Постанова

від 16.03.2015 по справі 921/1213/14-г/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2015 р. Справа № 921/1213/14-г/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Мирутенко О.Л.

Якімець Г.Г.

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Авербуд" (надалі ПП "Авербуд"), б/н від 23.01.2015р. (вх. №ЛАГС 01-05/612/15 від 05.02.2015р.)

на рішення господарського суду Тернопільської області від 25.12.2014р.

у справі № 921/1213/14-г/14

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Тегрос" (надалі ТзОВ "Тегрос"), м. Тернопіль, Тернопільська область

до відповідача: ПП "Авербуд", м. Чортків, Тернопільська область

про стягнення заборгованості в сумі 138 574,24 грн.

за участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

Заяв про відвід суддів та клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу від сторін не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 25.12.2014р. у справі № 921/1213/14-г/14 (суддя Руденко О.В.) позов задоволено. Стягнуто з ПП "Авербуд" на користь ТОВ "Тегрос" 41 246,26 грн. та 825,23 грн. в рахунок повернення судового збору. Повернуто з Державного бюджету України ТзОВ "Тегрос" 1 947,31 грн. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №171 від 06.10.2014р.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що сума основного боргу підтверджується матеріалами справи, в свою чергу відповідачем належними та допустимими доказами не спростована.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПП "Авербуд" подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено необ'єктивне рішення, просить його скасувати, прийняти нове, яким в позові відмовити повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що сторонами у договорі не було узгоджено терміну виконання зобов'язання, а вимогу про оплату товару відповідач не отримував. Крім того, вважає, що відсутній предмет спору, оскільки оплата за отриманий товар по рахунку № СФ00018 від 01.04.2014р. на суму 391 246,26 грн. здійснена в повному обсязі.

Згідно довідки про автоматичний розподіл справ між суддями від 05.02.2015р. дану справу розподілено до розгляду судді-доповідачу Кравчук Н.М., склад колегії сформований з суддів: Кравчук Н.М. - головуючий суддя, Гнатюк Г.М. та Мирутенко О.Л.

У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Гнатюк Г.М., розпорядженням голови суду від 06.02.2015р. внесено зміни в склад колегії суддів для розгляду справи № 921/1213/14-г/14, замість судді Гнатюк Г.М. введено суддю Якімець Г.Г.

Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 09.02.2015р. поновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду на 26.02.2015р.

Ухвалою суду від 26.02.2015р. розгляд справи відкладено на 12.03.2015р.

12.03.2015р. в судовому засіданні оголошено перерву до 16.03.2015р., про що сторони були повідомлені під розписку.

Сторони участі уповноважених представників в судове засідання 16.03.2015р. не забезпечили, хоча належним чином були повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

02.01.2013р. між ТзОВ "Тегрос" (постачальник) та ПП "Авербуд" (покупець) було укладено договір поставки №1-П, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується продати (передати у власність) та поставити покупцю товар в кількості, асортименті та на умовах, зазначених у цьому договорі, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього ціну, визначену відповідно до його умов (а.с. 10-13).

У відповідності до п.2.1 договору, вид, кількість товару, що повинен бути поставлений постачальником покупцю, визначається сторонами відповідно до додатків до цього договору, якими сторони визначають обсяг поставок товару на певний строк, вказаний в такому додатку.

Згідно з п.5.1 договору, ціна, кількість та порядок оплати товару, а також загальна вартість товару, що буде поставлятися постачальником протягом терміну дії договору встановлюється в додатку до нього; додаток складається окремо на кожну партію товару, якщо інше не передбачено сторонами окремо.

Даний договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і скріплення їх печатками та діє до 31.12.2013р. (п.8.1, п.8.2 договору).

02.01.2014р. між сторонами була підписана додаткова угода до договору поставки № 1-П від 02.01.2013р., згідно з умовами якої сторони погодилися продовжити термін дії договору до 31.12.2014р. (а.с. 50).

Як стверджує позивач, та не заперечується відповідачем, перед здійсненням поставок матеріальних цінностей за договором №1-П, постачальником виписувались рахунки-фактури, які направлялись покупцю та зазначались у перелічених нижче видаткових накладних.

Так, на виконання умов договору, позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру № СФ-000018 від 01.04.2014р. (а.с. 38) та здійснено поставку товару на загальну суму 398 798,12 грн. згідно видаткових накладних:

- № ТН-0000028 від 30.04.2014р. на суму 252 672,02 грн. (а.с. 65),

- № РН-0000031 від 30.05.2014р. на суму 138 574,24 грн. (а.с. 14),

згідно рахунку-фактури № СФ-000070 від 18.07.2014р.здійснено поставку товару по видатковій накладній:

- № РН-0000053 від 30.07.2014р. на суму 2 157,30 грн. (а.с. 15),

згідно рахунку-фактури № СФ-000071 від 24.07.2014р. здійснено поставку товару по видатковій накладній:

- № РН-0000054 від 30.07.2014р. на суму 3 943,82 грн. (а.с. 16),

згідно рахунку-фактури № СФ-000072 від 31.07.2014р. здійснено поставку товару по видатковій накладній:

- № РН-0000055 від 14.08.2014р. на суму 1 450,74 грн. (а.с. 17).

Дані видаткові накладні підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств без застережень.

Факт отримання продукції по даних накладних підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2014р. по 01.09.2014р., який підписаний обома сторонами (а.с. 49).

Відповідач по рахунках-фактурах № СФ-000070 від 18.07.2014р., №СФ-000071 від 24.07.2014р., №СФ-000072 від 31.07.2014р. за поставлений товар відповідно до видаткових накладних №РН-0000053 від 30.07.2014р., №РН-0000054 від 30.07.2014р. та №РН-00000055 від 14.08.2014р. розрахувався повністю на загальну суму 7 551,87 грн., що підтверджується банківськими виписками (а.с. 18-19).

По рахунку-фактурі № СФ-00018 від 01.04.2014р., відповідно до видаткових накладних №ТН-0000028 від 30.04.2014р. та №РН-0000031 від 30.05.2014р. на суму 391 246,26 грн., відповідач розрахувався частково лише на суму 350 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, у яких в графі "призначення платежу" вказано "оплата згідно рахунку № СФ-000018 від 01.04.2014р.":

- № 55 від 01.04.2014р. на суму 120 000,00 грн.,

- № 119 від 19.04.2014р. на суму 100 000,00 грн.,

- № 117 від 18.04.2014р. на суму 100 000,00 грн.,

- № 198 від 13.05.2014р. на суму 20 000,00 грн.,

- № 285 від 05.06.2014р. на суму 10 000,00 грн. (а.с. 33, 39-42).

Відтак, заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар становить 41 246,26 грн. (заява про зменшення розміру позовних вимог від 23.12.2014р., яка прийнята судом першої інстанції, а.с. 48).

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

В ст.11 ЦК України зазначено, що, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч.2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).

Із наведеного вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

Посилання скаржника на те, що сторонами у договорі не було узгоджено терміну виконання зобов'язання, а вимогу про оплату товару відповідач не отримував, відтак обов'язку проведення грошового розрахунку немає, колегія суддів вважає хибним, оскільки згідно з вищенаведеними нормами права у відповідача виник обов'язок оплатити товар з моменту його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, що останнім виконано не в повному обсязі та не у встановлені строки.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд попередньої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 41 246,26 грн., оскільки відповідач не розрахувався в повному обсязі за поставлений позивачем товар, доказів погашення заборгованості суду не надав.

Щодо посилання відповідача на відсутність простроченої по договору поставки №1-П від 02.01.2014р. та рахунку №СФ-000018 від 01.04.2014р. заборгованості із посиланням на невірне зарахування позивачем сплачених на підставі платіжних доручень №3434 від 06.06.2014р., №346 від 25.06.2014р. та №392 від 04.07.2014р. на загальну суму 25 000,00 грн. коштів, то суд вважає непереконливими, з огляду на наступне.

Відповідно до приписів п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного Банку України від 21.01.2004 № 22, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Як вбачається із п.5.4 спірного договору, при здійсненні оплати за товар згідно умов цього договору, покупець зобов'язаний у графі призначення платежу в платіжному дорученні на перерахуванні відповідних сум, робити посилання на даний договір, із зазначенням його номеру та дати укладення .

Проте, у наданих відповідачем платіжних доручень у графі "призначення платежу" відсутня підстава розрахунку як то договір №1-П від 02.01.2014р. чи рахунок №СФ-000018 від 01.04.2014р., натомість зазначено - "оплата за матеріали".

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та підтверджується сторонами у справі, між ними існують і інші господарські відносини, зокрема з акту звірки взаємних розрахунків станом на 01.09.2014р. вбачається, що у відповідача перед позивачем існує заборгованість в розмірі 59 652,31 грн., яка виникла раніше спірної заборгованості (а.с. 49).

Враховуючи, що в даному випадку, відповідач в платіжних документах не зазначав конкретного призначення платежу, за який вноситься плата, відтак, колегія суддів вважає, що позивач міг здійснити зарахування цих платежів в рахунок погашення заборгованості за інший період, що не визначений позивачем у даній справі як спірний.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для зарахування сплачених на підставі платіжних доручень №3434 від 06.06.2014р., №346 від 25.06.2014р. та №392 від 04.07.2014 р. сум в рахунок погашення заборгованості саме по договору поставки №1-П від 02.01.2014р. та рахунку №СФ-000018 від 01.04.2014р.

Разом з тим, долучені до матеріалів справи довідки банку №137/530/1992 від 23.12.2014р. та №Р7-В101/2692 від 23.12.2014р. про виправлення помилок у спірних платіжних дорученнях судом оцінюються критично, зважаючи на приписи п.3.1. Інструкції НБУ, згідно якого платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

Згаданим нормативно-правовим актом вчинення банком таких дій як виправлення описки взагалі не передбачено. Натомість, платник наділений правом в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. У спірних правовідносинах цього місця не мало.

Критично оцінюються судом і посилання відповідача на те, що спірний борг ним погашався частково не грошовими коштами, а поставкою товару (видаткова накладна від 23.04.2014р. № РН-0000004) та наданням послуг (акт №ОУ-0000076 від29.04.2014р.).

Дане твердження суду ґрунтується на тому, що такий порядок оплати не передбачений п. 5.2 договору; відповідач на час розгляду справи з даного приводу заяв, передбачених ст.601 ЦК України, своєму контрагенту не надсилав; перелічена поставка товарів та надані послуги за даними акту звірки розрахунків станом на 01.09.2014р. обома сторонами зараховані в погашення заборгованості перед ТзОВ "Тегрос", яка у хронологічному порядку виникла раніше від спірної.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, скаржником всупереч вищенаведеній нормі права, не подано доказів, які б спростовували факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду є законним, обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Тернопільської області від 25.12.2014р. у справі № 921/1213/14-г/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-1 ГПК України.

3. Справу передати до господарського суду Тернопільської області.

Головуючий суддя Кравчук Н.М.

судді Мирутенко О.Л.

Якімець Г.Г.