Постанова

від 17.03.2015 по справі 910/17418/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2015 р. Справа№ 910/17418/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

при секретарі Кобець М.О.

за участю представників:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: Скачко А.А. - представник за довіреністю від 23.09.2014 року,

розглянувши апеляційну скаргу у відкритому засіданні Приватного підприємства "Нафтагруп"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року

у справі № 910/17418/14 (суддя Головатюк Л.Д.)

за позовом Приватного підприємства "Нафтагруп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Енергія"

про стягнення 14 235, 92 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватного підприємства "Нафтагруп" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Енергія" про стягнення 14 235, 92 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконав зобов'язання встановлені договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні № 60/2 від 01.06.2013 року в частині оплати наданих послуг. Враховуючи зазначене у відповідача перед позивачем наявна заборгованість у сумі 36 531, 00 грн. Дана заборгованість встановлена в постанові ВГСУ від 01.07.2014 року у справі № 910/21042/13.

Беручи до уваги, що відповідач не своєчасно розрахувався за надані послуги, позивач звернувся із даним позовом про стягнення із відповідача пені у розмірі 1 941, 98 грн., відсотків за користування коштами у сумі 6 815, 63 грн., 3% річних та збитки від інфляції у сумі 5 478, 31 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року у справі № 910/17418/14 позов задоволено частково.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати в частині відмовлених позовних вимогах.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції невірно застосував строк позовної давності щодо позовних вимог про стягнення пені. Крім того, суд першої інстанції безпідставно ототожнив штраф передбачений п. 5.5 договору з пенею.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2014 року апеляційну скаргу Приватного підприємства "Нафтагруп" прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М. А. (головуюча), Пономаренко Є. Ю., Руденко М. А. та призначено до розгляду на 27.01.2015 року.

У судовому засіданні 27.01.2015 року представник позивача надав пояснення, якими підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник відповідача у судовому засіданні 27.01.2015 року заперечував доводи апеляційної скарги, надав пояснення в обґрунтування своєї правової позиції.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2015 року розгляд справи відкладено до 17.02.2015 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2015 року, враховуючи перебування судді Руденко М. А. у відпустці, справу № 910/17418/14 передано до розгляду колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. (головуюча), Пономаренко Є. Ю., Зеленін В. О.

У судове засідання 17.02.2015 року представник позивача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача у судовому засіданні 17.02.2015 року надав додаткові пояснення в обґрунтування своєї правової позиції.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2015 року відкладено розгляд справи до 17.03.2015 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 року, враховуючи вихід судді Руденко М. А. із відпустки, справу № 910/24626/13 передано до розгляду колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. (головуюча), Пономаренко Є. Ю., Руденко М.А.

Представник позивача у судове засідання 17.03.2015 року не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник відповідача у судовому засіданні 17.03.2015 року заперечував проти апеляційної скарги та просив суд скасувати рішення першої інстанції в частині задоволення вимог щодо нарахування 3% річних та збитків від інфляції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 01.06.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім «Енергія» (надалі - замовник) та Приватним підприємством «Нафтагруп» (надалі - перевізник) був укладений договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні № 60/2 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, перевізник зобов'язується доставити автоцистернами довірені йому замовником світлі нафтопродукти (вантаж) до пункту призначення та видати його особі, яка має право на їх одержання, у кількості та у термін, відповідно до даного договору та зазначених погодженими перевізником та замовником заявками, що є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно із п. 1.2 договору, замовник зобов'язується оплатити надані перевізником послуги на підставі укладених до заявок актів приймання-передачі виконаних робіт, які є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що перевезення вантажів виконуються перевізником лише на підставі заявок, що подає замовник за формою відповідно до додатка №1 при умові підписання цієї заявки перевізником.

Договірна ціна кожної окремо наданої транспортної послуги визначається відповідною заявкою, яка є водночас рахунком-фактурою (п. 4.1. договору).

Як встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 25.12.2013 року у справі № 910/21042/13 за позовом ПП «Нафтагруп» до ТОВ «Торговий дім «Енергія» про стягнення 46 703, 12 грн., яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2014 року та постановою Вищого господарського суду від 01.07.2014 року, на виконання умов договору у період з 15.07.2013 року по 27.08.2013 року ПП "Нафтагруп" було надано ТОВ "Торговий дім "Енергія" послуги із перевезення вантажів на суму 36 531, 00 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актами здачі - приймання робіт (надання послуг) №9 від 15.07.2013 року на суму 16 191,00 грн., №5 від 13.08.2013 року на суму 11 889,00 грн., №9 від 27.08.2013 року на суму 6 003,00 грн., №2 від 05.08.2013 року на суму 2 448,00 грн.

Водночас, відповідач за надані послуги не розрахувався, а тому рішенням Господарського суду міста Києва від 25.12.2013 року у справі № 910/21042/13 було стягнуто з ТОВ «Торговий дім «Енергія» на користь ПП «Нафтагруп» заборгованість у розмірі 36 531, 00 грн., пеню у сумі 429, 36 грн., 3% річних у сумі 98, 85 грн., штраф у сумі 5 000, 00 грн. та відсотки за користування чужими коштами у розмірі 990, 81 грн.

Згідно із ч. 2 ст. 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, факт виконання позивачем послуг із перевезення вантажів та невиконання відповідачем зобов'язання щодо оплати наданих послуг у сумі 36 531, 00 грн. є встановленим та не підлягає доведенню при розгляді даної справи.

Звертаючись до суду першої інстанції, позивач зазначив, що відповідач заборгованість у сумі 36 531, 00 грн. не погасив, а тому просить суд стягнути з останнього пеню у сумі 1 941, 98 грн. за період з 14.05.2014 року по 15.08.2014 року, відсотки за користування чужими коштами передбачені п. 5.5 договору у сумі 6 815, 63 грн. за період з 01.01.2014 року по 15.08.2014 року, 3% річних у сумі 679, 98 грн. за період з 01.01.2014 року по 15.08.2014 року та збитки від інфляції у розмірі 4 798, 33 грн. за період з жовтня 2013 року по липень 2014 року.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 5.3 договору передбачено, що замовник у разі несвоєчасної сплати перевізнику за транспортні послуги сплачує останньому неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення за кожен день прострочення.

Згідно із ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Водночас, згідно п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Так, пунктом 4.3 договору встановлено, що розрахунки між перевізником та замовником здійснюються у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок перевізника у термін 3-х днів після виконання перевізником умов цього договору, що підтверджується відмітками на транспортних документах, що засвідчують доставку вантажу адресату на підставі відповідно укладених актів приймання-передачі виконаних робіт.

Як зазначалося вище, акти приймання-передачі наданих послуг були підписані сторонами 15.07.2013 року, 13.08.2013 року, 27.08.2013 року та 05.08.2013 року. Таким чином, прострочення оплати наданих послуг відповідачем, з урахуванням п. 4.3 договору, почалося з 19.07.2013 року, 17.08.2013 року, 31.08.2013 року та з 09.08.2013 року відповідно.

Враховуючи вищезазначене та вимоги ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, як спеціальної норми, що регулює порядок нарахування пені за прострочення виконання зобов'язань, нарахування пені в рамках договору перевезення № 60/2 від 01.06.2013 року припиняється 19 січня 2014 року по акту № 9 від 15 липня 2013 року, 09 лютого 2014 року по акту №2 від 05 серпня 2013 року, 17 лютого 2014 року по акту №5 від 13 серпня 2013 року, 01 березня 2014 року по акту від 27 серпня 2013 року.

Зважаючи на те, що позивачем пред'явлено до стягнення пеню за період з 14.05.2014 року по 15.08.2014 року, тобто після спливу шестимісячного строку встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені.

Заперечуючи проти шестимісячного строку нарахування пені, позивач посилається п. 1 додатку до договору № 60/2 від 01.06.2013 року, відповідно до якого сторони встановили, що позовна давність щодо стягнення штрафних санкцій, згідно п.п. 5.3, 5.5 та 5.6 договору встановлюється строком на 3 роки.

Однак, колегія суддів вказує, що позивач підміняє поняття строку позовної давності та початку його перебігу з періодом нарахування штрафних санкцій. Так, в п. 1 додатку до договору № 60/2 від 01.06.2013 року збільшений строк позовної давності, а не строк нарахування штрафних санкцій, який передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Щодо поданої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності в частині нарахування пені, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до стаття 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Одночасно суд відзначає, що за змістом статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права.

Водночас, перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості (п.2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Оскільки у межах розгляду даної господарської справи, судом встановлено, що підстави для нарахування пені за період з 14.05.2014 року по 15.08.2014 року відсутні, то заява відповідача про застосування строків позовної давності є такою, що не підлягає задоволенню.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені.

Щодо позовних вимог про стягнення відсотків на підставі п. 5.5 договору та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України, то колегія суддів зазначає наступне

Відповідно до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.

Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Згідно із п. 5.5 договору встановлено, що сторони прийшли згоди, що при несвоєчасній оплаті за транспортні послуги не зарахована грошова сума є сума, якою користується замовник та належить перевізнику і за час користування перевізник має право нарахувати, а замовник в такому випадку зобов'язується сплатити відсотки за час користування коштами постачальника у розмірі 30% річних, крім того, замовник, на вимогу перевізника зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Враховуючи вищевикладені положення, колегія суддів приходить до висновку, що сторони в пункті 5.5 договору збільшили встановлений законом, а саме ст. 625 ЦК України, розмір процентів річних до 30%.

При цьому, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції, що за своєю правовою природою вищезазначені проценти підпадають під визначення неустойки, а саме пені, оскільки п. 5.5 договору зазначено, що проценти нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Однак, як зазначалося вище в п. 5.5 договору сторонни визначили, що замовник зобов'язується сплатити відсотки за час користування коштами постачальника у розмірі 30% річних за весь час прострочення, як передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не за кожен день прострочення.

За таких обставин, перевіривши розрахунок наданий позивачем, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 30% річних передбачених п. 5.5 договору підлягають задоволенню у сумі 6 815, 63 грн.

Натомість, 3% річних у сумі 679, 98 грн. не підлягають задоволенню, оскільки, як зазначалося вище, їх розмір був змінений сторонами на підставі п. 5.5 договору та стягнений судом.

Крім того, колегія суддів наголошує, що позивачем у справі № 910/21042/13 заявлялися вимоги щодо стягнення 30% річних. При цьому, з тексту рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2013 року у справі № 910/21042/13 не можливо встановити період за який пред'являлися до стягнення 30% річних згідно п. 5.5 договору.

Водночас, колегією суддів встановлено, що рішення по справі № 910/21042/13 було прийняте 25.12.2013 року, а 30% річних у даній справі нараховані за період з 02.01.2014 року по 15.08.2014 року, тобто за період після винесення рішення у справі № 910/21042/13.

Також, перевіривши розрахунок збитків від інфляції наданий позивачем, колегія суддів приходить до висновку, що він є арифметично вірним, а тому суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення збитків від інфляції у сумі 4 798, 33 грн.

До того ж, заперечуючи проти стягнення річних та збитків від інфляції відповідач посилався на те, що стягнення збитків від інфляції та річних можливе лише разом із сумою боргу.

Однак, колегія суддів зазначає, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Таким чином, вищезазначені заперечення відповідача є безпідставними.

Крім того, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Таким чином, твердження відповідача, що на даний час ним погашена основна сума заборгованості, а отже у позивача відсутні підстави нараховувати штрафні санкції та суми передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України є безпідставними, оскільки як встановлено колегією суддів відповідач погасив заборгованість у повному обсязі 10.12.2014 року, тоді як вищевказані суми нараховувалися позивачем за період до 15.08.2014 року.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 104 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Приватного підприємства "Нафтагруп" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року - частковому скасуванню.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Нафтагруп" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року у справі № 910/17418/14 скасувати частково.

3. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

4. Стягнути з Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Енергія" (04071, м. Київ, Подільський р-н, вул. Щекавицька, буд. 37/48, кв. 1, код ЄДРПОУ 31628650) на користь Приватного підприємства "Нафтагруп" (31331, Хмельницька обл., Хмельницький район, с. Малиничі, код ЄДРПОУ 34786759) інфляційні збитки в сумі 4 798 (чотири тисячі сімсот дев'яносто вісім) грн. 33 коп., 30% річних в сумі 6 815 (шість тисяч вісімсот пятнадцять) грн. 63 коп. та судовий збір у розмірі 1 490 (одна тисяча чотириста дев'яносто) грн. 47 коп. за подання позовної заяви.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

6. Стягнути з Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Енергія" (04071, м. Київ, Подільський р-н, вул. Щекавицька, буд. 37/48, кв. 1, код ЄДРПОУ 31628650) на користь Приватного підприємства "Нафтагруп" (31331, Хмельницька обл., Хмельницький район, с. Малиничі, код ЄДРПОУ 34786759) 710 (сімсот десять) грн. 98 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

7. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

8. Матеріали справи № 910/17418/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко