Ухвала

від 26.02.2015 по справі 2а-4591/11/1070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2015 року м. Київ К/9991/43578/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тотус-Сервіс» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 25.01.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012

у справі № 2а-4591/11/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тотус-Сервіс»

до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тотус-Сервіс» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 25.01.2011 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012 постанову Київського окружного адміністративного суду від 25.01.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, позивач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено позапланової виїзної документальної перевірки позивача з питань правомірності декларування податкового зобов'язання та податкового кредиту, повноти нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток по взаєморозрахунках з ТОВ «Інтелкоп-МВ», ТОВ «Ексотехком», ТОВ «Корпфлеш» за період з 01.04.2009 року по 31.03.2010 року за результатами якої складено акт від 16.09.2011 року № 4931/23-2/32456486/192, від 15.06.2011 за № 257-22-2-32247132.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем п. 3.1. ст. 3, абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 10.1 статті 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; п.п. 7.4.5 п. 7.4, п. 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість», ч. 1 статті 202, статті 203, статтю 215, статтю 216, статтю 228 Цивільного кодексу України.

На підставі вищезазначеного акту податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 29.09.2011 року № 2013/0001800232, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств на 56 684, 00 грн., де 45 347, 00 грн. основний платіж і 11 337, 00 грн. штрафні (фінансові) санкції, податкове повідомлення-рішення від 29.09.2011 року № 2014/0001810232, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем податок на додану вартість на 45 348, 00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом періоду, який перевірявся, позивач мав господарські відносини з контрагентами ТОВ «Інтелкоп-МВ», ТОВ «Ексотехком», ТОВ «Корпфлеш»

Відповідно до підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

В свою чергу, підпункт 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону передбачає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.7.1. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Із аналізу положень п.7.2.статті 7 цього ж Закону випливає, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки. Тобто Закон пов'язує виникнення у платника ПДВ права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем з ТОВ «Інтелкоп-МВ», ТОВ «Ексотехком», ТОВ «Корпфлеш» укладено договори, на виконання умов згідно з якими підприємства повинні були здійснювати діяльність, не передбачену зареєстрованими видами діяльності в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Також суди взяли до уваги, що контрагенти позивача не сплачували податки, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність, керівники яких не визнають своєї причетності до діяльності цих підприємств

І хоча дійсно, платник не може нести відповідальність за протиправні дії інших осіб, що перебувають поза межами його контролю та впливу, а відтак не може бути позбавлений права на формування даних податкового обліку за операціями з контрагентами лише у зв'язку з порушенням ними умов провадження господарської діяльності та податкової дисципліни, однак у даному разі підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди Товариства стала саме безтоварність господарських операцій, за наслідками яких позивачем було зменшено базу оподаткування ПДВ.

Також суди звернули увагу на те, що вимоги до складення первинних документів наведені у частині другій статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», за змістом якої первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Втім, як вбачається з установлених судами обставин справи, подані позивачем первинні документи, складенням яких опосередковувалося виконання спірних операцій, не відповідають наведеним вимогам, позаяк не підписані від імені контрагентів уповноваженими особами.

Слід зазначити, що у податкових правовідносинах є неприпустимою ситуація, яка дозволяла б недобросовісним платникам за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створювати ситуацію формальної наявності права на отримання податкової вигоди (у тому числі шляхом формування податкового кредиту).

Оскільки подані позивачем докази на підтвердження реального характеру правовідносин зі спірними контрагентами, не спростовують висновків фіскального органу, зафіксованих в акті перевірки, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Тотус-Сервіс» .

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тотус-Сервіс» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 25.01.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012 у справі № 2а-4591/11/1070 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220 1 , 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тотус-Сервіс» відхилити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 25.01.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012 у справі № 2а-4591/11/1070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко