Рішення

від 16.03.2015 по справі 922/72/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2015 р.Справа № 922/72/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Лук'яненко Ю.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Твінс і К", м. Сєвєродонецьк до Сєвєродонецької міської ради, м. Сєвєродонецьк про визнання недійсною додаткової угоди за участю представників сторін:

від позивача: Рибас А.С. (дов. б/н від 01.10.2014 року);

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Твінс і К" (позивач) звернулось до господарського суду харківської області із позовом до Сєвєродонецької міської ради (відповідач) про визнання недійсної додаткової угоди від 27.07.2011 року до договору № 0405419001295 від 20.10.2005 року оренди землі та судові витрати.

Відповідач у призначене судове засідання не з'явився, витребуваних судом документів не надав, про час та місце був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення наявне в матеріалах справи.

04.03.2015 року позивач у судовому засіданні надав клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, в межах строків, передбачених ст. 69 ГПК України, розгляд справи відклався з 02.02.2015 року на 17.02.2015 року, з 17.02.2015 року на 04.03.2015 року, а з 04.03.2015 року на 16.03.2015 року.

Представник позивача в судове засідання 16.03.2015 року з`явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 18.03.2015 року не з'явився, документів, витребуваних судом не надав, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про, що свідчить поштове повідомлення, яке повернулося на адресу суду з відміткою про отримання.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.03.2015 року сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

20.10.2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Твінс і К» (позивач) та Сєвєродонецькою міською радою (відповідач) був укладений договір № 0405419001295 оренди землі (надалі - договір оренди) (а.с.34-36), за яким орендодавець (відповідач) на підставі рішення сесії Сєвєродонецької міської ради № 2337 від 23.09.2005 р. надає, а орендар (позивач) приймає в строкове платне користування земельну ділянку - землі комерційного використання (під не житлове приміщення), яка знаходиться за адресою: м. Сєвєродонецьк, вул. Новикова,13, загальною площею 0,1311 га, нормативна грошова оцінка якої становить 322060,26 грн. (п. 3), строком на 25 років по 19 жовтня 2030 р. Включно (п. 8).

26.10.2005 р. договір оренди був зареєстрований у земельному кадастрі за № 040541900295.

Земельна ділянка була передана у користування відповідачу, що підтверджується копією акту передачі-прийняття земельної ділянки в натурі від 26.10.2005 р. (а.с. 37), підписаного сторонами без зауважень.

13.07.2009 року між сторонами була підписана додаткова угода до договору № 040541900295 оренди землі від 20.10.2005 р., якою керуючись Законом України «Про оренду землі», листом Державного комітету України із Земельних ресурсів від 09.01.2009 року за № 14-22-6/87, відповідно до Порядку проведення індексації грошової оцінки земель затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 року за № 783 ,відповідно грошової оцінки земельної ділянки від 16.01.2009 року, змінили (збільшили) нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка становить 394794,54 грн. (п.1) та розмір орендної плати (п.2) з 01.01.2009 р.

27.07.2011 року між сторонами була підписана додаткова угода до договору № 040541900295 оренди землі від 20.10.2005 р., державна реєстрація якої відбулась 20.12.2011 р., реєстраційний № 441290004000567, якою на підставі рішення сесії міської ради "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, селища Воєводівка" від 29.03.2011 р. №431 змінили (збільшили) нормативну грошову оцінку земельної ділянки та розмір орендної плати з 01.07.2011 р.

Постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012 р. по справі №2а/1227/380/2012 за позовом ТОВ ВКФ "ЛІА" ЛТД до Сєвєродонецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення були задоволені позовні вимоги, визнано протиправним та скасовано рішення двадцятої (чергової) сесії шостого скликання Сєвєродонецької міської ради від 29.03.2011 р. № 431 "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, селища Воєводівка".

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.04.2014 р. №К/9991/65360/12 задоволена касаційна скарга ТОВ ВКФ "ЛІА" ЛТД, скасовано постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012 р. по справі №2а/1227/3807/2012 та залишено в силі постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012 р.

Як стверджує позивач, внаслідок прийняття відповідачем протиправного рішення № 431 та укладення на його підставі додаткової угоди, що містила положення про збільшення розміру орендної плати за землю, позивач в період з 01.07.2011 року по 01.07.2014 року зазнав втрат у вигляді зайво сплаченої на користь відповідача плати за оренду землі на загальну суму 96193,38 грн., які обраховуються як різниця між розміром орендної плати, встановленої додатковою угодою, та розміром орендної плати, встановленої відповідно до договору.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Конституція України (ст.19) встановлює, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору. Статтею 627 ЦК України (свобода договору) встановлено наступне. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

До загальних принципів господарювання відноситься свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини (ст.6 ГК України).

Згідно до ч.ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Відповідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько - договірними зобов'язаннями (ч.1 ст. 179 ГК України).

У відповідності до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Положеннями ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Із цими положеннями кореспондується норма ч.1. ст.188 ГК України, якою також встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

В даному випадку, підписуючи додаткову угоду від 27.07.2011 року, позивач погодився на умови, передбачені даною додатковою угодою.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Зазначені положення ст. 203 Цивільного кодексу України узгоджуються з положеннями ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Пунктом 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно п. 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" на підставі статті 215 Цивільного кодексу України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що відповідно до частини другої статті 4 ГПК України господарський суд повинен відмовити у визнанні правочину недійсним, коли ці вимоги ґрунтуються на акті державного чи іншого органу, що не відповідає законодавству.

У розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.

З урахуванням змісту статті 236 Цивільного кодексу України і частини третьої статті 207 Господарського кодексу України зобов'язання за визнаним недійсним договором оренди припиняються на майбутнє.

Необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або в комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки, оскільки, як було зазначено вище, рішення двадцятої (чергової) сесії шостого скликання Сєвєродонецької міської ради від 29.03.2011 р. №431 "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, селища Воєводівка" на момент укладення оспорюваного договору було чинним.

При цьому суд зазначає, що у п.12 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.10.2014 р. № 01-06/1666/14 "Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 р. № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" для юридичної особи (суб'єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу позовної давності за позовом про визнання правочину (договору) недійсним слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (постанови від 19.08.2014 № 5013/492/12 та від 02.09.2014 № 915/1437/13).

Згідно з ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

З огляду на те, що на момент укладення додаткової угоди від 27.07.2011 року, рішення двадцятої (чергової) сесії шостого скликання Сєвєродонецької міської ради від 29.03.2011 р. №431 "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, селища Воєводівка" було чинним, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Відповідач надав заяву про застосування строку позовної давності до позовних вимог.

Суд вважає за необхідне зазначити, що додаткова угода набрала чинності з дати її реєстрації у Держкомземі - 20.12.2011 р., а позовна заява позивача (вих. № 72 від 05.01.2015 р.) була відправлена ним до суду 25.12.2014 р. (за відбитком штемпеля Укрпошти на опису), тобто після спливу строку позовної давності.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України позовна давність застосовується до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст. 175 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 257 Цивільного кодексу України загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»,встановлено перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

В даному випадку, суд дійшов висновку, що права позивача не були порушені, оскільки рішення двадцятої (чергової) сесії шостого скликання Сєвєродонецької міської ради від 29.03.2011 р. №431 "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, селища Воєводівка" було чинним на момент укладення сторонами додаткової угоди від 27.07.2011 року та підстав для його скасування немає, у зв`язку із чим суд і дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, а тому і підстави для задоволення заяви відповідача про застосування строків позовної давності у суду відсутні.

Витрати по сплаті судового збору, згідно ст. 49 ГПК України, підлягають віднесенню на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 9, 203, 210, 215, 236, 257, 267 Цивільного кодексу України, ст.ст. 175, 207, 223 Господарського кодексу України, ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Повне рішення складено 23.03.2015 р.

Суддя О.О. Ємельянова