Рішення

від 11.03.2015 по справі 902/1821/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 березня 2015 р. Справа № 902/1821/14

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю"Росер"

до : Товариства з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод"

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетерівське МГ "

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання переважного права на купівлю частини цілісного майнового комплексу

Господарський суд Вінницької області у складі

Головуючого судді Говор Н.Д.

Cекретар судового засідання Мовчан Г.М.

Представники

позивача : не з'явився

відповідача-1 : Чорний С. М. - директор

Нечаєнко О. О. за дорученням від 13.01.15р.

відповідача - 2 : не з'явився

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Росер" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу частки будівель та споруд та частки земельної ділянки, укладених між ТОВ "Погребищенський маслосирзавод" та ТОВ "Тетерівське МГ" 29.10.2013, визнання переважного права на купівлю частини цілісного майнового комплексу .

Позов мотивований тим, що 01.08.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Росер" (лізингоотримувач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод" (лізингодавець) підписано договір оперативного лізингу № РС 01082012 строком на п'ять років.

Згідно з п. п. 2.1, 2.2 договору об'єктом лізингу є обладнання, зазначене у п.1.1 даного договору. Лізингодавець передає, а лізингоодержувач приймає у користування обладнання в асортименті й в кількості, зазначеній у п. 1.1 договору.

У позовній заяві позивач зазначив, що відповідно до умов ч. 1 п. 6 додаткової угоди № 03122012 від 03 грудня 2012 р. до договору оперативного лізингу № РС 01082012 від 01 серпня 2012 р. ТОВ "Погребищенський маслосирзавод" та ТОВ "Росер" погодились про те, що ст. 18 Договору оперативного лізингу від 01 серпня 2012 р. № РС 01082012 доповнити п. 18.6 наступного змісту «На час дії даного Договору сторони узгодили, що лізингодавець не має права відчужувати в будь який спосіб корпоративні права (частини/долі в уставному капіталі) Лізингодавця на користь третьої особи без письмової згоди Лізингоодержувача», однак доказів укладання такої угоди суду не надав.

Позивач стверджує, що дійсність договору оперативного лізингу № РС 01082012 встановлено Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2013 р. у справі № 902/1048/13 та підтверджено Постановою Вищого господарського суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 902/1048/13.

Зазначає, що у липні 2014 року Позивачу стало відомо, що Відповідач неправомірно відчужив земельну ділянку та будівлі і споруди в яких знаходиться обладнання передане в оперативний лізинг і, яке є невід'ємною частиною приміщень, без яких Позивач не взмозі користуватися обладнанням.

Позивач стверджує, що укладення договору купівлі-продажу суперечить загальним засадам цивільного законодавства, а саме справедливості добросовісності і розумності.

Вважає, що зміст правочину суперечить п. 6.4 Договору оперативного лізингу та порушує права Лізингоодержувача та ст. 777 ЦК України, відповідно до якої наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Відповідач 1 у запереченні на позовну заяву проти позову заперечив з тих підстав, що за Договором оперативного лізингу № РС 01082012 від 01.08.2012 р. в оренду повинно передаватися Обладнання, а позивач має на меті визнати недійсними договори купівлі-продажу нерухомості, яка не є предметом зазначеного договору, а отже є незрозумілим, яке відношення до нерухомості відповідача має позивач і які його права є порушеними.

Зазначає, що вказане у вищевказаному договорі Обладнання, так і не було передано позивачу, оскільки сторонами договору, так і не було досягнуто згоди щодо його асортименту та кількості. Про те, що Обладнання за Договором оперативного лізингу № РС 01082012 від 01.08.2012 р. не передавалось позивачу, свідчить відсутність підписаного обома сторонами акта приймання передачі, що в свою чергу позбавляє позивача права, впливати на розпорядження Обладнанням відповідачем, не говорячи вже про інше нерухоме майно відповідача, яке не є предметом вищевказаного договору оперативного лізингу.

Не погоджується з посиланням позивача на п. 6.4. Договору оперативного лізингу №РС 01082012 від 01.08.2012 р. в якому вказано, що протягом перебігу строку оперативної оренди відповідач не має права без письмової згоди позивача продати Обладнання, яке було передано йому в оренду у відповідності до зазначеного договору.

У зв'язку з тим, що Обладнання так і не було передано позивачу в оренду, перебіг строку оренди не почався, оскільки п.3.2. даного договору встановлено, що початком перебігу строку оренди є передача Обладнання позивачу відповідно до підписаного сторонами акта приймання-передачі.

Вважає, що позивач не навів жодних законних підстав щодо визнання недійсними оспорюваних договорів купівлі-продажу відповідно до вимог ст.215 Цивільного кодексу України та не надав належних доказів, що стверджують недійсність договорів купівлі-продажу відповідно до вимог ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Ухвалою від 12.02.2015р. залучено до участі у справі іншого відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тетерівське МГ" (04074 , м. Київ, вул. Вишгородська,28/1, код ЄДРПОУ 36924216) та зобов'язано позивача вказати підстави визнання недійсними оспорюваних договорів купівлі-продажу відповідно до вимог ст. 215 Цивільного кодексу України; докази, що стверджують недійсність договорів купівлі-продажу відповідно до вимог ст. 203, 215 Цивільного кодексу України; вказати у чому полягає порушене право позивача та подати докази у підтвердження такого порушення.

Відповідач 2 у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив з тих підстав, що позивач у своїй позовній заяві не вказує конкретну підставу визнання договору купівлі-продажу частки будівель та споруд № 1660 від 29.10.2013 року та договору купівлі-продажу частки земельної ділянки № 1659 від 29.10.2013 року укладених між ТОВ «Погребищенський маслосирзавод» (далі Відповідач 1) та Відповідачем 2.

Зазначає, що відповідно до Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.

У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Крім того, не погоджується з твердженням Позивача про те, що укладенням вищевказаних договорів, Відповідач 1 нібито порушив першочергове право Позивача (як орендаря) на купівлю частки будівель та споруд, а також частини земельної ділянки, які були продані за даними договорами Відповідачу 2, оскільки Позивач не надав жодного доказу того, що частка земельної ділянки, яка відчужена Відповідачем 1 відповідно до договору купівлі-продажу частки земельної ділянки №1659 від 29.10.2013 року та частка будівель і споруд за договором купівлі-продажу частки будівель та споруд № 1660, від 29.10.2013 року, передавалися в користування Позивачу за будь-якими договорами. Позивач в даному випадку посилається на договір оперативного лізингу №РС 01082012 від 01.08.2012р., який укладений між ним та Відповідачем 1, за умовами якого в оренду Позивачу повинно бути передане обладнання в асортименті і кількості обумовленими в Акті приймання передачі підписаному сторонами.

Отже, за договором оперативного лізингу №РС 01082012 від 01.08.2012 р. Відповідач 1 повинен був передати в оренду Позивачу виключно обладнання, тобто предмет договору оперативного лізингу та предмет оспорюваних договорів є різним, а тому вважає, що Позивач не має першочергового права на купівлю частки будівель та споруд, а також частини земельної ділянки, які були продані за оспорюваними договорами Відповідачу 2.

Додатково зазначає, що наведені Позивачем у позовній заяві норми законодавства, щодо першочергового права на викуп, стосуються виключно майна, яке передано в оренду орендарю і не поширюються на інше майно орендодавця.

Крім того, зауважує, що договір купівлі-продажу частки будівель та споруд № 1660 від 29.10.2013 року та договір купівлі-продажу частки земельної ділянки №1659 від 29.10.2013 р., укладені між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 у відповідності до законодавства України, а саме дотримано обов'язкову нотаріальну форму, проведено експертну оцінку, зроблено витяги з реєстрів заборон рухомого та нерухомого майна, нотаріусом перевірено дієздатність та правоздатність підписантів договорів, сторонами здійснено оплату в повному обсязі та передано майно.

У додаткових поясненнях від 06.03.2015р. надісланих до суду, 2-й відповідач зазначає, що відповідно до п. 1.1 Договору оперативного лізингу №РС 01082012 від 01.08.2012 р. Лізингодавець (Відповідач 1) надає Лізингоотримувачу (Позивачу) в оренду обладнання відповідно Додатку 1 до даного Договору, вважає, що Позивач може визнавати за ним переважне право на купівлю виключно окремого обладнання Відповідача 1, яке є предметом даного договору оперативного лізингу і не має переважного права на викуп іншого майна Відповідача 1, яке в оренду Позивачу не передавалось.

Зазначає, що за оспорюваним договором купівлі-продажу частки будівель та споруд № 1660, від 29.10.2013 року та договором купівлі-продажу частки земельної ділянки №1659 від 29.10.2013 року, обладнання Відповідача 1, яке повинно було передаватися Позивачу, відповідно до договору оперативного лізингу №РС 01082012 від 01.08.2012 р., Відповідачу 2 не продавалось, про що свідчить акт приймання передачі нерухомого майна, підписаний Відповідачем 1 та Відповідачем 2 (копія акту приймання-передачі додається).

Зазначає, що є незрозумілим саме прохання Позивача до суду, про визнання за ним переважного права на купівлю, якої саме частини цілісного майнового комплексу з обладнанням, оскільки Позивач може претендувати лише на окреме обладнання Відповідача 1, якщо воно дійсно перебуває у його користуванні на підставі відповідного договору оренди. Уразі ж, якщо Позивач має на увазі будівлі та споруди і земельну ділянку, які за своїми родовими ознаками не є обладнанням і були продані за оспорюваними договорами Відповідачу 2, то таке його бажання не має під собою правового підґрунтя, оскільки дані будівлі та споруди разом із земельною ділянкою в оренду Позивачу не передавались, що в свою чергу унеможливлює визнання за Позивачем переважного права на їх викуп.

Стверджує, що Позивач на власний розсуд тлумачить пункти договору оперативного лізину №РС 01082012 від 01.08.2012 р., щодо його предмету, а саме помилково вважає себе користувачем Цілісного майнового комплексу заводу, в той час, як за договором оперативного лізингу йому повинно передаватися лише окреме обладнання Відповідача 1 без будь-якого нерухомого майна, вважає, що Позивач не має переважного права на частину будівель та споруд, придбаних Відповідачем 2 за договором № 1660, від 29.10.2013 року, а також на частину земельної ділянки придбаної Відповідачем 2 за договором № 1659 від 29.10.2013 року.

26 лютого 2015р. позивач в судове засідання не з'явився, але через канцелярію суду надіслав телеграму від 25.02.2015р. з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв'язку з відрядженням представника по справі.

Ухвалою від 26.02.2015р. розгляд справи відкладено на 11.03.2015р.

11 березня 2015р. позивач в судове засідання не з'явився, але через канцелярію суду надіслав клопотання про перенесення дати розгляду справи у зв'язку з невідкладним відрядженням представника по справі до м. Краматорська.

Вказане клопотання судом відхиляється, оскільки, згідно ст. 28 ГПК України представниками сторін можуть бути керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, також представниками юридичних осіб можуть бути інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Суд не зобов'язував ухвалою явку в судове засідання конкретного представника, посадову особу відповідача, не вказував їх прізвище. Окрім того, позивачу було надано достатньо часу для виконання вимог ухвали суду від 26.02.2015р.

Суд, з'ясувавши у судовому засіданні всі обставини справи, оцінивши подані сторонами докази, та заслухавши пояснення представників відповідачів 1, 2, керуючись чинним законодавством, дійшов висновку про відмову у позові, виходячи з наступного.

Спірні відносини, що є предметом даного судового розгляду, виникли на підставі ст. 215 ЦК України, якою встановлено право заінтересованої особи, яка заперечує дійсність правочину на підставах, встановлених законом, звернутись до суду з позовом про визнання правочину недійсним.

Матеріалами справи встановлені такі фактичні обставини.

01.08.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Росер" (лізингоотримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод" (лізингодавець) підписано договір оперативного лізингу № РС 01082012.

Згідно із п.п. 2.1, 2.2 Договору об'єктом лізингу є: обладнання, зазначене у п.1.1 даного Договору. Лізингодавець передає, а лізингоодержувач приймає у користування обладнання в асортименті і в кількості, зазначеній у п.1.1 Договору.

Разом із тим, відповідно до п.1.1 Договору лізингодавець надає лізингоодержувачу право оренди (оперативного лізингу) обладнання ТОВ "Погребищенський маслосирзавод". В оренду надається наступне обладнання, згідно із Додатком 1 до даного Договору.

Пунктом 18.8 Договору передбачено, що усі доповнення і зміни до цього Договору дійсні у випадку, якщо вони складені у письмовій формі та підписані уповноважними для цього представниками.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2013 р. у справі № 902/1048/13 залишеною в силі Постановою Вищого господарського суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 902/1048/13 встановлено, що не зважаючи на відсутність укладеного між сторонами додатку 1 до договору № РС 01082012 від 01.08.2012 року, сторони фактично виконували взаємні зобов'язання за цим договором, зокрема, відповідач надав в оренду позивачеві майно, а останній його прийняв, використовував та оплачував таке користування. Крім того встановлений факт укладення сторонами договору № РС 01082012 від 01.08.2012 року, який до того ж недійсним визнаний не був.

Також судом встановлено, що 29.10.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод" (Продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Тетерівське МГ" (Покупець) уклали договір купівлі-продажу частки будівель та споруд № 1660 (далі Договір 1).

Відповідно до п. 1.1 Договору 1 Продавець зобов'язується передати у власність Покупця частку (надалі - частка Майна) у розмірі 95628/100000 (дев'яносто п'ять тисяч шістсот двадцять вісім сто тисячних) будівель та споруд, що розташовані за адресою: Вінницька область, Погребищенський район, м. Погребище, вулиця Київська, будинок № 61 (шістдесят один), які складаються з наступних складових частин:

літ. «А» - будівля заводу з прибудовами загальною площею 4796,8 кв.м.,

літ. «Б» - контрольно-пропускний пункт загальною площею 26,7 кв.м.,

літ. «В» - будівля лабораторії загальною площею 35,0 кв.м.,

літ. «Г» - будівля гаража загальною площею 196,6 кв.м.,

літ. «Д» - будівля складу № 2 загальною площею 576,9 кв.м.,

літ. «Е» - будівля свинарника загальною площею 183,3 кв. м.,

літ. «З» - будівля складу загальною площею 149,6 кв. м.,

літ. «И» - галерея загальною площею 47,3 кв.м.,

літ. «К» - будівлі майстерні загальною площею 892,2 кв.м.,

літ. «Л» - будівля котельні загальною площею 455,0 кв.м.,

літ. «М» - склад солі загальною площею 49,6 кв.м.,

літ. «Н» - будівля насосної перекачки мазуту загальною площею 16,5 кв.м.,

літ. «О» - будівля мазутної загальною площею 66,2 кв.м.,

літ. «П-П1» - будівля насосної перекачки мазуту загальною площею 39,6 кв.м.,

літ. «Р» - будівля насосної загальною площею 16,2 кв.м.,

літ. «С» - будівля конденсату загальною площею 65,3 кв.м.,

літ. «І» - вбиральня,

літ. «Т» - трансформаторна підстанція,

літ. «Ф» - градирня,

літ. «X» - градирня,

літ. «У» - будівля для обст. башти,

№ 1 - огорожа,

№ 2 - ворота,

№ 3 - артскважина,

№ 4 - водонапірна башта технічної води,

№ 5 - пожежний резервуар,

№ 6 - резервуар мазуту,

№ 7 - естакада,

1 - мостіння, далі іменовані - Майно.

29.10.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод" (Продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Тетерівське МГ" (Покупець) уклали договір купівлі-продажу частки земельної ділянки № 1659 (далі Договір 2).

Відповідно до п. 1.1 Договору 2 Продавець (в особі Представника) зобов'язується передати у власність Покупця належну Товариству на праві приватної власності частку у розмірі 95628/100000 (дев'яносто п'ять тисяч шістсот двадцять вісім сто тисячних) земельної ділянки, загальною площею 6,4374 гектарів у межах згідно з планом, розташовану за адресою: Вінницька область, Погребищенський район, м. Погребище, вул. Київська, 61, надану для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (надалі за договором частка Земельної ділянки), а Покупець зобов'язується прийняти у власність частку Земельної ділянки та сплатити за неї обговорену грошову суму.

Оцінивши подані сторонами докази та обставини справи в сукупності, суд зазначає наступне.

Правове регулювання визнання правочинів недійсними здійснюється на підставі ст.ст.203, 215 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (абз. 4 п. 2.1 постанови Пленум Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року № 11).

В п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Як зазначено вище, позивач, вказуючи на недійсність оспорюваних договорів, зазначив , що їх укладення суперечить загальним засадам цивільного законодавства, а саме справедливості , добросовісності і розумності .

Позивач стверджує, що відчуження майна , переданого в оперативний лізинг , суперечить п. 6.4. Договору оперативного лізингу та ст. 777 ЦК України .

Вказаною статтею визначено, що наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк.

Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов'язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк.

Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

Частиною другою вказаної статті визначено, що наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Дослідивши договір оперативного лізингу від 1.08.2012 р. , суд встановив , що його предметом є право оренди обладнання ТОВ «Погребишенський маслосирзавод», об'єктом лізингу є виключно обладнання , в асортименті та кількості , визначеному у Додатку 1 до Даного Договору.

Щодо оспорюваних договорів купівлі - продажу суд встановив, що до їх предмету входять виключно будівлі і споруди (без розміщеного в них обладнання) та земельна ділянка.

Таким чином об'єкти купівлі - продажу за договорами купівлі-продажу частки будівель та споруд № 1660 від 29.10.2013 року та купівлі-продажу частки земельної ділянки №1659 від 29.10.2013р. не збігаються із об'єктом лізингу за договором оперативного лізингу № РС 01082012 від 01.08.2012 р.

За вказаних обставин суд дійшов висновку, що укладенням вищевказаних договорів, відповідачі не порушили першочергове право позивача (як орендаря) на купівлю частки будівель та споруд, а також частини земельної ділянки, які були продані за даними договорами , оскільки позивач не надав жодного доказу того, що частка земельної ділянки, яка відчужена Відповідачем 1 відповідно до договору купівлі-продажу частки земельної ділянки №1659 від 29.10.2013 року та частка будівель і споруд, яка відчужена за договором купівлі-продажу частки будівель та споруд № 1660 від 29.10.2013 року, передавалися в користування Позивачу за будь-якими договорами.

Відповідно до п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Оскільки позивач не навів жодних законних підстав щодо визнання недійсними оспорюваних договорів купівлі-продажу відповідно до вимог ст.215 Цивільного кодексу України та не надав належних доказів, що стверджують недійсність договорів купівлі-продажу відповідно до вимог ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. 33, 34, 44, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України

ВИРІШИВ :

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 16 березня 2015 р.

Суддя Говор Н.Д.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Глиняна, 45а, м. Біла Церква, Київська область, 09114

3 - відповідачу 2 (вул. Вишгородська, 28/1, м. Київ, 04074)