Постанова

від 12.03.2015 по справі 904/559/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2015 Справа № 904/559/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Паруснікова Ю.Б. - доповідач;

суддів: Білецької Л.М., Верхогляд Т.А.

при секретарі судового засідання: Малик С.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Гончаренко І.Б., представник за довіреністю № 1359 від 11.07.2014;

від відповідача-1: Аветян А.Г., представник за довіреністю б/н від 29.12.2014;

від відповідача-2 та третьої особи: представники не з'явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Технологічна аграрна компанія об'єднана» на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2015 по справі № 904/559/15 (суддя Золотарьова Я.С.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», Київ

до відповідача-1: Приватного акціонерного товариства «Технологічна аграрна компанія об'єднана», м. Київ

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-топ», м. Дніпропетровськ

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ламед-Консалтинг», м. Дніпропетровськ

про стягнення 16975891,56 доларів США та 7137116,13 грн. та звернення стягнення на заставлене майно, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2015 заяву ПАТ «Перший український міжнародний банк» про забезпечення позову задоволено у повному обсязі.

Вжито заходи до забезпечення позову, шляхом накладення арешту на заставлене майно, що належить на праві власності ПрАТ «Технологічна аграрна компанія об'єднана» та є предметом застави:

- за договором застави рухомого майна № 1205-ЗРМ від 15.04.2013, укладеним між ПрАТ «Технологічна аграрна компанія об'єднана» та ПАТ «Перший український міжнарожний банк» у кількості 52 одиниці;

- за договором застави транспортних засобів № 1300-ЗРМ від 03.06.2013, укладеним між ПрАТ «Технологічна аграрна компанія об'єднана» та ПАТ «Перший український міжнародний банк» у кількості 8 одиниць, згідно з переліком;

- за договором застави № 2079-ЗМУ (майбутнього урожаю) від 14.07.2014, укладеним між ПрАТ «Технологічна аграрна компанія об'єднана» та ПАТ «Перший український міжнародний банк»;

в межах заявленої позивачем суми заборгованості у розмірі 16975891,56 доларів США та 7137116,13 грн.

Передано майно, на яке накладено арешт, на відповідальне зберігання ПАТ «Перший український міжнародний банк».

Виконання ухвали про забезпечення позову доручено Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

Ухвала мотивована невиконанням відповідачами 1 та 2 зобов'язань за кредитним договором та договором застави майнових прав, а тому заходи забезпечення позову (накладення арешту на рухоме майно, що належить відповідачу-1, згідно з переліком, який зазначив позивач у заяві про забезпечення позову) застосовані господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду (а. с. 42-45 том 1).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2015 виправлено допущену описку в мотивувальній та резолютивній частинах оскаржуваної ухвали, а саме: зазначено правильно номер договору застави транспортних засобів - № 1300-ЗТЗ (а. с. 49 том 2).

Не погоджуючись з ухвалою місцевого господарського суду ПрАТ «Технологічна аграрна компанія об'єднана» звернулося до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а. с. 52-59 том 1).

Апеляційна скарга мотивована посиланням апелянта на необґрунтованість, незаконність і прийняття ухвали господарським судом з порушенням норм процесуального права.

Зокрема, апелянт з посиланням на ст. 66, 33, 34 ГПК України, п. п. 1, 3 Постанови пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» вважає, що позивачем не наведено обставин, які б свідчили про можливість вжиття відповідачем-1 заходів щодо приховування майна або реалізації належного йому майна та, зокрема, не надано належних та допустимих доказів наявності таких обставин.

Також, апелянт стверджує, що місцевим господарським судом грубо порушено встановлену ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження» та абз. 3 п. 3.5.3. Інструкції з організації примусового виконання рішень, підвідомчість виконавчих проваджень відділам примусового виконання рішень ДВС України, а також встановлену ч. 2 ст. 19 Конституції України правосуб'єктність органів державної влади та їх посадових осіб, оскільки виконання ухвал про забезпечення позову покладається на територіальні органи державної виконавчої служби, а не на Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Скаржник вважає, що місцевий господарський суд не мав повноважень змінювати встановлену законодавством підвідомчість органів державної виконавчої служби України, в тому числі і щодо примусового виконання ухвал про забезпечення позову.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.02.2015 скаржнику відновлено строк на подачу апеляційної скарги, а справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 12.03.2015.

12.03.2015 у судовому засіданні представник відповідача-1 вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив скасувати ухвалу місцевого господарського суду від 12.02.2015 по справі № 904/559/15 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову відмовити в повному обсязі. При цьому, представник відповідача-1 у судовому засіданні наголошував на незаконності пункту 5 оскаржуваної ухвали, оскільки вважає, що місцевий господарський суд передавши майно, на яке накладено арешт, на відповідальне зберігання позивачу, фактично перейняв на себе функції державної виконавчої служби.

Представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу (а. с. 54 том 2), згідно якого просить залишити ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2015 про вжиття заходів до забезпечення позову - без змін, а скаргу відповідача-1 без задоволення. У судовому засіданні представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечував, вважає оскаржувану ухвалу такою, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості.

Належним чином повідомлені про місце, час та дату розгляду скарги представники відповідача-2 та третьої особи, явку у судове засідання повноважних представників не забезпечили.

12.03.2015 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до ст. 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду. Окремо від рішення місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали місцевого господарського суду, зокрема, про забезпечення позову.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, приймаючи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала не підлягає зміні або скасуванню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «Перший український міжнародний банк» звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до відповідача-1: ПрАТ «Технологічна аграрна компанія об'єднана» та відповідача-2: ТОВ «Агро-топ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ТОВ «Ламед-Консалтинг» про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1173-КД від 11.04.2013 (далі-кредитний договір) у розмірі 16975891,56 доларів США та 7137116,13 грн. шляхом звернення стягнення на заставлене майно, що належить на праві власності ПрАТ «Технологічна аграрна компанія об'єднана» та є предметом застави, а також шляхом звернення стягнення на майнові права за договором застави майнових прав № 2095-ЗМП від 25.07.2014, що належать ТОВ «Агро-Топ» (а. с. 2-14 том 1).

10.02.2015 позивач звернувся до господарського суду з заявою про вжиття заходів по забезпеченню позову шляхом накладення в межах суми позову арешту на заставлене майно, що належить відповідачу-1, а також просив передати йому (позивачу) на відповідальне зберігання предмет застави на період до його реалізації та доручити проведення виконавчих дій на примусове виконання ухвали про забезпечення позову Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України (а. с. 34-40 том 1).

В обґрунтування заяви про вжиття заходів до забезпечення позову позивач посилався на те, що позичальник не виконує належним чином свої зобов'язання за кредитним договором, не виконує графік погашення кредиту. Умови кредитного договору неодноразово переглядалися між сторонами, про що укладено шість додаткових угод до кредитного договору.

Позивач звертався з вимогою до відповідача-1 про погашення заборгованості за кредитним договором, проте грошові зобов'язання перед позивачем залишаються не погашені, а вимоги не виконані (а. с. 96-102 том 2).

Враховуючи неможливість відповідача-1 своєчасно повертати залучені кредитні кошти, позивач переглядав умови кредитування і як наслідок сторони затверджували новий графік погашення заборгованості, однак і такий графік не виконувався відповідачем-1.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, відповідач-1 (позичальник) передав позивачу (заставодержателю) в заставу рухоме майно відповідно до договорів:

- договір застави рухомого майна № 1205-ЗРМ від 15.04.2013;

- договір застави транспортних засобів № 1300-ЗТЗ від 03.06.2013;

- договір застави № 2079-ЗМУ (майбутнього урожаю) від 14.07.2014;

В свою чергу відповідач-2, відповідно до договору застави майнових прав № 2095-ЗМП від 25.07.2014 передав позивачу право вимоги за контрактом поставки № 2006 від 20.06.2014.

Зазначеними договорами застави передбачено, що у випадку невиконання/неналежного виконання або порушення умов вищевказаних договорів застави та/або основного зобов'язання заставодержатель вправі задовольнити свої вимоги з вартості предметів застави.

Враховуючи порушення позичальником умов кредитного договору, позивач вирішив задовольнити свої вимоги, саме за рахунок заставного майна.

Так, позивачем, 31.10.2014 на адресу відповідача-1 направлено відповідні повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання, з вимогою усунути зазначені в повідомленнях порушення, а в разі невиконання даної вимоги, відповідача-1 попереджено про застосування заходів щодо звернення стягнення на предмет застави (а. с. 185-190 том 1).

З огляду на значну суму заборгованості за кредитним договором, позивач вважає, що відповідач-1 може вживати заходів щодо приховання або реалізації належного йому майна, з метою ухилення від виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, що може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду про звернення стягнення на заставлене майно у випадку задоволення позову.

В підтвердження вищенаведеному позивач зазначив наступне.

Згідно п. 10.3.5. кредитного договору, встановлено, що позичальник зобов'язався повідомляти банк письмово про зміну свого місцезнаходження, організаційно-правової форми, внесення будь-яких змін до установчих документів та/або реєстраційних документів позичальника.

Однак, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за станом на 28.10.2014 вбачається, що відповідач-1 змінив своє місцезнаходження і протягом 3-х банківських днів (з моменту зміни місцезнаходження) не повідомив банк про відповідні зміни, що може свідчити про наміри відповідача-1 приховати, як своє місцезнаходження так і іншу інформацію, яка може мати значення для виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань за кредитним договором (а. с. 219 том 1, а. с. 103 том 2).

Умовами договору застави № 2079-ЗМУ (майбутнього урожаю) від 14.07.2014 сторони домовились, що заставодавець не має права без згоди заставодержателя змінювати місцезнаходження предмету застави, передавати предмет застави на зберігання третім особам (а. с. 139-153 том 1). Право застави, передбачене договором, поширюється на предмет застави разом з усіма існуючими та майбутніми майновими та іншими правами, що відносяться до предмету застави. Предметом застави за вказаним договором є майбутній урожай кукурудзи 98,9 ц/га, за період збору урожаю вересень - грудень 2014, загальною кількістю 118168,48 тон.

На адвокатський запит від 12.12.2014 № 1 Державна інспекція сільського господарства України повідомила, що станом на 12.12.2014 інформація в основному реєстрі складських документів на зерно та зерна, що знаходиться на зберіганні, щодо зареєстрованих складських документів на зерно, що належить ПрАТ «Технологічна аграрна компанія об'єднана» відсутня. Вказане свідчить про відсутність заставленого майна - урожаю зерна за місцезнаходженням, погодженим умовами договору застави, а відтак і про невиконання відповідачем-1 обов'язків заставодавця (а. с. 96 т. 1). Даний факт викликає сумніви у належному зберіганні урожаю зерна відповідачем-1, оскільки у позивача відсутні відомості щодо можливості відповідача-1 забезпечити належне зберігання зерна власними силами та засобами, оскільки відповідних документів чи інформації останій банку не надав. Відтак, неналежне зберігання зерна призведе до погіршення його якості, внаслідок чого зменшується його вартість, що в подальшому може ускладнити чи взагалі унеможливити його продаж за прийнятою ціною для задоволення вимог позивача.

19.12.2014 Державна інспекція сільського господарства України на адвокатський запит від 15.12.2014 № 3 повідомила, що згідно даних основного реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання, щодо складських документів на зерно, виписаних ПрАТ «Технологічна аграрна компанія об'єднана» в період з 01.06.2014 по 15.12.2014 відбувся рух зерна (кукурудзи), а саме: 30.10.2014 та 04.11.2014 у кількості 10 000 тон. Тобто, дана інформація свідчить про факт реалізації відповідачем-1 заставного майна після укладення договору застави (а. с. 93-95 том 2).

Також, позивач посилається на той факт, що відповідачем-1 активно здійснюються дії щодо відчуження корпоративних прав, що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, тобто зменшує розмір належних йому активів в статутних капіталах наступних товариств:

- ТОВ «Ліберс» (04080, м. Київ, вул. Фрунзе, буд.82, офіс 256, код ЄДРПОУ 38392711) у розмірі 5501200,00 грн., що становить 100 % статутного капіталу ТОВ «Ліберс»;

- ТОВ «Альтус Істейт» (01032, м. Київ, вул. Жилянська, буд.106-Б, код ЄДРПОУ 38887590) у розмірі 6299010,00 грн., що становить 99,9 % статутного капіталу ТОВ «Альтус Істейт»;

- ТОВ «Манорс» (12643, Житомирська область, Брусилівський район, село Скочище, станція Скочище, код ЄДРПОУ 38096250) у розмірі 1199,88 грн., що становить 99,9 % статутного капіталу ТОВ «Манорс» (а. с. 206, 210, 215 том 1, а. с. 103 том 2).

Крім того, позивач посилається на той факт, що у відповідача-1 зростає заборгованість перед третіми особами.

Так, господарським судом м. Києва розглядаються справи:

№ 910/25493/14, 910/27841/14, 910/24359/14, 910/25236/14, 910/27459/14, 910/29549/14, 910/29548/14 на загальну суму 144581294,23 грн., в яких відповідачем є ПрАТ «Технологічна аграрна компанія об'єднана».

Вказане свідчить про ухилення відповідачем-1 від виконання грошових зобов'язань перед іншими юридичними особами та фінансовими установами,

а тому у позивача є всі підстави побоюватися, що ухилення відповідачем-1 від виконання своїх зобов'язань та наявність у нього значної суми заборгованості перед третіми особами, може призвести до нереальної перспективи отримати задоволення своїх позовних вимог за рахунок забезпеченого заствою майна боржника.

Вжиття заходів до забезпечення позову необхідне позивачу для охорони його матеріально-правових інтересів та створення реальної можливості для виконання рішення по справі, оскільки створюється реальна загроза щодо порушення відповідачем-1 права позивача на отримання коштів.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмету спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

За загальними правилами особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Відповідно до абзацу 3 п. 1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26 грудня 2011 року №16, у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Таким чином вирішення питання про вжиття чи не вжиття заходів забезпечення позову є виключною компетенцією суду, який приймає рішення, керуючись згідно із ст. 43 ГПК України, своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо пов'язаності заходів забезпечення позову з предметом позовних вимог та наявності достатніх підстав вважати, що невжиття таких заходів, у разі задоволення позовних вимог, значно утруднить або зробить неможливим виконання такого рішення.

Місцевий господарський суд встановив, що позивачем підтверджено належними та допустимими доказами наявність обставин, з якими закон пов'язує необхідність вжиття відповідних заходів до забезпечення позову, а саме:

- неповідомлення боржником позивача про зміну свого місцезнаходження, що може свідчити про намір відповідача-1 приховати, як своє місцезнаходження так і іншу інформацію, яка може мати значення для виконання останнім кредитного договору, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців;

- невиконання відповідачем-1 обов'язків заставодавця, про що свідчить відсутність заставного майна - урожаю зерна за місцезнаходженням, погодженим умовами договору застави, а також його продаж, що підтверджується адвокатськими запитами від 12.12.2014 та 15.12.2014 (а. с. 96 том 1 та 93 том 2);

- вчинення відповідачем-1 активних дій щодо відчуження корпоративних прав (зменшення розміру належних йому активів), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (а. с. 103-106 том 2). При цьому кошти, отримані від відчудження корпоративних прав, спрямовані не на погашення даної заборгованості.

- зростання у відповідача-1 заборгованості перед третіми особами, що підтверджується ухвалами та постановами суду наведених в таблиці позивача (а. с. 37 том 1).

Колегія суддів відзначає, що застосування заходів до забезпечення позову не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідача-1 у справі чи інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, не призведе до втручання у звичайну діяльність відповідача-1, а лише запровадить тимчасові обмеження, існування яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Втім, відповідачем-1 жодних належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України на спростування тверджень позивача щодо необхідності вжиття заходів до забезпечення позову ані на стадії розгляду заяви судом першої інстанції, а ні під час апеляційного перегляду, надано не було.

Враховуючи значну суму боргу (більше 10 мільйонів гривень), місцевим господарським судом примусове виконання ухвали про вжиття заходів забезпечення позову доручено відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

За приписами ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» (далі-Закон) примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» (далі-державні виконавці). За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення, або у разі виконання зведеного виконавчого провадження у встановленому Міністерством юстиції України порядку можуть утворюватися виконавчі групи, до складу яких включаються державні виконавці одного або кількох органів державної виконавчої служби.

Згідно з п. 3.5.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 проведення державним виконавцем виконавчих дій на території органу ДВС, який підпорядкований іншому регіональному органу ДВС, здійснюється за погодженням з ДВС України.

Відповідно до 3.5.3. Інструкції підвідомчість виконавчих проваджень відділам примусового виконання рішень ДВС України та регіональних органів ДВС визначається згідно зі статтею 21 Закону.

Виконавчі провадження, що перебувають на виконанні в територіальних органах ДВС, можуть передаватися до відділів примусового виконання рішень ДВС України та регіональних органів ДВС в установленому розділом VI цієї Інструкції порядку.

Виконання судових ухвал про забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти чи інше майно боржника на суми, визначені у п. 2 ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 21 Закону, здійснюється територіальними органами ДВС.

Відповідно до 5.1. Інструкції за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення, або у разі виконання зведеного виконавчого провадження при органах ДВС за відповідною постановою можуть утворюватися виконавчі групи, до складу яких входять державні виконавці одного або кількох органів ДВС.

