ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2015 року Справа № 910/211/15-г
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого суддіОвечкіна В.Е., суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л., розглянув касаційну скаргу ПАТ "Універсал Банк" на постановувід 10.03.2015 р. Київського апеляційного господарського суду у справі№910/211/15-г господарського суду міста Києва за позовомТОВ "ТД АКС" доПАТ "Універсал Банк" простягнення 25 989,33 грн.
за участю представників:
позивача: не зявився;
відповідача: Василевського О.А., дов. від 09.12.2014 б/н;
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м. Києва від 03.02.2015 (суддя Н. Плотницька), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2015 (судді С. Дикунська, Н. Коршун, Л. Ропій) позов про стягнення 26036 грн. 06 коп. задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Універсал Банк" на користь ТОВ "ТД АКС" 11 232,74 грн. інфляційних втрат, 7 796,78 грн. 3% річних та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 337,74 грн. В іншій частині позову - відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, ПАТ "Універсал Банк" - відповідач у справі - звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 03.02.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2015, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Судові витрати покласти на позивача. Вважає, що судами неправильно застосовано ст.ст.13, 524, 611, 625 ЦК України, ст.ст.4 3 , 82 ГПК України.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст.111 5 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно ст.111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
12.03.2008 між ТОВ "ТД АКС" (надалі - орендодавець") та Відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк", (надалі - "орендар") укладено договір оренди (надалі - "Договір") вбудованих нежитлових приміщень.
Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець передає, а орендар приймає в орендодавця в оренду на весь строк оренди вбудовані нежилі приміщення, які розташовані за адресою: м. Донецьк, вул. Горького, 150, загальною площею 71,90 кв.м., в цокольному поверсі житлового будинку літ. А-4, згідно із технічною документацією, виготовленою Бюро технічної інвентаризації м. Донецьк 13.09.2002.
Пунктом 2.2 Договору передбачено, що орендодавець передає орендарю, а орендар приймає приміщення від орендодавця за актом приймання-передачі приміщень не пізніше, ніж 19.03.2008.
Відповідно до п. 3.2 Договору щомісячна орендна плата за період з дати початку до закінчення перших 3 місяців строку оренди становить суму у гривнях, яка дорівнює еквіваленту 1 250,00 Євро згідно з офіційним курсом української гривні до Євро, встановленим Національним банком України на дату виставлення рахунку орендодавцем.
Згідно з п. 3.4 Договору починаючи з 4 місяця з дати підписання цього договору щомісячна орендна плата становить суму у гривнях, яка дорівнюватиме еквіваленту 3 750,00 Євро згідно з офіційним обмінним курсом української гривні до Євро, встановленим Національним банком України на дату виставлення рахунку орендодавцем.
Пунктом 3.5 Договору сторони погодили, що орендар сплачує орендну плату не пізніше, ніж на 10 день поточного календарного місяця строку оренди, за який здійснюється оплата, на підставі рахунку-фактури орендодавця.
На виконання умов Договору позивачем були передані відповідачу в оренду приміщення за адресою: м. Донецьк, вул. Горького, 150, загальною площею 71,90 кв.м., що підтверджується актом приймання-передачі приміщень від 17.08.2008.
Договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11. 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується факт передачі приміщень в оренду (акт приймання-передачі приміщень від 17.08.2008) та користування ними відповідачем.
Як зазначено в п. 2.1 Договору, строк оренди за цим Договором розпочинається від дати підписання сторонами акту приймання передачі приміщення та продовжується протягом п'яти років від дати початку.
З 01.05.2009 укладений між сторонами Договір оренди було розірвано . Даний факт встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2011 у справі № 48/298 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД АКС" до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк", яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2011.
Крім того, рішенням господарського суду міста Києва від 11.09.2013 у справі №11/283, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2014 та Вищого господарського суду України від 28.05.2014, з Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" стягнуто заборгованість за орендними платежами за договором оренди приміщення від 12.03.2008 за період з 01.08.2011 по 27.09.2011 в сумі 89 515 грн 20 коп.
За змістом ч. 1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
З огляду на те, що спір у справі № 910/211/15-г виник між тими ж сторонами, рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2011 у справі №48/298 та рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2013 у справі №11/283 мають преюдиційне значення, а встановлені ними обставини повторного доведення не потребують.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 11 232 грн 74 коп. інфляційного збільшення боргу, 7 838 грн 18 коп. 3% річних за період з 10.08.2011 по 24.07.2014 та 6 918 грн 41 коп. пені за період з 10.08.2011 по 09.03.2012.
Відповідач в заперечення проти позову вказує на факт розірвання договору з 01.05.2009, а відтак відсутність підстав для нарахування йому пені, а також на неможливість нарахування втрат від інфляції, оскільки орендна плата встановлена в іноземній валюті, а саме в євро.
Судами зауважено, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Пунктом 3.5 Договору сторони погодили, що орендар сплачує орендну плату не пізніше, ніж на 10 день поточного календарного місяця строку оренди, за який здійснюється оплата, на підставі рахунку-фактури орендодавця. Орендодавець повинен виставити рахунок-фактуру на сплату орендної плати не пізніше, ніж за 5 банківських днів до 10 числа місяця кожного календарного місяця строку оренди. У випадку затримки виставлення орендодавцем рахунку-фактури строк оплати відсувається на відповідний строк.
Судами перевірено розрахунки та встановлено, що позивачем при нарахуванні 3% річних та інфляційних втрат неправильно визначено період прострочення, а саме з 10.08.2011 за рахунком №С/ТД-00406 від 29.07.2011 та з 10.09.2011 за рахунком №С/ТД-00447 від 31.08.2011. Судами при розрахунку застосовано інший період, оскільки прострочення відповідача за зобов'язанням з оплати орендних платежів почалось:
- 16.08.2011 за рахунком №С/ТД-00406 від 29.07.2011, отриманим відповідачем 08.08.2011;
- 15.09.2011 за рахунком №С/ТД-00447 від 31.08.2011, отриманим відповідачем 06.09.2011.
За перерахунком суду з відповідача підлягають стягненню 11 449 грн. 88 коп. інфляційного збільшення боргу, 7 796 грн. 78 коп. 3% річних за період з 16.08.2011 по 24.07.2014.
Судами спростовано заперечення відповідача стосовно неможливості нарахування втрат від інфляції у зв'язку із встановленням орендної плати в іноземній валюті, оскільки: п. 3.4. договору, сторони погодили, що орендна плата становить суму в гривнях; рахунки-фактури №С/ТД-00406 та №С/ТД-00447 виставлені в гривнях.
Судами задоволено вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 11 232 грн. 74 коп. та 3% річних в сумі 7 796 грн. 78 коп.
Позивач у позовній заяві також просив стягнути пеню та зазначив, що підставою для нарахування пені є умови договору. Представник позивача в судовому засіданні підтвердив, що нарахування пені здійснено на підставі п 9.3. договору оренди.
Зважаючи на те, що договір оренди розірваний з 01.05.2009, про що зазначено в рішенні господарського суду міста Києва від 05.09.2011 у справі №48/298 та рішенні господарського суду міста Києва від 11.09.2013 у справі №11/283, які мають преюдиційне значення для даної справи, а також не заперечується сторонами, суди дійшли висновку про те, що підстави для задоволення позовних вимог у частині стягнення пені в сумі 6 918 грн. 41 коп. відсутні.
Переглядаючи оскаржувані судові акти у касаційному порядку колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Судами встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 11.09.2013 р. у справі №11/283, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2014 р. та Вищого господарського суду України від 28.05.2014 р., позов ТОВ «ТД АКС» до ПАТ «Універсал Банк» про стягнення 729 671,00 грн. задоволено частково, з відповідача стягнуто на користь позивача заборгованість в розмірі 89 515,68 грн., державне мито в розмірі 895,20 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 224,15 грн. В іншій частині в задоволенні позову - відмовлено.
Факт розірвання Договору встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 05.09.2011 р. у справі №48/298 за позовом ТОВ «ТД АКС» до ПАТ «Універсал Банк» про стягнення 142 971,25 грн. (залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2011 року).
