Рішення

від 18.03.2015 по справі 910/2979/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2015Справа №910/2979/15-г

за позовом: Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», м.Київ, ЄДРПОУ 38727770 в особі філії «Морська пошуково-рятувальна служба» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», м.Одеса, код 38960649

до відповідача: Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті, м.Київ, ЄДРПОУ 37819074

про стягнення 82 884,49 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Павлій В.Ю. - по дов.

від відповідача: Любчик Є.П. - по дов.

Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 04.03.2015р. оголошувалась перерва до 18.03.2015р.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Державне підприємство «Адміністрація морських портів України», м.Київ в особі філії «Морська пошуково-рятувальна служба» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», м.Одеса звернувся до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача, Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті, м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 72 484,59 грн., 3% річних в розмірі 1236,48 грн. та інфляційних витрат в сумі 9163,42 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що за період з 01.01.2014р. по 31.12.2014р. відповідачем не було відшкодовано експлуатаційні витрати балансоутримувача на утримання приміщення, що розташоване на четвертому поверсі адміністративного будинку у м.Одеса по вул.Ланжеронівська, 1, користування яким Державна інспекція України з безпеки на морському та річковому транспорті здійснювала на підставі договору б/н від 09.11.2012р. оренди нерухомого майна, що належить до державної власності. При цьому, за твердженнями заявника, до складу витрат балансоутримувача належать: витрати на оплату праці та соціальні заходи, послуги охорони, матеріали, обслуговування інженерних мереж, земельного податку, телефонного зв'язку та користування мережею Інтернет.

Відповідач у відзиві №179-01/06.2/44-15 від 25.02.2015р. та у судовому засіданні 18.03.2015р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду на те, що у зв'язку з недостатністю бюджетного фінансування у 2014р. договору на відшкодування витрат на утримання приміщення між позивачем та відповідачем укладено не було. За твердженнями відповідача, визначені позивачем послуги не замовлялись та неотримувались Державною інспекцією України з безпеки на морському та річковому транспорті в означений заявником період.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 18.03.2015р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст.759 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 09.11.2012р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та Державною інспекцією України з безпеки на морському та річковому транспорті (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, згідно з п.1.1(в редакції договору №2 від 04.08.2014р. про внесення змін до договору від 09.11.2012р.) орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення на четвертому поверсі адміністративного будинку (літ. «А, А1, А2») будівлі (інв.00840) (реєстровий №49неж-121-5677), загальною площею 276,60 кв.м, за адресою: м.Одеса, вул.Ланжеронівська, 1, що обліковується на балансі філії «Морська пошуково-рятувальна служба» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України».

Відповідно до п.3.1 договору б/н від 09.11.2012р. орендна плата визначається на підставі п.10 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою №786 від 04.10.1995р. Кабінету Міністрів України, і становить 1 гривню на рік.

Пунктом 10.1 укладеного між сторонами правочину визначено, що договір укладено на два роки одинадцять місяців і діє з моменту підписання його сторонами.

З наявних в матеріалах справи актів б/н від 09.11.2012р. та б/н від 04.08.2014р. вбачається, що Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області було передано, а Державною інспекцією України з безпеки на морському та річковому транспорті було прийнято у користування нежитлові приміщення на четвертому поверсі адміністративного будинку (літ. «А, А1, А2») будівлі (інв.00840) (реєстровий №49неж-121-5677), загальною площею 276,60 кв.м, за адресою: м.Одеса, вул.Ланжеронівська,1.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, господарський суд дійшов висновку, у період з 01.01.2014р. по 31.12.2014р. Державною інспекцією України з безпеки на морському та річковому транспорті здійснювалось користування визначеними вище приміщеннями. Вказані обставини було підтверджено представником відповідача у судових засіданнях 04.03.2015р. та 18.03.2015р.

За умовами договору б/н від 09.11.2012р. орендар зобов'язався здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна, протягом 15 робочих днів після підписання договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Як вже зазначалось, балансоутримувачем майна, що передане у строкове платне користування відповідача, є Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі філії «Морська пошуково- рятувальна служба» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України».

На виконання вказаних умов договору, 26.03.2013р. між позивачем (балансоутримувач) та відповідачем (орендар) було укладено договір №26032013 про відшкодування вартості комунальних та експлуатаційних витрат по утриманню займаних приміщень, предметом якого у відповідності до п.1.1 було забезпечення балансоутримувачем надання послуг з електропостачання, теплопостачання, водопостачання та водовідведення, утримання займаних нежитлових приміщень (прибирання внутрішньо-будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічного обслуговування, технічного обслуговування внутрішньо-будинкових мереж, освітлення місць загального користування, експлуатація орендованих приміщень, тощо.

За умовами вказаного правочину відповідач зобов'язався своєчасно сплачувати балансоутримувачу витрати за надані послуги згідно з окремими рахунками-фактурами та актами (п.4.1 договору №26032013 від 26.03.2013р.).

У додатку №2 до договору №26032013 від 26.03.2013р. контрагентами було погоджено, що до складу експлуатаційних витрат належать: витрати на оплату праці з відрахуванням, технічне обслуговування інженерних систем, витрати на охорон праці, охорона будівлі та накладні витрати.

За умовами п.9.1 вказаного правочину договір набуває чинності з моменту його укладання і діє до 31.12.2013р. Відповідно до ст.631 Цивільного кодексу України сторони встановили, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладання, а саме з 01.01.2013р.

Доказів внесення змін до договору №26032013 від 26.03.2013р. в частині строку його дії матеріали справи не містять.

Наразі, господарський суд зауважує, що зі змісту ст.631 Цивільного кодексу України вбачається, що сторони здійснюють свої права і виконують свої обов'язки відповідно до договору протягом строку його дії.

У судовому засіданні 04.03.2015р. представниками обох сторін було підтверджено, що договір №26032013 від 26.03.2013р. не пролонговувався, а чинність договору припинилась у відповідності до п.9.3 правочину у зв'язку із закінченням строку його дії.

Матеріли справи свідчать, що 30.10.2014р. між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» в особі філії «Морська пошуково-рятувальна служба» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та Державною інспекцією України з безпеки на морському та річковому транспорті було укладено договір №25-П-ФМПРС-14 про відшкодування вартості комунальних витрат балансоутримувача по утриманню займаних приміщень.

З додатку №1 до вказаного правочину вбачається, що умовами вказаного правочину регулюються відносини сторін з відшкодування витрат на теплопостачання, водопостачання, водовідведення та електропостачання. Наведений договір набирає чинності з моменту його укладання та діє до 31.12.2014р. Контрагенти погодили, що умови договору №25-П-ФМПРС-14 від 30.10.2014р. розповсюджуються на правовідносини сторін, що виникли до дати його укладання, тобто з 01.01.2014р.

Таким чином, з наведеного вбачається, що у 2014р. сторонами було погоджено взаємні права та обов'язки саме з відшкодування витрат на теплопостачання, водопостачання, водовідведення й електропостачання.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про стягнення заборгованості, насамперед, повинно бути доведено факт виникнення між сторонами взаємних прав та обов'язків, в тому числі, визначено підставу виникнення правовідносин з відшкодування витрат балансоутримувача на утримання приміщення у розумінні ст.11 Цивільного кодексу України, наявність обов'язку відповідача внести на рахунок позивача плату за послуги в узгодженому сторонами розмірі, строк виконання якого настав.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що у 2014р. відповідачем повинно було бути відшкодовано витрати на утримання орендованого приміщення на загальну суму 72 484,59 грн., з яких:

- витрати на оплату праці та соціальні заходи на загальну суму 33 274,02 грн.;

- послуги охорони в сумі 12 373,14 грн.;

- витрати на матеріали в розмірі 1741,74 грн.;

- обслуговування інженерних мереж на суму 3528,72 грн.

- земельного податку в розмірі 5926,44 грн.;

- телефонного зв'язку в сумі 9966,09 грн.;

- користування мережею Інтернет на загальну сум 4837,50 грн.

За висновками суду, наведені вище твердження позивача є безпідставними та доказово не підтвердженими, а позовні вимоги в частині стягнення з Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті основного боргу в сумі 72 484,59 грн. необґрунтованими. При цьому, господарський суд зазначає наступне.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як вже зазначалось, за приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору чи іншого юридичного факту.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.626 Цивільного кодексу України).

Юридичними фактами є такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Аналогічну позицію наведено у постановах від 14.07.2014р. та від 26.06.2014р. Вищого господарського суду по справах №904/1378/14 та №911/4611/13.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача підтверджені, правочин, яким б у період з 01.01.2014р. по 31.12.2014р. встановлювались права та обов'язки сторін з утримання нежитлових приміщень, що розташовані у м.Одеса, по вул.Ланжеронівська, 1, користувачем яких є Державна інспекція України з безпеки на морському та річковому транспорті, не укладалось.

При цьому, наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що позивач звертався до відповідача з пропозицією укласти на 2014р. договір про відшкодування витрат на утримання приміщень, проте, останнім такі пропозиції були залишені без задоволення з огляду на відсутність достатнього фінансового забезпечення. При цьому, суд зазначає, що позивач не був позбавлений права та можливості звернутись до суду за захистом своїх прав з окремим позовом про спонукання до укладання відповідного правочину.

Тобто, у даному випадку виникнення у сторін зобов'язання з відшкодування витрат на утримання нежитлового приміщення з договору не відбулось.

За висновками суду, зобов'язання сторін з іншого юридичного факту також не виникло, оскільки відповідачем у судовому засіданні 18.03.2015р. було наголошено, що жодні послуги, які віднесено позивачем до витрат на утримання нежитлового приміщення, Державною інспекцією України з безпеки на морському та річковому транспорті не замовлялось та не використовувалось.

При цьому, господарський суд зазначає, що, наприклад представлений до матеріалів справи договір б/н від 30.12.2013р. про надання послуг з охорони, який укладено між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» та Приватним підприємством «Трес Імперіал Континенталь», не є належним доказом надання послуг з охорони саме тих приміщень, які займає відповідач. До того ж, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України докази прийняття приміщення, розташованого за адресою: м.Одеса, по вул.Ланжеронівська, 1, під охорону вказаним приватним підприємством, а представлені заявником на підтвердження оплати послуг з охорони платіжні доручення не містять жодних посилань на договір б/н від 30.12.2013р., а отже, не можуть свідчити про понесення у 2014р. Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» витрат на охорону займаного Державною інспекцією України з безпеки на морському та річковому транспорту приміщення.

Щодо витрат на матеріали господарський суд зазначає, що у представлених позивачем актах на списання товарів та рапортах про використання для поточних робіт не визначено, що матеріали використовувались саме на четвертому поверсі адміністративного будинку за адресою: м.Одеса, вул.Ланжероніська, 1, тобто на площі, яку займає відповідач.

До того ж, господарський суд наголошує, що жодних доказів, які в свідчили про погодження Державною інспекцією України з безпеки на морському та річковому транспорті використання саме тих матеріалів, перелік яких наведено в актах на списання, матеріали справи не містять.

Витрати на обслуговування інженерних мереж, які б підлягали відшкодуванню Державною інспекцією України з безпеки на морському та річковому транспорті, також не були доведені позивачем. Зокрема, представлені суду акти виконання робіт (послуг) про вимірюванню опору ізоляції і контуру заземлення, визначення повного опору петлі «фаза-нуль» не вказують на вчинення вказаних робіт саме на об'єкті оренди, що займає відповідач. Одночасно, доказів оплати таких робіт матеріали справи не місять.

Наразі, представлені позивачем докази оплати телекомунікаційних послуг та витрат на Інтернет також не вказують про їх надання саме у приміщенні, розташованому за адресою: м.Одеса, по вул.Ланжеронівська, 1. Відповідачем факт користування телефонним зв'язком та мережею Інтернет у період з 01.01.2014р. по 31.12.2014р. у судовому засіданні 18.03.2015р. було заперечено.

Докази підключення приміщень, які займає Державна інспекція України з безпеки на морському та річковому транспорті, до телефонного зв'язку та мережі Інтернет в матеріалах справи також відсутні.

Суд також зауважує, що наведена позивачем загальна сума боргу не відповідає сумі визначених окремо витрат на утримання приміщення.

Таким чином, господарський суд зазначає, що з огляду на відсутність доказів понесення Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» в особі філії «Морська пошуково-рятувальна служба» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» витрат саме на утримання займаного Державною інспекцією України з безпеки на морському та річковому транспорті приміщення, факт виникнення у даному випадку зобов'язання з окремого юридичного факту також виключається.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що у визначеному чинним законодавством порядку відповідачем у період з 01.01.2014р. по 31.12.2014р. не було прийнято на себе зобов'язання з відшкодування позивачу витрат на оплату праці та соціальні заходи, послуги охорони, матеріали, обслуговування інженерних мереж, земельного податку, телефонного зв'язку та користування мережею Інтернет, що є предметом спору у справі, як і не було узгоджено вартості таких послуг.

При цьому, укладений між сторонами договір оренди б/н від 09.11.2012р. не встановлює обов'язку орендаря відшкодовувати орендодавцю визначені витрати, а напроти визначає необхідність укладання між сторонами окремого договору, якого, як встановлено судом, укладено не було.

Наразі, господарський суд також зауважує, що ст.526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.193 господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Як було встановлено вище, договору на відшкодування витрат на утримання приміщення у період з 01.01.2014р. по 31.12.2014р. не укладалась.

За твердженнями заявника, строк внесення грошових коштів на рахунок балансоутримувача в рахунок відшкодування витрат на оплату праці та соціальні заходи, послуги охорони, матеріали, обслуговування інженерних мереж, земельного податку, телефонного зв'язку та користування мережею Інтернет визначався останнім по аналогії з попереднім договором.

Проте, господарський суд зазначає, що таке визначення позивачем строку виконання відповідачем зобов'язань є неправомірним, оскільки як зазначалось вище, строк дії договору №26032013 від 26.03.2013р. закінчився 31.12.2013р. Доказів пролонгації вказаного правочину матеріали справи не містять. Тобто, розповсюдження умов цього договору на послідуючі правовідносини сторін не вбачається можливим та є необґрунтованим.

Отже, за висновками суду, з огляду на наведене вище, приймаючи до уваги відсутність доказів виникнення у відповідача обов'язку з відшкодування витрат на утримання приміщення за 2014р., строк перерахування відповідачем заявленої до стягнення суми не настав, що фактично виключає факт порушення останнім своїх грошових зобов'язань.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, господарський суд дійшов висновку щодо необґрунтованості позовних вимог Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі філії «Морська пошуково-рятувальна служба» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» до Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті про стягнення основного боргу в сумі 72 484,59 грн. та відсутності підстав для їх задоволення.

Позовні вимоги Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі філії «Морська пошуково-рятувальна служба» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» до Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті про стягнення 3% річних в розмірі 1236,48 грн. та інфляційних витрат в сумі 9163,42 грн. залиші судом без задоволення як похідні.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судовий збір згідно з приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», м.Київ в особі філії «Морська пошуково-рятувальна служба» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», м.Одеса до Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті, м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 72 484,59 грн., 3% річних в розмірі 1236,48 грн. та інфляційних витрат в сумі 9163,42 грн.

У судовому засіданні 18.03.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено та підписано 23.03.2015р.

Суддя М.О. Любченко