Постанова

від 12.03.2015 по справі 826/16277/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 березня 2015 року № 826/16277/14

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Київ - Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Приватне акціонерне товариство «Київ - Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» (далі по тексту також - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві (надалі також - відповідач), в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Дніпровському районі від 10.10.2014 року № 0004292201 яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняним товарам у розмірі 3 391 886,00 грн., 1 695 943,00 грн. - штрафних (фінансових) санкції, а всього 5 087 829,00 грн.;

- відшкодувати за рахунок ДПІ у Дніпровському районі понесені та документально підтверджені витрати ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ», пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 487, 20 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем з грубим порушенням норм податкового законодавства, без належних фактичних та правових підстав, а отже підлягає скасуванню у судовому порядку. У судовому засіданні підтримав позовні вимоги, з підстав викладених у позовній заяві та просив позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів необґрунтованості та безпідставності.

17.02.2015р. в судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з огляду про наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Компроміс плюс» за травень 2014.

За результатами перевірки відповідачем складено акт № 2271/26-53-22-01/04737111 від 16.09.2014 року (надалі по тексту - акт перевірки).

В ході перевірки, відповідачем встановлено не реальність господарських операцій по поставці сільзохпродукції від ПП «Компроміс плюс» у травні 2014 у зв'язку з відсутністю факту придбання товару в ланцюгах, що свідчить на переконання контролюючого органу про порушення ПрАТ «Київ-Дніпровське МГТПЗТ» п. 185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п. 187.1. ст.187, п.198.3, п.198.6. ст.198, ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість за травень 2014 року в сумі 3 391 886,0 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 10.10.2014 № 0004292201, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 391 886,00 грн. та 1 695 943,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись із висновками відповідача, викладеними у акті перевірки, вважаючи їх такими, що базуються виключно на суб'єктивних припущеннях, не мають належного підтвердження та спростовуються наявними у позивача первинними податковими та бухгалтерськими документами, позивач звернувся з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Вирішуючи спір по суті суд виходив із наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно п.п.21.1.1., 21.1.2., 21.1.4. п.21.1. ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, крім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумління виконання покладених на контролюючі органи функцій; не допускати порушень прав та охоронюваний законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Відповідно до п.п.20.1.4. п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Матеріали справи свідчать, що між ПрАТ» Київ-Дніпровське МППЗТ» в особі Кіровоградської філії та ПП «Компроміс плюс» був укладений договір купівлі-продажу № 1277 від 15.07.2013р. щодо придбання сільхозпродукції.

На підтвердження придбання товарів, позивачем до перевірки було подано відповідні специфікації, податкові та видаткові накладні, акти виконаних робіт, платіжні дорученнями, що не спростовується актом перевірки.

Проте, як вбачається зі змісту акту перевірки, при дослідженні питань щодо дотримання позивачем вимог податкового законодавства, відповідачем використані висновки акта перевірки ПП «Компроміс плюс», який був складений ДПІ у Приморському районі м. Одеса від 11.08.2014 № 4481/15-53-22-3/36611163.

Так, у акті перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеса від 11.08.2014 № 4481/15-53-22-3/36611163, встановлено документальну не підтвердженість реальності здійснення господарських операцій ПП «Компроміс плюс», з підстав неможливості проведення зустрічної перевірки у зв'язку з втратою ПП «Компроміс плюс» первинних документів.

Оскільки ДПІ у Приморському районі м. Одеса не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з поставки ПП «Компроміс плюс» товарів, відповідач зазначає, що результати цих операцій не могли бути використані позивачем для отримання оподатковуваних доходів та обчислення податкових зобов'язань.

В письмових запереченнях проти позову, відповідач стверджував, що позивач не міг придбати товар у ПП «Компроміс плюс» в травні 2014р. у зв'язку з відсутністю факту придбання товару в ланцюгах постачальників.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом 5 ПК України.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Таким чином, обов'язковою умовою виникнення права на формування податкового кредиту є сплата податку на додану вартість у ціні придбаного або виготовленого товару чи послуг.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що при встановленні факту здійснення господарської операції дослідженню підлягають усі первинні документи, які належать складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Перевірці підлягають фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, зокрема: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо, можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідності строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

