Постанова

від 07.05.2015 по справі 914/4560/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" травня 2015 р. Справа № 914/4560/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Кузь В.Л.

розглянув апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, б/н від 26.03.2015р.

на рішення господарського суду Львівської області від 16.03.2015р.

у справі № 914/4560/14

за позовом приватного підприємства «АМІРА Т.Ч.Ч.К.», с. Михайлевичі, Самбірський р-н, Львівська обл.

до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Рудки, Самбірський р-н, Львівська обл.

про стягнення 85 461,52 грн.

за участю представників сторін:

- від позивача - Гіль З.І. - директор,

- від відповідача - ОСОБА_2,, ОСОБА_4

Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України представникам сторін, що прибули в судове засідання, роз'яснено.

Рішення господарського суду Львівської області від 16.03.2015р. (суддя Юркевич М.В.) у справі № 914/4560/14 позовні вимоги приватного підприємства «Аміра Т.Ч.Ч.К.» (надалі ПП «Аміра Т.Ч.Ч.К.») задоволено частково; з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (надалі ФОП ОСОБА_2.) на користь позивача стягнуто 78360,00 грн. заборгованості, 553,89 грн. - 3% річних, 6425,52 грн. інфляційних втрат та відшкодовано судовий збір. В частині стягнення 122,37 - 3% річних відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано, зокрема тим, що 04.09.2014р. позивачем по виставленому відповідачем рахунку № 24 на оплату металевої огорожі вартістю 108360,00 грн. згідно платіжного доручення № 26 було перераховано ФОП ОСОБА_2 78360,00 грн. як оплату за виконання робіт згідно вказаного рахунку. 19.11.2014р. позивач звернувся до відповідача з претензією від 12.11.2014р., в якій ставив перед відповідачем вимогу передати виготовлену продукцію або повернути перерахований платіж в сумі 78360,00 грн. Зважаючи на те, що ФОП ОСОБА_2 вимог позивача не виконав, продукції не передав, кошти не повернув, відтак позивачем правомірно нараховано відповідачу 3% річних та інфляційній втрати, однак, з врахуванням того, що обов'язок відповідача сплатити позивачу суму 78360,00 грн. виник у підприємця лише з 30.11.2014р., то з цієї дати розраховано і стягнуто 3% річних та інфляційні втрати.

Не погодившись із прийнятим рішенням місцевого господарського суду, ФОП ОСОБА_2 звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Львівської області від 16.03.2015р. скасувати, а в задоволенні позову відмовити. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що обов'язком відповідача було виконати роботу в розумний термін, а не сплатити грошові кошти, як цього вимагав позивач у своїй претензії, тобто, здійснити виконання грошового зобов'язання, якого на час пред'явлення зазначеної вимоги у ФОП ОСОБА_2 не було. Разом з тим, відповідач зазначає, що жодних доказів невиконання апелянтом роботи, порушення строку виконання вимоги після пред'явлення претензії, відмови у передачі виготовленої продукції, звернення до відповідача з відповідними претензіями про передачу виготовленої огорожі, про розірвання договору чи відмову від нього, позивачем не надано та судом не встановлено.

На виконання вимог ухвали суду від 31.03.2015р. позивач подав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що оскаржуване рішення прийняте місцевим господарським судом із з'ясуванням всіх фактичних обставин справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а відтак вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 16.03.2015р. - без змін. Також, позивач зазначає, що доказів, які б свідчили про виконання відповідачем своїх зобов'язань, а також документально підтверджених дій відповідача, спрямованих на виконання вимог, які пред'явлені у претензії, відповідачем суду не надано та не містяться в матеріалах справи.

З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:

03.09.2014р. ФОП ОСОБА_2 було виставлено ПП «Аміра Т.Ч.Ч.К.» рахунок № 24 на оплату металевої огорожі вартістю 108360,00 грн.(а.с. 10).

Згідно з платіжного доручення № 26 від 04.09.2014р. ПП «Аміра Т.Ч.Ч.К.» перерахувало на рахунок ФОП ОСОБА_2 78360,00 грн. як оплату за виконання робіт згідно рахунку № 24 від 03.09.2014р.(а.с. 11).

19.11.2014р. на адресу відповідача ПП «Аміра Т.Ч.Ч.К.» надіслало претензію-вимогу від 12.11.2014р. В даній претензії позивач вимагав від відповідача передати виготовлену продукцію або повернути перерахований платіж в сумі 78360,00 грн., зазначив також, що строк виконання даної вимоги встановлений ч. 2 ст. 530 ЦК України і спливає через 7 днів з дня пред'явлення вимоги.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач вимоги позивача не виконав - продукції не передав, грошові кошти не повернув, внаслідок чого позивач нарахував відповідачу 3% річних та інфляційні втрати, що слугувало підставою для з звернення до суду із даним позовом.

Судова колегія, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та, відповідно, скасування оскаржуваного рішення - відсутні, з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказана норма Цивільного Кодексу кореспондує із ст. 193 Господарського кодексу України відповідно до ч. 1 якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 ГК України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, ПП «Аміра Т.Ч.Ч.К.» перерахувало на рахунок відповідача 78360,00 грн. як оплату за виконання робіт згідно виставленого ФОП ОСОБА_2 рахунку № 24 від 03.09.2014р., що підтверджується платіжним дорученням № 26 від 04.09.2014р.

В силу приписів ч.2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

На виконання вимог ст. 530 ЦК України, ПП «Аміра Т.Ч.Ч.К.» 19.11.2014р. надіслало відповідачу вимогу про виконання зобов'язання у семиденний строк з моменту її пред'явлення, а саме, позивач вимагав у ФОП ОСОБА_2 передати виготовлену продукцію або повернути перерахований платіж в сумі 78360,00 грн.

Частиною 1 статті 615 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Так, законом, зокрема ч. 6 ст. 193 ГК України передбачено, що зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Зважаючи на те, що відповідач взятих на себе зобов'язань з передачі виготовленої продукції не виконав, вимога позивача про стягнення 78360,00 грн. перерахованого платежу є підставною та правомірно задоволена місцевим господарським судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на те, що відповідач вимоги претензії щодо передачі продукції не виконав, та, з врахуванням того, що претензія-вимога була надіслана позивачем на адресу ФОП ОСОБА_2 19.11.2014р. і отримана останнім 22.11.2014р., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.13), отже, у відповідача виникло грошове зобов'язання сплатити позивачу 78360,00 грн. з 30.11.2014р. З огляду на викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що нарахування позивачем річних та інфляційних втрат за період з 11.11.2014р. є необґрунтованим, а відтак стягненню підлягають 553,89 грн. - 3% річних та 8425,52 грн. інфляційних втрат, розрахованих з 30.11.2014р. В частині стягнення 122,37 - 3% річних правомірно відмовлено місцевим господарським судом.

Відповідно до ст.ст. 33, 43 ГПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія, прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення, як такого, що прийнято відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України , слід покласти на скаржника.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Львівської області від 16.03.2015р. у справі № 914/4560/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складений 12.05.2015р.

Головуючий суддя Орищин Г.В.

суддя Галушко Н.А.

суддя Кузь В.Л.