Постанова

від 17.03.2015 по справі 826/2482/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 березня 2015 року № 826/2482/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Катющенка В.П., суддів Саніна Б.В., Скочок Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «БАНК «ТАВРИКА»

до Державної виконавчої служби України

третя особа ОСОБА_1

про визнання незаконною та скасування постанови ВП № 23056625 від 28 січня

2015 року та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «БАНК «ТАВРИКА» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Канцедала Олександра Олександровича, в якому просить суд:

- визнати незаконною та скасувати постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 28.01.2015, винесену у ВП № 23056625;

- зобов'язати відповідачів прийняти до виконання виконавчий напис нотаріуса № 3215, виданий 17.11.2010 приватним нотаріусом ОСОБА_3, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «БАНК «ТАВРИКА» суми боргу та розпочати здійснення виконавчих дій.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 17.11.2010 виконавчим написом нотаріусу № 3215 звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1, який виступає майновим поручителем за Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОЛІБУДСЕРВІС ПЛЮС». На думку позивача, відповідачем безпідставно прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу у ВП № 23056625 від 28.01.2015, оскільки дані правовідносини не підпадають під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2015 відкрито провадження в адміністративній справі, в порядку частини другої статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів, залучено ОСОБА_1, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 02.03.2015.

Представник позивача в судовому засіданні 02.03.2015 позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Зазначив, що дані правовідносини не підпадають під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», з огляду на що оскаржувана постанова є незаконною та підлягає скасуванню.

У судовому засіданні 02.03.2015 ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати, занесеною секретарем судового засідання до журналу судового засідання, на підставі частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України судом замінено первинних відповідачів - Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України та старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Канцедала Олександра Олександровича на належного відповідача - Державну виконавчу службу України (далі по тексту - відповідач).

Представник відповідача у судовому засіданні 02.03.2015 вказав, що вважає позовні вимоги необґрунтованими, оскільки державним виконавцем у відповідності до норм п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 28.01.2015 у ВП № 23056625 у зв'язку з забороною щодо звернення стягнення на майно боржника, встановленою Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Третя особа у судовому засіданні 02.03.2015 вказав, що вважає позов необґрунтованим, суду надав письмові заперечення, просив позов залишити без задоволення.

Сторони та третя особа у судовому засіданні 02.03.2015 не заперечували проти продовження розгляду справи у порядку письмового провадження, з огляду на що та відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.

17.11.2010 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 видано виконавчий напис № 3215, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності (договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 08.09.2006 за реєстровим № 3080 та зареєстрований в КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» 18.09.2006, записаний в реєстрову книгу № 1556211 за реєстровим № 44929) ОСОБА_1 (третя особа у даній справі) (іпотекодавець, який виступає майновим поручителем за Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОЛІБУДСЕРВІС ПЛЮС», код ЄДРПОУ 34817741, місцезнаходження: Україна, 04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 12, к. 313).

Зазначене майно на підставі договору іпотеки, посвідченого ОСОБА_5, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 01.02.2008 за реєстровим № 315, та договору про внесення змін, посвідченого ОСОБА_5 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 18.11.2008 за реєстровим № 3113, та договору про внесення змін, посвідченого ОСОБА_5, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 31.09.2009 за реєстровим № 1158, передане в іпотеку Публічному акціонерному товариству «БАНК «ТАВРИКА», строк платежу за яким настав 29.01.2010.

За рахунок коштів, отриманих від реалізації майна, запропоновано задовольнити вимоги АТ «БАНК «ТАВРИКА»у розмірі:

- сума простроченої заборгованості по кредиту складає - 2774789,97 гривень, 1386511,12 доларів США, 814200,00 євро, загальна сума по кредиту в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на 10.11.2010 складає - 22724887,18 гривень;

- сума пені за несвоєчасно сплачений кредит за період з 01.02.2010 складає - 434319,82 гривень, 199330,23 доларів США, 117052,56 євро, загальна сума пені по кредиту в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на 10.11.2010 складає - 3302495,39 гривень;

- сума пені за прострочені проценти за користування кредитом за період з 01.02.2010 складає 3139,78 гривень, 7725,37 доларів США, 4942,90 євро, загальна сума пені по процентах в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 10.11.2010 складає - 118780,34 гривень.

Всього заборгованість складає: 26146162,91 гривень в еквіваленті по курсу НБУ станом на 10.11.2010.

03.12.2010 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Хомишином Юрієм Борисовичем на підставі вказаного виконавчого напису нотаріуса відкрито виконавче провадження ВП № 23056625.

28.01.2015 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Канцедалом Олександром Олександровичем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (ВП № 23056625) на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Позивач, вважаючи постанову від 28.01.2015 про повернення виконавчого документу стягувачу такою, що не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження», звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Згідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999 (далі Закон №606-XIV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 11 наведеного Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 9 частини першої статті 47 Закону №606-XIV встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу у разі наявності встановленої законом заборони щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

У спірній постанові державний виконавець посилається на ту обставину, що у даних правовідносинах заборона щодо звернення стягнення на майно боржника встановлена Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 №1304-VІІ (далі по тексту - Закон №1304-VІІ), який вступив в законну силу 07.06.2014, та під дію якого підпадає боржник (третя особа у справі ОСОБА_1), який виступає майновим поручителем за Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОЛІБУДСЕРВІС ПЛЮС», а також наголошує, що стягувачем проігноровано вимогу від 16.12.2014 № 23056625/2.-155/12 щодо надання виконавцю технічної документації та правовстановлюючих документів, що посвідчують право власності на предмет нерухомого майна, копії договору про надання відновлюваної відкличної кредитної лінії від 01.02.2008 № 11-08-КЛ, у зв'язку з чим неможливо достовірно встановити призначення кредитування.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що стягувачем на виконання вимоги державного виконавця від 16.12.2014 № 23056625/2.-155/12 надавалась відповідь від 06.01.2015 № 02/6478, в якій зазначено, що ПАТ «БАНК «ТАВРИКА» відсутня технічна документація та правовстановлюючі документи, що посвідчують право власності на квартиру АДРЕСА_1. Позивач вказав на неможливість надати державному виконавцю копії договору відновлювальної кредитної лінії № 11-08-КЛ від 01.02.2008 у зв'язку з тим, що дана інформація є банківською таємницею, а також зазначив про те, що дані правовідносини не підпадають під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» з огляду на суб'єктний склад учасників правовідносин.

Також, листом позивача від 20.01.2015 № 02/6518 на вимогу № 23056625/2.-155/12 від 15.01.2015 було повідомлено державного виконавця, що позичальнику - юридичній особі ТОВ «ПОЛІДБУДСЕРВІС ПЛЮС» було відкрито мультивалютну кредитну лінію, у зв'язку з чим заборгованість перед ПАТ «БАНК «ТАВРИЯ» виникла у гривнях, доларах США та євро, істотні умови договору викладені в виконавчому написі нотаріуса, який знаходився на виконанні у відповідача.

Згідно статті 1 Закону №1304-VІІ протягом його дії, не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статті 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статті 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Таким чином, обмеження щодо примусового стягнення заставленого майна стосується виключно споживчих кредитів, виданих громадянам України в іноземній валюті.

01.02.2008 між Публічним акціонерним товариством «БАНК «ТАВРИКА» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 315. Відповідно до даного Договору, іпотекодавцем, який виступає майновим поручителем за Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОЛІБУДСЕРВІС ПЛЮС», є ОСОБА_1, та в іпотеку ПАТ «БАНК «ТАВРИКА» передана квартира АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Згідно статті 1 зазначеного Договору, для забезпечення повного і своєчасного виконання позичальником боргових зобов'язань по договору про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії № 11-08-КЛ від 01.02.2008 зі всіма змінами та доповненнями до нього, укладеного між іпотекодержателем та позичальником, визначених у статті 2 цього договору, іпотекодавець цим надає іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, визначене у статті 3 цього Договору.

Відповідно до статті 3 вказаного Договору предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Вказаний договір разом з виконавчим написом нотаріуса (виконавчим документом) перебував у державного виконавця на виконанні, що визнавалось сторонами у судовому засіданні, й дані документи свідчать про відсутність підстав вважати, що на виниклі правовідносини розповсюджуються норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Так, згідно пунктів 23-24 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 №1023-XII:

споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника;

споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про безпідставність винесення відповідачем постанови від 28.01.2015 про повернення виконавчого документу стягувачу у ВП №23056625, оскільки матеріалами справи спростовуються посилання відповідача на ту обставину, що на дані правовідносини розповсюджуються норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»

Крім того, долучені відповідачем до справи матеріали виконавчого провадження не містять доказів вчинення державним виконавцем дій, визначених, у тому числі, частиною третьою статті 11 Закону №606-XIV.

Так, у матеріалах виконавчого провадження взагалі відсутній жоден запит на адресу боржника, у тому числі, з вимогою останнього надати державному виконавцю копію договору про надання відновлюваної відкличної кредитної лінії від 01.02.2008 № 11-08-КЛ При цьому у виконавчому документі зазначено, що ОСОБА_1 є заступником директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛІБУДСЕРВІС ПЛЮС», яке і отримувало кредит від стягувача.

Також у матеріалах виконавчого провадження наявна ухвала слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 12.03.2013, якою зобов'язано відповідача надати тимчасовий доступ слідчому до матеріалів виконавчого провадження, та якою додатково підтверджується відсутність у виниклих правовідносинах факту надання саме споживчого кредиту, позаяк такий, відповідно до норм Закону України «Про захист прав споживачів», надається фізичній особі, при цьому такий не повинен бути пов'язаний, зокрема з підприємницькою діяльністю.

При цьому суд вважає безпідставними посилання третьої особи на відсутність порушеного права позивача у публічно-правових відносинах, оскільки протиправне повернення виконавчого документа без виконання безпосередньо свідчить про порушення прав позивача, тим більше, що постанова про відкриття даного виконавчого провадження була винесена ще 03.12.2010.

Так само, суд вважає безпідставними посилання третьої особи на ту обставину, що даний спір не є справою адміністративної юрисдикції, оскільки постанова державного виконавця не є нормативно-правовим актом з огляду на наступне.

Постанова державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу є рішенням суб'єкта владних повноважень, яке в силу приписів статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України та частини п'ятої статті 82 закону України «Про виконавче провадження» підлягає оскарженню саме до адміністративного суду.

За встановлених обставин суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги з урахуванням статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Канцедала Олександра Олександровича про повернення виконавчого документа стягувачу від 28 січня 2015 року у ВП № 23056625.

Щодо вимог позовної заяви про зобов'язання відповідача прийняти до виконання виконавчий напис нотаріуса № 3215, виданий 17.11.2010 приватним нотаріусом ОСОБА_3, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «БАНК «ТАВРИКА» суми боргу та розпочати здійснення виконавчих дій, суд вважає їх необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно частини першої статті 51 Закон України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби.

Таким чином, вказаним Законом врегульовано дії, які має вчинити державний виконавець у разі скасування постанови про повернення виконавчого документа, й лише у разі не вчинення таких дій у позивача виникне право на їх оскарження.

Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 22 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI. Оскільки відповідачем не надано доказів понесення документально підтверджених судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати присудженню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Публічного акціонерного товариства «БАНК «ТАВРИКА» задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Канцедала Олександра Олександровича про повернення виконавчого документа стягувачу від 28 січня 2015 року у ВП № 23056625.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Головуючий суддя В.П. Катющенко

Судді Б.В. Санін

Т.О. Скочок