Рішення

від 17.03.2015 по справі 613/1291/14-ц

БОГОДУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 613/1291/14-ц Провадження № 2/613/17/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2015 року. Богодухівський районний суд Харківської області у складі:

головуючого-судді - Уварової Ю.В.

за участі секретарів - Христенко К.М., Мовчан А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Богодухові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Богодухівська державна нотаріальна контора, Відділ державної реєстраційної служби Богодухівського РУЮ про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визначення частки в спільній сумісній власності,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 5,50 га, розташованої на території Сухининської сільської ради Богодухівського району, кадастровий номер 6320888100:02:001:0012 від 20 листопада 2001 року, засвідчений державним нотаріусом Богодухівської держнотконтори Куксою Н.П., укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2; скасувати державну реєстрацію права власності за вказаним договором; визнати, що частка ОСОБА_1 в праві спільної сумісної власності на зазначену земельну ділянку, набуту за час шлюбу з ОСОБА_5 становить -1/2 частину.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з 26 вересня 1992 року вона перебувала в шлюбі з ОСОБА_5. Від вказаного шлюбу мають дитину - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Під час перебування в шлюбі з ОСОБА_5 за договором від 3 квітня 1998 року, вони з чоловіком придбали у ОСОБА_6 за спільні кошти подружжя право на земельну частку (пай), яке останній отримав як член КСП «Дружба». В подальшому право власності на вказану земельну ділянку за домовленістю між подружжям було оформлено на ім'я чоловіка - ОСОБА_5

18.12.2001 року шлюб було розірвано . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, після чого 25 січня 2014 року донька позивачки - ОСОБА_3 звернулася до Богодухівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька /колишнього чоловіка позивачки/.

З метою надання до нотаріуса інформації про спадкове майно, яке на праві приватної власності належало ОСОБА_5, ОСОБА_3 звернулась до відділу Держземагенства у Богодухівському районі та дізналась, що земельна ділянка площею 5,50 га, розташована на території Сухининської сільської ради, кадастровий номер 6320888100:02:001:0012, яка належала ОСОБА_5 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ХР №040614, виданого на підставі рішення XVI сесії XXIII скликання Сухининської сільської ради від 2 липня 2001 року, відчужена відповідачці - ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 20.11.2001 року. Про існування цього договору позивачці відомо не було, своєї згоди на укладення зазначеної угоди вона не надавала.

Враховуючи, що відповідно до вимог ст.22 КпШС України, майно, нажите подружжям під час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, вважала, що договір купівлі-продажу укладено з порушенням вимог закону і вона має право на ? частину земельної ділянки.

В судовому засіданні позивачка підтримала заявлені позовні вимоги, пояснила, що після придбання права на пай, чоловік дійсно оформив право власності на своє ім'я, вона не заперечувала проти цього, так як між ними була домовленість, що гроші від здачі ділянки в оренду, або від її послідуючого продажу, вони витратять на навчання або весілля доньки ОСОБА_3. Після розірвання шлюбу вона не зверталась до суду з позовом про поділ майна, колишній чоловік також не ініціював цього питання. Про продаж земельної ділянки чоловік її не повідомляв, своєї згоди на укладення цієї угоди вона не надавала, та дізналась про це лише після смерті колишнього чоловіка, коли донька звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Представник позивачки пояснив в судовому засіданні, що незважаючи на те, що державний акт про право власності виданий лише на ім'я ОСОБА_5, земельна ділянка є спільною власністю подружжя, так як і придбання права на пай і оформлення права власності відбувалось в період шлюбу між ОСОБА_5 та позивачкою. Таким чином, при укладенні договору купівлі-продажу була необхідна згода позивачки на відчуження земельної ділянки. Враховуючи, що позивачка ОСОБА_1 такої згоди не давала, угода не відповідає вимогам закону та має бути визнана недійсною з моменту вчинення.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила у задоволенні позову відмовити. Пояснила, що умови договору були виконані, гроші вона передала в повному обсязі і за рахунок коштів, які ОСОБА_5 отримав від неї, останній розрахувався за наявними в нього борговими зобов'язаннями. У теперішній час, земельну ділянку, яка перебуває в її власності вже багато років, вона здає в оренду.

Представник відповідача - адвокат ОСОБА_7 в задоволенні позовних вимог також просив відмовити, пояснив, що майно, набуте у власність внаслідок приватизації є особистою власністю одного з подружжя. ОСОБА_5 скористався своїм правом на приватизацію, позивачці було про це відомо і вона не заперечувала проти оформлення права власності на ім'я чоловіка, таким чином вона позбавила себе права претендувати на частку цієї земельної ділянки.

Також зазначив, що ОСОБА_2 відповідно до вимог ст.145 ЦК України 1963 року є добросовісним набувачем, тому, навіть, якщо ОСОБА_5 не мав права відчужувати земельну ділянку без згоди дружини, відповідач не знала та не могла цього знати. Відмітив, що права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення віндикаційного позову про витребування майна з чужого незаконного володіння, при цьому таке витребування можливе лише у випадках, встановлених статтею 145 ЦК 1963 року /та ст.388 діючого ЦК України/ і в даному випадку підстави для витребування відсутні.

Крім того вважав, що строк позовної давності слід рахувати з моменту отримання чоловіком земельної ділянки у приватну власність, таким чином, враховуючи, що позивачка не оскаржила приватизацію ані протягом трьох років з моменту видачі державного акту, ані протягом трьох років після розірвання шлюбу, нею пропущений встановлений законом строк звернення до суду.

Відповідач ОСОБА_3, залучена до участі у справі за клопотанням позивача, позовні вимоги визнала, пояснила, що її батько ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Після його смерті вона звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини і нотаріус повідомив її про необхідність надати правовстановлюючі документи на спадкове майно. Вона поїхала в с. Сухини до будинку, де проживав батько і знайшла лише сертифікат про право на пай. Після того вона звернулась до Держземагенства та отримала відповідь, що земельна ділянка, яка належала батькові, була продана гр. ОСОБА_2

Також зазначила, що за життя батько зловживав алкогольними напоями, вони спілкувались дуже рідко і про відчуження земельної ділянки він не повідомив ні її, ні ОСОБА_1

Вважала, що ? частина земельної ділянки по закону належить її матері, тому не заперечувала проти задоволення позову.

Представник третьої особи - Богодухівської державної нотаріальної контори просила розглядати справу за її відсутності, не заперечувала проти задоволення позовних вимог, надала суду письмові пояснення, в яких зазначила, що при посвідченні оспорюваного договору до нотаріальної контори був наданий державний акт про право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_5, при цьому продавець зазначив, що земельна ділянка є його особистою власністю, відповідна відмітка є на примірнику договору, що зберігається в нотаріальній конторі /копія договору із зазначеною відміткою долучена до матеріалів справи - а.с.49/. Таким чином, угода дійсно могла бути посвідчена без згоди другого з подружжя. Чи надавався паспорт ОСОБА_5 з відміткою про сімейний стан - не пам'ятає, копія паспорту в нотконторі не зберігається.

Представник третьої особи - Реєстраційної служби Богодухівського РУЮ надав суду заяву, в якій просив розглядати справу за відсутності представника, проти задоволення позову не заперечував.

Суд, заслухавши пояснення сторін, їх представників, дослідивши наявні письмові докази, приходить до наступного.

З 26.09.1992 року по 18.12.2001 року позивачка ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 Від даного шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_1 мають доньку - ОСОБА_3, 1993 року народження, яка у теперішній час вже є повнолітньою /а.с.9,10,11/.

03.04.1998 року, тобто в період шлюбу, ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу, посвідченим Богодухівською державною нотаріальною конторою, придбав у ОСОБА_6 право на земельну частку /пай/, яке належало продавцеві як члену КСП «Дружба» на підставі сертифікату серії ХР №0095395, виданого Богодухівською райдержадміністрацією 09.01.1997 року /копія договору - а.с.8, копія сертифікату - а.с.15/.

Згідно зі ст. 22 КпШС України, майно, нажите подружжям під час шлюбу є його спільною сумісною власністю. Відповідно до положень ст.28 КпШС, частки подружжя в спільній сумісній власності є рівними.

Таким чином, набуте за договором купівлі-продажу право на земельну частку /пай/, є спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_1

Рішенням виконавчого комітету Сухининської сільської ради від 02.07.2001 року було затверджено проект організації території земельних часток та надано ОСОБА_5 у приватну власність земельну ділянку на території Сухининської сільської ради, площею 5.50 га /а.с.64-65/, після чого ОСОБА_5 отримав державний акт про право власності серії ІІІ-ХР №040614 на зазначену ділянку на своє ім'я /архівна копія акту - а.с. 60/.

В даному випадку правовідносини подружжя регулюються саме нормами КпШС України, відповідно до яких приватизована земельна ділянка не є спільним майном подружжя.

Однак, враховуючи, що вказану земельну ділянку ОСОБА_5 отримав у власність скориставшись правом на приватизацію не внаслідок свого особистого членства у КСП «Дружба» , а внаслідок придбання права на земельну частку за договором купівлі-продажу від 03.04.1998 року, в даному випадку набуття ним права власності є похідним від вказаного договору купівлі-продажу, укладеного в період шлюбу. Таким чином, суд приходить до висновку, що земельна ділянка, розташована на території Сухининської сільської ради, площею 5.50 га, також є спільною сумісною власністю подружжя і частка позивачки ОСОБА_1 становить - ? частину.

20.11.2001 року ОСОБА_5 уклав з відповідачкою ОСОБА_2 договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 5.5 га, розташованої на території Сухининської сільської ради /а.с.8/.

Відповідно до вимог ст.23 КпШС, угоди про відчуження або заставу майна подружжя, що належить їм на праві спільної сумісної власності, які потребують обов'язкового нотаріального посвідчення, можуть бути посвідчені нотаріусом за наявності письмової згоди другого з подружжя.

З положень ст.48 ЦК України 1963р. вбачається, що недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону.

Враховуючи, що при посвідченні нотаріусом договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.11.2001 року письмова згода ОСОБА_1 на відчуження земельної ділянки була відсутня, суд вважає, що оспорювана угода не відповідає вимогам ст.23 КпСШ.

Згідно зі ст.60 ЦК України 1963 року недійсна частина угоди не має наслідком недійсність інших її частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Таким чином, враховуючи закріплений положеннями ст.28 КпШС принцип рівності часток подружжя в праві спільної сумісної власності та рівні права кожного з подружжя у володінні, користуванні та розпорядженні майном, суд приходить до висновку про можливість визнання договору купівлі-продажу частково недійсним - в частині, що стосується частки ОСОБА_1

В позовній заяві є посиланні на ст.57 ЦК України 1963 року, однак саме по собі посилання на певну норму закону не є підставами позову, які суд відповідно до ст.ст. 31,214 ЦПК України не може змінити за власною ініціативою, тому суд застосовує норми закону, яка відповідає даним правовідносинам, та на яку представник позивача посилався в судових дебатах /а саме - ст.48 ЦК 1963 року/.

В частині 2 ст.48 ЦК України 1963 року зазначено, що за недійсною угодою кожна зі сторін зобов'язана повернути іншій стороні все отримане за угодою, а при неможливості повернути отримане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом /реституція/.

Суд застосовує процесуальний закон, який діє на час розгляду справи. Статтею 11 ЦПК України, встановлено принцип диспозитивності цивільного судочинства і зазначено, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, а суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог.

Вимога про застосування наслідків недійсної угоди позивачем не заявлена, тому відповідно до положень ст.11 ЦПК України справу розглянуто в межах заявлених позовних вимог .

Щодо вимоги про скасування реєстрації права власності за оспорюваним договором, то вона задоволенню не підлягає, так як по-перше такий спосіб захисту не передбачений нормами цивільного законодавства /ані ст.6 ЦК 1963 року, ані ст.16 діючого ЦК України/, крім того, рішення суду про визнання недійсним договору є підставою для звернення до реєстраційної служби із заявою в порядку, передбаченому ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України 12.12.2011 № 3502/5.

Нормами Цивільного кодексу України /ст.257 ЦК/ встановлено трирічний строк позовної давності, відповідно до ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права, вказані положення кореспондуються з положеннями ст.71 та ст.76 ЦК України 1963 року.

Як було встановлено в судовому засіданні про порушення свого права позивачка дізналась лише після звернення доньки до нотаріальної контори 25.01.2014 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5, цей факт підтверджується матеріалами спадкової справи /а.с.85-86/ та відповіддю Держземагенства на ім'я ОСОБА_3 /а.с.12/.

Таким чином суд вважає, що строк позовної давності позивачкою ОСОБА_1 не пропущений.

Посилання представника відповідача на той факт, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем земельної ділянки, висновків суду про часткову недійсність оспорюваної угоди - не спростовує, а його посилання на те, що витребування майна у добросовісного набувача можливе лише у випадках, передбачених ст.145 ЦК 1963 року не може бути взято судом до уваги, так як у даній справі віндикаційний позов не заявлено.

Від вимоги про стягнення судових витрат позивач відмовився у судовому засіданні.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 10,11,209,212,214-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, розташованої на території Сухининської сільської ради, площею 5.50 га, кадастровий номер: 6320888100:02:001:0012, укладений 20.11.2001 року, між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 визнати частково недійсним - в частині купівлі-продажу ? частини зазначеної земельної ділянки.

Визнати, що частка ОСОБА_1 в праві спільної сумісної власності подружжя на земельну ділянку, розташовану на території Сухининської сільської ради, площею 5.50 га, кадастровий номер: 6320888100:02:001:0012, становить - ? частину.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ -