Постанова

від 23.03.2015 по справі 910/16337/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2015 року Справа № 910/16337/14

Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого суддіЄвсікова О.О., суддівКролевець О.А., Попікової О.В., розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною в особі Центрального територіального управління регіонального розвитку та контролю Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 20.01.2015р. (головуючий суддя Отрюх Б.В., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) та на рішенняГосподарського суду міста Києва від 09.10.2014 р. (суддя Жельне С.Ч.) у справі№ 910/16337/14 Господарського суду міста Києва за позовомПриватного підприємства "Перун 06 Інвест Груп" доДержавного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною в особі Центрального територіального управління регіонального розвитку та контролю Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною простягнення 17.050, 62 грн., за участю представників: позивачаКіндрась К.В., відповідачаПриходько Я.М.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2014 р. у справі № 910/16337/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2015р., позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 14.835,04 грн.., пеню у розмірі 1.097,38 грн., 3% річних у розмірі 197,53 грн., інфляційні витрати у розмірі 920,67 грн. та судовий збір у розмірі 1.827,00 грн.

Не погоджуючись з даними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду і постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю та стягнути на користь відповідача витрати з оплати судового збору.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми процесуального права, зокрема ст. ст. 32, 82 ГПК України, невірно застосовано норми матеріального права, зокрема ч. 1 ст. 241 ЦК України.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що акт здачі-прийняття робіт не є достатньою правовою підставою для виникнення обов'язку з оплати наданих послуг з огляду на відсутність будь-яких повноважень у Русіна Є.Є. на підписання від імені підприємства подібних правочинів та документів, як то договір та акт прийому-здачі робіт. Також, за твердженням скаржника, висновок суду щодо схвалення відповідачем спірного правочину, укладеного начальником Управління Русіним Є.Є., є хибним.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Приватним підприємством "Перун 06 Інвест Груп" (далі - Підприємство) та Центральним територіальним управлінням регіонального розвитку та контролю Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (далі - Управління, замовник) 01.03.2013 р. укладено Договір №01/03 на охорону об'єкта (далі - Договір).

Згідно з п. 1.1 вказаного Договору замовник передає, а охорона приймає під охорону об'єкт за адресою: м. Київ, вул. Лобачевського, 23-В, позначений у дислокації (Додаток №1 до Договору) та позначений у план-схемах об'єкта, що охороняється.

У п. 1.3 Договору сторонами погоджено, що охорона здійснюється у дні і години, вказані у дислокації. Система охорони об'єкта та розташування постів визначаються охороною і узгоджуються з замовником.

Відповідно до п. 2.1 Договору вартість послуги з охорони об'єкта становить 19,04 грн., в тому числі ПДВ, за одну годину охорони співробітником ПП "Перун 06 Інвест Груп", задіяним у виконанні умов Договору. Вартість послуг охорони за цим Договором визначається на підставі протоколу погодження вартості.

Як визначено сторонами в п. п. 2.2, 2.3 Договору, оплата за охорону здійснюється щомісячно в національній валюті України на підставі акта виконаних робіт шляхом перерахування замовником грошових коштів на поточний рахунок охорони не пізніше ніж десять банківських днів з моменту підписання акта виконаних робіт, з дня надходження бюджетного асигнування.

Згідно з п. 8.1 Договору у випадку несвоєчасної (неповної) оплати за послуги охорони об'єкта замовник сплачує охороні пеню в розмірі 0,5% вартості послуг, за якою допущено прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до дислокації постів на об'єкті, що охороняється Підприємством (Додаток №2 до Договору), об'єкт охороняється 2 постами з 09:00 до 09:00 (цілодобово).

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, між сторонами 15.01.2014 р. укладено додаткову угоду № 2 до Договору, згідно з якою сторони погодили викласти п. 13.1 Договору у наступній редакції: "Цей договір набуває чинності з 01.03.2013 р. і діє до 30.01.2014 р. включно.".

Суди встановили, що на виконання умов Договору позивач надав відповідачу передбачені Договором послуги на загальну суму 19.835,04 грн., що підтверджується актом прийому-здачі робіт (надання послуг) №ОУ-0000010 від 31.01.2014 р., підписаним представниками та скріпленим печатками сторін, відповідно до якого Підприємство надало послуги з охорони об'єкта по вул. Лобачевського, буд. 23-В у січні 2014 року вартістю 19.835,04 грн. (в тому числі ПДВ). Вказані послуги відповідач оплатив частково - у розмірі 5.000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2082 від 13.02.2014 р.

У зв'язку з несплатою Управлінням наданих за Договором послуг Підприємство звернулось до відповідача з претензією №18/1 від 18.06.2014 р., в якій просило сплатити наявну заборгованість та нараховані штрафні санкції.

Оскільки між сторонами у справі склались господарські правовідносини, то за змістом ст. ст. 173, 193 ГК України, ст. 526 ЦК України угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому ч. 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України , є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як передбачено ст. 978 ЦК України, за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

З аналізу викладених норм вбачається, що договір охорони є оплатним і обов'язок виконавця надати послугу відповідає обов'язку замовника цю послугу прийняти та оплатити.

Від Управління Договір та вказаний акт підписаний Начальником Центрального територіального управління регіонального розвитку та контролю Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною Русіним Євгеном Євгеновичем, який діє на підставі Положення Управління та довіреності № 47 від 22.05.2012 р.

Скаржник зазначає про відсутність підстав для виникнення обов'язку з оплати з огляду на відсутність у Русіна Є.Є. повноважень на підписання від імені підприємства подібних правочинів та документів.

З фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, вбачається, що довіреністю від 28.12.2012 р., посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрованою в реєстрі за №18636, Русіну Є.Є. - начальнику Управління, зокрема, надано повноваження укладати та підписувати правочини, ціна яких не перевищує 500.000,00 грн., та від імені відповідача підписувати акти наданих послуг та акти виконаних робіт. Дана довіреність дійсна до 31.12.2013 р. А отже, спірний правочин від 01.03.2013 р. був укладений уповноваженою на те особою, хоча, як відзначили суди попередніх інстанцій, в Договорі вказана інша довіреність.

При цьому судами встановлено, що повноваження Русіна Є.Є., начальника Управління, на підписання акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000010 від 31.01.2014 р. передбачені довіреністю №219 від 27.12.2013 р., строк дії якої встановлений з 27.12.2013 р. по 31.12.2014 р.

За приписами ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Платіжним дорученням №2082 від 13.02.2014 р. відповідач перерахував позивачу кошти у розмірі 5.000,00 грн. за послуги охорони, надані у січні 2014 року згідно з Договором на підставі рахунку-фактури №СФ-0000007 від 30.01.2014 р., виставленого Підприємством Управлінню.

Як встановлено судами, зокрема, з виписок про операції від 29.04.2013 р., 09.08.2013 р., 04.09.2013 р., 10.10.2013 р. , 06.11.2013 р., 24.12.2013 р., 21.01.2014 р., 13.02.2014 р., що підтверджують виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань з оплати послуг охорони, в тому числі частковою - за січень 2014 року у розмірі 5.000,00 грн., відповідач схвалив спірний правочин, укладений начальником Управління Русіним Є.Є.

Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 ЦК України, п. 2.2 Договору та дати підписання акту №ОУ-0000010 - 31.01.2014 р. грошове зобов'язання відповідача з оплати наданих позивачем послуг повинне було бути виконане до 13.02.2014 р. (з урахуванням робочого дня суботи 08.02.2014 р. згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про перенесення робочих днів у 2014 році" №920-р від 21.11.2013 р.).

Однак замовник в порушення взятих на себе зобов'язань за Договором вартість наданих послуг з охорони в повному обсязі у визначений строк не виконав, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед виконавцем у розмірі 14.835,04 грн. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення судам попередніх інстанцій не надано.

За таких обставин, суди дійшли обгрунтованого висновку про належне виконання позивачем договірних зобов'язань з охорони об'єкта та про виникнення у відповідача обов'язку з оплати, а отже позовні вимоги про стягнення заборгованості з оплати наданих послуг правомірно підлягали задоволенню судом.

Зважаючи на задоволення позовної вимоги про стягнення основного боргу, судами правомірно, на підставі ст. 625 ЦК України, задоволено, в межах заявлених до стягнення сум, вимоги про стягнення 920,67 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 197,53 грн., нарахованих з 10.02.2014 р. по 27.07.2014 р.

Враховуючи задоволення позовної вимоги про стягнення основного боргу, судами правомірно, на підставі ст. 549, 611, 612 ЦК України, ч. 1 ст. 216, ст. 230 ГК України, пункту 8.1 Договору, задоволено вимоги про стягнення пені.

З огляду на встановлену судом дату, до якої відповідач повинен був сплатити за надані у січні 2014 року послуги - 13.02.2014 р., часткову сплату Управлінням 13.02.2014 р. заборгованості у розмірі 5.000,00 грн. та з урахуванням встановленої позивачем дати, до якої нараховується пеня - 27.07.2014 р., за відсутності правових підстав для виходу за межі позовних вимог, місцевим господарським судом, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, підставно задоволено вимогу про стягнення з Управління пені у розмірі 1.097,38 грн.

Доводи ж касаційної скарги про відсутність підстав для виникнення обов'язку з оплати з огляду на відсутність у Русіна Є.Є. повноважень на підписання від імені підприємства договору та акта здачі-прийняття робіт спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок судів про наявність фактичних та правових підстав для часткового задоволення позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною в особі Центрального територіального управління регіонального розвитку та контролю Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2015 р. у справі № 910/16337/14 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова