Ухвала

від 26.02.2015 по справі 825/2032/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" лютого 2015 р. м. Київ К/800/64830/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Гончар Н.О.,

за участю представників позивача Савченка О.Ю., Шамка О.Б., відповідача Вершняк В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Торгівельний Дім "Белшина" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014 у справі № 825/2032/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Торгівельний Дім "Белшина" до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2014 року Товариство звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції, в якому заявлено вимоги визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення - рішення від 04.06.2014 № 0001602200, № 0001612200 та № 0001622200, якими позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 132 121,00 грн., зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 9 875,00 грн., збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з ПДВ у розмірі 262 638,00 грн., а податкові повідомлення - рішення від 04.06.2014 № 0001582200, № 0001592200 - в частині збільшення суми грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем "авансові внески з податку на прибуток" у розмірі 225 619,28 грн. та в частині збільшення суми грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток у розмірі 1 470 535,92 грн.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.10.2014 позовні вимоги задоволено повністю.

Апеляційний адміністративний суд рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким у позові відмовив.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального права та процесуального, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі судове рішення першої інстанції.

У поданих запереченнях на скаргу відповідач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2013, за підсумками якої складено акт від 16.05.2014. На підставі цього акта Державна податкова інспекція прийняла оспорювані позивачем податкові повідомлення-рішення.

Підставою для визначення позивачеві грошового зобов'язання згідно оспорюваних податкових повідомлень - рішень слугував висновок податкового органу, викладений у акті перевірки, про порушення позивачем пп. 14.27 п. 14 ст. 14, п. 57.1 ст. 57, пп. 135.5.1, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 138.8 ст. 137, пп. 138.10.5 п. 138.10, пп. 138.5.2 п. 138.5 ст. 138, пп. 153.1.3, пп. 153.1.4 п. 153.1 ст. 153, п. 198.3, п. 198.5 ст. 198, ст. 198, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого у період, що перевірявся, позивачем занижено податок на прибуток у сумі 1 015 750,00 грн., занижено значення рядка декларації з податку на прибуток "авансовий внесок, що підлягає сплаті…" на суму 84 556,00 грн., занижено ПДВ у сумі 253 417,00 грн., завищено від'ємне значення з ПДВ у сумі 13 394,00 грн., завищено суму бюджетного відшкодування у сумі 138 697,00 грн.

Висновки державного податкового органу щодо допущених Товариством порушень податкового законодавства мотивовані тим, що: господарські операції між позивачем та його контрагентами (ТОВ "Склофлекс", ТОВ "Інтайм сервіс" та TOB "РАРТ") мали фіктивний характер, оскільки податковий орган не мав можливість провести зустрічну звірку через відсутність вказаних контрагентів за місцем реєстрації, тому грошові кошти отримані позивачем у межах таких операцій є безповоротною фінансовою допомогою; у межах господарських операцій з доставки позивачем товару (шин автомобільних) на користь ТОВ "Космо Плюс" та надання останнім позивачу рекламних послуг щодо стимулювання збуту товару позивача дохід від реалізації отримував ТОВ "Космо Плюс"; придбання спецодягу позивачем у ПП "Фірма "Спецодяг-Нова" здійснено без мети використання у господарській діяльності, оскільки в ході перевірки встановлена відсутність працівників, які задіяні на роботах, що вимагають наявність у працівника спецодягу; за наслідками незаконної реалізації ТОВ "Західшина" товару позивача, який знаходився на зберіганні у даного контрагента згідно договору складування та транспортного оброблення вантажу, позивачем не нараховані податкові зобов'язання з ПДВ. Також у ході перевірки встановлено, що позивач неправильно обраховував курсові різниці, що призвело як до завищення доходів, так і до завищення валових витрат.

У цій справі, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з урахуванням аналізу положень Податкового кодексу України, виходив з того, що:

неотримання суб'єктом господарювання доходу від окремої господарської діяльності, що мало місце у випадку взаємовідносин між позивачем та ТОВ "Західшина", коли позивач отримав збиток у вигляді майнової шкоди внаслідок вчинення злочину директором ТОВ "Західшина" ОСОБА_7, що підтверджено вироком суду у кримінальній справі № 1/344/81/13, поряд з встановленим перевіркою фактом щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту за наслідками придбання товару, в тому числі шин, які знаходилися на зберіганні у ТОВ "Західшина" згідно договору складування та транспортного оброблення вантажу та були викрадені гр. ОСОБА_7, не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської;

рекламні послуги, які надавалися позивачу ТОВ "Космо Плюс", за своєю суттю є витратами на збут, оскільки спрямовані на просування товарів позивача на ринок та на підвищення на них споживчого попиту, що підтверджені належно оформленими первинними документами (договором про надання рекламних послуг, рахунками - фактурами, актами здачі - прийняття робіт, звітами про проведення рекламної компанії) у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а економічний ефект, отриманий від даних господарських взаємовідносин, підтверджений укладеними договорами з іншими контрагентами, на підставі яких останнім позивач реалізував товар (шини), що також підтверджено видатковими накладним, платіжними дорученнями, довіреностями, транспортними накладними. При цьому, суд зазначив, що державний податковий орган у акті перевірки не навів жодного доводу в обґрунтування неправомірності віднесення позивачем до складу валових витрат вартості рекламних послуг, отриманих від ТОВ "Космо Плюс", також при перевірці правильності формування даних податкового обліку платника податків державний податковий орган не може оцінювати господарські операції останнього на предмет їх ефективності та економічної значущості;

досліджені у ході розгляду справи докази, надані позивачем на підтвердження використання придбаного спецодягу у межах господарської діяльності, а саме договори від 19.11.2013 № 251, від 01.04.2014 № 59, укладені між позивачем - замовником та його контрагентами - виконавцями (ТОВ "АВКМ", ФОП ОСОБА_8.), за умовами яких виконавці зобов'язалися надати послуги по монтажу легкового асортименту автомобільних шин ТМ "Белшина" (зняття колеса з шиною з автомобіля; демонтаж і монтаж автомобільної шини (шино монтаж); встановлення колеса з шиною на автомобіль; накачування автомобільної шини повітрям, але не виключно), а позивач погодився у разі необхідності забезпечити виконавця спеціальним одягом, а також отримав право розміщувати рекламний матеріал з логотипом, фірмовим найменуванням ТОВ "Український Торгівельний Дім "Белшина", як на зовні, так і в середині приміщень виконавця, де останнім надаються послуги, обумовлені договором, свідчать на користь того, що дії позивача з придбання у ПП "Фірма "Спецодяг-Нова" товару (спецодягу) були направлені на забезпечення своєї підприємницької діяльності з метою отримання прибутку;

реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами (ТОВ "Склофлекс", ТОВ "Інтайм сервіс", TOB "РАРТ") підтверджена дослідженими судом первинними документами (видатковими накладними, актами прийому - передачі, довіреностями, податковими накладними, платіжними документами, договором, укладеним з ФОП ОСОБА_9, зі складування та транспортного оброблення вантажу, ТТН), копії яких знаходяться в матеріалах справи, а відповідач всупереч вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України будь-яких доказів, які б ставили під сумнів реальність вказаних операцій, не надав. Також судом досліджено господарська та податкова правосуб'єктність контрагентів позивача на момент здійснення відповідних господарських правовідносин. При цьому суд наголосив, що державним податковим органом не проводилася перевірка щодо реальності здійснених господарських операцій, а лише використовувалася наявна інформація в матеріалах акта про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача;

висновок про неправильне обрахування позивачем курсових різниць підтвердилося лише в частині внаслідок допущеної позивачем арифметичної помилки під час заповнення податкової декларації та перерахуванням валюти в гривні за помилковим валютним (обмінним) курсом Нацбанку України.

Суд апеляційної інстанції з оцінкою доказів судом першої інстанції не погодився та у задоволенні адміністративного позову відмовив, повністю підтримавши позицію державного податкового органу про безпідставність формування позивачем своїх даних податкового обліку у період, що перевірявся.

Так, відповідно до пп. 14.1.27 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

З наведеного випливає, що будь-які витрати мають бути здійснюваними саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями.

Аналогічні вимоги містить і п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, відповідно до якої податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені в межах господарської діяльності та підтверджені відповідними первинними документами. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Правова підстава для податкового обліку відповідної операції передбачена ст. 44 Податкового кодексу України.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування ст. 228 Цивільного кодексу України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

Доводи відповідача про безтоварність господарських операцій між позивачем та його контрагентом через те, що податковим органом за наслідками проведення зустрічної звірки складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки, є безпідставними, оскільки зустрічна звірка не є перевіркою і проводиться в порядку, визначеному постановою КМУ від 27.12.2010 № 1232, і наслідки такої звірки не можуть свідчити про безтоварність господарських операцій.

Також сама собою фіктивність контрагента платника податків, так само як і невиконання своїх податкових обов'язків контрагентом платника податків не можуть бути безумовним свідченням недостовірності даних податкового обліку платника податків, який ці дані задекларував.

Недосягнення мети як то отримання прибутку або збитковість господарської опрпції також не може вважатися порушенням вимог чинного законодавства.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

У розумінні Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп. 14.1.36 Податкового кодексу України).

Відповідно до ст. 67 ГКУ відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Таким чином, підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, з метою одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Поняття економічного ефекту не розкрито в Податкового кодексу України. Однак із загального розуміння характеру економічної діяльності можна дійти висновку, що економічний ефект - це приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

При цьому не обов'язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому. Також не виключено, що в результаті об'єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

Враховуючи наявність у позивача відповідних первинних документів за наслідками господарських операцій з його контрагентами, обставини, що були встановлені судом першої інстанції, які свідчать на користь того, що фактичний рух активів, зміна у власному капіталі та зобов'язання платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце, та оцінка яким зроблена судом з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про скасування судового рішення першої інстанції.

Також суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що, з урахуванням вимог пп. 153.1.3 ПКУ та П(С)БО 21 "Вплив змін валютних курсів", для визначення курсових різниць перерахунок іноземної валюти здійснюється на дату балансу та на дату здійснення господарської операції лише за монетарними статтями, проте відповідачем під час проведення перевірки в порушення норм Податкового кодексу України, П(С)БО № 21 в таблицях співставлення позитивних/від'ємних значень, при визначенні курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, проведено згортання позитивного і від'ємного значення курсових різниць, що призвело до завищення суми основного платежу та фінансових санкцій.

За викладених обставин суд першої інстанції застосував норми матеріального та процесуального права та спір у справі в цій частині вирішив правильно, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення ухвалене судом першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Торгівельний Дім "Белшина" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014 у справі № 825/2032/14 скасувати та залишити в силі постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.10.2014.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко