Рішення

від 10.03.2015 по справі 922/627/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" березня 2015 р.Справа № 922/627/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гонтарем А.Д.

розглянувши справу

за позовом ТОВ "Зміївська будівельна компанія" (м. Харків) до Департаменту житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Харківської обласної державної адміністрації (м. Харків) третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Зміївська районна рада Харківської області (м. Зміїв, Харківська область) про стягнення 78409,54 грн. за участю представників сторін:

позивача - Кривеженко В.В. (довіреність від 04.03.2015 р.);

відповідача - Тимошенко Г.Ю. (довіреність №01-02-06/110 від 16.01.2015 р.);

3-ї особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ "Зміївська будівельна компанія", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Департаменту житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Харківської обласної державної адміністрації на свою користь заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за про закупівлю робіт за державні кошти №29 від 19.09.2011 р. Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума заборгованості становить 78409,54 грн., з яких 53219,00 грн. - сума боргу за договором; 6963,28 грн. - сума пені; 4798,19 грн. - 3% річних; 13429,07 грн. - інфляційні нарахування. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання передбачені договором про закупівлю робіт за державні кошти №29 від 19.09.2011 р. щодо своєчасної оплати за виконані роботи. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.

06.03.2015 до канцелярії суду від представника відповідача надійшли заперечення.

10.03.2015 до канцелярії суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення до позову, в яких він зазначив, що сума основної заборгованості відповідача складає 53216,00 грн.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Суд, дослідивши додаткові пояснення до позову представника позивача приймає їх до розгляду як заяву про зменшення розміру позовних вимог та подальший розгляд справи ведеться з урахуванням цієї заяви.

Також 10.03.2015 до канцелярії суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів згідно додатку.

Суд, розглянувши клопотання представника позивача про долучення до матеріалів справи документів згідно додатку, вирішив за можливе задовольнити його.

Представник позивача в судовому засіданні 10.03.2015 підтримав заявлені позовні вимоги з урахуванням зменшення в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні 10.03.2015 заперечив проти позовних вимог.

Представник 3-ї особи в судове засідання 10.03.2015 не з'явився, витребуваних судом документів не надав, про причину неявки суд не повідомив. Про час і місце слухання справи був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучене судом до матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

19.09.2011 року між ТОВ "Зміївська будівельна компанія" та Головним управлінням житлово-комунального господарства/та інфраструктури Харківської облдержадміністрації було укладено договір №29 про закупівлю робіт за державні кошти, відповідно до умов якого ТОВ "Зміївська будівельна компанія" зобов'язалося у 2011 році виконати роботи з реконструкції системи теплопостачання мікрорайону залізничного вокзалу з впровадженням енергозберігаючого обладнання в м. Зміїв Харківської області, а Замовник прийняти та оплатити роботи.

14 грудня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Зміївська будівельна компанія" (учасник) та Головним управлінням житлово-комунального господарства та інфраструктури Харківської облдержадміністрації (замовник) було укладено додаткову угоду №1 до договору від 19.09.11 р. №29 щодо зміни ціни договору, яка складала 1 133979 гривень, а саме:

- фінансування з коштів державного бюджету - 1 080 763 грн.;

- співфінансування з місцевого бюджету - 53 216 грн.

Позивачем ТОВ "Зміївська будівельна компанія" було виконано роботи в повному обсязі на загальну суму 1 133 979 00 (один мільйон сто тридцять три тисячі дев'ятсот сімдесят дев'ять гривень, 00 копійок) грн., що підтверджується актом виконаних робіт б/№ від 29.12.2011 року.

Відповідно до п. 4.3. договору, після пред'явлення учасником актів виконаних робіт (форм №№КБ-2в, КБ-3), після перевірки спеціалістами технічного нагляду обсягів виконаних робіт, їх якості та відповідності нормативній базі та після підписання відповідачем, оплата здійснюється з урахуванням надходжень коштів на рахунок відповідача протягом семи банківських днів.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору відповідач виконані позивачем роботи оплатив на загальну суму 1 080 763 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №388 від 22.12.2011, №389 від 22.12.2011, №390 від 22.12.2011. В порушення умов договору повної оплати виконаних позивачем робіт здійснено не було.

За виконані роботи розрахунок проведений не в повному обсязі, а залишок заборгованості складає 53216,00 грн. На підтвердження цієї обставини сторонами складений акт звіряння взаєморозрахунків, в якому визначена указана сума заборгованості.

В порядку досудового врегулювання спору, відповідно до частини 2 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, позивачем 04.04.2014 на адресу відповідача була надіслана претензія №04-04/1 про сплату боргу за виконані роботи. Відповідач у своїй відповіді на претензію від 22.04.2014 р. №07-10/951 підтвердив існування кредиторської заборгованості в розмірі 53216 грн. перед позивачем.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ст. 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказані обставини та приймаючи до уваги вимоги ст. 526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення заборгованості за виконані роботи по договору про закупівлю робіт за державні кошти №29 від 19.09.2011 р. в розмірі 53216,00 грн. правомірна, обґрунтована, така, тому підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 4798,19 грн. та інфляційних втрат в розмірі 13429,07 грн., суд зазначає таке.

Згідно зі ст.ст.193, 198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в сумі 4798,19 грн.

Що стосується заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 13429,07 грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат визнав їх вірно розрахованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, та стягненню підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 13429,07 грн.

Що стосується заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 6963,28 грн. суми пені, суд зазначає наступне.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання робіт за бюджетні кошти учасник сплачує замовнику пеню у розмірі облікової ставки Національного банку, яка діє на той час від суми невиконаного зобов'язання.

Як свідчать матеріали справи, позивачем був наданий обґрунтований розрахунок пені за весь період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, відповідно до якого сума пені складає 6963,28 грн.

Щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Ст. 256 ЦК України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Ст. 257 ЦК України визначає загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Крім того, ч. 1 ст. 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Частиною 3 ст. 264 ЦК України визначено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Оскільки 04.04.2014 р. відповідач направив позивачеві листа, яким визнав існування заборгованості по договору № 29 від 19.09.2011 р. за виконання робіт з реконструкції системи теплопостачання з закриттям існуючої котельні в с. Бірки Зміївського району Харківської області в розмірі 53261 грн., вчинив дії, що свідчать про визнання ним свого боргу.

Таким чином, перебіг позовної давності було перервано та з 04.04.2014 р. заново почався перебіг строку позовної давності, до якого не зараховується строк, що сплинув до цієї дати.

Враховуючи вищевикладене, суд не знаходить правових підстав для задоволення клопотання відповідача про застосування строку позовної давності.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1827,00 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Департаменту житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Харківської обласної державної адміністрації (61158, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 9; під'їзд, 5 поверх р/р 35213071000102 та 35220075000102 в ГУДКУ Харківської області МФО 851011; код ЄДРПОУ 03366144) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Зміївська будівельна компанія" (61030, м. Харків, вул. Греківська,79; код ЄДРПОУ 37460554; р/р 26003011522701; МФО 300346) заборгованість в розмірі 53216,00 грн., пеню в розмірі 6963,28 грн.; 3% річних в розмірі 4798,19 грн.; інфляційні нарахування в розмірі 13429,07 грн. та судовий збір в розмірі 1827,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.03.2015 р.

Суддя Г.І. Сальнікова