Рішення

від 17.11.2015 по справі 922/72/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2015 р.Справа № 922/72/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гончарові В.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Твінс і К" (м. Сєвєродонецьк) до Сєвєродонецької міської ради (м. Сєвєродонецьк) про визнання недійсною додаткової угоди за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (дов. від 01.09.2015 року);

відповідача - ОСОБА_2 (дов. від 29.12.2014 року)

ВСТАНОВИВ:

В січні 2015р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Твінс і К" звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до Сєвєродонецької міської ради про визнання недійсної додаткової угоди від 27.07.2011 року до договору №0405419001295 від 20.10.2005 року оренди землі.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.03.2015р. у справі №922/72/15 (суддя Ємельянова О.О.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Лакіза В.В. - головуючого, ОСОБА_3, ОСОБА_4, постановою від 09.06.2015, рішення господарського суду Харківської області від 16.03.2015 у справі №922/72/15 скасував. Прийняв нове рішення про задоволення позовних вимог.

Постановою Вищого господарського суду України від 17 вересня 2015 року касаційну скаргу Сєвєродонецької міської ради задоволено частково, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 у справі №922/72/15 та рішення Господарського суду Харківської області від 16.03.2015 скасовано, матеріали справи скеровано до Господарського суду Харківської області для нового розгляду.

19.09.2015 вказана справа надійшла до господарського суду Харківської області на новий розгляд.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02 жовтня 2015 р. призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 15 жовтня 2015 р. о 11:30 год.

В судовому засіданні 15 жовтня 2015 р. було оголошено ухвалу про відкладення розгляду справи на 17 листопада 2015 р. о 12:00 год.

17.11.2015 року через канцелярію суду від представника позивача надійшли письмові пояснення по справі.

Представник позивача в судовому засіданні 17.11.2015 року підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 17.11.2015 року проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов (т.1, а.с.149).

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

20.10.2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю В«Твінс і КВ» (орендар) та Сєвєродонецькою міською радою (орендодавцем) був укладений договір № 0405419001295 оренди землі, відповідно до п. 1 якого орендодавець на підставі рішення сесії Сєвєродонецької міської ради № 2337 від 23.09.2005р. надає, а орендар приймає в довгострокове платне користування земельну ділянку - землі комерційного використання (під не житлове приміщення), яка знаходиться за адресою: м. Сєвєродонецьк, вул. Новикова,13.

Відповідно до п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,1311 га, у тому числі: під капітальною будівлею - 0.0769 га, під спорудами - 0,0092 га; під проїздами, проходами та площадками - 0,0388га; під земельними насадженнями - 0,0062 га.

Пунктом 5 договору встановлено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 322060,26 гривень.

Відповідно до п. 9 договору орендна плата вноситься орендарем самостійно у грошовій формі та в розміру 4830,90 гривень на рік.

Згідно з п. 11 договору орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно в розмірі: 402,58 гривень протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця.

26.10.2005 р. договір оренди був зареєстрований у земельному кадастрі за №040541900295.

На підставі акту передачі-прийняття земельної ділянки в натурі від 26.10.2005 р., який підписано сторонами без зауважень, земельна ділянка була передана у користування відповідачу у справі (т. І, а.с. 37).

13.07.2009 року між сторонами була підписана додаткова угода до договору №040541900295 оренди землі від 20.10.2005 р., відповідно до якої, керуючись Законом України В«Про оренду земліВ» , листом Державного комітету України із Земельних ресурсів від 09.01.2009 року за № 14-22-6/87, Порядком проведення індексації грошової оцінки земель затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 року за № 783, відповідно грошової оцінки земельної ділянки від 16.01.2009 року, змінено п.п. 5, 9, 11 договору оренди землі, а саме: п. 5 - нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 394794,54 гривень; п.9, 11 - орендна плата вноситься орендарем самостійно у грошовій формі в розмірі 39479,45 гривень на рік, що складає 10,0% від нормативної грошової оцінки. Орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно в розмірі 3289,95 гривень протягом 30 календарних днів наступних за останнім календарним днем звітного місяця.

На час укладання договору оренди землі №040541900295 від 20.10.2015р. та додаткової угоди №3 від 13.07.2009р. до договору оренди діяла нормативна оцінка земель, яка затверджена рішенням Сєвєродонецької міської ради від 19.01.1998р. №1212 В«Про затвердження грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецька, селища Синецький, селища Павлоград, села Воєводівка, селища ОСОБА_5В» .

Саме нормативна оцінка земель, яка затверджена рішенням Сєвєродонецької міської ради від 19.01.1998р. №1212, була підставою для встановлення нормативної грошової оцінки земельної ділянки кадастровий №4412900000.06.0044.0022 та розміру орендної плати, які встановлені сторонами у пунктах 5, 9, 11 договору оренди землі №040541900295 від 20.10.2005р. та пунктах 1, 2 додаткової угоди №3 від 13.07.2009р. до договору оренди.

29.03.2011р. двадцятою (черговою) сесією шостого скликання Сєвєродонецької міської ради прийнято рішення №431 В«Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища ОСОБА_5, села ВоєводівкаВ» , яким затверджено нову нормативну грошову оцінку зазначених земель у складі текстового та графічних матеріалів, виконану станом на 01.01.2008 Українським державним науково-дослідним інститутом проектування міст В«ДіпромістоВ» .

27.07.2011р. між сторонами була підписана додаткова угода до договору №040541900295 оренди землі від 20.10.2005р., відповідно до якої, на підставі рішення сесії міської ради В«Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища ОСОБА_5, селища ВоєводівкаВ» від 29.03.2011р. №431, керуючись рішенням сесії міської ради В«Про затвердження коефіцієнтів орендної плати за земельні ділянки, які передаються в оренду з земель міської радиВ» від 28.04.2011 за №1516, відповідно довідки про грошову оцінку земельної ділянки від 27.05.2011р., внесено зміни до пунктів 5, 9, 11 договору, а саме: п.5 договору - нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий №4412900000:06:044:0022 становить 984980,52 грн. Орендна плата вноситься орендарем самостійно у грошовій формі в розмірі: з 01.07.2011р. по 31.12.2011р. - 59098,83 грн. на рік, що складає 6,00% від нормативної грошової оцінки, з 01.01.2012р. по 31.12.2012р. - 68948,64 грн. на рік, що складає 7,00% від нормативної грошової оцінки, з 01.01.2013р. по 31.12.2013р. - 78798,44 грн. на рік, що складає 8,00% від нормативної грошової оцінки, з 01.01.2014р. по 31.12.2014р. - 88648,25 грн. на рік, що складає 9,00% від нормативної грошової оцінки, з 01.01.2015р. - 98498,05 грн. на рік, що складає 10,00% від нормативної грошової оцінки. Орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно в розмірі з 01.07.2011р. по 31.12.2011р. - 4924,90 грн., з 01.01.2012р. по 31.01.2012р. - 5745,72 грн., з 01.01.2013р. по 31.12.2013р. - 6566,54 грн., з 01.01.2014р. по 31.01.2014р. - 7387,35 грн., з 01.01.2015р. - 8208,17 грн., протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця.

Відповідно до пункту 3 додаткової угоди сторони встановили, що ця угода є невід'ємною частиною договору і діє з 01.07.2011р.

Дана додаткова угода була зареєстрована Управлінням Держкомзему у м.Сєвєродонецьк Луганської області 20.12.2011р. за №441290004000567.

Пунктом 4 рішення сесії міської ради В«Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища ОСОБА_5, села ВоєводівкаВ» від 29.03.2011 за №431 визнано таким, що втратило чинність з 01.07.2011, рішення Сєвєродонецької міської ради від 19.01.1998 №1212 В«Про затвердження грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецька, селища Синецький, селища Павлоград, села Воєводівка, селища ОСОБА_5В» .

Постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012 р. у справі №2а/1227/380/2012 за позовом ТОВ ВКФ В«ЛІАВ» ЛТД до Сєвєродонецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення були задоволені позовні вимоги, визнано протиправним та скасовано рішення двадцятої (чергової) сесії шостого скликання Сєвєродонецької міської ради від 29.03.2011 р. № 431 В«Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища ОСОБА_5, селища ВоєводівкаВ» .

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.04.2014р. №К/9991/65360/12 задоволена касаційна скарга ТОВ ВКФ В«ЛІАВ» ЛТД, скасовано постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012 р. у справі №2а/1227/3807/2012 та залишено в силі постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012 р.

Скасування рішення двадцятої (чергової) сесії шостого скликання Сєвєродонецької міської ради від 29.03.2011 р. № 431 В«Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища ОСОБА_5, селища ВоєводівкаВ» ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.04.2014р. №К/9991/65360/12 стало підставою для звернення ТОВ "Твінс і К" до господарського суду Харківської області з позовом про визнання додаткової угоди до договору оренди землі №040541900295 від 20.10.2015р. недійсною.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача.

Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Предметом даного судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Твінс і К" про визнання додаткової угоди від 20.10.05 до договору оренди землі від 20.10.15 №040541900295 недійсною.

Підставою позову Товариством з обмеженою відповідальністю "Твінс і К" визначено скасування у судовому порядку рішення двадцятої (чергової) сесії шостого скликання Сєвєродонецької міської ради від 29.03.11 № 431, на виконання якого була укладена спірна додаткова угода.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, які у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Отже, до предмету доказування входить відповідність додаткової угоди від 27.07.2011р. вимогам законодавства на момент її вчинення, тобто станом на 27.07.2011р.

Відповідно до статті 13 Закону України В«Про оренду земліВ» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки).

Розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству України, зокрема, приписам частини першої статті 15, статті 21 Закону України В«Про оренду земліВ» .

Також за підпунктом 14.1.147. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Згідно з пунктами 288.1., 288.4. статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Згідно з пунктом 288.4., підпунктами 288.5.1., 288.5.2. пункту 288.5. статті 288 Податкового кодексу України в редакції на дату звернення позивача з позовом до місцевого господарського суду розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати: а) для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; б) для земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності та надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів-чотирикратний розмір земельного податку, що встановлюється цим розділом; в) для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Законом України В«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу УкраїниВ» від 02.12.2010 №2756-VI, який набрав чинності з дня набрання чинності Податковим кодексом України, до частини другої статті 21 Закону України В«Про оренду земліВ» внесені зміни, в силу яких розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Таким чином, з наведених вище положень Податкового кодексу України, Закону України В«Про оренду земліВ» вбачається, що зазначені законодавчі акти не встановлюють конкретний розмір орендної плати за земельну ділянку, який має бути зазначений у договорі оренди. Податковий кодекс України передбачає лише порядок визначення орендної плати за землю та граничні розміри орендної плати. Також, договором оренди землі мають визначатись форма, умови внесення орендної плати, при цьому строки внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності повинні встановлюватись відповідно до Податкового кодексу України.

Виходячи з аналізу зазначених законодавчих приписів, орендна плата за користування земельними ділянками державної та комунальної власності є регульованою ціною, яка розраховується від нормативної грошової оцінки земель, а її розмір встановлюється в договорі.

За частиною 2 статті 18 Закону України В«Про оцінку земельВ» нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років; частинами 1, 2 статті 20 Закону України В«Про оцінку земельВ» визначено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

У відповідності до положень статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно з пунктом 34 статті 26 Закону України В«Про місцеве самоврядуванняВ» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин. Частиною 1 статті 73 Закону України В«Про місцеве самоврядуванняВ» передбачено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Реалізовуючи виключні повноваження в земельних правовідносинах, Сєвєродонецька міська рада прийняла рішення від 29.03.2011 №431, що, як уже зазначалося, було визнане протиправним та скасоване постановою суду в адміністративній справі, що набрала чинності 01.04.2014р.

Рішення № 431 визнано протиправним та скасовано постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012 року по справі № 2а\1227\380\2012, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.04.2014 року по справі № К/9991/65360/12.

Підставою для скасування Рішення № 431 судом першої та касаційної інстанції стало прийняття вказаного рішення із порушенням норм матеріального права, а саме Сєвєродонецька міська рада не дотрималася вимог закону про захист охороняємих прав та інтересів всіх землекористувачів міста Сєвєродонецька у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, його рішення як суб'єкта владних повноважень, прийнято всупереч приписам ст.15 Закону України В«Про оцінку земельВ» , пп.4.1.9 п.4.1. ст.4 Податкового кодексу України, ст.27 Бюджетного кодексу України:

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 254 КАС України постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до п. 10.2. Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 р. № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" - "скасування акту" означає, що спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акту.

За таких обставин, Рішення № 431 не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття, тобто з 29.03.2011 року.

Суд зазначає, що зобов'язання за визнаним недійсним договором оренди припиняються на майбутнє (ст.207 Господарський кодекс України), проте недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України), та в разі визнання його недійсним судом, є недійсним з моменту його вчинення (ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України).

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду, від 31.03.2015р. у справі № 922/4505/14 від 14.04.2015р. у справі №922/4130/14, від 13.05.2015р. у справі № 922/4310/10.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", у розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані не чинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання не чинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі, коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Позивач листом № 1808 від 18.08.2014 року звертався до Відповідача із пропозицією вирішити спір в позасудовому порядку, але це звернення було залишено Відповідачем без відповіді та без задоволення.

Оскільки відповідно до судового рішення, що набрало законної сили, Рішення №431 не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття, відповідач станом на дату укладення Додаткової угоди не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на її укладення, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 та ч. 2 ст. 203 ЦК України є підставою недійсності правочину.

Крім того, відповідно до наведеної судом касаційної інстанції правової позиції (викладеної, зокрема, у постанові Судової палати у господарських справах Верховного суду України від 13.01.2004 року у справі №7/85/4/68-81, та у постанові Вищого господарського суду України від 03.08.2010 року у справі №18/418) фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до вимог ст.152 Земельного кодексу України та роз'яснення, що міститься в абзаці 3 п.7 Постанови Пленуму Верховного суду України В«Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справВ» від 16.04.2004 р. №7 - захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з ч. З ст.152 ЗК України шляхом визнання угоди недійсною.

Правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Суд зауважує, що рішення ради було повністю реалізовано внаслідок чого вичерпало свою дію.

За змістом статті 210 Земельного кодексу України угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду. За змістом частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України. Крім того, згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності). За змістом статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Способами захисту прав при цьому є двостороння реституція або, у разі її неможливості, - відшкодування вартості того, що одержано (частина 1), відшкодування заподіяних збитків та моральної шкоди (частина 2). Згідно з частиною 1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення. Разом із тим частиною 3 статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення. Якщо ж за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним з моменту його виникнення і припиняється на майбутнє, а не з моменту укладення. Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення.

Суд зазначає, що оскільки предметом позову є недійсність не всього Договору оренди землі, а лише Додаткової угоди (якою змінено розмір орендної плати), приведення сторін у первісний стан є можливим, зокрема, шляхом подання уточнюючих податкових декларацій за період з моменту укладення спірної Додаткової угоди до дати набрання законної сили судовим рішенням у цій справі із відображенням переплати з плати за землю.

Крім того, оскільки рішення від 29.03.2011 №431 було скасовано як протиправне, відтак з моменту прийняття воно, як нелегітимне, не може породжувати жодних правових наслідків, у тому числі - у вигляді внесення змін до договорів оренди в частині встановлення розміру нормативно-грошової оцінки землі, та, відповідно, розміру орендної плати.

Стосовно посилання відповідача у відзиві на позов на сплив позовної давності для подання даного позову суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а відтак, днем початку перебігу вказаного строку є не дата реєстрації спірної додаткової угоди у Держкомземі (20.12.2011р.), а дата набрання законної сили постановою суду, якою скасовано рішення №431 від 29.03.2011р., що було підставою для укладення спірної додаткової угоди, а саме - 01.04.2014р. (дата прийняття Вищим адміністративним судом України ухвали, якою залишено в силі постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012р. про скасування рішення від 29.03.2011р. №431).

Отже, позов Товариства з обмеженою відповідальністю В«Твінс і К" було подано до місцевого господарського суду в межах встановленого ст.257 Цивільного кодексу України трирічного строку позовної давності (05.01.215р.).

На підставі вищевикладеного, суд вважає можливим позов задовольнити повністю.

Аналогічна правова позиція суду знайшла своє відображення в постановами Вищого господарського суд України: від 04 листопада 2015 року у справі № 913/27/15; від 04 листопада 2015 року у справі № 913/105/15; від 04 листопада 2015 року у справі № 922/262/15; від 21 жовтня 2015 року у справі № 913/23/15; від 21 жовтня 2015 року у справі №913/21/15; від 17 вересня 2015 року у справі № 922/5451/14; від 21 липня 2015 року у справі № 922/46/15; від 13 травня 2015 року у справі № 922/4310/14; від 14.04.2015 року у справі № 922/4130/14; від 31.03.2015 року у справі № 922/4505/14.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1218,00 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсною додаткову угоду від 27.07.2011р. до договору оренди землі від 20.10.2005р. № 0405419001295, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Твінс і К" та Сєвєродонецькою міською радою, зареєстровану Управлінням Держкомзему у м. Сєвєродонецьк Луганської області 20.12.2011р. за №441290004000567.

Стягнути з Сєвєродонецької міської ради (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Леніна, 32, код ЄДРПОУ 26204220) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Твінс і К" (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Леніна, 32, код ЄДРПОУ 26204220) 1218,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позову.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.11.2015 р.

Суддя ОСОБА_6