ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 лютого 2015 року м. Київ К/800/49533/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2013 та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2014 у справі №826/12356/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «КВББ Ессет Менеджмент» треті особиПублічне акціонерне товариство «Українська біржа», Фізична-особа підприємець ОСОБА_1, Приватне підприємство «Консалтингова фірма «Мінотавр», Товариство з обмеженою відповідальністю «Іміджгрупмедіа» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «КВББ Ессет Менеджмент» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 13.02.2013 №0001792250.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2013 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2014, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.
В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Треті особи заяв про приєднання до касаційної скарги позивача або заперечень на касаційну скаргу не надали.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2012, за наслідками якої складено акт від 28.01.2013 №251/12250/35081958 про порушення позивачем підпункту 4.1.6, пункту 5.1, підпункту 5.2.1, підпункту 5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; підпункту 135.5.4, пункту 138.2, пункту 139.1.9 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 5 843 444,00 грн.
На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 13.02.2013 №0001792250, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 5843444,00 грн., а також за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1034193,00 грн.
Судами також встановлено, що позивач здійснює брокерську та дилерську діяльність на підставі ліцензій Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 15.06.2012 №034427 та №034428, згідно свідоцтва Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 07.09.2011 включений до державного реєстру фінансових установ, які надають фінансові послуги на ринку цінних паперів.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач здійснював придбання цінних паперів (акцій) та здійснення відповідних розрахунків на суму у розмірі 20380649,00 грн., а також мав господарські відносини з наступними суб'єктами господарювання: ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ТОВ «Іміджгрупмедіа», ПП «Консалтингова фірма «Мінотавр», які надавали позивачу послуги з питань комерційної діяльності, консультаційні послуги, інформаційні послуги.
Судами були досліджені первинні документи (виписки з реєстру угод, укладених на біржі; виписки про операції з цінними паперами на рахунку у цінних паперах, біржові звіти; платіжні доручення з відповідними відмітками, аналітичні звіти контрагентів, які надавались позивачу відповідно до укладених договорів), складені на реалізацію вчинених з його контрагентами правочинів, та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог при формуванні складу доходів та витрат, документальне підтвердження сум, віднесених до їх складу, а також реальне виконання сторонами укладених правочинів.
Задовольняючи позов, суди визнали неправомірним донарахування контролюючим органом грошових зобов'язань, мотивувавши рішення підтвердженням реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами та доведеністю взаємозв'язку витрат з його господарською діяльністю.
Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.
Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.
Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.
В силу положень підпункту 4.2.8 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валового доходу кошти спільного інвестування, а саме кошти, залучені від інвесторів інститутів спільного інвестування (ІСІ), доходи від здійснення операцій з активами ІСІ та доходи, нараховані за активами ІСІ, а також кошти, залучені від власників сертифікатів фондів операцій з нерухомістю, доходи від здійснення операцій з активами фондів операцій з нерухомістю та доходи, нараховані за активами фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону.
Згідно підпункту 136.1.9 пункту 136.1 статті 136 Податкового кодексу України для визначення об'єкта оподаткування не враховуються доходи: суми коштів спільного інвестування, а саме коштів, залучених від інвесторів інститутів спільного інвестування, доходи від проведення операцій з активами таких інститутів та доходи, нараховані за активами зазначених інститутів, а також кошти, залучені від власників сертифікатів фондів операцій з нерухомістю, доходи від проведення операцій з активами фондів операцій з нерухомістю та доходи, нараховані за активами фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону.
Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Пунктом 153.9 статті 153 Податкового кодексу України передбачено, що первинними документами для підтвердження доходів і витрат за операціями з цінними паперами та деривативами (похідними інструментами), що перебувають в обігу на фондовій біржі, можуть бути оригінали: для торговців цінними паперами - учасників фондової біржі - біржового звіту за звітний період; для платників податку - клієнтів торговців цінними паперами - учасників фондової біржі - звіту торговця цінними паперами, який формується на підставі біржового звіту та договору з таким торговцем, а також в пп. 170.2.2 Податкового кодексу України, відповідно до якого документальним підтвердженням (первинним документом) доходів та витрат за операціями з інвестиційними активами, укладеними в електронній формі на фондовій біржі для клієнтів - учасників фондової біржі, визнається звіт торговця цінними паперами (брокера), який формується на базі біржового звіту та договору на брокерське обслуговування.
Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.
Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.
Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Підсумовуючи викладене, а також приймаючи до уваги вимогами статті 1, частини 2 статті 6, абзацу 3 частини 3 статті 8 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», статті 17 та частини 5 статті 21 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», пункту 5 розділу ІІІ Правил (умов) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 12.12.2006 №1449 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.01.2007 за № 52/13319, та Положення про розрахунково-клірингову діяльність за договорами щодо цінних паперів, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.10.2006 №1001 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.11.2006 за №1198/13072, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що виписка з реєстру угод, укладених на біржі, відомість сквитованих розпоряджень, звіт торговця цінними паперами та біржовий звіт є первинними документами, які є основою для бухгалтерського та податкового обліку, характерними для операцій бездокументарної форми купівлі-продажу цінних паперів за біржовими контрактами.
Відтак, виходячи зі специфіки предмета господарської операції купівлі-продажу за біржовими контрактами, вищеназвані: виписка з реєстру угод, укладених на біржі, відомість сквитованих розпоряджень, звіт торговця цінними паперами та біржовий звіт є первинними документами, і належними та достатніми доказами, що підтверджують факт виконання таких господарських операцій.
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування доходів та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з продажу або придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності та отримання прибутку, які підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, передбаченими правилами податкового та бухгалтерського обліку.
За відсутності факту придбання товарів/робіт/послуг або в разі якщо придбані товари/роботи/послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу доходів та витрат.
Зважаючи на викладене, з ціллю підтвердження обґрунтованості заявленої податкової вигоди необхідно встановити їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугують підставою для висновку про достовірність представлених первинних документів та їх відповідність вимогам чинного податкового законодавства.
Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання послуг в господарській діяльності, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем складу доходів та витрат.
Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.
За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2014 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 17.02.2015 |
Оприлюднено | 17.03.2015 |
Номер документу | 43113666 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Юрченко В.П.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні