Рішення

від 12.03.2015 по справі 910/1863/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2015Справа №910/1863/15-г

За позовом Першого заступника прокурора Дніпровського району м. Києва в інтересах держави в особі:

1. Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації

2. Управління освіти Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче проектно-будівельне об'єднання «Укртеплобуд»

Про стягнення 70 408,30 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники учасників судового процесу:

Від прокуратури: не з'явився

Від позивача-1: не з'явився

Від позивача-2: Рабійчук О.В. представник за довіреністю № 01/21-44/413 від 11.03.15.

Шуман С.І. представник за довіреністю № 01/21-45/27 від 14.01.15.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник прокурора Дніпровського району м. Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Управління освіти Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче проектно-будівельне об'єднання «Укртеплобуд» про стягнення 70 408,30 грн. неустойки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконано рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.13. у справі № 910/19487/13 та не звільнено орендоване останнім майно, що зумовило нарахування неустойки та звернення з даним позовом до суду.

Крім того, в позовній заяві прокуратурою викладено клопотання про вжиття на підставі ст. ст. 66, 67 ГПК України заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або кошти відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.15. порушено провадження у справі № 910/1863/15-г та призначено її до розгляду на 19.02.15.

16.02.15. прокуратурою через відділ діловодства суд убуло подано клопотання про вжиття на підставі ст. ст. 66, 67 ГПК України заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або кошти відповідача.

В судовому засіданні 19.02.15. позивачем-1 було подано письмові пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.15. відмовлено прокуратурі в задоволенні заяв про вжиття заходів до забезпечення позову та відкладено розгляд справи на 12.03.15.

12.03.15. позивачем-2 через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

Представники прокуратури та позивача-1 в судове засідання 12.03.15. не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Представник позивача-2 в судовому засіданні 12.03.15. підтримав позовні вимоги прокуратури в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 12.03.15. повторно не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, що наданий позивачем-2, повідомлення про вручення поштових відправлень (ухвал суду) відповідачу наявні в матеріалах справи.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/1863/15-г.

В судовому засіданні 12.03.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача-2 всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.10.10. між Комунальним підприємством "Фінансово-розрахунковий центр "Дніпровський" Дніпровської районної у м. Києві ради (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче проектно-будівельне об'єднання "Укртеплобуд" (Орендар) було укладено договір № 1893/1 оренди нерухомого майна (далі - Договір).

Згідно п. 1.1 Договору Орендодавець на підставі рішення № 129 від 25.06.2007 та виданого у встановленому порядку розпорядження № 395-Р від 20.08.2010 Дніпровської районної у м. Києві ради передав в оренду нерухому майно (будівлі, споруди, приміщення), а Орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно (далі - об'єкт оренди), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ентузіастів, 7/4 у м. Києві (СШ № 137). Цільове призначення об'єкта оренди: для розміщення складу технічних матеріалів (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору об'єктом оренди є нерухомого майно (будівля, споруда) загальною площею 39,30 кв.м (прибудова). Устаткування, інвентар, інше майно (за наявності) згідно з переліком, що є невід'ємною частиною цього Договору (додаток № 1).

Згідно п. 2.3 Договору об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади Дніпровського району м. Києва і знаходиться на балансі Управління освіти Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації (далі - Балансоутримувач).

Згідно п. 8.1 Договору, в редакції додаткового договору б/н від 25.01.2012, цей Договір діє до 31.03.2012 включно.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.13. у справі № 910/19487/13 (залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.14.) встановлено, що нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Ентузіастів, 7/4 передано до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, закріплено на праві господарського відання за Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, а відповідач без правових підстав займає приміщення за вказаною вище адресою, оскільки договір № 1893/1 оренди нерухомого майна від 18.10.10. є припиненим з 31.03.2012 року у зв'язку із закінченням строку його дії.

Таким чином, зазначеним рішенням було виселено Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче проектно-будівельне об'єднання "Укртеплобуд" з нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Ентузіастів, 7/4 протягом 30-денного строку з дня набрання рішенням законної сили.

Рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.13. у справі № 910/19487/13 набрало законної сили 15.04.14.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, судове рішення у справі № 910/19487/13 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі № 910/1863/15-г, не може йому суперечити.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги прокуратура вказує на те, що відповідачем не виконано рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.13. у справі № 910/19487/13 та не звільнено орендоване останнім майно, що зумовило нарахування неустойки в період з квітня 2012 року по грудень 2014 року в розмірі 70 408,30 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до статті 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема є сплата неустойки. (п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Як встановлено судом, відповідачем порушено обов'язок щодо повернення позивачу майна після закінчення строку дії Договору.

Частина 2 ст. 785 Цивільного кодексу України визначає, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин (право на яку виникає в орендодавця у разі несвоєчасного повернення орендованого майна орендарем) та підлягає стягненню за весь час прострочення зобов'язання щодо повернення речі (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18.04.11. у справі № 30/191 та п. 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13. № 12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна»).

Оскільки, як встановлено судом та не спростовано відповідачем, останній не звільнив надані йому за Договором в оренду приміщення, то позовні вимоги про стягнення неустойки в розмірі 70 408,30 грн. за період з квітня 2012 року по грудень 2014 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Оскільки в силу вимог п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються, зокрема, органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді, то на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача та стягуються в доход Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче проектно-будівельне об'єднання «Укртеплобуд» (02154, м. Київ, вул. Ентузіастів, б. 7/4; ідентифікаційний код 33884354) на корить Управління освіти Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації (02105, м. Київ, проспект Миру, б. 6-А; ідентифікаційний код 37397216) 70 408 (сімдесят тисяч чотириста вісім) грн. 30 коп. неустойки.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче проектно-будівельне об'єднання «Укртеплобуд» (02154, м. Київ, вул. Ентузіастів, б. 7/4; ідентифікаційний код 33884354) в доход спеціального фонду Державного бюджету України 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

4.Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.03.15.

Суддя Т.М. Ващенко