На підтвердження фактичного здійснення господарської операції із ПП «Компроміс плюс» на поставку сільхопродукції позивачем до суду подані належним чином засвідчені копії наступних документів: - Договору купівлі-продажу № 1277 від 15.07.2013; Специфікацій: - № 38 від 07.05.2014 до Договору № 1277 від 15.07.2013 на суму 8 400 000,00 грн., в тому числі ПДВ 1 400 000,00 грн.; - № 39 від 07.05.2014 до Договору № 1277 від 15.07.2013 на суму 893 116,80 грн., в тому числі ПДВ 148852,80 грн.; - № 40 від 07.05.2014 до Договору № 1277 від 15.07.2013 на суму 575001,00 грн., в тому числі ПДВ 95 833,50 грн.; - № 41 від 07.05.2014 до Договору № 1277 від 15.07.2013 на суму 10 483 200,00 грн., в тому числі ПДВ 1 747 200,00 грн.; Актів прийому-передачі товару до Договору №1277 від 15.07.2013р.: -№38 від 07.05.2014р.; -№39 від 07.05.2014р.; -№40 від 07.05.2014р.; -№31 від 07.05.2014р.; платіжних доручень №363 від 05.05.2014р. на суму 2 000 000,00 грн., в тому числі ПДВ 333333,33 грн.; № 364 від 05.05.2014 на суму 2 000 000,00 грн., в тому числі ПДВ 333333,33 грн.; № 365 від 05.05.2014 на суму 3 200 000,00 грн., в тому числі ПДВ 533333,33 грн.; № 395 від 16.05.2014 на суму 1 000 000,00 грн., в тому числі ПДВ 166666,67 грн.; № 400 від 19.05.2014 на суму 17 302,00 грн., в тому числі ПДВ 2883,67 грн.; № 407 від 22.05.2014 на суму 1 450 000,00 грн., в тому числі ПДВ 241 666,67 грн.; № 409 від 23.05.2014 на суму 980 000,00 грн., в тому числі ПДВ 163333,33 грн.; № 416 від 27.05.2014 на суму 2 200 000,00 грн., в тому числі ПДВ 366666,67 грн.; № 418 від 28.05.2014 на суму 1 300 000,00 грн., в тому числі ПДВ 213 666,67 грн.; № 422 від 28.05.2014 на суму 3 717 696,18 грн., в тому числі ПДВ 619 616,03 грн.; № 435 від 30.05.2014 на суму 1 850 000,00 грн., в тому числі ПДВ 308333,33 грн.; № 436 від 30.05.2014 на суму 1 850 000,00 грн., в тому числі ПДВ 308333, 33 грн.; податкових накладних до Договору № 1277 від 15.07.2013р.: -№ 2 від 07.05.2014 на суму 8 400 000,00 грн., в тому числі ПДВ 1 400 000,00 грн.; № 3 від 07.05.2014 на суму 893 116,80 грн., в тому числі ПДВ 148852,80 грн.; № 4 від 07.05.2014 на суму 575 001,00 грн., в тому числі ПДВ 95 833,50 грн.; № 5 від 07.05.2014 на суму 10 483 200,00 грн., в тому числі ПДВ 1 747 200,00 грн.; видаткових накладних до Договору № 1277 від 15.07.2013р.: №РН-0000019 від 07.05.2014 суму 8 400 000,00 грн., в тому числі ПДВ 1 400 000,00 грн.; № РН-0000020 від 07.05.2014 суму 893 116,80 грн., в тому числі ПДВ 148852,80 грн.; - №РН-0000021 від 07.05.2014 суму 575 001,00 грн., в тому числі ПДВ 95 833,50 грн.; - №РН-0000022 від 07.05.2014 суму 10 483 200,00 грн., в тому числі ПДВ 1 747 200,00 грн.

В межах розгляду справи підтверджено, що у подальшому позивачем вищезазначену сільхозпродукцію за актами приймання передачі передано комісіонеру ТОВ «Хоре Групп» за договором комісії № 1530 від 30.04.2012р. (з Додатковими угодами) для наступної реалізації продукції на експорт.

З огляду на вищевикладені обставини, суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Як вбачається з акту перевірки від 16.09.2014 р., відповідач не встановив ані фактів неналежного оформлення первинних документів, ані дефектів податкових накладних, що виписувалися контрагентом позивача.

Поряд з цим, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що особливості виникнення, зміни та припинення договірних зобов'язань, вимоги до правочинів, умови та наслідки їх недійсності регламентовані нормами Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Крім того, відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» - нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Суд звертає увагу на те, що органи державної податкової служби не наділені повноваженнями визнавати нікчемними, недійсними, такими, що суперечать моральним засадам суспільства, правочини, укладені між суб'єктами господарювання та роботи відповідні висновки в актах перевірок.

Враховуючи вищевикладені приписи закону, висновки відповідача про нереальний характер господарської операції, вчиненої позивачем з контрагентом - ПП «Компроміс плюс», що ґрунтуються виключно на судженнях іншого податкового органу - ДПІ у Приморському районі м. Одеса, викладених у акті, не носять правового підґрунтя, позаяк не узгоджуються із імперативними приписами як податкового, так і цивільного законодавства України.

Поряд з цим, суд зазначає, що чинне законодавство України не покладає обов'язку на платника податків, щодо здійснення контролю за дотриманням усіма виконавцями, постачальниками (контрагентами) по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з виконавців, постачальників у ланцюгу постачання, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на декларування валових витрат та права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товару (робіт, послуг).

Як встановлено статтею 61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер.

При цьому, відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосування незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. Отже, в даному разі для перевірки законності здійснених донарахувань оспорюваних сум податкових зобов'язань позивачеві, дослідженню підлягають обставини щодо реальності здійснення господарських операцій та правильності формування даних податкового обліку за наслідками виконання цих операцій.

Суд звертає увагу на те, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджет, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість та мас всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

В межах судового розгляду справи підтверджено, що Постановою старшого слідчого СВ ФР ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві Швець В.В. кримінальне провадження за фактом умисного ухилення від сплати податків службовими особами ПАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2,3 ст.212 КК України закрито у зв'язку з відсутністю в діях службових осіб ознак кримінального правопорушення.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/ послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За п. 198.6 ст. 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/ послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); г) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; є) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що піддягають сплаті з урахуванням податку.

Разом з тим, зі змісту акту перевірки слідує, що податковий орган не ставить під сумнів правильність оформлення та наявність усіх необхідних реквізитів на податкових накладних.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит по взаємовідносинам з ПП «Компроміс плюс» в травні 2014р. на суму ПДВ у розмірі 3391886,0 грн., а відтак податкове повідомлення - рішення № 0004292201 є протиправним, а отже підлягає скасуванню.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність спірного податкового повідомлення - рішення.

Керуючись ст. ст. 69-71, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Дніпровському районі від 10.10.2014 року № 0004292201, прийняте Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві.

Присудити з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Київ - Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» понесені судові витрати в розмірі 487, 20 грн.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур