Постанова

від 10.03.2015 по справі 910/211/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" березня 2015 р. Справа№ 910/211/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Коршун Н.М.

Ропій Л.М.

при секретарі Драчук Р.А.

за участю представників:

від позивача не з'явились

від відповідача Хорошевої К.М. - дов. №2948 від 29.12.2014 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк»

на рішення

господарського суду міста Києва

від 03.02.2015 р. (суддя Плотницька Н.Б.)

у справі №910/211/15-г

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД АКС»

(далі - ТОВ «ТД АКС»)

до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк»

(далі - ПАТ «Універсал Банк»)

про стягнення 25 989,33 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.02.2015 р. у справі №910/211/15-г позов задоволено частково, стягнуто з ПАТ «Універсал Банк» на користь ТОВ «ТД АКС» 11 232,74 грн. інфляційних втрат, 7 796,78 грн. 3% річних та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 337,74 грн. В іншій частині позову - відмовлено.

Не погодившись із згаданим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати в частині задоволення позову та прийняти нове рішення в цій частині, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржене рішення прийнято з неправильним з'ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права. Оскаржуючи рішення апелянт стверджував про факт розірвання з 01.05.2009 р. укладеного між позивачем та відповідачем договору, наголошував на те, що розірваний договір не може породжувати нових зобов'язань між сторонами, а також посилався на неможливість нарахування втрат від інфляції та трьох процентів річних, оскільки орендна плата була встановлена в іноземній валюті, а саме в євро тощо.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2015 р. апеляційну скаргу ПАТ «Універсал Банк» прийнято до провадження в складі колегії суддів: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Коршун Н.М. та призначено розгляд справи на 10.03.2015 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2015 р., в зв'язку з перебуванням судді Алданової С.О. у відпустці, змінено склад суду та визначено судову колегію в складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Коршун Н.М. Ропій Л.М.

В судове засідання з'явився представник відповідача (апелянта), представник позивача не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся належно (згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/1290/14 від 12.09.2014 р. «Про Закон України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції»), про причини неявки апеляційний господарський суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслав.

На підставі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Постановою пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (п.п. 3.9.1, 3.9.2) встановлено, що за змістом ст. 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що представник відповідача не заперечував щодо розгляду справи за відсутності представника позивача, неявка цього представника не перешкоджає вирішенню спору, апеляційний господарський суд вважав можливим розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні представник апелянта доводи скарги підтримав, просив її задовольнити, оскаржене рішення скасувати в частині задоволення позову за наведених в скарзі підстав та прийняти нове рішення в цій частині, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.

Так, ТОВ «ТД АКС» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ «Універсал Банк» про стягнення, з урахуванням клопотання про зменшення позовних вимог, 25 989,33 грн., з яких: 11 232,74 грн. - інфляційне збільшення боргу; 7 838,18 грн. - три проценти річних від простроченої суми; 6 918,41 грн. - пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням господарського суду міста Києва від 11.09.2013 р. у справі №11/283, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2014 р. та Вищого господарського суду України від 28.05.2014 р., з ПАТ «Універсал Банк» стягнуто заборгованість за орендними платежами за договором оренди приміщення від 12.03.2008 р. за період з 01.08.2011 р. по 27.09.2011 р. в сумі 89 515,20 грн., проте це рішення відповідачем фактично виконано лише 24.07.2014 р., а відтак з останнього підлягає стягненню пеня, інфляційні втрати та три проценти річних тощо.

Суд першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку про обґрунтованість частини позовних вимог й прийняв рішення про їх часткове задоволення.

Так, задовольняючи позов частково, місцевий суд посилався на передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу з врахуванням індексу інфляції та відсотків річних як способу захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних, суд встановив, що позивачем неправильно визначено період прострочення, й за власним розрахунком вважав за необхідне з відповідача стягнути 11 449,88 грн. інфляційного збільшення боргу та 7 796,78 грн. трьох процентів річних, проте не виходячи за межі визначеного позивачем періоду часу суд задовольнив інфляційні втрати та три проценти річних в нарахованому позивачем розмірі. Стосовно нарахованої за порушення строків оплати пені суд з врахуванням розірвання договору оренди з 01.05.2009 р., підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 6 918,41 грн. не знайшов тощо.

Апеляційний господарський суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду міста Києва від 11.09.2013 р. у справі №11/283, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2014 р. та Вищого господарського суду України від 28.05.2014 р., позов ТОВ «ТД АКС» до ПАТ «Універсал Банк» про стягнення 729 671,00 грн. задоволено частково, з відповідача стягнуто на користь позивача заборгованість в розмірі 89 515,68 грн., державне мито в розмірі 895,20 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 224,15 грн. В іншій частині в задоволенні позову - відмовлено.

Згаданим рішенням суду встановлено, що 12.03.2008 р. між ТОВ «ТД АКС» (орендодавцем) та Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», (орендарем) укладено договір оренди (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду на весь строк оренди згідно п. 2.1 Договору вбудовані нежилі приміщення за адресою: м. Донецьк, вул. Горького, 150 загальною площею 71,90 кв.м. в цокольному поверсі житлового будинку літ. А-4 згідно із технічною документацією, виготовленою Бюро технічної інвентаризації м. Донецьк 13.09.2002 року.

Відповідно до п. 3.2 Договору щомісячна орендна плата за період з дати початку до закінчення перших 3 місяців строку оренди становить суму в гривнях, яка дорівнює еквіваленту 1 250,00 Євро згідно з встановленим Національним банком України на дату виставлення орендодавцем рахунку офіційним курсом української гривні до Євро, а згідно п. 3.3 Договору починаючи з 4 місяця з дати підписання цього договору щомісячна орендна плата становить суму у гривнях, яка дорівнюватиме еквіваленту 3 750,00 Євро згідно з офіційним обмінним курсом української гривні до Євро, встановленим Національним банком України на дату виставлення рахунку орендодавцем.

Положеннями п. 3.5 Договору сторони погодили, що орендар сплачує орендну плату не пізніше, ніж на 10 день поточного календарного місяця строку оренди, за який здійснюється оплата, на підставі рахунку-фактури орендодавця.

Цим рішенням суду також встановлено, що на виконання умов Договору позивачем було передано відповідачу в оренду приміщення за адресою: м. Донецьк, вул. Горького, 150, загальною площею 71,90 кв.м., що підтверджується актом приймання-передачі приміщень від 17.08.2008 року.

Як зазначено п. 2.1 Договору, строк оренди за цим Договором розпочинається від дати підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення та продовжується протягом п'яти років від дати початку, проте з 01.05.2009 р. укладений сторонами Договір було розірвано. Факт розірвання Договору встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 05.09.2011 р. у справі №48/298 за позовом ТОВ «ТД АКС» до ПАТ «Універсал Банк» про стягнення 142 971,25 грн. (залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2011 року).

За висновками господарського суду міста Києва від 11.09.2013 р. у справі №11/283, розірвання Договору 01.05.2009 р. ніяким чином не впливає на обов'язок ПАТ «Універсал Банк» сплачувати орендні платежі, оскільки п. 2.3 Договору сторони погодили, що орендодавець припиняє нарахування орендної плати та інших платежів з моменту підписання акту приймання-передачі (повернення) приміщень, що відповідає приписам ст.ст. 6, 627, 628, 762 ЦК України, а також положенням ч. 3 ст. 653 ЦК України, оскільки п. 2.3 Договору сторонами обумовлено обов'язок наймача сплачувати орендну плату незалежно від строку дії Договору - до фактичного повернення майна наймодавцю.

Згідно цього рішення відповідні дії щодо повернення майна з оренди відповідач вчинив 28.09.2011 р., надіславши на адресу позивача листа з пропозицією прийняти майно та підписати акт приймання-передачі майна, а відтак до 28.09.2011 р. відповідач користувався майном на законних підставах. Таким чином, місцевий суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за період з серпня 2011 року по 27.09.2011 року в розмірі 89 515,68 грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Апеляційний господарський суд вважає, що наведені факти в силу ч. 2 ст. 35 ГПК України мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доведенню.

Як встановлено матеріалами справи, виконавчою службою лише 24.07.2014 р. перераховано на рахунок позивача грошові кошти в розмірі 90 635,03 грн., які стягнуто з відповідача рішенням господарського суду міста Києва від 11.09.2013 р. у справі №11/283. Таким чином, згадане рішення суду ПАТ «Універсал Банк» виконало лише 24.07.2014 року.

На підставі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Зобов'язанням на підставі ч. 1 ст. 509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положеннями ст.ст. 525, 526, 527 ЦК України передбачено, що зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Аналогічні приписи містяться й в ст. 193 ГК України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк (ст. 612 ЦК України).

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій на підставі ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 та ч. 6 ст. 232 ГК України, ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Так, приписами ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пеня є неустойкою, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Так, умовами п. 9.3 Договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату орендної плати та комунальних послуг, орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних грошових зобов'язань за кожен день прострочення.

Враховуючи, що підставою для нарахування пені є умови Договору, який розірвано з 01.05.2009 р. згідно рішень господарського суду міста Києва від 05.09.2011 р. у справі №48/298 та від 11.09.2013 р. у справі №11/283, місцевий суд дійшов правильного висновку, що підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 6 918,41 грн. відсутні.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Постановою пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (п.п. 1.3, 3.1, 7.1) визначено, що з урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. З огляду на поміщення ст. 625 ЦК України в розділ 1 книги 5 цього Кодексу - «Загальні положення про зобов'язання», ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Так, позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 11 232,74 грн. та три проценти річних в розмірі 7 838,18 грн. за період з 10.08.2011 р. по 24.07.2014 року. Зокрема, за рахунком-фактурою №С/ТД-00406 за період з 10.08.2011 р. по 24.07.2014 р., за рахунком-фактурою №С/ТД-00447 за період з 10.09.2011 р. по 24.07.2014 року.

Місцевий суд не погодився із визначеним позивачем періодом прострочення та застосував інші періоди, а саме: за рахунком-фактурою №С/ТД-00406 - з 16.08.2011 р. по 24.07.2014 р.; за рахунком-фактурою №С/ТД-00447 - з 15.09.2011 р. по 24.07.2014 р., а відтак дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню 11 449,88 грн. інфляційного збільшення боргу та 7 796,78 грн. трьох процентів річних, проте не виходячи за межі визначеного позивачем періоду часу суд задовольнив інфляційні втрати та три проценти річних в розмірі, нарахованому позивачем.

Доводи апелянта про неможливість нарахування втрат від інфляції та трьох процентів річних, оскільки орендна плата була встановлена в іноземній валюті не заслуговують на увагу, адже, по-перше, орендну плату Договором встановлено в гривнях в еквіваленті до Євро, по-друге, рахунки-фактури №С/ТД-00406 та №С/ТД-00447, на підставі яких з відповідача стягнуто заборгованість, також виставлено в гривнях.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 03.02.2015 р. у справі №910/211/15-г - без змін.

Матеріали справи №910/211/15-г повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Н.М. Коршун

Л.М. Ропій