За висновками господарського суду міста Києва від 11.09.2013 р. у справі №11/283, розірвання Договору 01.05.2009 р. ніяким чином не впливає на обов'язок ПАТ «Універсал Банк» сплачувати орендні платежі, оскільки п. 2.3 Договору сторони погодили, що орендодавець припиняє нарахування орендної плати та інших платежів з моменту підписання акту приймання-передачі (повернення) приміщень, що відповідає приписам ст.ст. 6, 627, 628, 762 ЦК України, а також положенням ч. 3 ст. 653 ЦК України, оскільки п. 2.3 Договору сторонами обумовлено обов'язок наймача сплачувати орендну плату незалежно від строку дії Договору - до фактичного повернення майна наймодавцю.
Згідно цього рішення відповідні дії щодо повернення майна з оренди відповідач вчинив 28.09.2011 р., надіславши на адресу позивача листа з пропозицією прийняти майно та підписати акт приймання-передачі майна, а відтак до 28.09.2011 р. відповідач користувався майном на законних підставах. Місцевий суд у справі №48/298 дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за період з серпня 2011 року по 27.09.2011 року в розмірі 89 515,68 грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
У справі, що розглядається, позивач просить стягнути 11 232 грн 74 коп. інфляційного збільшення боргу, 7 838 грн 18 коп. 3% річних за період з 10.08.2011 по 24.07.2014 та 6 918 грн 41 коп. пені за період з 10.08.2011 по 09.03.2012.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 та ч. 6 ст. 232 ГК України, ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Так, приписами ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пеня є неустойкою, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Умовами п. 9.3 Договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату орендної плати та комунальних послуг, орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних грошових зобов'язань за кожен день прострочення.
Враховуючи, що підставою для нарахування пені є умови Договору, про що неодноразово підтверджувалося позивачем, який розірвано з 01.05.2009 р. згідно рішень господарського суду міста Києва від 05.09.2011 р. у справі №48/298 та від 11.09.2013 р. у справі №11/283, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 6 918,41 грн. відсутні.
В свою чергу, приписами ч.2 ст. 625 ЦК України врегульовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Постановою пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що з урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
З огляду на поміщення ст. 625 ЦК України в розділ 1 книги 5 цього Кодексу - «Загальні положення про зобов'язання», ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум . Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання .
Таким чином, оскільки судовим рішенням у справі №48/298 стягнуто з відповідач борг за оренду приміщень, на момент звернення позивача до суду вказаний борг не був сплачений відповідачем, колегія суддів погоджується з висновками судів про наявність підстав для стягнення інфляційних та 3% річних.
Колегія суддів також вважає обґрунтованим здійснений судами перерахунок вказаних сум. Судами правомірно задоволено вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 11 232 грн. 74 коп. та 3% річних в сумі 7 796 грн. 78 коп.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про порушення судами ст.ст.13, 524, 611, 625 ЦК України, ст.ст.4 3 , 82 ГПК України. Вказані порушення не знайшли свого підтвердження.
Колегія суддів також наголошує на тому, що і місцевим судом, і апеляційним обґрунтовано спростовано заперечення відповідача стосовно неможливості нарахування втрат від інфляції у зв'язку із встановленням орендної плати в іноземній валюті, оскільки: п. 3.4. договору, сторони погодили, що орендна плата становить суму в гривнях; рахунки-фактури №С/ТД-00406 та №С/ТД-00447 виставлені в гривнях. Таким чином, сторони договору не погодили ціну в іноземній валюті, а лише визначили її еквівалент в іноземній валюті. Ціна договору, як і усі платежі по договору здійснювалися у гривнях.
Таким чином, колегія суддів констатує, що справа розглянута судами відповідно встановленим обставинам справи з правильним застосуванням до них діючих норм матеріального права. Суди повно та всебічно дослідили наявні в матеріалах справи докази та прийняли обґрунтовані та законні рішення. Підстави для їх скасування та прийняття нового рішення у справі - відсутні.
Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК України,? Вищий господарський суд України, ?
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ПАТ "Універсал Банк" залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 03.02.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2015 у справі №910/211/15-г - без змін.
Головуючий, суддяВ. Овечкін Судді:Є. Чернов В. Цвігун
Суд | Вищий господарський суд України |
Дата ухвалення рішення | 28.04.2015 |
Оприлюднено | 30.04.2015 |
Номер документу | 43840238 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Вищий господарський суд України
Цвігун В. Л.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні