Постанова

від 24.03.2015 по справі 911/3650/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2015 р. Справа№ 911/3650/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

при секретарі Кобець М.О.

за участю представників:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлоіндбуд-1»

на рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2014 року

у справі № 911/3650/14 (суддя Горбаченко П.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «СКС Плюс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлоіндбуд- 1»

про стягнення 21 647, 08 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «СКС Пллюс» звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлоіндбуд-1» про стягнення 21 647,08 грн. заборгованості, з яких: 19 440, 00 грн. боргу за поставлений, згідно договору поставки № СКС 14-7/К від 01.01.2014 року, товар, 1 039, 62 грн. пені, 1 010, 88 грн. інфляційних втрат та 156, 58 грн. 3 % річних.

Рішенням Господарського суду Київської області від 03.10.2014 року у справі № 911/3650/14 позовні вимоги задоволені повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2014 року та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, в порушення положень ст. 84 ГПК України, не навів будь-яких доводів відхилення клопотань поданих відповідачем про перенесення справи та про витребування доказів. Крім того, в порушення положень ст. 33 ГПК України, позивачем при зверненні до суду не подано, а судом безпідставно не витребувано паспорт якості виробника на партію товарів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2015 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлоінбуд-1" прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М. А. (головуюча), Руденко М. А., Пономаренко Є. Ю. та призначено до розгляду на 24.02.2015 року.

У судове засідання 24.02.2015 року представники сторін не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 року відкладено розгляд справи до 24.03.2015 року.

Представники сторін у судове засідання 24.03.2015 року не з'явилися, однак відповідач через відділ документального забезпечення суду подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із тим, що директор ТОВ «Житлоінбуд-1» знаходиться у відпустці.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника відповідача, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (Постанова №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Крім того, нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість одного з представників відповідача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника, а також реалізації його права на захист шляхом подання відзиву на позов по суті. Проте відповідач наданими йому процесуальними правами не скористався.

Враховуючи вищевикладене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка представників сторін за висновками суду, не перешкоджає вирішенню справи по суті, колегія суддів відхилила клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 01.01.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «СКС Плюс» (надалі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Житлоіндбуд-1» (наділ - покупець) укладено договір поставки № СКС 14-7/К (надалі - договір), згідно якого постачальник зобов'язався передавати у власність, а покупець - приймати і оплачувати товар.

Розрахунки за кожну узгоджену партію товару, здійснюються в безготівковій формі, у розмірі 100 % передплати вартості товару, визначеного і узгодженого сторонами в специфікації. Оплата здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, який буде визначений у наданому рахунку. Рахунок на оплату, що був направлений постачальником покупцю, є дійсним протягом 3 банківських днів. По узгодженню сторін постачальник має право відпустити товар без проведення попередньої передплати, у даному випадку покупець зобов'язаний оплатити продукцію не пізніше 10 днів з моменту виникнення права власності (п.п. 3.1., 3.2., 3.3., 3.4. договору).

Згідно п. 9.1. договору договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2014 року, або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань згідно умов договору.

На виконання п. 1.1. договору позивач поставив відповідачу, а відповідач прийняв товар на суму 19 440, 00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000303 від 14.04.2014 року, підписаною та скріпленою печатками обох сторін договору.

Водночас, відповідач свій обов'язок, передбачений п. 3.4. договору не виконав, суму боргу у розмірі 19 440, 00 грн. не сплатив, що підтверджується довідкою АТ "УкрСиббанк" № 56-4-35/729 від 01.10.2014 року, внаслідок чого борг відповідача перед позивачем за поставлений на підставі видаткової накладної № РН-0000303 від 14.04.2014 року згідно договору поставки № СКС 14-7/К від 01.01.2014 року товар склав 19 440, 00 грн.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як зазначалося вище, відповідно до п. 3.4 договору, по узгодженню сторін постачальник має право відпустити товар без проведення попередньої передплати, у даному випадку покупець зобов'язаний оплатити продукцію не пізніше 10 днів з моменту виникнення права власності.

Право власності на товар переходить до покупця з моменту приймання товару й оформлення необхідних документів (п. 5.1 договору).

Згідно із ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Так, як вбачається із матеріалів справи, на підставі видаткової накладної № РН-0000303 від 14.04.2014 року позивачем було передано відповідачу, а останнім прийнято товар на суму 19 440, 00 грн., а отже у відповідності до п. 3.4 договору та ст. 692 ЦК України, відповідач повинен його оплатити.

Посилання ж апелянта на те, що позивачем не було передано йому паспорта якості товару не спростовує факт прийняття товару та не є підставою для звільнення від оплати.

Враховуючи те, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття судового рішення не погашено, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення основного боргу.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором позивач просить стягнути із відповідача за період із 25.04.2014 року по 31.07.2014 року пеню у сумі 1 039, 62 грн.

Частинами першою і третьою ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Відповідно до статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При несвоєчасній оплаті товару відповідно до положень п. 3.1.-3.4. договору, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від вартості партії товару (п. 6.2. договору).

Враховуючи положення вищезазначених норм, перевіривши розрахунок пені наданий позивачем, колегія суддів зазначає, що він є обґрунтовано та арифметично вірним, а тому колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення пені у сумі 1 039, 62 грн.

До того ж, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 156, 58 грн. та збитки від інфляції у сумі 1 010, 88 грн.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши розрахунок позивача, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та збитків від інфляції.

Щодо тверджень апелянта про те, що суд першої інстанції, в порушення положень ст. 84 ГПК України, не навів будь-яких доводів відхилення клопотань поданих відповідачем про перенесення справи та про витребування доказів, то колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме із ухвали Господарського суду міста Києва від 19.09.2014 року, суд першої інстанції не відхилив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та витребування доказів від 18.09.2014 року, а навпаки задовольнив їх відклавши розгляд справи та витребував у позивача паспорт якості виробника на партію товарів, який був поданий останній до суду 03.10.2014 року.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2014 року у справі № 911/3650/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлоіндбуд-1» на рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2014 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2014 року у справі № 911/3650/14 - без змін.

3. Матеріали справи № 911/3650/14 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко