Постанова

від 11.08.2015 по справі 902/1821/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" серпня 2015 р. Справа № 902/1821/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

суддів Огороднік К.М.

суддів Демидюк О.О.

при секретарі судового засідання Величко К.Я.

розглянувши апеляційну скаргу позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Росер" на рішення господарського суду Вінницької області від 11.03.15 р.

у справі № 902/1821/14 (суддя Говор Н.Д. )

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Росер"

відповідач-1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Тетерівське МГ"

відповідач-2 Товариство з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод"

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання переважного права на купівлю частини цілісного майнового комплексу

за участю представників сторін:

позивача - Пелех В.В. (довіреність від 01.10.2014 року);

відповідача 1 - Нечаєнко О.О. (довіреність від 13.01.2015 року); Чорний С.М.- керівник;

відповідача 2 - не з'явився;

Козятинська ОДПІ - Бабій Р.В. (довіреність № 1530/10-009 від 19.05.2015 року).

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 11.03.2015 року у справі №902/1821/14 в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Росер" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод", Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетерівське МГ" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання переважного права на купівлю частини цілісного майнового комплексу - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Вінницької області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.

Відповідач-1 - ТОВ "Погребищенський маслосирзавод" та відповідач-2 - ТОВ "Тетерівське МГ" у відзивах на апеляційну скаргу вважають оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

01.07.2015 року від Козятинської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області через канцелярію апеляційного суду надійшло клопотання про залучення її до розгляду справи в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Вказане клопотання обгрунтоване тим, що проведення операції згідно договору купівлі-продажу частки будівель та споруд від 29.10.2013 року на суму 1204482,52 грн., в т.ч. ПДВ 200747,09 грн., в податковій звітності відображено не було.

Також Козятинська ОДПІ вважає безпідставними посилання ТОВ "Погребищенський маслосирзавод" в договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 29.10.2013 року про відсутність заборгованості з оплати обов'язкових платежів та зборів щодо земельної ділянки відповідно до листа Міністерства доходів і зборів України Козятинської ОДПІ за №1153/15-037 від 28.10.2013 року. При цьому, зазначає, що на момент укладення спірного договору податковий борг ТОВ "Погребищенський маслосирзавод" становив 209 800,58 грн.

Колегія суддів, розглянувши вищевказане клопотання, не вбачає підстав для його задоволення з огляду на таке.

Відповідно до абз.1 п.1.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р., ГПК України передбачає можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на предмет спору, якщо рішення господарського суду зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо однієї із сторін (стаття 27 ГПК України). Така третя особа виступає в процесі на стороні позивача або відповідача - у залежності від того, з ким із них у неї існують (або існували) певні правові відносини.

Згідно з ч.1 ст.27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

З викладеного слідує, що особа, яка бажає взяти участь у справі як третя особа без самостійних вимог, має знаходитися з однією зі сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін.

Посилання Козятинської ОДПІ на наявність податкового боргу ТОВ "Погребищенський маслосирзавод" не може бути підставою для залучення Козятинської ОДПІ до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки на момент укладення спірних договорів купівлі-продажу частки будівель та споруд і частки земельної ділянки, які є предметами спірних договорів, в податковій заставі не перебували.

Невідображення в податковій звітності проведення операцій згідно спірних договорів свідчить про порушення правил ведення податкового обліку відповідача-1, тоді як предметом спору у даній справі є визнання договорів купівлі-продажу недійсними, а не податкові зобов'язання відповідача-1. Тобто, предметом спору є виключно договірні відносини між ТОВ "Погребищенський маслосирзавод" та ТОВ "Тетерівське МГ".

Відтак, доводи податкової інспекції про те, що спірні договори були укладені з метою уникнення опису майна у податкову заставу не мають ніякого відношення (значення) до предмету дослідження у даній справі.

Отже, клопотання Козятинської ОДПІ про залучення її до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, задоволенню не підлягає, оскільки воно документально не обґрунтоване, та не наведено будь-яких доказів, яким чином розгляд даної справи може вплинути на права або обов'язки Козятинської ОДПІ.

Безпосередньо в судовому засіданні представники позивача та відповідача-1 повністю підтримали вимоги та доводи, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Відповідач-2 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача-2, оскільки останній був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Крім того, відповідно до п.2 ухвали апеляційного суду від 27.07.2015 року передбачено, що неявка представників сторін в судове засідання в разі повідомлення їх належним чином не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача-1, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.08.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Росер" (лізингоотримувач/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод" (лізингодавець/відповідач-1) був укладений договір оперативного лізингу № РС 01082012 (далі - договір лізингу, а.с.15-22), відповідно до п.1.1 якого лізингодавець надає лізингоодержувачу право оренди (оперативного лізингу) обладнання ТОВ "Погребищенський маслосирзавод". В оренду надається наступне обладнання, згідно із Додатком 1 до даного договору.

Згідно з п.п. 2.1, 2.2 договору лізингу об'єктом лізингу є: обладнання, зазначене у п.1.1 даного договору. Лізингодавець передає, а лізингоодержувач приймає у користування обладнання в асортименті та в кількості, зазначеній в п.1.1 договору.

Лізингодавець надає лізиногоодержувачу обладнання у вигляді оперативного лізингу строком на 60 місяців (п.3.1 договору лізингу).

Відповідно до п.6.1 договору лізингу, після підписання акту прийому-передачі обладнання залишається власністю лізингодавця, лізингоодержувач набуває право лише на оперативне використання даного обладнання. Використання обладнання повинно здійснюватися за його цільовим призначенням і у відповідності з вимогами діючого законодавства України.

Лізиногодавець не може протягом строку оперативної оренди без письмової згоди лізиногоодержувача здавати в оренду, сублізинг, продавати, переуступати, передавати право власності третім особам (п.6.4 договору лізингу).

Лізингодавець і його представники (співробітники) залишають за собою право знаходитись на території лізингодавця, розпоряджатися територією та приміщеннями, на якій знаходиться обладнання, слідкувати за обладнанням, зберігати існуючий пропускний режим, а також вимагати виконання всіх внутрішніх правил і розпорядків від осіб, які знаходяться на території лізингодавця (п.10.1 договору лізингу).

Після закінчення строку оренди або у випадку дострокового розірвання договору зі сторони лізингоодержувача лізингоодержувач зобов'язується передати обладнання лізингодавцю на протязі 48 годин з моменту закінчення строку оренди (п.15.1 договору лізингу).

Пунктом 18.8 договору лізингу передбачено, що всі доповнення і зміни до цього договору дійсні у випадку, якщо вони складені у письмовій формі та підписані уповноважними для цього представниками.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2013 року у справі № 902/1048/13, залишеною в без змін постановою Вищого господарського суду України від 25 грудня 2013 року, встановлено, що не зважаючи на відсутність укладеного між сторонами додатку 1 до договору № РС 01082012 від 01.08.2012 року, сторони фактично виконували взаємні зобов'язання за цим договором, зокрема, відповідач надав в оренду позивачеві майно, а останній його прийняв, використовував та оплачував таке користування. Крім того, встановлений факт укладення сторонами договору № РС 01082012 від 01.08.2012 року, який до того ж недійсним визнаний не був.

29.10.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод" (продавець/відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тетерівське МГ" (покупець/відповідач-2) був укладений договір купівлі-продажу частки будівель та споруд № 1660 (далі - договір купівлі-продажу частки будівель та споруд, а.с.99-103), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язувався передати у власність покупця частку у розмірі 95628/100000 (дев'яносто п'ять тисяч шістсот двадцять вісім сто тисячних) будівель та споруд, що розташовані за адресою: Вінницька область, Погребищенський район, м. Погребище, вулиця Київська, будинок № 61 (шістдесят один), які складаються з наступних складових частин: літ. "А" - будівля заводу з прибудовами загальною площею 4796,8 кв.м., літ. "Б" - контрольно-пропускний пункт загальною площею 26,7 кв.м., літ. "В" - будівля лабораторії загальною площею 35,0 кв.м., літ. "Г" - будівля гаража загальною площею 196,6 кв.м., літ. "Д" - будівля складу № 2 загальною площею 576,9 кв.м., літ. "Е" - будівля свинарника загальною площею 183,3 кв. м., літ. "З" - будівля складу загальною площею 149,6 кв. м., літ. "И" - галерея загальною площею 47,3 кв.м., літ. "К" - будівлі майстерні загальною площею 892,2 кв.м., літ. "Л" - будівля котельні загальною площею 455,0 кв.м., літ. "М" - склад солі загальною площею 49,6 кв.м., літ. "Н" - будівля насосної перекачки мазуту загальною площею 16,5 кв.м., літ. "О" - будівля мазутної загальною площею 66,2 кв.м., літ. "П-П1" - будівля насосної перекачки мазуту загальною площею 39,6 кв.м., літ. "Р" - будівля насосної загальною площею 16,2 кв.м., літ. "С" - будівля конденсату загальною площею 65,3 кв.м., літ. "І" - вбиральня, літ. "Т" - трансформаторна підстанція, літ. "Ф" - градирня, літ. "X" - градирня, літ. "У" - будівля для обст. башти, № 1 - огорожа, № 2 - ворота, № 3 - артскважина, № 4 - водонапірна башта технічної води, № 5 - пожежний резервуар, № 6 - резервуар мазуту, № 7 - естакада, 1 - мостіння.

Крім того, 29.10.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод" (продавець/відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тетерівське МГ" (покупець/відповідач-2) був укладений договір купівлі-продажу частки земельної ділянки № 1659 (далі - договір купівлі-продажу частки земельної ділянки, а.с.104-108), відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупця належну товариству на праві приватної власності частку у розмірі 95628/100000 (дев'яносто п'ять тисяч шістсот двадцять вісім сто тисячних) земельної ділянки, загальною площею 6,4374 гектарів у межах згідно з планом, розташовану за адресою: Вінницька область, Погребищенський район, м. Погребище, вул. Київська, 61, надану для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, а покупець зобов'язується прийняти у власність частку земельної ділянки та сплатити за неї обговорену грошову суму.

ТзОВ "Росер", посилаючись на те, що ТзОВ "Погребищенський маслосирзавод" неправомірно відчужив земельну ділянку та будівлі і споруди, в яких знаходиться обладнання, передане в оперативний лізинг і, яке є невід'ємною частиною приміщень, без яких він не взмозі користуватися обладнанням, звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом про визнання вищевказаних договорів купівлі-продажу недійсними.

При цьому, позивач зазначає, що укладення договорів купівлі-продажу суперечить загальним засадам цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності і розумності, а зміст правочину суперечить п.6.4 договору оперативного лізингу та порушує права лізингоодержувача та ст.777 ЦК України, відповідно до якої наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Місцевий господарський суд, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно п.2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України.

Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або Законом.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Із приписів вищенаведених правових норм випливає, що позивач, звернувшись до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, зобов'язаний довести наявність або відсутність факту порушення оспорюваним договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача, що пов'язані з його особою.

У рішенні Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004р. (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним за позовом особи, яка не є стороною такого правочину, суду, перш за все, слід встановити відсутність/наявність/ порушення чи оспорювання таким правочином прав та законних інтересів особи, яка звернулася із відповідним позовом.

Якщо під час судового розгляду встановлено відсутність у позивача права на задоволення позову про визнання оспорюваного правочину недійсним, суд має відмовити в задоволенні позову (лист Верховного Суду України від 24.11.2008 року "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Як зазначалося вище, позивач, вказуючи на недійсність оспорюваних договорів, зазначив, що їх укладення суперечить загальним засадам цивільного законодавства, а саме справедливості, добросовісності і розумності.

При цьому, позивач стверджує, що відчуження майна, переданого в оперативний лізинг, суперечить п. 6.4. договору оперативного лізингу та ст. 777 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст.777 ЦК України, наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Дослідивши договір оперативного лізингу, судами обох інстанцій встановлено, що предметом останнього є право оренди обладнання ТОВ "Погребишенський маслосирзавод", об'єктом лізингу є виключно обладнання, в асортименті та кількості, визначеному в Додатку 1 до даного договору.

Поряд з цим, до предмету оспорюваних договорів купівлі-продажу входять виключно будівлі і споруди (без розміщеного в них обладнання) та земельна ділянка.

З огляду на викладене, об'єкти купівлі-продажу за договорами купівлі-продажу частки будівель та споруд та купівлі-продажу частки земельної ділянки не збігаються з об'єктом лізингу за договором оперативного лізингу.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що позивачем не надано суду будь-яких доказів того, що частка земельної ділянки, яка відчужена відповідачем-1 відповідно до договору купівлі-продажу частки земельної ділянки №1659 від 29.10.2013 року та частка будівель і споруд, яка відчужена за договором купівлі-продажу частки будівель та споруд № 1660 від 29.10.2013 року, передавалися в користування позивачу за будь-якими договорами, місцевий господарський суд вірно зазначив в оскаржуваному рішенні, що укладенням вищевказаних договорів, відповідачі не порушили першочергове право позивача (як орендаря) на купівлю частки будівель та споруд, а також частини земельної ділянки, які були продані за даними договорами.

Відповідно до п.2.1 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Оскільки, позивач не навів будь-яких законних підстав щодо визнання недійсними оспорюваних договорів купівлі-продажу відповідно до вимог ст.215 Цивільного кодексу України та не надав належних доказів, що підтверджують недійсність договорів купівлі-продажу відповідно до вимог ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

При цьому, посилання апелянта на використання приміщення і обладнання ТОВ "Погребищенський маслосирзавод" для виготовлення відповідної сировини (молочної продукції) та надання апеляційному суду ряд договорів купівлі-продажу молочної продукції та договорів поставки молочної продукції, не може бути підставою для визнання недійсними оспорюваних договорів купівлі-продажу, оскільки стосуються лише його господарської діяльності.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Вінницької області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,106 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Росер" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Вінницької області від 11.03.2015 року у справі №902/1821/14 - залишити без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Демидюк О.О.