визначено як територіально-планувальна зона ПР-2 - перспективна ландшафтна зона загальноміського значення (до переважних видів використання відноситься рекреаційні установи - туристські готелі, будинки відпочинку, пансіонати, мотелі і т.ін.) (том І, арк. справи 84-88).

Відповідно до п. 2.1, п. 2.4 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Держкоммістобудування 17.04.1992 року № 44, територія міста за функціональним призначенням і характером використання поділяється на сельбищну, виробничу, в т.ч. зовнішнього транспорту, і ландшафтно-рекреаційну.

До ландшафтно-рекреаційної території входять озеленені й водні простори у межах забудови міста і його зеленої зони, а також інші елементи природного ландшафту. До її складу можуть входити парки, лісопарки, міські ліси, ландшафти, що охороняються, землі сільськогосподарського використання та інші угіддя, які формують систему відкритих просторів; заміські зони масового короткочасного і тривалого відпочинку, міжселищні зони відпочинку; курортні зони (у містах і селищах, що мають лікувальні ресурси).

Відповідно до п. 5.2 ДБН 360-92** при функціональному зонуванні комплексної зеленої зони (території забудови, міста, зеленої зони) треба виділяти: озеленені території загального користування; озеленені території обмеженого користування і озеленені території спеціального призначення.

Відповідно до п. 10.1 ДБН 360-92** при плануванні і забудові населених місць слід керуватись такими принципами: збереження і раціональне використання цінних природних ресурсів; дотримання нормативів гранично допустимих рівнів екологічного навантаження на природне середовище територій з урахуванням потенціальних його можливостей; виділення ландшафтно-рекреаційних територій і заборона на них господарського та іншого будівництва, що перешкоджає використанню даних зон за їх прямим призначенням; дотримання санітарних нормативів, установлення санітарно-захисних зон для охорони водойм, джерел водопостачання, курортних, лікувально-оздоровчих зон, населених місць та інших територій від забруднення та шкідливих впливів.

Відповідно до п.п. «а», «б» п. 10.4 ДБН 360-92** розміщення будинків, споруд і комунікацій не допускається: а) на землях заповідників, заказників, природних національних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків і водоохоронних зон; б) на землях зелених зон міст, включаючи землі міських лісів, якщо об'єкти, які проектуються, не призначені для відпочинку, спорту або обслуговування приміського лісового господарства.

Пунктом 34 Правил використання та забудови території м. Миколаєва, затвердженими рішенням Миколаївської міської ради від 17.10.2003 року № 15/41 передбачено списки видів дозволеного використання нерухомості в різних функціонально-планувальних зонах, а саме переважним видом використання земельних ділянок, що відносяться до «Р - 2 зона ландшафтно-рекреаційна загальноміського значення» є, зокрема, рекреаційні установи (готелі, туристські готелі, будинки відпочинку, пансіонати, мотелі і т. ін.).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення Миколаївської міської ради про надання в оренду відповідачу ТзОВ "Туристична база "Південний Буг" земельних ділянок не суперечить вищевказаним положенням норм містобудівного законодавства, оскільки земельна ділянка площею 6 296 кв. м. була надана саме для розміщення об'єкту, який призначений для відпочинку, - туристичної бази. Крім того, як вказано вище, відповідачем ТзОВ «Туристична база «Південний Буг» було отримано Позитивний висновок № 01/31 комплексної державної експертизи щодо проекту будівництва «Туристична база «Південний Буг» по Бузькому бульвару, 13-15 в м. Миколаєві (том І, арк. справи 228).

Щодо посилань прокуратури на п. 4.2 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України № 173 від 19.06.1996 року, то слід зазначити, що вказана норма регулює розміщення житлово-громадських об'єктів, а також дачних поселень сельбищної території (розділ 4 «Вимоги до розміщення та організації сельбищної території»), а відтак не може бути застосована до спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про недоведеність порушеного права, за захистом якого прокуратура звернулась до суду. Враховуючи недоведеність позовних вимог в частині визнання незаконними та скасування рішень Миколаївської міської ради про надання в оренду земельних ділянок відповідачу ТзОВ "Туристична база "Південний Буг", а також враховуючи, що всі решта позовних вимог є похідними від вищевказаних, суд дійшов висновку про їх необґрунтованість та безпідставність.

Щодо клопотань про застосування строку позовної давності, то суд встановив наступне.

Відповідно до абз. 2 п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 року зі змінами і доповненнями від 10.07.2014 року у разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (ч. 2 ст. 29 ГПК), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 2 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.13 року з останніми змінами від 10.07.2014 року необхідно мати на увазі, що, оскільки закон (пункт 10 частини другої статті 16, стаття 21 ЦК України, абзац третій частини другої статті 20 ГК України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність (з урахуванням, водночас, викладеного в підпункті 3 пункту 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 року № 4176-VІ).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України (в редакції, яка була чинна до 20.12.2011 року) позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» № 4176-VІ від 20.12.2011 року пункт 4 частини першої статті 268 виключено.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень вищевказаного Закону № 4176-VІ від 20.12.2011 року протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про:

1) визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману;

2) застосування наслідків нікчемного правочину;

3) визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

При цьому стосовно вимог, передбачених підпунктами 1 та 2 цього пункту, особа може звернутися до суду лише за умови, якщо строк їх пред'явлення, встановлений положеннями Цивільного кодексу України, що діяли до набрання чинності цим Законом, не сплив на момент набрання чинності цим Законом.

Отже, в силу приписів вищевказаного Закону особа має право звернутись до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акту органу місцевого самоврядування протягом трьох років з дня набрання чинності вказаним законом, тобто до 20.12.2014 року.

Прокурор звернувся до суду із позовом про визнання незаконними та скасування рішень Миколаївської міської ради та іншими похідними вимогами 03.11.2014 року.

Відповідно до п. 2.2 вищевказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Вказане також викладено в абз. 3 п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18.12.09 року "Про судове рішення у цивільній справі", а також в судовій практиці (постанова ВГСУ від 26.04.11 року по справі № 15/256/10).

Враховуючи вищевикладене, а також встановлення законом спеціального строку позовної давності відносно вимог щодо визнання незаконним правового акта органу місцевого самоврядування, суд дійшов висновку, що строк позовної давності не пропущено.

Приписами ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Згідно зі ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Частина 1 ст. 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в позові у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог (недоведеністю порушеного права). В позові слід відмовити.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 33, 34, 43, 49, ст. 82- 84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

в позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повне рішення складено 16.03.2015 року.

Суддя Е.М. Олейняш