Постанова

від 02.07.2015 по справі 910/2979/15-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2015 року Справа № 910/2979/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Дерепи В.І. суддівБондар С.В. (доповідач), Кривди Д.С. розглянувши матеріали касаційної скарги за участю представників : Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Морська пошуково - рятувальна служба" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" від позивача: Карабанов С.О. від відповідача: Любчик Є.П. на рішенняГосподарського суду міста Києва від 18.03.2015 року та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 28.04.2015 року у справі№ 910/2979/15-г за позовомДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Морська пошуково - рятувальна служба" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" доДержавної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті простягнення 82 884, 49 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Морська пошуково - рятувальна служба" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі позивач) звернулось з позовом до Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті (далі відповідач) про стягнення основного боргу в сумі 72 484,59 грн.; 3% річних в сумі 1 236, 48 грн. та інфляційних витрат в сумі 9 163, 42 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2015 року апеляційна скарга позивача залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що вимога про стягнення суми основного боргу не передбачена договором оренди укладеним між сторонами та документально не підтверджена, а тому не підлягає задоволенню. Відповідачем в період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року не було прийнято на себе зобов'язання з відшкодування позивачу витрат на оплату праці і соціальні заходи, послуги охорони, матеріали, обслуговування інженерних мереж, земельного податку, телефонного зв'язку та користування мережею Інтернет.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В своїй касаційній скарзі позивач зазначає, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами невірно застосоване діюче законодавство та дана невірна оцінка матеріалам зібраним у справі.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм діючого законодавства, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

09.11.2012 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та відповідачем було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (далі Договір), який було узгоджено з балансоутримувачем (позивач).

Предметом Договору були нежитлові приміщення на четвертому поверсі адмінбудинку площею 276, 60 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 1, що обліковуються на балансі позивача (т.1 а.с. 12-21).

Відповідно до п.3.1 Договору оренда плата визначається на підставі п.10 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженою постановою КМУ від 04.10.1995 року № 786 (далі Методика) і становить 1 грн. на рік.

Пунктом 5.9 Договору передбачено, що відповідач повинен здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання Договору укласти з позивачем договір про відшкодування витрат позивача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг.

26.03.2013 року на виконання умов Договору (п.5.9) між сторонами у справі було укладено договір № 26032013 (т.1 а.с. 25- 32) про відшкодування вартості комунальних та експлуатаційних витрат по утриманню займаних приміщень.

Відповідно до акту приймання - передавання орендованого майна від 04.08.2014 року загальна площа орендованого майна була зменшена до 188, 5 кв.м. (т.1 а.с.23).

30.10.2014 року між сторонами у справі було укладено договір № 25-П-ФМПРС-14 про відшкодування вартості комунальних витрат позивача по утриманню займаних приміщень (т.2 а.с. 36-40).

Пунктом 6.2 вказаного договору було передбачено, що відповідно до ст. 631 ЦК України сторони встановили, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладання, а саме з 01.01.2014 року.

Зібрані у справі матеріали свідчать про те, що сторони врегулювали свої відносини щодо відшкодування вартості комунальних витрат позивача по утриманню приміщень.

До матеріалів справи (т.1 а.с. 42-48) залучено проект договору (з додатками) від 30.10.2014 року № 26-П-ФМПРС-14 про відшкодування вартості експлуатаційних витрат позивача по утриманню орендованого майна, який було запропоновано позивачем відповідачу узгодити та підписати.

Предметом зазначеного проекту є забезпечення позивачем надання послуг з утримання зайнятих нежитлових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, технічне обслуговування внутрішньо-будинкових мереж, освітлення місць загального користування, обслуговування, експлуатація орендованих приміщень тощо та телекомунікаційні послуги (далі Послуги) у нежитловому приміщенні частина якого є предметом Договору.

Саме не підписання цього проекту договору щодо надання Послуг і було підставою для звернення позивача з даним позовом.

В своїй позовній заяві, позивач зазначає, що окрім комунальних, позивач несе витрати, а саме: витрати на оплату праці та соціальні заходи; послуги охорони; матеріали; обслуговування інженерних мереж; земельний податок; телефонний зв'язок; користування мережею Інтернет.

Взаємовідносини сторін у даній справі щодо оренди державного майна, регулюються нормами Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ЦК України, ГК України, Методикою та умовами Договору (див. п.5.9).

За змістом ст.ст. 509 ЦК України та 173 ГК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку

Частиною 3 статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що за згодою сторін у договорі оренди (крім істотних умов договору оренди) можуть бути передбачені і інші умови.

Відповідно до п.3 Методики до плати за оренду індивідуально визначеного майна не включаються витрати на утримання орендованого майна та плата за послуги, які відповідно до укладених угод зобов'язуються надавати орендарю державне підприємство, організація, господарське товариство, на балансі яких перебуває це майно.

Умови Договору (п.5.9) та приписи пункту 3 Методики дають підстави зробити висновок про те, що сторони повинні були врегулювати свої відносини, щодо надання Послуг, в окремо укладеному договорі, який укладено не було.

Доказів того, що позивач звертався з відповідним позовом про зобов'язання укласти договір, проект якого було направлено відповідачу для узгодження, матеріали справи не містять.

Оскільки, матеріали справи не містять документальних доказів того, що позивачем надавались послуги, не передбачені укладеними між сторонами договорами, між сторонами у справі не було укладено відповідного договору про надання Послуг (який вони повинні були укласти), між ними не виникло взаємних прав та обов'язків щодо сплати відповідачем спірних сум і, відповідно, суди обґрунтовано прийшли до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

За таких обставин, касаційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення прийняті у справі повинні бути залишені без змін.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні касаційної скарги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Морська пошуково - рятувальна служба" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" відмовити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2015 року прийняті у справі № 910/2979/15-г залишити без змін.

Головуючий В.І.Дерепа

Судді С.В.Бондар

Д.С.Кривда