Пунктом 5.2. вказаної Інструкції визначено обставини, що ускладнюють виконання рішення, зокрема, наявність майна боржника на території різних адміністративно-територіальних одиниць та якщо виконавчі провадження відносно солідарних боржників відкрито в різних органах ДВС.

Відповідно до 5.4. згаданої Інструкції виконавча група може бути утворена за рішенням Голови ДВС України - при будь-якому органі ДВС з числа державних виконавців будь-якого органу ДВС.

З огляду на вищенаведене, доводи скаржника про обов'язковість доручення виконання ухвали про забезпечення позову Відділу державної виконавчої служби Деснянського району міста Києва, колегією суддів відхиляються з огляду на покладення обов'язку з виконання рішень, сума зобов'язання за якими становить десять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті законом, як актом вищої юридичної сили, на Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за приписами п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження». Одночасно колегія суддів відзначає, що, як вбачається з реквізитів майна відповідача-1, щодо якого застосовані заходи забезпечення позову, виконавчі дії за ухвалою суду мають здійснюватися на території кількох різних адміністративно-територіальних одиниць, в т. ч. за межами м. Києва. (Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 02.03.2015 по справі № 910/24969/14 (а. с. 79-88 том 2)).

Зважаючи на заявлені позовні вимоги, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що розмір заборгованості за кредитним договором є значним, а наведені заявником обставини дають підстави зробити достатньо обґрунтоване припущення, що майно, в межах заявленої позивачем суми заборгованості у розмірі 16975891,56 доларів США та 7137116,13 грн., яке належить відповідачу-1, можуть зникнути або його кількість може зменшитись на момент виконання рішення, що у свою чергу може утруднити виконання рішення суду у даній справі в разі задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача-1 заборгованості.

Доводи скаржника про незаконну передачу майна, на яке накладено арешт на відповідальне зберігання позивачу (п. 5 ухвали), колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Враховуючи поведінку відповідача-1, у тому числі факти схову та реалізації заставного майна, які були доведені позивачем у судовому засіданні належними доказами, можна припустити, що право розпоряджатися будь-яким чином заставним майном та використовувати його відповідачем-1 на власний розсуд, може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна, або настання інших наслідків, які можуть перешкодити виконанню рішенню суду у майбутньому. Окрім того, станом на сьогодення невідомо в яких умовах зберігається зерно кукурудзи. Якщо умови зберігання зерна не відповідають встановленим стандартам то це погіршить якість зерна.

Значна частина заставного майна є рухомим майном- сільськогосподарським обладнанням та врожай зерна кукурудзи 2014 року, а від так існує високий ризик порушення прав та законних інтересів позивача не лише шляхом відчуження відповідачем-1 заставного майна, а й через істотне зменшення його вартості у зв'язку з продажем комплектуючих заставного майна.

За таких обставин, місцевий господарський суд визначив порядок виконання судового рішення про забезпечення позову та передав арештоване майно на відповідальне зберігання позивачу.

При цьому, колегія суддів вважає відсутніми порушення в п. 5 оскаржуваної ухвали, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в ч. 8 ст. 57 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі - зберігач), призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржнику, стягувачу, а в разі якщо обов'язок зберігання майна покладено на іншу особу, - також зберігачу.

Якщо опис і арешт майна здійснюються на виконання рішення про забезпечення позову, державний виконавець передає арештоване майно на зберігання боржнику або його представнику. Іншій особі майно на зберігання може бути передано лише у випадку відсутності боржника чи його відмови від прийняття майна на зберігання, а також у випадку, якщо судовим рішенням визначено іншу особу, якій необхідно передати майно на зберігання (п. 4.2.3. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5).

Отже, колегія суддів вважає, що передача майна на відповідальне зберігання не є самостійним заходом забезпечення позову, а є частиною процедури накладення арешту на майно, яку вправі визначити господарський суд в якості порядку виконання судового рішення про забезпечення позову .

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у своїх постановах від 25.07.2011 по справі № 8/56 та від 20.08.2013 по справі № 912/563/13.

Враховуючи наведені вимоги чинного законодавства та обставини справи, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви позивача щодо заходів до забезпечення позову, що відповідають позовним вимогам, на забезпечення яких вони вживаються.

З урахуванням меж перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, їм надано належну юридичну оцінку з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення.

Доводи скаржника не підлягають задоволенню з огляду на вищезазначене.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Технологічна аграрна компанія об'єднана» залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2015 по справі № 904/559/15 залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 17.03.2015

Головуючий Ю.Б. Парусніков

Судді Л.М. Білецька

Т.А. Верхогляд