Ухвала

від 11.03.2015 по справі 2а-1670/1699/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" березня 2015 р. м. Київ К/9991/74233/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу приватного підприємства "Градіка" (далі - Підприємство)

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012

у справі № 2а-1670/1699/12

за позовом Підприємства

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби (далі - Інспекція)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У березні 2012 року Товариство звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішенні від 11.01.2012 № 0000312301/69 та від 11.01.2012 № 0000292301/68.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду 07.06.2012 позов задоволено з тих мотивів, що реальність виконання операцій з поставки позивачеві підрядних робіт у рамках господарських правовідносин з приватним підприємством «Інбуд» (далі - ПП «Інбуд») підтверджується документально.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що позивачем не доведено факту виконання спірних підрядних робіт саме задекларованим постачальником (ПП «Інбуд»).

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Підприємство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Полтавського окружного адміністративного суду зі спору.

Інспекцією у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому відповідач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків апеляційного суду та просить залишити оскаржувану постанову без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено позапланову виїзну перевірку Підприємства з питання взаємовідносин з ПП «Інбуд» за період з 01.12.2010 по 28.02.2011, оформлену актом від 23.12.2011 № 8731/23-209/34169837. Під час цієї перевірки податковий орган дійшов висновку про незаконне відображення платником у податковому обліку операцій з поставки цим контрагентом підрядних робіт з огляду на фіктивний характер цих операцій.

На підтвердження цього висновку Інспекція посилається на: відсутність у названого постачальника матеріально-технічної бази (виробничих та складських приміщень, транспортних засобів тощо) та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст розглядуваних операцій з виконання будівельно-ремонтних робіт; відсутність у позивача права на залучення ПП «Інбуд» як субпідрядника при виконанні своїх договірних зобов'язань з поставки підрядних робіт товариству з обмеженою відповідальністю «Житлорембудсервіс».

Наведені обставини стали підставою для прийняття податковим органом:

податкового повідомлення-рішення від 11.01.2012 № 0000312301/69, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 22943 грн. (у тому числі 20667 грн. за основним платежем та 2276 грн. за штрафними санкціями);

податкового повідомлення-рішення від 11.01.2012 № 0000292301/68 про донарахування Підприємству грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 28677 грн. (у тому числі 25833 грн. за основним платежем та 2844 грн. за штрафними санкціями).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту до 31.12.2010) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні за змістом положення містяться й у Податковому кодексі України (далі - ПК України).

Так, за змістом пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

На час виконання розглядуваних операцій порядок відображення витрат у податковому обліку платника було визначено у статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 цієї статті Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

На підставі наведених правових норм суди обох попередніх інстанцій цілком обґрунтовано сформували правову позицію, відповідно до якої податкові наслідки у вигляді права на формування податкового кредиту та валових витрат є правомірними лише за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Втім суди дійшли різних висновків щодо дотримання позивачем наведених вимог при формуванні даних податкового обліку за операціями з ПП «Інбуд».

Так, суд першої інстанції визнав достатнім свідченням реальності виконання цих операцій подані платником договори, акти виконаних робіт типової форми КБ-2, довідки про їх вартість типової форми КБ-3, відомості ресурсів до актів виконаних робіт, кошториси, податкові накладні, рахунки-фактури, які оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства та містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст розглядуваних операцій та їх учасників. Також судом першої інстанції було перевірено наявність у ПП «Інбуд» ліцензії на провадження діяльності у сфері будівництва.

Апеляційний суд, у свою чергу, відхиляючи наведені первинні документи як докази, підтримав правову позицію податкового органу зі справи.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що власне факт виконання розглядуваних підрядних робіт на об'єктах позивача, сумнівів не викликає.

Власне відсутність у ПП «Інбуд» об'єктивної можливості виконати ремонті роботи в силу відсутності трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів було помилково розцінено судом як достатнє спростування реальності спірних операцій. Адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит та валові витрати в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка робіт постачальником. До того ж, податкова інспекція не довела неможливості виконання ПП «Інбуд» розглядуваних ремонтних робіт наявними у нього силами та засобами з урахуванням обсягу цих робіт.

Залучення ж підрядником інших осіб до виконання зобов'язань за договором підряду без отримання згоди замовника також не утворює складу податкового правопорушення та не є доказом недобросовісності Підприємства у сфері податкових правовідносин.

З урахуванням викладеного у апеляційного суду не було підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення Полтавського окружного адміністративного суду зі спору.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу приватного підприємства "Градіка" задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012 у справі № 2а-1670/1699/12 скасувати.

3. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду 07.06.2012 у справі № 2а-1670/1699/12 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько