Постанова

від 23.06.2015 по справі 910/17418/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2015 року Справа № 910/17418/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіМалетича М.М., суддів:Круглікової К.С.(доповідач), Мамонтової О.М. , розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Енергія" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 року у справі№ 910/17418/14 господарського суду міста Києва за позовомПриватного підприємства "Нафтагруп" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Енергія" простягнення 14 235,92 грн. за участю представників сторін: позивача:не з'явився, відповідача:Скачко А.А.,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Нафтагруп" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Енергія" про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 941, 98 грн., 30 відсотків за користування коштами у сумі 6 815, 63 грн., 3% річних та збитки від інфляції у сумі 5 478, 31 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконав зобов'язання встановлені договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні № 60/2 від 01.06.2013 року в частині оплати наданих послуг. Враховуючи зазначене у відповідача перед позивачем наявна заборгованість у сумі 36 531, 00 грн., яка була встановлена в постанові ВГСУ від 01.07.2014 року у справі № 910/21042/13.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року у справі № 910/17418/14 позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача інфляційні збитки в сумі 4 798,33 грн., 679,98 грн. річних та 703,03 грн. судового збору. В іншій частині позову - відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 року, рішення місцевого господарського суду скасовано частково, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача інфляційні збитки в сумі 4 798,33 грн., 30% річних в сумі 6815,63 грн., 1490,47 грн. судового збору за подання позовної заяви та 710,98 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, ТОВ "Торговий дім "Енергія" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 року скасувати в частині стягнення на користь позивача 30% річних в сумі 6 815,63 грн.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.06.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Енергія" (надалі - замовник) та Приватним підприємством "Нафтагруп" (надалі - перевізник) був укладений договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні № 60/2, відповідно до п. 1.1 якого перевізник зобов'язується доставити автоцистернами довірені йому замовником світлі нафтопродукти (вантаж) до пункту призначення та видати його особі, яка має право на їх одержання, у кількості та у термін, відповідно до даного договору та зазначених погодженими перевізником та замовником заявками, що є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 1.2 договору, замовник зобов'язується оплатити надані перевізником послуги на підставі укладених до заявок актів приймання-передачі виконаних робіт, які є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що перевезення вантажів виконуються перевізником лише на підставі заявок, що подає замовник за формою відповідно до додатка №1 при умові підписання цієї заявки перевізником.

Договірна ціна кожної окремо наданої транспортної послуги визначається відповідною заявкою, яка є водночас рахунком-фактурою (п. 4.1. договору).

Судами попередніх судових інстанцій було взято до уваги факт виконання позивачем послуг із перевезення вантажів та невиконання відповідачем зобов'язання щодо оплати наданих послуг у сумі 36 531, 00 грн., який встановлений рішенням господарського суду міста Києва від 25.12.2013 року у справі № 910/21042/13 та який відповідно до ст. 35 ГПК України є встановленим та не підлягає доведенню при розгляді даної справи.

Отже, звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначив, що відповідач заборгованість у сумі 36 531, 00 грн. не погасив, а тому просить суд стягнути з останнього пеню у сумі 1 941, 98 грн. за період з 14.05.2014 року по 15.08.2014 року, відсотки за користування чужими коштами передбачені п. 5.5 договору у сумі 6 815, 63 грн. за період з 01.01.2014 року по 15.08.2014 року, 3% річних у сумі 679, 98 грн. за період з 01.01.2014 року по 15.08.2014 року та збитки від інфляції у розмірі 4 798, 33 грн. за період з жовтня 2013 року по липень 2014 року.

Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача інфляційних в сумі 4 798,33 грн. та 679,98 грн. річних, місцевий господарський суд вказав, що розрахунки здійснені позивачем є правомірними та обґрунтованими, тому в цій частині позовні вимоги слід задовольнити. При цьому, суд першої інстанції відмовив позивачу у задоволенні вимоги про стягнення на його користь 30 % річних, вказавши, що за своєю правовою природою вищезазначені проценти підпадають під визначення неустойки, а саме пені, оскільки п. 5.5 договору зазначено, що проценти нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання. Крім того, місцевий господарський суд відмовив позивачу у задоволенні вимог про стягнення на його користь пені, мотивуючи свою відмову тим, що згідно ч.6 ст. 232 ГК України шестимісячний строк для нарахування неустойки сплив.

Скасовуючи частково рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив, що факт заборгованості є доведеним, розрахунок 30 % річних згідно з п. 5.5 договору та інфляційних є вірним. При цьому, апеляційний суд вказав, що сторони передбачили у договорі (п. 5.5) вказаний розмір річних за прострочення оплати. В частині стягнення з відповідача пені, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що немає підстав для задоволення позову в цій частині.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком апеляційного господарського суду, виходячи з наступного.

Як вже зазначалося вище, судами був встановлений факт порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань стосовно строків оплати за надані позивачем послуги з перевезення. Сума заборгованості відповідача складає 36 531 грн.

Позивач згідно з п.5.5 договору просив суд стягнути з відповідача 30% річних за період прострочення з 01.01.2014 р. по 15.08.2014 р. у сумі 6 815,63 грн., а також інфляційні втрати в сумі 4 798,33 грн. за період прострочення з жовтня 2013 року по липень 2014 року.

Судами було встановлено, що розрахунок позивачем за заявлений період здійснено правильно і позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та правомірними, з чим колегія суддів погоджується.

Крім того, позивач просив стягнути на його користь пеню в сумі 1 941,98 грн. за період з 14.05.2014р. по 15.08.2014р. та 3% річних, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України, у розмірі 679,98 грн. за період з 01.01.2014р. по 15.08.2014р.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 5.3 договору передбачено, що замовник у разі несвоєчасної сплати перевізнику за транспортні послуги сплачує останньому неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення за кожен день прострочення.

Згідно із ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Водночас, згідно п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Так, пунктом 4.3 договору встановлено, що розрахунки між перевізником та замовником здійснюються у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок перевізника у термін 3-х днів після виконання перевізником умов цього договору, що підтверджується відмітками на транспортних документах, що засвідчують доставку вантажу адресату на підставі відповідно укладених актів приймання-передачі виконаних робіт.

Як встановлено судами, акти приймання-передачі наданих послуг були підписані сторонами 15.07.2013 року, 13.08.2013 року, 27.08.2013 року та 05.08.2013 року. Таким чином, прострочення оплати наданих послуг відповідачем, з урахуванням п. 4.3 договору, почалося з 19.07.2013 року, 17.08.2013 року, 31.08.2013 року та з 09.08.2013 року відповідно.

Враховуючи вищезазначене та вимоги ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, як спеціальної норми, що регулює порядок нарахування пені за прострочення виконання зобов'язань, нарахування пені в рамках договору перевезення № 60/2 від 01.06.2013 року припиняється 19 січня 2014 року по акту № 9 від 15 липня 2013 року, 09 лютого 2014 року по акту №2 від 05 серпня 2013 року, 17 лютого 2014 року по акту №5 від 13 серпня 2013 року, 01 березня 2014 року по акту від 27 серпня 2013 року.

Зважаючи на те, що позивачем пред'явлено до стягнення пеню за період з 14.05.2014 року по 15.08.2014 року, тобто після спливу шестимісячного строку встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені.

Також колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 679, 98 грн., оскільки, їх розмір був змінений сторонами на підставі п. 5.5 договору.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 року, ухваленої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Енергія" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 року у справі №910/17418/14 - без змін.

ГоловуючийМ. Малетич Судді:К. Круглікова О. Мамонтова