Постанова

від 23.03.2015 по справі 913/1176/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2015 р. Справа №913/1176/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Кузнєцовій І.В.,

за участю представників:

позивача - Мельник В.В., за довіреністю №14-93 від 18.04.2014 року;

відповідача - не з'явився,

розглянувши у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Публічного акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ, (вх.№1016(Л)/1-40) на рішення господарського суду Луганської області від 16.06.2014 року по справі №913/1176/14,

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ,

до Комунального підприємства «Креміннатеплокомуненерго», м.Кремінна, Луганська область,

про стягнення 228963,88 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивачем було заявлено вимоги про стягнення заборгованості у сумі 154588,76 грн., інфляційних втрат у сумі 5969,19 грн. за період 14.12.2012 року -06.06.2013 року за зобов'язаннями за листопад 2012 року та за зобов'язаннями за грудень 2012 року за період 14.01.2013 року - 17.03.2014 року, 3% річних у сумі 17438,65 грн. за період 14.12.2012 року - 06.06.2013 року за зобов'язаннями за листопад 2012 року та за зобов'язаннями за грудень 2012 року за період 14.01.2013 року - 17.03.2014 року, пені у розмірі 50967,28 грн. за період 14.12.2012 року -06.06.2013 року за зобов'язаннями за листопад 2012 року та за зобов'язаннями за грудень 2012 року за період 14.01.2013 року - 14.07.2013 року за договором купівлі-продажу природного газу від 28.08.2012 року №12/631-ТЕ-20.

Рішенням господарського суду Луганської області від 16.06.2014 року по справі №913/1176/14 (суддя Шеліхіна Р.М.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства «Креміннатеплокомуненерго» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» суму пені у сумі 25483,64 грн., інфляційних нарахувань у сумі 5969,19 грн., 3% річних у сумі 17438,65 грн., витрати на судовий збір 1586,26 грн.

Припинено провадження у справі в частині вимог на суму 4937,76 грн.

В решті вимог відмовлено.

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» із вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погодилося та звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 16.06.2014 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 25483,64 грн. та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ «НАК «Нафтогаз України» про стягнення пені у сумі 25483,64 грн.

В обґрунтування своєї позиції по справі апелянт вказує, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням ст. 233 Господарського кодексу України, ст.ст. 549-551, 625 Цивільного кодексу України, а також ст.ст. 43, 83 Господарського процесуального кодексу України, без дослідження всіх істотних обставин справи. Так, у рішенні не зазначено будь-яких доказів на підставі яких прийнято рішення про зменшення розміру стягуваної суми пені на 50% від її заявленої суми та не викладено доводи на підставі яких відхилено докази позивача.

Як зазначає позивач, здійснюючи підприємницьку діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов'язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення. Укладаючи договір на поставку природного газу відповідач усвідомлював всі ризики та свідомо, з доброї волі погодився на умови поставки, в тому числі і щодо нарахування пені. При цьому, в силу норм Господарського кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання за будь-яких обставин. Аналіз законодавства надає чітке роз'яснення щодо підстав застосування звільнення від відповідальності за зобов'язаннями або зменшення його розміру і окремо вказує на неприпустимість застосування такої підстави як відсутність коштів та тяжкий фінансовий стан.

Апелянт зазначає, що господарський суд Луганської області, розглядаючи заяву боржника про зменшення розміру пені, прийняв до уваги доводи лише однієї сторони, а саме, відповідача, не встановивши при цьому матеріальний інтерес стягувача, що є порушенням принципів змагальності та рівності сторін перед законом і судом, передбаченими ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України.

На думку скаржника, судом першої інстанції безпідставно зменшено розмір стягуваної пені, без обґрунтованих на те мотивів, без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника. Крім того, апелянт зазначає, що постанови Вищого господарського суду України свідчать про наявність судової практики, яка унеможливлює застосування такого інститут як зменшення розміру штрафних санкцій.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції» від 12.08.2014 року за №1632-VII змінено територіальну підсудність судових справ, підсудних, зокрема, господарським судам, розташованим у районі проведення антитерористичної операції.

Розпорядженням голови Вищого господарського суду України №28-р від 02.09.2014 року визначено, що розгляд господарських справ, які підлягають перегляду в апеляційному порядку Донецьким апеляційним господарським судом здійснюється Харківським апеляційним господарським судом.

Абзацом другим частини третьої статті 1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції» передбачено, що у разі неможливості передачі матеріалів справи відповідно до встановленої згідно із Законом підсудності вчинення необхідних процесуальних дій здійснюється за документами і матеріалами, поданими учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для ухвалення відповідного рішення.

Судова колегія апеляційного господарського суду зазначає, що відповідно до статті 3 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції» справи, розгляд яких не закінчено і які перебувають у провадженні місцевих, апеляційних судів, розташованих в районі проведення антитерористичної операції, в разі неможливості здійснювати правосуддя передаються судам відповідно до встановленої згідно з цим Законом підсудності протягом десяти робочих днів з дня прийняття розпорядження головою відповідного вищого спеціалізованого суду.

У разі неможливості передачі матеріалів справи відповідно до встановленої згідно з цим Законом підсудності вчинення необхідних процесуальних дій здійснюється за документами і матеріалами, поданими учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для ухвалення відповідного судового рішення.

Враховуючи викладене та, перевіривши матеріали апеляційної скарги, ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

На виконання Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 01.12.2014 року №01-06/2052/14 та Порядку ведення державного реєстру судових рішень, який затверджений Постановою Кабінету міністрів України від 25.05.2006 року за №740 внесено та розміщено на офіційному веб-порталі суду текст ухвали суду та повідомлення про призначення розгляду апеляційної скарги по справі №913/1176/14. Проте, відповідач письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав свого представника в судове засідання не направив, про причини не з'явлення не повідомив.

Враховуючи, що наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, а також на те, що явка представника відповідача у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи в даному судовому засіданні за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні 23.03.2015 року представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та просив її задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

28.08.2012 року між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (позивач у справі, постачальник) та Комунальним підприємством «Креміннатеплокомуненерго» (відповідач у справі, покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №12/631-ТЕ-20.

Відповідно до п.1.1. договору купівлі-продажу природного газу в редакції додаткової угоди №2 від 28.12.2012 року продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2012-2013 роках імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00), ввезений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Кількість та якість газу, який передається за договором визначено у розділі 2 договору до якого вносилися зміни, а саме додаткової угодою №1 від 03.12.2012 року та додатковою угодою №2 від 28.12.2012 року.

У розділі 5 «Ціна газу» визначено, що ціна (граничний рівень ціни) на газ теплопостачальних підприємств та послуги з його транспортування установлюється Національною комісією регулювання електроенергетики України (НКРЕ).

Ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 1091,00 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 1091,00 грн., крім того ПДВ - 20% - 218,20 грн., всього з ПДВ - 1309,20 грн.

У разі зміни НКРЕ ціни на газ та/або тарифів на його транспортування, розподіл і постачання вони є обов'язковими для сторін за цим договором з моменту введення їх в дію.

При цьому, згідно п. 5.5. договору загальна сума вартості газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Розділом 6 договору купівлі-продажу природного газу №12/631-ТЕ-20 від 28.08.2012 року передбачено порядок та умови проведення розрахунків.

Так, пунктом 6.1 сторони врегулювали, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Крім того, сторони узгодили, що в платіжних дорученнях покупець повинен обов'язково зазначати номер договору, дату його підписання, призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у покупця за цим договором продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості. Кошти, які надійшли від покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором (пункт 6.3. договору).

Судом першої інстанції встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором №12/631-ТЕ-20 від 28.08.2012 року (з урахуванням додаткових угод), а саме передав відповідачу газ протягом жовтня-грудня 2012 року на суму 859438,76 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу.

Відповідач свої зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу виконав частково, а саме, сплатив вартість поставок на суму 854501,00 грн. Після звернення позивача до суду з позовною заявою відповідачем сплачено боргу в сумі 4937,76 грн. згідно платіжного доручення від 07.05.2014 року №312.

Разом з тим, позивач при зверненні з позовом не врахував проведення відповідачем оплати в сумі 149651,00 грн. згідно платіжного доручення №2 від 24.04.2014 року.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 526 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідач виконав свої обов'язки перед позивачем по оплаті за поставлений газ за договором повністю, а саме: борг в сумі 854501,00 грн. сплачено до звернення з позовом до суду по даній справі і до отримання копії позову, а борг в сумі 4937,76 грн. сплачено після отримання позову. Всього 859438,76 грн. Таким чином, сума боргу, заявлена до стягнення сплачена у повному обсязі на користь кредитора - позивача по справі.

Отже, суд першої інстанції правомірно позов в частині заявлених позивачем до стягнення 149651,00 грн. основного боргу залишив без задоволення, а в частині 4937,76 грн. провадження у справі припинив на підставі п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України з віднесенням судових витрат на відповідача, оскільки платіж внесено 07.05.2014 року, тобто після отримання копії позову і після порушення провадження у справі - 05.05.2014 року.

Проте, враховуючи порушення відповідачем строків сплати за газ, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати в сумі 5969,19 грн. за період 14.12.2012 року по 06.06.2013 року за зобов'язаннями за листопад 2012 року та за зобов'язаннями за грудень 2012 року за період 14.01.2013 року по 17.03.2014 року, а також 3% річних у сумі 17438,65 грн. за період 14.12.2012 року по 06.06.2013 року за зобов'язаннями за листопад 2012 року та за зобов'язаннями за грудень 2012 року за період 14.01.2013 року по 17.03.2014 року.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши нарахування позивача, враховуючи встановлений факт несвоєчасного проведення відповідачем оплати за договором, зробив правомірний висновок щодо стягнення 3% річних у розмірі 17438,65 грн. та інфляційних втрат у розмірі 5969,19 грн.

Колегія суддів також зазначає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, згідно приписів статті 599 Цивільного кодексу України.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо сплати неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Крім того, частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У пункті 7.2. договору купівлі-продажу природного газу №12/631-ТЕ-20 від 28.08.2012 року з урахуванням додаткової угоди №1/1 від 30.11.2012 року зазначено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача заявленої до стягнення суми пені, враховуючи порушення відповідачем строків сплати за газ дійшов вірного висновку, що розрахунок є вірним.

Однак, у суді першої інстанції відповідач у порядку ст. 83 Господарського процесуального кодексу України заявив клопотання про зменшення розміру пені на 50%, яке задоволено з посиланням на інтереси сторін, ступень виконання зобов'язання, причин неналежного виконання зобов'язання та наслідки порушення виконання зобов'язання.

Пунктом 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Положенням ст. 3, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Приписами частини 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до пункту 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п.3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Правовий аналіз вищевказаних норм права свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Так, відповідач зазначав про свій важкий фінансовий стан, що підтверджується фінансовими звітами підприємства станом на 31.12.2013 року та станом на 31.03.2014 року і даними з бухгалтерського балансу, з яких вбачається, що до активів підприємства зарахована дебіторська заборгованість, а економічний прибуток відсутній. При цьому, за результатами своєї діяльності у період 2013 - 2014 років відповідач не отримував фінансування з місцевого бюджету і має збиток при веденні своєї господарської діяльності майже 4000000,00 грн.

Згідно статуту Комунального підприємства «Креміннатеплокомуненерго» підприємство не має права власності на майно, яке є його основними фондами, і перебуває в господарському веденні, і основним джерелом формування майнових активів є доходи від реалізації продукції (робіт та послуг), тобто, доходи за поставлену споживачам теплову енергію і гарячу воду, та фінансування з місцевого бюджету.

Колегія суддів зазначає, що штрафні санкції є додатковим надходженням (прибутком) для ПАТ НАК «Нафтогаз України», які б воно не отримало за умови належного виконання відповідачем умов договору.

Виникнення прострочення з оплати основної заборгованості було спричинено несвоєчасним проведенням оплати за послуги з теплопостачання населенням перед відповідачем, а також різницею у тарифах на теплову енергію, які підлягали відшкодуванню з бюджету. Однак, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем сплачено позивачу повну вартість отриманого ним природного газу. При цьому, позивачем не обґрунтовано та не доведено факту наявності реальних та значних збитків у зв'язку із несвоєчасним виконанням відповідачем свого обов'язку по своєчасній оплаті за природний газ.

Отже, зменшуючи розмір стягуваної пені, судом першої інстанції прийнято до уваги ступінь виконання боржником зобов'язань за договором, а саме, той факт, що відповідач, незважаючи на збиткову діяльність, погасив заборгованість з оплати вартості отриманого від позивача природного газу, враховано майновий стан сторін, а також те, що стягнення неустойки за своїм змістом є штрафними санкціями та у випадку її стягнення є чистим прибутком кредитора. Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо зменшення розміру пені на 50% від заявленої суми до стягнення.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача про наявність судової практики щодо застосування норм права про зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки при розгляді справ та прийнятті судових рішень, суд, перш за все, керується приписами чинного законодавства, а не судовою практикою. При цьому, можливість використання судом положень ст. 83 Господарського процесуального кодексу України залежить від конкретних обставин справи, які суд оцінює самостійно у відповідності до норм ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції прийняв до уваги доводи лише однієї сторони і не врахував інтереси позивача, спростовуються аналізом суду обставин справи.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем по даній справі всупереч приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного, а саме своєчасного у відповідні строки виконання ним умов договору купівлі-продажу №12/631-ТЕ-20 від 28.08.2012 року (з урахуванням додаткових угод до нього) по оплаті га газ. Однак, відповідачем доведено, а судом першої інстанції з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, на підставі повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи керуючись внутрішнім переконанням вірно встановлено наявність обставин, які надають можливість зменшити розмір заявленої до стягнення пені.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Луганської області від 16.06.2014 року по справі №913/1176/14 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 16.06.2014 року по справі №913/1176/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 24 березня 2015 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.