Постанова

від 11.03.2015 по справі 910/22160/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2015 р. Справа№ 910/22160/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Котовський С.О.

за участю представників:

від позивача: Русін С.С. - керівник;

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пожежний профілактик"

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2014 року

у справі № 910/22160/14 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІНОКСА-Україна"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Пожежний профілактик"

про стягнення 133447,89 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІНОКСА-Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пожежний профілактик" про стягнення 133447,89 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2014 року у справі № 910/22160/14 (суддя Ярмак О.М.) позовні вимоги задоволені повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Пожежний профілактик" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині стягнення 3552,31 грн. 3 % річних, 16395,58 грн. індексу інфляції. В іншій частині рішення залишити без змін.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що оскаржуване рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Оскаржуване рішення винесено, упереджено, не в повній мірі досліджено докази по справі.

Апелянт, у свої скарзі зазначає, що між сторонами виникло зобов'язання щодо оплати товару, який був поставлений позивачем згідно видаткової накладної №986 від 19.08.2013 року на суму 137280,00 грн. Таким чином, при поставці даного товару сторони повинні керуватись положеннями цивільного кодексу, а не умовами договору, оскільки станом на 19.08.2013 року строк дії договору закінчився.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2015 року у складі колегії суддів: головуючий суддя - Синиці О.Ф., судді - Зеленін В.О., Шевченко Е.О., апеляційна скарга прийнята до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 25.02.2015 року.

У зв'язку з перебуванням головуючого судді Синиці О.Ф. на лікарняному, розпорядженням Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 року, відповідно до пп. 3.1.13 п. 3.1 Положень про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/22160/14, та сформовано для розгляду даної апеляційної скарги колегію суддів у складі Гончаров С.А. (головуючий), Скрипка І.М., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пожежний профілактик" прийнято до провадження у визначеному складі суду та призначено розгляд справи на 11.03.2015 року.

Позивач, згідно з поданим до суду 25.02.2015 року відзивом, проти доводів апеляційної скарги заперечив та просить суд залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач до судового засідання, що відбулось 11.03.2015 року, не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності відповідача є можливим.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

24.01.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІНОКСА-Україна" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Пожежний профілактик" був укладений договір поставки № 20, за умовами якого постачальник зобов'язувався поставити покупцю металопродукцію, а покупець - прийняти цей товар і своєчасно здійснити оплату на умовах даного договору.

Відповідно до п.1.3 договору, загальна ціна даного договору на момент його укладення орієнтовно складає 700000 грн., остаточна ціна договору визначається після підписання сторонами Специфікації до даного договору.

Згідно п.3.1, покупець оплачує поставлений товар за цінами, вказаними в Специфікації на кожну партію товару.

Пунктом 3.3 договору визначено, що покупець сплачує 100% вартості партії поставленого товару протягом одного календарного місяця з моменту поставки товару. Оплата здійснюється простим банківським переказом на розрахунковий рахунок постачальника.

Специфікаціями до договору № 20 від 24.01.2011 року визначено найменування, кількість та вартість товару, умови поставки партії товару.

На виконання умов договору позивач за видатковою накладною № 986 від 19.08.2013 року поставив, а уповноважений за довіреністю № 320 від 19.08.2013 року представник відповідача - Приймачук М.П. отримав партію товару по договору № 20, вартістю 137280,00 грн.

Відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару виконав частково у розмірі 23780,00 грн.

Згідно розрахунку позивача, заборгованість відповідача за отриманий товар по договору № 20 від 24.01.2011 року за видатковою накладною № 986 складає 113500,00 грн. вартості товару, що залишився неоплаченим.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є стягнення 113500,00 грн. основного боргу - заборгованості за поставлений товар по договору № 20 від 24.01.2011 року, 3552,31 грн. 3% річних, 16395,58 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідачем лише частково оплачено товар отриманий за накладною №986 від 19.08.2013 року, проте, відповідачем невиконані зобов'язання за договором поставки №20 від 24.01.2011 року в частині сплати 113500,00 грн.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Статтями 509, 510 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений законом чи договором строк, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Згідно частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 671 Цивільного кодексу України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначалось, відповідачем було не в повному обсязі та несвоєчасно виконано зобов'язання за договором № 20 від 24.01.2011 року щодо оплати вартості поставленого товару, внаслідок чого на час звернення до суду у відповідача наявна заборгованість перед позивачем за наведеним договором на загальну суму 113500,00 грн.

До матеріалів справи не надано доказів, які б свідчили про сплату відповідачем суми заборгованості у розмірі 113500,00 грн.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача 113500,00 грн. боргу за поставлений товар є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором № 20 від 24.012011 року призвело до прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо оплати вартості поставленого товару.

Щодо доводів апелянта стосовно того, що між сторонами виникло зобов'язання щодо оплати товару, який був поставлений позивачем згідно видаткової накладної №986 від 19.08.2013 року на суму 137280,00 грн. Таким чином, при поставці даного товару сторони повинні керуватись положеннями цивільного кодексу, а не умовами договору, оскільки станом на 19.08.2013 року строк дії договору закінчився, колегія суддів зазначає наступне.

Сторонами не надано доказів на спростування, а матеріали справи вказують на те, що наданні послуг здійснювалось у строк дії договору, а сам договір був пролонгований, з огляду на відсутність заяв про його припинення (розірвання).

Відповідно до додаткової угоди №1 до Договору №20 від 24.01.2011 року п.6.1. договору було змінено та викладено в наступній редакції: «Строк дії Договору один календарний рік з дня підписання Договору двома Сторонами, а в частині розрахунків і гарантійних зобов'язань - до повного їх виконання Сторонами. У випадку, якщо одна із Сторін даного Договору за один місяць до закінчення строку дії Договору не повідомить іншу Сторону про своє бажання/небажання продовжити Договір, строк дії Договору вважається продовженим на той же строк».

Як вже зазначалось, факт поставки підтверджується видатковою накладною №986 від 19.08.2013 року на суму 137280,00грн., в якій зазначається, що дана поставка відбулась в рамках договору поставки № 20 від 24.01.2011 року.

Також, як вбачається з матеріалів справи, а саму в рахунку № 1536 від 16.08.2013 року на який при оплаті посилається апелянт, вказано, що поставка відбувається в рамках Договору №20 від 24.01.2011року.

Таким чином, наведені обставини підтверджують чинність договору поставки №20 від 24.01.2011 року, а вирішенню в судовому порядку підлягає питання щодо наявності обов'язку відповідача оплатити послуги згідно виставлених рахунків, виходячи з умов договору та норм чинного законодавства.

Окрім цього, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на наведене, позивачем за період прострочення з 20.09.2013 року по 08.09.2014 року нараховані та пред'явлені до стягнення три відсотки річних в сумі 3552,31 грн. та інфляційні втрати за період прострочення з жовтня 2013 року по серпень 2014 року у розмірі 16395,58 грн.

При перевірці судом проведених позивачем розрахунків встановлено, що суми заявлених до стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат є арифметично вірними, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню у визначеному позивачем розмірі.

З огляду на викладене позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІНОКСА-Україна" є обґрунтованими та такими, що вірно задоволені судом першої інстанції.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2014 року у справі № 910/22160/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Пожежний профілактик", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Пожежний профілактик" на рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2014 року у справі № 910/22160/14 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пожежний профілактик" на рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2014 року у справі № 910/22160/14 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2014 року у справі № 910/22160/14 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/22160/14 повернути до суду першої інстанції.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді Є.Ю. Шаптала

І.М. Скрипка