Ухвала

від 19.01.2015 по справі 814/3139/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" січня 2015 р. м. Київ К/800/24674/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий:Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., за участю секретаря:Руденко А.М., за участю представників позивача:Кривіцької Ж.О., Крижанюк О.В., відповідача:Шапор Л.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Юженергобуд"

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014 р.

у справі №814/3139/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства "Юженергобуд"

до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Юженергобуд" (далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.09.2013 р. позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано у повному обсязі податкові повідомлення-рішення від 11.06.2013 р. №0000172201, №0000182201, №0000192201, стягнуто з Державного бюджету України судовий збір у сумі 2 293,93 грн.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014 р. рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким адміністративний позов залишено без задоволення.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Фахівцями податкового органу була проведена документальна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р., про що складений акт від 27.05.2013 р. № 19/22-01/04630809.

За результатами проведення перевірки встановлені порушення вимог:

п. 1.25 ст. 1, пп. 4.1.6 п.4.1 ст. 4, пп. 12.1.5 п.12.1 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 138.1, пп. 138.2, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 147 081,00 грн.;

пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 3 885 173,00 грн.;

абз. «а» п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 59 102,00 грн.

На підставі встановлених порушень відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення-рішення від 11.06.2013 р. № 0000172201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем по податку на прибуток у сумі 180 879,75 грн., у тому числі за основним платежем - 147 081,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 33 798,75 грн., № 0000182201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем по податку на додану вартість у сумі 4 856 466,25 грн., у тому числі за основним платежем - 3 885 173,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 971 293,25 грн. та № 0000192201, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 59 102,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Висновок податкового органу про порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України ґрунтується на підставі відомостей, отриманих щодо контрагентів позивача ПП «Укрросстрой-2006», ТОВ «ВСК Геос», ТОВ «АКПД Плюс», ТОВ «Експортком», ТОВ «Валета», ТОВ «Генбудінвест», ТОВ «Тібус», ТОВ «Оптторгінвест», ТОВ «СТЦ Охоронні системи», які свідчать про відсутність у зазначених підприємств умов для здійснення господарської діяльності, у зв'язку з чим угоди, що укладались такими підприємствами, у тому числі й з позивачем, мають ознаки нікчемності.

Так, згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 ст. 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні норми закріплено у пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, пп. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, що також узгоджується з приписами Податкового кодексу України.

Крім того, п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Отже, наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість, з встановленням судом реальності та товарності господарської операції, є достатніми підставами для визначення податкового кредиту.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічні вимоги до формування платником податків складу податкового кредиту закріплені положеннями Податкового кодексу України, а саме - пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198.

Зі встановлених у справі обставин, вбачається, що господарські операції позивача із названими контрагентами, що відбувались у перевіреному періоді, носять реальний характер та підтверджені належними первинними документами, складеними у відповідності до вимог чинного законодавства.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законів, яке б позбавляло його права на валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість.

Варто також визнати обґрунтованими доводи позивача щодо безпідставності посилань податкового органу на порушення позивачем вказаних норм законодавства, з огляду на відсутність фактів які б свідчили про використання отриманих товарів (робіт, послуг) не в межах господарської діяльності.

Натомість, посилання відповідача на наявність відомостей про відсутність у контрагентів позивача умов для здійснення господарської діяльності не можуть бути розцінені судом як беззаперечний доказ наявності у діях позивача порушень вимог податкового законодавства. Самі по собі порушення постачальниками товарів (робіт, послуг) вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для висновку про порушення покупцем (позивачем) вимог щодо формування валових витрат та податкового кредиту.

Так, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно наявності у позивача законодавчо визначених підстав для відображення у складі податкового кредиту та валових витрат сум витрат у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) у своїх контрагентів, а тому викладені у акті перевірки висновки не можуть вважатися підставою для визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст.226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Юженергобуд" задовольнити.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014 р. у справі №814/3139/13-а скасувати.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.09.2013 р. у справі №814/3139/13-а залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.