Рішення

від 13.03.2015 по справі 910/26758/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2015Справа №910/26758/14 Колегія суддів у складі головуючого судді Отрош І.М., суддів Босого В.П. та Літвінової М.Є., розглянувши матеріали справи

за позовомЗаступника військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Центрального військового клінічного санаторію «Хмільник» (військова частина А1168) доТовариства з обмеженою відповідальністю «Санаторно-курортний центр» простягнення 2881784 грн. 00 коп. Представники сторін:

від прокуратури: Пастернак Д.М. - представник на підставі наказу № 211о/с від 02.03.2015;

від позивача 1: Гребеннюкова Ю.С. - представник за довіреністю № 220/843/д від 14.11.2014;

від позивача 2: Комар В.П. - представник за довіреністю б/н від 01.12.2014;

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

01.12.2014 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Заступника військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Центрального військового клінічного санаторію «Хмільник» (військова частина А1168) з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторно-курортний центр» про стягнення 2750936 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору № 02/03-14/с від 18.03.2014, не в повному обсязі здійснив оплату за надані позивачем 2 послуги з санаторно-курортного лікування, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість за період з березня по серпень 2014 року у розмірі 2750936 грн. 00 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2014 порушено провадження у справі № 910/26758/14 та справу призначено до розгляду на 15.12.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2015, відповідно до статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 02.02.2015.

16.01.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від прокуратури надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої заступник військового прокурора Вінницького гарнізону просив суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 2881784 грн. 00 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2015 справу № 910/26758/14 прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Отрош І.М., суддів Босого В.П. та Літвінової М.Є.; розгляд справи призначено на 20.02.2015.

У судовому засіданні 13.03.2015 суд розглянув заяву прокуратури про збільшення позовних вимог.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до положень пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 визначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Таким чином, суд приймає заяву прокуратури про збільшення позовних вимог та розглядає вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 2881784 грн. 00 коп., що є заборгованістю за період з березня по грудень 2014 року.

У судовому засіданні 13.03.2015 представник позивача 2 подав суду копії санаторно-курортних путівок для долучення до матеріалів справи та їх оригінали для огляду; представники позивачів та прокуратури надали усні пояснення по суті спору; позовні вимоги в редакції заяви про збільшення позовних вимог підтримали в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 13.03.2015 не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103032860579.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувається з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 13.03.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників прокуратури та позивачів, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

18.03.2014 між Центральним військовим клінічним санаторієм «Хмільник» (санаторій) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Санаторно-курортний центр» (центр) укладено Договір № 02/03-14/с, відповідно до умов якого санаторій в порядку і на умовах, визначених в цьому договорі, зобов'язується забезпечити в повному обсязі і в належний спосіб надання послуг санаторно-курортного лікування за санаторними путівками центру (в тому числі і за тими, що передбачають надання послуг санаторно-курортного лікування в інших санаторних закладах).

Відповідно до п. 1.2 Договору № 02/03-14/с центр в порядку і на умовах, визначених в цьому договорі, зобов'язується прийняти і оплатити послуги, належним чином надані санаторієм за цим договором.

Згідно з п. 2.1 Договору № 02/03-14/с послуги санаторно-курортного лікування включають в себе: послуги з тимчасового розміщення в номері санаторного закладу протягом строку, визначеного в цьому договорі, послуги харчування, послуги діагностики, послуги лікування, послуги відпочинку, комплекс інших супутніх послуг, пов'язаних із забезпеченням нормальних і безпечних умов перебування застрахованих осіб в санаторному закладі.

Відповідно до п. 2.3 Договору № 02/03-14/с санаторій забезпечує надання послуг санаторно-курортного лікування за санаторними путівками для однієї дорослої особи.

Згідно з п. 2.9 Договору № 02/03-14/с санаторій для цілей власного обліку та звітності має право виписувати кожній застрахованій особі, яка прибула до санаторного закладу за санаторною путівкою центру, власну санаторну путівку і використовувати її у власному документообігу.

Відповідно до п. 2.10 Договору № 02/03-14/с санаторій зобов'язаний заповнювати зворотний талон, який є частиною кожної санаторної путівки центру, відповідно до даних фактичного перебування відповідної застрахованої особи у санаторному закладі і видавати його на руки застрахованій особі по закінченні строку перебування у санаторному закладі.

В силу положень п. 2.15 Договору № 02/03-14/с, санаторій зобов'язаний зберігати санаторні путівки як документи суворої фінансової звітності відповідно до умов чинного законодавства.

Відповідно до п. 5.1 Договору № 02/03-14/с приймання-передача послуг санаторно-курортного лікування, надання яких забезпечується санаторієм за санаторними путівками центру в рамках цього договору, відбувається між замовником таких послуг і центром, який діє від свого імені в рамках укладених ним угод із третіми особами.

Згідно з п. 5.2 Договору № 02/03-14/с приймання послуг санаторію із забезпечення надання послуг санаторно-курортного лікування здійснюється центром за фактом проведення звірки за результатами кожного календарного місяця.

Відповідно до п. 6.1 Договору № 02/03-14/с вартість надання послуг санаторію за цим договором складає, виходячи з одного ліжко-дня, за кожною санаторною путівкою центру, 232 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ 38 грн. 67 коп.

Порядок і обсяг проведення розрахунків між сторонами визначається у додаткових угодах до цього Договору (п. 6.3 Договору № 02/03-14/с).

Пунктом 10.1 Договору № 02/03-14/с сторони погодили, що договір набирає чинності з дати його укладення, зазначеної в тексті договору, і діє по 31.12.2014. Закінчення строку дії цього договору або припинення його дії не звільняє сторони від виконання своїх зобов'язань та відповідальності за вчинені порушення, що виникли під час його дії.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що за період з березня по грудень 2014 року Центральним військовим клінічним санаторієм «Хмільник» були надані послуги з санаторно-курортного лікування за санаторними путівками Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторно-курортний центр» на загальну суму 4586408 грн. 00 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями санаторно-курортних путівок, в яких зазначено терміни та ціна путівок, та зведеними відомостями пройшовших санаторно-курортне лікування за період з березня 2014 року по грудень 2014 року.

Як встановлено судом, свої зобов'язання з оплати за отримані послуги за Договором № 02/03-14/с від 18.03.2014 відповідач здійснив частково, сплативши грошові кошти в розмірі 1704624 грн. 00 коп., що підтверджується копіями банківських виписок, з яких вбачається, що 19.03.2014 відповідач сплатив 102312 грн. 00 коп., 26.03.2014 - 102312 грн. 00 коп., 12.08.2014 - 1000000 грн. 00 коп. та 18.08.2014 - 500000 грн. 00 коп. (призначення платежу - оплата за договором від 18.03.2014).

Таким чином, у відповідача виникла заборгованість за Договором № 02/03-14/с від 18.03.2014 у розмірі 2881784 грн. 00 коп., що також не було спростовано відповідачем, зокрема відповідачем не надано суду доказів сплати грошових коштів у розмірі 2881784 грн. 00 коп.

При цьому, відповідач надав позивачу 1 гарантійний лист вих. № 536 від 24.04.2014, в якому повідомив про затримку фінансування Виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування і тимчасової втрати працездатності та про погашення заборгованості одразу після надходження коштів.

Судом встановлено, що Центральний військовий клінічний санаторій «Хмільник» звертався до Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторно-курортний центр» з претензією вих. № 247 від 04.06.2014 та вимогою вих. № 339 від 22.07.2014 про сплату заборгованості, а також 31.01.2015 направив відповідачу акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за період з березня по грудень 2014 року разом з актом звірки взаєморозрахунків, що підтверджується наданим позивачем 2 описом вкладення у цінний лист.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення виконання грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

Суд розцінює направлення позивачем 2 відповідачу претензій та актів здачі-прийняття робіт за Договором № 02/03-14/с від 18.03.2014 як пред'явлення вимоги про сплату заборгованості в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів неодержання від позивача 2 вимоги про сплату заборгованості за Договором № 02/03-14/с від 18.03.2014, у зв'язку з чим, враховуючи Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем свого обов'язку з оплати за надані позивачем 2 послуги з санаторно-курортного лікування за Договором № 02/03-14/с від 18.03.2014 станом на дату розгляду справи у суді є таким, що настав.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується із положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наявність та обсяг заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторно-курортний центр» за Договором № 02/03-14/с від 18.03.2014 за період з березня по грудень 2014 року у розмірі 2881784 грн. 00 коп. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, зокрема відповідачем не надано суду доказів сплати грошових коштів у розмірі 2881784 грн. 00 коп.. у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторно-курортний центр» є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

У відповідності до частини 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з пунктом 2 частиною 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальної заробітної плати у місячному розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 16.01.2014, № 719-VII, з 1 січня 2014 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1218 грн.

Нормами частини 11 статті 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору звільняються органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді.

Відповідно до п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Враховуючи, що позовні вимоги Заступника військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Центрального військового клінічного санаторію «Хмільник» (військова частина А1168) підлягають задоволенню в повному обсязі у розмірі 2881784 грн. 00 коп., судовий збір у розмірі 57635 грн. 68 коп. підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторно-курортний центр» (03038, м. Київ, вул. Ямська, буд. 28-А, літ. А; ідентифікаційний код: 38376270) на користь Центрального військового клінічного санаторію «Хмільник» (військова частина А1168) (22000, Вінницька обл., м. Хмільник, вул. 1 Травня, 39; ідентифікаційний код: 08482599) грошові кошти у розмірі 2881784 (два мільйони вісімсот вісімдесят одну тисячу сімсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторно-курортний центр» (03038, м. Київ, вул. Ямська, буд. 28-А, літ. А; ідентифікаційний код: 38376270) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 57635 (п'ятдесят сім тисяч шістсот тридцять п'ять) грн. 68 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 18.03.2015

Головуючий суддя І.М. Отрош

Судді В.П. Босий

М.Є. Літвінова