Ухвала

від 24.02.2015 по справі 815/246/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2015 року м. Київ К/800/60334/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постановуОдеського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014 у справі № 815/246/14 за позовомМалого підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Колійник» доДержавної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Мале підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Колійник» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.11.2013 № 0003252250.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07.02.2014 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014 у даній справі, скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.02.2014 та прийнято нове рішення, яким визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.11.2013 № 0003252250.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 22.10.2013 по 28.10.2013 на підставі рішення начальника Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області, оформленого наказом податкового органу від 16.10.2013 № 969, відповідачем проведена документальна позапланова перевірка МП у формі ТОВ «Колійник» щодо підтвердження господарських відносин з платником податків МП у вигляді ТОВ «ГАМАЛС» за період: листопад 2012 р., їх реальності та повноти відображення в обліку, за результатами якої складено акт від 04.11.2013 № 2414/15-53-22-5/13919207, де зафіксовано порушення позивачем вимог підпунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на 17662 грн. за листопад 2012 р.

Посилаючись на акт Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 11.02.2013 № 299/22-34/13918998/10 «Про неможливість проведення зустрічної звірки МП у вигляді ТОВ «ГАМАЛС», де міститься інформація про нездійсненні господарські операції МП у вигляді ТОВ «ГАМАЛС» з ТОВ «Грин Гарден Дизайн», відповідач зазначив про те, що позивачем неправомірно сформовано податковий кредит за результатами відображення в податковому обліку господарських операцій з МП у вигляді ТОВ «ГАМАЛС», оскільки господарські операції між зазначеними суб'єктами господарювання не були реальними та не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети).

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.11.2013 № 0003252250 про збільшення позивачем суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 17662 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 8831 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції підтримав позицію податкового органу щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки надані позивачем на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами позивачем документи в судовому процесі не підтверджують реального здійснення господарських операцій з контрагентами.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов протилежних висновків, з чим погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 18.05.2011 МП у формі ТОВ «Колійник» було укладено з ТОВ «Іллічівський морський рибний порт» договір підряду № 9\11 (130\11х), за умовами якого Підрядник (МП у формі ТОВ «Колійник») зобов'язувався по завданню Замовника на свій ризик виконати своїми силами та засобами роботи по ремонту ділянки з'єднувального залізничного шляху № І ІМРП з 4 км. ПК 3 до 3 км. ПК 3, у тому числі ремонт залізничного переїзду 3 км, з улаштуванням контррельсів та заміною плит покриття, у відповідності до наданого Замовником Технічним завданням та умов зазначеного договору.

01.11.2011 між сторонами було укладено додаткову угоду до договору, згідно якої зменшувався обсяг виконуваних робіт, ціна договору та ін.

З метою виконання наведених вище робіт 01.06.2012 МП у формі ТОВ «Колійник» було укладено з МП у вигляді ТОВ «ГАМАЛС» договір субпідряду № 7, згідно якого Підрядник (МП у формі ТОВ «Колійник») доручає, а Субпідрядник (МП у вигляді ТОВ «ГАМАЛС») своїми силами та на свій ризик виконати роботи по ремонту ділянки з'єднувального залізничного шляху № І ІМРП з 4 км. ПК 3 до 3 км. ПК 3 та залізничного переїзду, у відповідності та на підставі затвердженої кошторисної документації.

На підтвердження фактичного виконання умов укладеного договору МП у формі ТОВ «Колійник» було надано наступні первинні документи: довідки про вартість виконаних будівельних робіт /витрати/ за листопад 2012 року, акти № № 9, 10 прийняття виконаних будівельних робіт за листопад 2012 року, податкові накладні від 05.11.2012 № 30 та від 30.11.2012 № 176, платіжні доручення № 251 від 05.11.2012 та № 309 від 14.12.2012.

Також позивачем було надано копію Технічного завдання по поточному ремонту ділянки з'єднувального залізничного шляху № І з 4 км ПК 3 до 3 км ПК , затверджену Замовником будівельних робіт ТОВ «Іллічівський морський порт», та копію ліцензії МП у вигляді ТОВ «ГАМАЛС», виданої Державною архітектурно-будівельною інспекцією України № 589449 на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури (за переліком робіт згідно з додатком).

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів/робіт/послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, відтак апеляційний суд дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Слід зазначити, що необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для податкової економії.

Державною податковою інспекцією у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області не подано доказів того, що по спірним операціям між МП у формі ТОВ «Колійник» та МП у вигляді ТОВ «ГАМАЛС» у позивача була відсутня розумна ділова мета, або того, що позивач та його контрагенти діяли спільно з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Враховуючи вищенаведене та те, що МП у формі ТОВ «Колійник» було підтверджено реальне здійснення господарських операцій з вказаним вище контрагентом, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до пункту 3 статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області відхилити.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош