Рішення

від 16.03.2015 по справі 914/4560/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2015 р. справа№ 914/4560/14

за позовом приватного підприємства "АМІРА Т.Ч.Ч.К.", Львівська обл. Самбірський р-н., с. Михайлевичі

до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Львівська обл. Самбірський р-н. м. Рудки

про стягнення 85 461,52 грн. заборгованості.

суддя Юркевич М.В.

Представники сторін:

від позивача: Гіль З.І. - директор

від відповідача: ОСОБА_3- адвокат; ОСОБА_1- підприємець

На розгляд до господарського суду Львівської області поступила позовна заява приватного підприємства "АМІРА Т.Ч.Ч.К." до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 78 360,00 грн. основного боргу, 1 488,84 грн. інфляційних втрат та 193,22 грн. 3 % річних.

Ухвалою господарського суду від 29.12.2014 р. розгляд справи призначено на 03.02.2015р.

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав викладених у відповідних ухвалах суду від 03.02.2015р. та 24.02.2015р.

В судовому засіданні 24.02.2015р. позивав підтримав заявлені позовні вимоги. Крім того, до початку розгляду справи по суті подав суду заяву про зміну предмету позову, в якій просив суд замість первісного предмету позовних вимог - відшкодування збитків в сумі 78 360,00 грн., розглядати спір за предметом - стягнення 78 360,00 грн. авансового платежу. В цій же заяві, позивач здійснив перерахунок штрафних санкцій за позовними вимогами та просив суд збільшити суму вимог у частині стягнення з відповідача інфляційних та річних до 7 101,78 грн.

Відповідач проти позовних вимог заперечив з підстав викладених у відзиві.

Господарський суд, в порядку ст. 22 ГПК України, дійшов висновку заяву позивача про зміну предмету позову задоволити та розглядати позовні вимоги з урахуванням поданої заяви.

24.02.2015р. розгляд справи було відкладено на 10.03.2015р. з підстав викладених у відповідній ухвалі суду.

В судовому засіданні 10.03.2015р. сторони надали додаткові пояснення по суті позовних вимог, в яких останні підтримали раніше заявлені вимоги. Крім того, представником відповідача було надано суду уточнений відзив до позовної заяви з урахуванням заяви позивача про зміну предмета позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судом з'ясовано:

Між приватним підприємством «Аміра Т.Ч.Ч.К.» (позивачем) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (відповідачем) було укладено усний правочин, відповідно до умов якого відповідач взяв на себе зобов'язання виготовити позивачу 126 м 2 металевої огорожі на загальну суму 108 360,00 грн., а останній зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість.

03.09.2014р. відповідачем було виставлено позивачу рахунок №24 на оплату металевої огорожі вартістю 108 360,00 грн.

На виконання умов договору, позивач платіжним дорученням №26 від 04.09.2014р. здійснив попередню оплату згідно вищенаведеного рахунку на суму 78 360,00 грн.

Як стверджував позивач в судових засіданнях, у зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань стосовно виготовлення та передачі металевої огорожі, позивач звернувся до останнього з претензією-вимогою від 12.11.2014р. в якій вимагав у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги передати виготовлену огорожу, а у разі невиконання цієї вимоги - повернути перерахований авансовий платіж в розмірі 78 360,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що вказана претензія була вручена відповідачу 22.11.2014р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 13). Відтак, останнім терміном для виконання відповідачем вимог зазначених у претензії було - 29.11.2014р.

Як зазначає позивач, відповідачем претензія була залишена без задоволення, у вказаний термін останній взяті на себе зобов'язання не виконав.

В свою чергу, відповідач вимоги позивача заперечив повністю з підстав викладених у відзиві, а також додаткових поясненнях по суті позовних вимог. Зокрема, відповідач стверджує про виконання взятих на себе зобов'язань, однак зазначає, що позивач не звертався про передачу йому виготовленої металевої огорожі.

Розглянувши доводи позовних вимог, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних мотивів:

Згідно ч. 1,2 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч.2 ст. 642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем 04.09.2014р. відповідно до платіжного доручення №26 було перераховано відповідачу 78 360,00 грн. в якості авансового платежу за виконання робіт з виготовлення металевої огорожі, згідно рахунку №24 від 03.09.2014р.

Відтак, дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки.

Разом з тим, судом встановлено, що ініціатором виникнення господарських зобов'язань з виготовлення металевої огорожі був відповідач, оскільки саме ним було виставлено рахунок №24 від 03.09.2014р. Натомість, позивач, прийнявши зазначену пропозицію, вчинив конклюдентні дії спрямовані на виконання даної домовленості та оплатив частково вартість виготовлення продукції (авансовий платіж), що мала бути виготовлена відповідачем, тим самим виконавши взяті на себе зобов'язання.

За змістом ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони уклавши усний договір та здійснивши дії на його виконання не встановили строк протягом якого відповідач має виготовити та передати продукцію позивачу.

В силу приписів ч.2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач, користуючись своїм правом, передбаченим у вищенаведеній нормі 12.11.2014р. направив відповідачу вимогу про виконання зобов'язання у семиденний строк з моменту її пред'явлення. Крім того, у цій же вимозі позивач вимагав у разі невиконання відповідачем свого зобов'язання - повернути сплачений авансовий платіж.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач отримав зазначену вимогу 22.11.2014р., про що свідчить долучене до матеріалів справи повідомлення про вручення поштового відправлення. Відтак, судом встановлено, що відповідач повинен був передати позивачу виготовлену продукцію або повернути авансовий платіж протягом семиденного терміну з моменту отримання такої вимоги, тобто до 29.11.2014р.

Однак, у зазначений термін відповідач своїх зобов'язань не виконав та отриманий авансовий платіж позивачу не повернув, у зв'язку з чим з 30.11.2014р. допустив заборгованість перед останнім на суму 78 360,00 грн.

Доказів, які свідчили б про виконання відповідачем своїх зобов'язань, а також документально підтверджених доказів будь-яких дій відповідача спрямованих на виконання вимог, які пред'явлені у претензії позивача суду не надано.

Ч. 1 ст. 615 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Так, законом, зокрема ч. 6 ст. 193 ГК України передбачено, що зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

З огляду на вищенаведене, а також те, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань з виготовлення металевої огорожі, вимога позивача про стягнення 78 360,00 грн. заборгованості (сплаченого авансового платежу) є підставною та підлягає до задоволення.

В той же час, господарський суд розглянувши заперечення відповідача проти позову, викладені у відзиві та уточненнях до нього вважає їх безпідставними з огляду на наступне:

Так, відповідач не заперечуючи факту існування між сторонами договірних зобов'язань, звертав увагу суду на те, що з боку позивача порушено зобов'язання в частині повної передоплати останнім робіт по виготовленню металевої огорожі та стверджував, що в рахунку на оплату від 03.09.2014р. вартість робіт зазначена - 108 360,00 грн., а позивач, платіжним дорученням від 04.09.2014р. перерахував виконавцю лише 78 360,00 грн.

Дане твердження відповідача суд вважає безпідставним з огляду на те, що договором чи іншою документально підтвердженою домовленістю між сторонами не було передбачено будь-якої повної чи часткової передоплати за виконання робіт по виготовленню металевої огорожі. Більше того, відповідач не надав суду жодних доказів, а також нормативно-правових обгрунтувань стосовно обов'язку позивача здійснити повну передоплату у даних спірних правовідносинах.

Відтак, оскільки сторонами не було укладено письмового договору та не передбачено повної передоплати за виконані роботи, то відповідно у позивача відсутній обов'язок проведення такої передоплати.

Крім того, відповідач стверджує, що виконав взяті на себе зобов'язання в частині виготовлення металевої огорожі, однак позивач не звертався до останнього з вимогою про її передачу, чим порушив ч. 1 ст. 837 ЦК України. На підтвердження своєї позиції відповідач надав суду копію листа з повідомленням позивача про закінчення робіт по виготовленню огорожі тільки від 19.02.2015р.

Господарський суд, дослідивши вказане заперечення дійшов висновку, що таке є необгрунтоване, оскільки повідомлення позивача про виготовлення продукції відбулося 21.02.2015р., тобто вже після того як позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача коштів сплачених по договору, зокрема 25.12.2014р. А тому такі дії відповідача не можуть розцінюватися як належне виконання ним своїх зобов'язань, оскільки право позивача було порушено раніше і останній звернувся до суду з вимогою захисту свого права. В той же час, відповідач не надав суду жодних доказів, які свідчили б про належне виконання ним договірних зобов'язань ще до звернення позивача в господарський суд.

Правова позиція господарського суду також узгоджується з приписами ч. 3 ст. 612 ЦК України де зазначено, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від виконання і вимагати відшкодування збитків.

Також, на підтвердження своїх заперечень проти позову відповідач надав суду копії товарних чеків про купівлю металу для виготовлення огорожі для позивача.

Однак, судом такі докази не можуть бути визнані належними і допустимими та взяті до уваги, оскільки як встановлено в судових засіданнях, діяльність відповідача по виготовленню металевих огорож та інших конструкцій є його основною діяльністю, а відтак, така купівля металу як матеріалу для виготовлення огорожі могла здійснюватися не лише стосовно замовлення позивача у даній справі. А доказів, що саме вказаний у долучених до матеріалів справи метал був закуплений для виготовлення огорожі саме для позивача відповідач суду не надав.

Відповідач у даній справі також стверджує, що позивач не заявляв вимоги про односторонню відмову від спірного договору, а відтак договір на виготовлення металевої огорожі діє і по сьогоднішній день.

З такою позицією відповідача господарський суд погодитися не може, адже у вимозі-претензії від 12.11.2014р. позивач пред'являв відповідачу вимогу про виконання взятих на себе зобов'язань, а в разі невиконання останніх - повернення авансового платежу. Більше того, в судових засіданнях позивач зазначив, а з ним погоджується і суд, те, що вимога про повернення авансового платежу є похідною від вимоги про виконання договірних зобов'язань. І лише невиконання відповідачем вказаної вимоги спонукає позивача вимагати повернення авансу, а відтак відмови від договору.

Крім того, позивачем, у відповідності до ст. 625 ЦК України нараховано відповідачу 676,26 грн.3% річних та 6 425,52 грн. інфляційних втрат, у зв'язку з простроченням виконання останнім зобов'язання з повернення авансового платежу.

Господарський суд, перевіривши підставність та правильність нарахування вказаних сум, дійшов висновку в цій частині задоволити позовні вимоги частково з огляду на наступне:

В силу приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд звертає увагу на те, що до моменту пред'явлення відповідачу вимоги про виконання свого зобов'язання, сума сплаченого позивачем авансового платежу у розмірі 78 360,00грн. за своєю правовою природою не вважається боргом однієї сторони перед іншою і на таку суму не можуть бути нараховані як інфляційні так і річні. (п. 5.2. Постанови Пленуму ВГС України від 17.12.2013р. №7). Однак, з моменту коли відповідач отримав вимогу від позивача про перерахування йому сплачених за невиконані роботи коштів (22.11.2014р.) із зазначенням у цій вимозі строку для її виконання (7 днів), то після закінчення терміну на виконання даної вимоги (30.11.2014р.), вказана вище сума попередньої оплати - 78 360,00 грн. фактично вже є заборгованістю (грошовим зобов'язанням) відповідача перед позивачем.

З огляду на вищенаведене, на таку суму боргу у розмірі 78 360,00 грн. може бути нараховано як інфляційні втрати так і 3 % річних. Відтак, як вбачається з матеріалів справи, позивач реалізував своє право та підставно здійснив нарахування відповідачу річні та інфляційні.

Однак, як вже було встановлено судом, обов'язок сплатити позивачу 78 360,00 грн. виник у відповідача лише з 30.11.2014р. Натомість, з розрахунку наданого позивачем вбачається, що нарахування річних та інфляційних проведено останнім за період з 11.11.2014р ., що є необґрунтованим.

З огляду на наведене вище, судом здійснено перерахунок річних та інфляційних за позовними вимогами та встановлено, що такі становлять: 3% річних - 553,89 грн., інфляційні втрати - 8 425,52 грн.

За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В порядку ст. 4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення частково.

Витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4 3 ,33,34,44,49,82,82-1,84,85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги приватного підприємства "АМІРА Т.Ч.Ч.К." задоволити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1 ) на користь приватного підприємства "АМІРА Т.Ч.Ч.К." (81434, Львівська область, Самбірський район, с. Михайлевичі, вул. Нова, 18, код ЄДРПОУ 34166836) 78 360,00 грн. заборгованості, 553,89 грн. 3% річних, 6 425,52 грн. інфляційних втрат та 1 827,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. В частині стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 122,37 грн. 3 % річних - відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст.116 та 117 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом

У судовому засіданні 16.03.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 20.03.2015р.

Суддя Юркевич М. В.