Постанова

від 14.07.2015 по справі 908/4524/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2015 року Справа № 908/4524/14 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Яценко О.В., розглянувши матеріали касаційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжбуддеталь" та Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" на постановувід 16.03.2015 Харківського апеляційного господарського суду у справі Господарського суду Запорізької області № 908/4524/14 за позовомДержавного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжбуддеталь" простягнення штрафних санкцій у сумі 92965,37грн, за участю представників: позивача - Михольський С.М. відповідача -не з'явився ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 17.12.2014 у справі №908/4524/14 (суддя Носівець В.В.) задоволені позовні вимоги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (далі-позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжбуддеталь" (далі-відповідач) про стягнення штрафних санкцій у загальній сумі 92965,37грн, з яких 77507,82грн пені за період прострочення з 01.11.2013 по 17.10.2014 включно та 15457,55грн 7% штрафу.

Харківський апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд в зв'язку зі скаргою відповідача, постановою від 16.03.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., судді Гончар Т.В., Гребенюк Н.В.) рішення місцевого господарського суду у справі скасував в частині стягнення з відповідача 37539,01грн пені, прийнявши в цій частині нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Позивач не згоден з постановою суду апеляційної інстанції у справі в частині відмови в позові, в поданій касаційній скарзі просить її скасувати, натомість рішення місцевого господарського суду залишити в силі, посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, ст. 252 Цивільного кодексу України.

Зокрема, позивач вважає, що, оскільки сторонами в договорі поставки визначено умову про нарахування пені за весь час прострочення виконання зобов'язання, висновки суду апеляційної інстанції про можливість стягнення цього виду неустойки виключно за 6-ти місячний період, як визначено нормою ч. 6 ст. 232 ГК України, є безпідставним.

Відповідач, не погоджуючись з рішенням та постановою у справі, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові з підстав пропуску позивачем позовної давності, посилаючись на порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 206, 207, 267, 654 Цивільного кодексу України, ст. ст. 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, відповідач зазначає, що позивачем не доведено обставин направлення листа про згоду з його пропозицією щодо продовження строків поставки продукції за договором поставки, у зв'язку з чим не можливо вважати, що до цього договору внесені зміни, в зв'язку з чим перебіг позовної давності за вимогами позивача про стягнення штрафних санкцій розпочався з квітня 2013 року, а отже на момент пред'явлення цього позову цей строк минув, що, в свою чергу, враховуючи подану відповідачем заяву про застосування позовної давності, свідчить про наявність підстав для відмови в позові.

Відзиви на касаційні скарги сторони не надали.

Представник відповідача не скористався своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції, про дату і час якого був належним чином повідомлений ухвалою Вищого господарського суду України від 02.07.2015.

Заслухавши пояснення присутнього у відкритому судовому засіданні представника позивача, перевіривши доводи касаційних скарг, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" підлягає задоволенню, а касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжбуддеталь" підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 15.11.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Запоріжбуддеталь" (постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (покупець) укладено договір поставки продукції №868(5)12УК, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію (плитку) згідно із специфікацією, визначеною договором; період поставки грудень 2012 року - березень 2013 року; загальна сума продукції за договором складає 989677,37грн з ПДВ (п.1.1 договору); за порушення вказаних строків поставки або недопоставку продукції постачальник зобов'язаний сплатити покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості товару, по якому допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення більше 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% від зазначеної вартості. Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь час прострочення виконання зобов'язання (п.7.2 договору); додатки, доповнення, акти та протоколи, складені після укладання даного договору, що доповнюють або змінюють зміст окремих положень даного договору, дійсні за умови підписання їх повноваженими особами обох сторін договору (п. 10.1 договору); договір може бути змінений, розірваний або визнаний недійсним за підставами, передбаченими у законі (п.10.2 договору); договір вважається укладеним з моменту підписання його сторонами. Строк дії договору - протягом року з моменту укладення (п.11.1 договору).

Попередніми судовими інстанціями також встановлено, що листом від 20.03.2013 №22/13-04 відповідач звернувся до позивача з проханням перенести постачання плитки керамічної до жовтня 2013 року в зв'язку з тим, що плитка з колекції Октава виробництва ТОВ "Голден Тайл" (ХПЗ) на теперішній час не виробляється.

Позивач погодив перенесення графіку постачання плитки керамічної до жовтня 2013 року включно, про що повідомив відповідача листом від 27.03.2013 №07-40/7380.

На виконання умов договору постачальник здійснив часткову поставку продукції на загальну суму 768855,19грн, про що свідчать видаткові накладні № 432 від 24.09.2013, № 437 від 27.09.2013, № 470 від 28.10.2013, № 493 від 15.11.2013, № 497 від 19.11.2013, та прибуткові ордери: № 5/167/232 від 25.09.2013, № 5/167/233 від 30.09.2013, № 5/167/234 від 30.10.2013, № 5/167/235 від 18.11.2013, № 5/167/236 від 21.11.2013.

У зв'язку з тим, що зобов'язання постачальника за договором №868(5)12УК виконані не в повному обсязі, вартість недопоставленої продукції склала 220822,18грн, позивач направив на адресу відповідача вимогу №28-23/22199/3001 від 02.10.2014 про сплату штрафних санкцій, яка залишена останнім без відповіді та задоволення.

Вказані обставини стали підставою для звернення Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжбуддеталь" про стягнення штрафних санкцій у загальній сумі 92965,37грн, з яких 77507,82грн пені за період прострочення з 01.11.2013 по 17.10.2014 включно та 15457,55грн - 7% штрафу, вимоги якого обґрунтовані, зокрема, приписами ст. ст. 526, 530, 611 ЦК України, ст. ст. 231, 232 ГК України та умовами пункту 7.2 договору поставки продукції №868(5)12УК від 15.11.2012.

Заперечуючи проти позову, відповідач 16.12.2014 подав до місцевого господарського суду заяву про застосування позовної давності, за змістом якої, відповідач, посилаючись на відсутність підписаних сторонами додаткових угод до договору щодо продовження строку поставки, зазначивши, що кінцевою датою поставки продукції відповідно до специфікації є березень 2013 року, а отже позовна давність за вимогами позивача про стягнення штрафних санкцій, яка розпочали свій перебіг з квітня 2013 року, на момент пред'явлення цього позову минула.

Вирішуючи спір у справі, господарські суди попередніх інстанцій, оцінивши наявні в матеріалах справи листи з проханням відповідача продовжити строк поставки продукції до жовтня 2013 року та про згоду позивача на перенесення строку виконання зобов'язання постачальником, дійшли висновку про зміну сторонами умов договору №868(5)12УК від 15.11.2012 щодо строку поставки. У зв'язку із вказаними обставинами, попередні судові інстанції встановили, що внаслідок неповної поставки відповідачем продукції, зобов'язання останнього були прострочені з 01.11.2013, а отже, звернувшись до господарського суду 29.10.2014, позивач не пропустив річної позовної давності, відтак його вимоги про стягнення штрафних санкцій, підстави для нарахування яких відповідачем не спростовано, підлягають задоволенню.

Разом з тим, здійснюючи апеляційний перегляд рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції зазначив, що пункт 7.2 договору не визначає інший, ніж норма ч. 6 ст. 232 ГК України строк, протягом якого здійснюється нарахування пені, у зв'язку з чим, дійшов висновку про обґрунтованість позову в частині стягнення пені за період з 01.11.2013 по 30.04.2014 в сумі 39968,81грн та про відсутність підстав для задоволення позову відносно стягнення решти суми цієї неустойки.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про підставність позову, заявленого позивачем в межах позовної давності, втім, висновки апеляційного господарського суду про відмову в стягненні пені у повному обсязі, вважає хибними, з огляду на таке.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ст. 530 ЦК України ).

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що листом від 20.03.2013 № 22/13-04 відповідач звернувся до позивача з проханням перенести постачання плитки керамічної до жовтня 2013 року, у відповідь на що позивач надав згоду на такий строк виконання зобов'язання.

Згідно зі статтею 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Статтею 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається укладеним у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до п. 10.1 договору додатки, доповнення, акти і протоколи, складені після укладення цього договору, що доповнюють або змінюють зміст окремих положень цього договору, дійсні за умови підписання їх уповноваженими особами обох сторін договору.

Отже, умови договору поставки щодо строків виконання зобов'язання відповідачем були змінені сторонами належним чином у письмовій формі у спрощений спосіб шляхом обміну листами, підписаними уповноваженими особами підприємств.

Крім того, обставини досягнення сторонами згоди щодо вищевказаних змін правочину були підтвердженими і самими діями постачальника та покупця, які виконували умови зазначеного договору після березня 2013 року.

Відтак, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок господарських судів попередніх інстанцій щодо взаємного узгодження сторонами відтермінування строку виконання зобов'язань до жовтня 2013 року включно, у зв'язку з чим перебіг позовної давності за вимогами про стягнення штрафних санкцій розпочався 01.11.2013, відтак позивач, звернувшись до суду 29.10.2014, річний строк, встановлений нормою ст. 258 ЦК України, не пропустив.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкції за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Сторонами в умовах пункту 7.2 договору визначено, що за порушення строків поставки або недопоставку продукції постачальник зобов'язаний сплатити покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості товару, по якому допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення більше 30 днів, постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% від зазначеної вартості. Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь час прострочення виконання зобов'язання .

При цьому, норма ч.6 ст. 232 ГК України не містить посилань на необхідність узгодження сторонами в умовах договору конкретної дати або події, до настання якої можуть нараховуватися штрафні санкції, а лише встановлює умову можливості диспозитивного визначення сторонами порядку та періоду їх нарахування в умовах правочину.

Отже, враховуючи, що сторонами в пункті 7.2 договору передбачений інший порядок визначення періоду можливого нарахування пені (за весь час прострочення зобов'язання), ніж той, що визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, висновок апеляційного господарського суду про відмову в позові в частині стягнення пені в сумі 37539,01грн за період, який перевищує 6 місяців, колегія суддів вважає безпідставним (аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 15.04.2015 у справі №910/6379/14).

На підставі вказаних вище законодавчих приписів та умов пункту 7.2 договору №868(5)12УК від 15.11.2012, враховуючи встановлення попередніми судовими інстанціями прострочення виконання зобов'язання відповідачем більше 30 днів, колегія суддів погоджується також із висновком судів про наявність підстав для стягнення 7% штрафу в сумі 15457,55грн.

Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжбуддеталь" про те, що лист позивача від 27.03.2013 №07-40/7380 не є належним доказом, який підтверджував би згоду покупця на продовження строків поставки та, відповідно, зміну умов договору, колегією суддів відхиляються, адже згідно приписів статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів зазначає, що під час розгляду справи фактичні її обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з'ясовані судами попередніх інстанцій з достатньою повнотою, однак судом апеляційної інстанції допущені помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим висновок апеляційного господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в повному обсязі не відповідає цим обставинам, відтак, постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення місцевого господарського суду про відмову у позові.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" задовольнити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжбуддеталь" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 у справі Господарського суду Запорізької області № 908/4524/14 скасувати.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 17.12.2014 у справі №908/4524/14 залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжбуддеталь" на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" 913 (дев'ятсот тринадцять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

Повернути Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" з Державного бюджету України 388 (триста вісімдесят вісім) грн. 02 коп. судового збору, надмірно сплаченого платіжним дорученням №3678 від 01.04.2015 за касаційний перегляд справи.

Доручити Господарському суду Запорізької області видати наказ.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.В. Яценко