Постанова

від 16.03.2015 по справі 908/4524/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2015 р. Справа № 908/4524/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М. , суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Михольський С.М., дов. №639 від 24.03.2014 р..

відповідача - Баранов Т.О., дов. б/н від 15.12.2014 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №429 З/3-11) на рішення господарського суду Запорізької області від 17.12.2014 року у справі № 908/4524/14

за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС", м. Енергодар Запорізької області,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗапоріжБудДеталь", м. Запоріжжя,

про стягнення штрафних санкцій у розмірі 92 965,37 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2014 року позивач - Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗапоріжБудДеталь", відповідача, про стягнення штрафних санкцій у розмірі 92965,37 грн. за неналежне виконання зобов'язань за укладеним сторонами договором поставки продукції № 868(5)12УК від 15.11.2012 р. щодо дотримання строків поставки продукції (плитки).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 17.12.2014 року у справі № 908/4524/14 (суддя Носівець В.В.) позов задоволено.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 77507,82 грн. пені, 15457,55 грн. штрафу, 1859,31 грн. судового збору.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати це рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційну скаргу з урахуванням доповнень до неї обгрунтовує тим, що до спірних правовідносин має застосовуватися стаття З Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», з гідно з якою розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. А тому, за твердженням заявника, з урахуванням зазначеної норми стягненню підлягає не 77 507, 82 грн. пені., а 33454,54 грн.

Також вказує на те, що за умовами договору поставки продукції № 868(5)12УК від 15.11.2012 р. відповідач повинен поставити товар позивачу у березні 2013 року, а прострочення поставки почалося з 01.04.2014 року, а тому, з урахуванням статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність щодо вимог про стягнення пені за прострочення поставки спливає 01 квітня 2013 року. Однак позивач звернувся з позовом 29.10.2014 року.

Крім того, зазначає, що лист ТОВ «Запоріжбуддеталь» до позивача про перенесення строків поставки до жовтня 2013 року не може слугувати належним та допустимим доказом того, що до договору були внесені зміни, так як сторони в порядку пункту 10.1 договору поставки та статті 188 Господарського кодексу України не направляли одна одній проектів договорів, які б можливо було підписати, а ТОВ «Запоріжбуддеталь» не отримувала лист позивача № 07-40/7380 від 27.03.2013 р. про погодження строку поставки продукції до жовтня 2013 р. включно.

Окрім цього, звертає увагу на те, що частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, пункт 7.2 договору не визначає інший ніж встановлено цією нормою строк, протягом якого здійснюється нарахування пені, а формулювання «нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь час» не є ні строком, ні терміном, оскільки всупереч статті 252 Цивільного кодексу України не визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами або календарною датою чи вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 року апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 11.02.2015 року на 12:30 год.

04.03.2015 року відповідач через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надав додаткові пояснення по справі (вх.№3614 від 04.03.2015 року), які були долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 11.02.2015 року було оголошено перерву до 16:00 год. 16.03.2015 року.

Представник відповідача в судових засіданнях 11.02.2015 року та 16.03.2015 року підтримав апеляційну скаргу.

16.03.2015 року відповідач через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надав додаткові пояснення по справі (вх.№4220 від 16.03.2015 року), які були долучені до матеріалів справи.

11.02.2015 року позивач через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№2185 від 11.02.2015 року).

11.03.2015 року позивач через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надав додаткові пояснення по справі (вх.№3917 від 11.03.2015 року), які були долучені до матеріалів справи.

Також, 16.03.2015 року позивач через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надав пояснення по справі (вх.№4180 від 16.03.2015 року), які були залучені до матеріалів справи..

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу, з урахуванням додаткових пояснень, та його представник у судових засіданнях 11.02.2015 року та 16.03.2015 року проти її доводів заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення, обгрунтовує тим, що Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» не може бути застосований до спірних правовідносин, оскільки він поширюється на договірні відносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань, тоді як пеня у даній справі нарахована за невиконання зобов"язання по поставаці продукції, яке не є грошовим.

Також вказує на те, що умови договору поставки щодо строків поставки були змінені сторонами належним чином шляхом обміну листами, підписаними уповноваженими особами підприємств, і згідно з цими змінами відповідач повинен здійснити поставку продукції до 31.10.2013 року. А тому прострочення відповідачем поставки продукції розпочалося з 01.11.2013 року.

А оскільки позовна заява про стягнення з відповідача штрафних санкцій за прострочення поставки продукції була направлена 29.10.2014 року, то, з урахуванням частини 1 статті 261, пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позивач звернувся до суду про стягненя штрафних санкцій в межах річної позовної давності, встановленої для вимог про стягнення штрафу та пені.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скарзі та у додаткових поясненнях доводи відповідача та позивача, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 15 листопада 2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗапоріжБудДеталь", постачальником, та відокремленим підрозділом "Запорізька АЕС" ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", покупцем, було укладено договір поставки продукції № 868(5)12УК (далі договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію (плитка керамічна, фриз, плитка тротуарна) згідно з специфікацією, загальною вартістю 989677,37 грн. у період грудень 2012 р. - березень 2013 р.

Додатки, доповнення, акти та протоколи складені після укладання даного договору, що доповнюють або змінюють зміст окремих положень даного договору, дійсні за умови підписання їх повноваженими особами обох сторін договору (п. 10.1 договору).

Листом від 20.03.2013 р. № 22/13-04 відповідач просив позивача перенести постачання плитки керамічної до жовтня 2013 р. у зв'язку з тим, що плитка з колекції Октава виробництва ТОВ "Голден Тайл" (ХПЗ) на теперішній час не виробляється.

У відповіді (№ 07-40/7380 від 27.03.2013 р.) на вказаний лист позивач погодив перенесення графіку постачання плитки керамічної у кількості 9007,62 кв.м. за договором № 868(5)12УК від 15.11.2012 р. до жовтня 2013 р. включно.

Згідно зі статтею 654 Цивільногго кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Статтею 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається укладеним у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до п. 10.1 договору, додатки, доповнення, акти і протоколи, складені після укладення цього договору, що доповнюють або змінюють зміст окремих положень цього договору, дійсні за умови підписання їх уповноваженими особами обох сторін договору.

Отже, умови договору поставки щодо строків поставки були змінені сторонами належним чином у письмовій формі у спрощений спосіб шляхом обміну листами, підписаними уповноваженими особами підприємств. Таким чином сторони встановили, що поставка повинна відбутися до 31 жовтня 2013 р. (включно).

На виконання умов договору відповідач здійснив часткову поставку продукції на загальну суму 768855,19 грн., про що свідчать видаткові накладні № 432 від 24.09.2013 р., № 437 від 27.09.2013 р., № 470 від 28.10.2013 р., № 493 від 15.11.2013 р., № 497 від 19.11.2013 р., та прибуткові ордери: № 5/167/232 від 25.09.2013 р., № 5/167/233 від 30.09.2013 р., № 5/167/234 від 30.10.2013 р., № 5/167/235 від 18.11.2013 р., № 5/167/236 від 21.11.2013 р.

Таким чином, в обумовлені сторонами строки, відповідач зобов'язання щодо поставки плитки в повному обсязі не здійснив, чим порушив умови договору, вартість недопоставленої продукції склала 220822,18 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо своєчасної поставки продукції, позивач направив на адресу відповідача вимогу про сплату штрафних санкцій № 28-23/22199/3001 від 02.10.2014 р., яка була залишена без відповіді.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (штрафу пені).

Відповідно до п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини або у певній визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Крім того, з огляду на статтю 111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України є обов'язковими для всіх судів України. Верховний Суд України зазначив у постановах від 27.09.2005 р., 22.11.2010 р. у справі № 14/80-09-2056 та від 20.12.2010 р. у справі № 06/113-38, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання.

Отже, як вірно зазначив господарський суд першої інстанції, штрафні санкції у вигляді неустойки (штрафу, пені) застосовуються за допущене прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного із обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Пунктом 7.2 договору встановлено, що за порушення вказаних строків поставки або недопоставку продукції постачальник зобов'язаний сплатити покупцю пеню у розмірі 01% від вартості товару, по якому допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення більше 30 днів, постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% від зазначеної вартості. Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь час прострочення виконання зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем у зв"язку із простроченням відповідачем поставки продукції було нараховано пеню у розмірі 77507,82 грн. за період прострочення з 01.11.2013 р. по 17.10.2014 р. включно за 351 день та 15457,55 грн. 7% штрафу.

Місцевий господарський суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені та штрафу, визнав його обгрунтованим та задовольнив позовні вимоги про їх стягнення в повному обсязі.

Однак, колегія суддів не може погодитись із висновком господарського суду першої інстанції в частині стягнення пені, зважаючи на таке.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мато бути виконано.

Відповідно до статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно зі статтею 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Зі змісту частини 6 статті 232 Господарського кодексу України випливає, що вона встановлює строк в розумінні статті 251 Цивільного кодексу України, тобто період у часі, протягом якого має нараховуватися пеня, і зазначений шестимісячний строк застосовується до правовідносин тоді, коли сторони не встановили іншого строку нарахування штрафних санкцій.

При цьому пункт 7.2 договору не визначає інший ніж встановлено цією нормою строк, протягом якого здійснюється нарахування пені, а наявне в цьому пункті формулювання і «нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь час» не є ні строком, ні терміном, оскільки всупереч статті 252 Цивільного кодексу України воно не визначається ані роками, місяцями, тижнями, днями, годинами, ані календарною датою чи вказівкою на подію , яка має неминуче настати.

Таким чином, до правовідносин, з яких виник спір, мають бути застосовані положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України щодо припинення нарахування штрафних санкцій через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У зв"язку з цим, за висновком колегії суддів, пеня має бути стягнута не за 351 день, як розрахував позивач, а за шість місяців (181 день), починаючи з 01.11.2013 року (дня початку прострочення) по 30.04.2014 року.

Таким чином, стягненню підлягає 39968,81 грн. пені (220822,18 грн.х01,%х181=39968,81).

У стягненні решти пені (77507,82 грн. -39968,81 грн. = 37539,01грн.) слід відмовити.

Відповідач в апеляційній скарзі вказує на те, що до спірних правовідносин має застосовуватися стаття З Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з якою розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Однак, колегія суддів вважає таке твердження необгрунтованим, так як Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» поширюється на договірні відносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань, тоді як пеня у даніій справі нарахована за невиконання зобов"язання по поставаці продукції, яке не є грошовим.

Що стосується стягнення штрафу, то колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про його правильне нарахування (220822,18 грн.х7%=15457,55 грн.) та наявність правових підстав для стягнення такого штрафу.

Також слід зазначити, що 16.12.2014 р. від відповідача надійшла заява про застосування позовної давності. Заява мотивована тим, що строк поставки продукції сплив 01.04.2013 р., позов пред'явлений лише у листопаді 2014 р., строк позовної давності для вимог про стягнення неустойки дорівнює 1 рік, тому в позові слід відмовити внаслідок пропущення позивачем строку позовної давності для пред'явлення позову про стягнення штрафних санкцій.

Колегія суддів вважає таку заяву необгрунтовує та погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що позов у даній справі поданий із дотриманням строків спеціальної позовної давності до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), зважаючи на таке.

Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вже зазначалося, з урахуванням обміну сторонами листами № 22/13-04 від 20.03.2013 р. та № 07-40/7380 від 27.03.2013 р. щодо зміни строку здійснення поставки, зобов'язання щодо поставки плитки керамічної на загальну суму 989677,37 грн. мало бути виконано до 31 жовтня 2013 року включно, отже прострочення виконання зобов'язання настало з 01 листопада 2013 р.

Таким чином, позивач має право на звернення до суду з позовом про стягнення неустойки (штрафу, пені) протягом року до 01.11.2014 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивач за захистом своїх порушених прав та законних інтересів звернувся до суду 29.10.2014 р., про що свідчить поштовий конверт, яким позов направлений до господарського суду Запорізької області (арк.с. 63), тобто до спливу позовної давності.

Відповідач в апеляційній скарзі стверджує, що лист ТОВ «Запоріжбуддеталь» № 22/13-04 від 20.03.2013 р. до позивача про перенесення строків поставки до жовтня 2014 року не є належним та допустимим доказом зміни до договору, так як сторони в порядку пункту 10.1 договору поставки та статті 188 Господарського кодексу України не направляли одна одній проектів договорів, які б можливо було підписати, а ТОВ «Запоріжбуддеталь» не отримувала лист позивача № 07-40/7380 від 27.03.2013 р. про погодження строку поставки продукції до 31 жовтня 2013 р. включно.

Однак колегія суддів не може погодитись із такими твердженнями, оскільки, як вже зазначалося, умови договору поставки щодо строків поставки були змінені сторонами належним чином в порядку статті 207 Цивільного кодексу України та пункту 10.1 договору, тобто у письмовій формі у спрощений спосіб шляхом обміну листами, підписаними уповноваженими особами підприємств. Таким чином сторони встановили, що поставка повинна відбутися до 31 жовтня 2013 р. (включно).

При цьому, відповідач після березня 2013 р. (вересень-листопад) здійснював поставку продукції за договором, у зв"язку з чим своїми конклюдентними діями він ще раз підтвердив домовленість сторін щодо зміни умов договору стосовно строків поставки.

Окрім цього, відповідач в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України не надав жодного доказу на підтвердження факту неотримання ним листа позивача № 07-40/7380 від 27.03.2013 р. про погодження строку поставки продукції до 31 жовтня 2013 р. (довідку поштового відділення тощо).

До того ж, відповідач не надав доказів вчинення ним дій, які були б обумовлені неотриманням відповіді від позивача на лист № 22/13-04 від 20.03.2013 р. (надсилання позивачу нагадування, запиту тощо).

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 частини 1, пунктом 3 частини 3 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Запорізької області від 17.12.2014 року у справі № 908/4524/14 скасувати в частині стягнення пені та в цій частині прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗапоріжБудДеталь" (69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 18, код ЄДРПОУ 36648404, р/р 26002060317671 в ЗРУ КБ "Приватбанк", МФО 313399) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" (71504, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, 133, код ЄДРПОУ 19355964, р/р 26005619938393 в ПАТ "Промінвестбанк", МФО 300012) 39968,81 грн. пені., 1108,53 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви

В частині стягнення 37539,01 грн. пені в позові відмовити.

Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" (71504, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, 133, код ЄДРПОУ 19355964, р/р 26005619938393 в ПАТ "Промінвестбанк", МФО 300012) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗапоріжБудДеталь" (69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 18, код ЄДРПОУ 36648404, р/р 26002060317671 в ЗРУ КБ "Приватбанк", МФО 313399) 375, 39 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

В іншій частині рішення господарського суду Запорізької області від 17.12.2014 року у справі № 908/4524/14 залишити без змін.

Доручити господарському суду Запорізької області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 23.03.2015 року.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.