Рішення

від 04.08.2009 по справі 7/103-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

7/103-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

04 серпня 2009 р.           Справа 7/103-09

за позовом: ТОВ "Техноторг-Лізинг", м. Миколаїв.   

до: ПП "Зоря", с.Серебрія, Бершадський район, Вінницька область.  

про стягнення 318385,38 грн. заборгованості

Головуючий суддя          

Cекретар судового засідання  

Представники :

позивача     :  Заворотній А.В. - представник, довіреність б/н від 01.04.2008 року.

відповідача :  не з'явився.

В С Т А Н О В И В :

Надійшов позов про стягнення з ПП "Зоря" на користь ТОВ "Техноторг-Лізинг" 318385,38 грн., у тому рахунку 273298,47 грн. боргу, 15807,92 грн. пені, 3686,90 грн. 3 % річних  та 25592,09 грн. інфляційних втрат в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору фінансового лізингу № 275 від 17.06.2008 року.

Ухвалою від 07.05.2009 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/103-09 та призначено до розгляду на 09.06.2009 року.

Відповідач в судове засідання не з'явився та не виконав вимог ухвали суду про порушення провадження у справі, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, оскільки ухвалу про порушення провадження у справі він отримав 20.05.2009 року, що вбачається з поштового повідомлення № 214633.

В зв'язку з неявкою відповідача та неподанням сторонами витребуваних ухвалою від 07.05.2009 року документів розгляд справи було відкладено на 01.07.2009 року.

Відповідач в судове засідання 01.07.2009 року повторно не з'явився, документів витребуваних ухвалою від 09.06.2009 року не надав.

В зв'язку з необхідністю у витребуванні нових доказів та неявкою відповідача розгляд справи було відкладено на 04.08.2009 року.

Однак відповідач знову не забезпечив явку в судовому засіданні свого представника та не надав витребуваних раніше ухвалами суду документів. Причин неявки відповідач суду не повідомив.

Слід зауважити, що ухвали від 07.05.2009 року, від 09.06.2009 року, від 01.07.2009 року відповідачу надсилались рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною в позовній заяві (вул.Гагаріна, 35, с.Серебрія Бершадського району Вінницької області). Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія АГ № 381497 станом на 16.06.2009 року місцезнаходженням Приватного підприємства "Зоря" є вул.Гагаріна, 35, с.Серебрія Бершадського району Вінницької області, 24441, що є ідентичною тій, що зазначена в позовній заяві і по якій надсилались ухвали у справі.

При повторній неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено на виконавчий орган юридичної особи.

При цьому суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали  від 07.05.2009 року про порушення провадження у справі, від 09.06.2009 року та від 01.07.2009 року про відкладення розгляду справи, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

Слід зауважити, що враховуючи неявку відповідача суд неодноразово відкладав розгляд справи. Крім того, відкладаючи розгляд справи на 04.08.2009 року суд скористався можливістю продовження строку вирішення спору на 1 місяць звернувшись з відповідним клопотанням до керівництва суду, яке було задоволено.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги  приписи ч.ч.1, 3 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України. При цьому суд зауважує, що відповідач, з огляду викладені вище обставини мав достатньо  часу для подання обґрунтованих заперечень та доказів в підтвердження таких заперечень в разі незгоди із заявленими позовними вимогами.

За письмовим клопотанням представника позивача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

17.06.2008 року між ТОВ "Техноторг-Лізинг" (Лізингодавець) та ПП "Зоря"  (Лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу  № 275, відповідно до п.1.1 якого Лізингодавець зобов'язувався набути  власність та передати у користування Лізингоодержувачу на визначений у цьому Договорі строк, за умови сплати Лізингоодержувачем авансового лізингового платежу, комісії та страхового платежу майно, а Лізингоодержувач сплатити авансовий платіж, комісію у розмірі зазначеному в Додатку    № 1 до цього Договору та страховий платіж згідно діючого законодавства, прийняти у користування майно, що є предметом цього Договору та сплачувати всі наступні платежі вказані у Додатку № 1 до цього договору. У цьому ж пункті Договору сторони визначили Предмет лізингу, а саме: комбайн КЗС-1218, 1 шт., вартість - 790000,00 грн.; прес-підбирач ПВП-351, 3 шт., вартість 74000,00 грн. за 1 шт..

Пунктом 1.2 Договору встановлено, що вартість предмета лізингу становить 1012000,00 грн..

Відповідно до п.2.1 Договору предмет лізингу буде переданий Лізингодавцем у користування Лізингоодержувачу на умовах сплати останнім Лізингодавцю авансового платежу, комісії та страхового платежу згідно з додатком № 1 протягом строку, зазначеного в додатку № 1. Лізингоодержувач користується Предметом лізингу за умови сплати Лізингодавцю лізингових платежів згідно з додатком № 1.

В п.2.2 Договору сторони погодили, що розмір, склад та графік сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів Лізингодавцю визначається у відповідності з Додатком № 1 до цього Договору. Лізингові платежі сплачуються в безготівковій формі шляхом переказу на рахунок Лізингодавця.

Згідно п.2.3 Лізингоодержувач зобов'язувався своєчасно сплачувати цим Договором лізингові платежі. У випадку прострочення Лізингоодержувачем сплати Лізингодавцю лізингових платежів, Лізингоодержувач несе відповідальність згідно з умовами цього Договору.

В п.3.1 сторонами обумовлено, що передача Лізингодавцем та прийняття Лізингоодержувачем Предмета лізингу в лізинг здійснюється згідно з графіком поставки та здійснення розрахунків та засвідчується відповідним актом прийому-передачі предмета лізингу.

Як встановлено судом сторонами було підписано та скріплено печатками додаток         № 1 до Договору ("Розрахунок щомісячних лізингових платежів (Сезон)"), в якому визначено суму авансового платежу (202400,00 грн.), одноразову комісію (20240,00 грн.), строк лізингу (36 місяців), страховий платіж (17710,00 грн. без ПДВ), річну ставку лізингових відсотків (20 %), періоди та розміри лізингових платежів.

24.06.2008 року між сторонами Договору було підписано акти прийому-передачі у фінансовий лізинг сільськогосподарської техніки за Договором фінансового лізингу № 275 від 17.06.2008 року (№ 275-1, № 275-2, № 275-3, № 275-4) відповідно до яких відповідачу було передано предмет лізингу (комбайн зернозбиральний КЗС-1218, реєстраційний номер № 32034ВЕ, рік випуску 2008, зав.№ 0175 у кількості 1 одиниці; прес підбирач ПВП-351, рік випуску 2008, зав.№ 157, № 156, № 144 у кількості 3 одиниці) загальною вартістю 1012000,00 грн..

За посиланням позивача в зв'язку з тривалою несплатою відповідачем лізингових платежів між сторонами 19.01.2009 року було укладено додаткову угоду № 1В до договору фінансового лізингу № 275 від 17.06.2008 року.

В п.п.1, 2 Додаткової угоди зазначено, що сторони дійшли згоди про розірвання договору фінансового лізингу № 275 від 17.06.2008 року та припинення зобов'язань за договором фінансового лізингу з моменту набрання чинності Додатковою угодою. Згідно п.6 додаткової угоди остання набирає чинності з моменту її підписання сторонами.

19.01.2009 року предмет лізингу було повернуто Лізингоодержувачем Лізингодавцю, що вбачається із підписаних сторонами актів прийому-передачі від 19.01.2009 року до додаткової угоди № 1В до договору фінансового лізингу № 275 від 17.06.2008 року                  (№ 275В1, № 275В2, № 275В3, № 275В4).

В зв'язку із тим, що відповідач в добровільному порядку не сплатив лізингові платежі за період з 26.09.2008 року по 19.01.2009 року позивач звернувся з позовом до суду про стягнення лізингових платежів за вказаний період в розмірі 273298,47 грн., а також штрафних санкцій (пеня, 3 % річних, інфляційні втрати) нарахованих за порушення строків виконання зобов'язань.

Судом встановлено, що відповідач перерахував позивачу авансовий платіж в розмірі 202400,00 грн., одноразову комісію в розмірі 20240,00 грн., страховий платіж в розмірі 21252,00 грн.. Також відповідачем було сплачено 2 лізингові платежі у розмірі визначеному в погодженому сторонами додатку № 1: 19340,44 грн. та 19247,49 грн..

Факт проведення вказаних вище розрахунків підтверджується виписками банківських установ щодо руху коштів по особовому рахунку позивача від 19.06.2008 року, від 28.07.2008 року, від 27.08.2008 року (а.с.31-36, т.1).

В судовому засіданні 04.08.2009 року представник позивача надав письмове пояснення в якому зазначив про відсутність платежів зі сторони відповідача за договором фінансового лізингу № 275 від 17.06.2008 року та підтвердив незмінність розміру заборгованості по лізинговим платежам в розмірі вказаному в позовній заяві - 273298,47 грн..

З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог враховуючи наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Згідно ч.2 ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

В пункті 3 ч.2 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" вказано, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. В ч.1 ст.16 названого Закону зазначається, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже вказувалось раніше, у п.2.2 Договору та додатку № 1 до Договору сторони погодили розмір та строки сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів.

Виходячи з того, що судом встановлено сплату відповідачем 2 лізингових платежів та припинення зобов'язань з 19.01.2009 року, ПП "Зоря" не сплатила позивачу 4 лізингові платежі строки сплати яких наступали 25.09.2008 року (69985,42 грн.), 25.10.2008 року (120727,85 грн.), 25.11.2008 року (67241,78 грн.), 25.12.2008 року (15343,42 грн.).

Таким чином, загалом сума несплачених лізингових платежів становить 273298,47 грн..

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Ч.1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Стосовно укладення 19.01.2009 року додаткової угоди між сторонами № 1В суд вважає необхідним зазначити наступне.

У ч.ч. 1, 2 ст.202 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно  ч.2 ст.653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

В частині 3 названої свище статті Кодексу вказано, що у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Згідно ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на викладене, суд погоджується із доводами позивача вказаними у його письмових поясненнях від 05.06.2009 року б/н та від 15.07.2009 року б/н стосовно того, що зобов'язання сторін по договору фінансового лізингу від 17.06.2008 року № 275 в зв'язку з укладенням додаткової угоди до нього від 19.01.2009 року № 1В припинились на майбутнє.

При цьому суд зауважує, що укладання додаткової угоди від 19.01.2009 року № 1В зумовлено порушенням умов Договору відповідачем, що вбачається із посилання в п.1 Додаткової угоди на п.9 Договору фінансового лізингу від 17.06.2008 року № 275.

Слід зазначити, що обумовлення в п.2 додаткової угоди від 19.01.2009 року № 1В про припинення зобов'язань не носить чіткого та конкретного виразу про припинення зобов'язань, які залишились невиконаними до 19.01.2009 року.

З огляду на викладене вище позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по лізинговим платежам в розмірі 273298,47 грн. підлягають задоволенню як правомірні та обґрунтовані.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 15807,92 грн. пені, 3686,90 грн. 3 % річних та 25592,09 грн. грн. інфляційних втрат в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник  вважається  таким,  що  прострочив,  якщо  він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його  у  строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених  змістом  зобов'язання  (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають  правові  наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України  виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен  передати  кредиторові  у  разі  порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що  штрафними санкціями у  цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка,  штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської  діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В п. 10.5 Договору сторонами встановлено, що за порушення Лізингоодержувачем зобов'язань зі своєчасної сплати лізингових та інших платежів, передбачених цим Договором, останній сплачує Лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період прострочення, від суми простроченої заборгованості за лізинговими та іншими передбаченими цим Договором платежами за кожний календарний день такого прострочення.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше  сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього  Кодексу,  інших  актів  цивільного законодавства,  звичаїв  ділового  обороту, вимог  розумності  та справедливості.

Приписами ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам Договору та чинному законодавству.

При цьому суд враховує, що нарахування та заявлення до стягнення пені проведено в межах строку позовної давності встановленої п.1 ч.2 ст.258 ЦК України та періоду нарахування встановленого ч.6 ст.232 ГК України із врахуванням в цій частині п.7.6 Договору.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку, ним заявлено до стягнення пеню в розмірі 15807,92 грн.: за період з 26.09.2008 року по 19.01.2009 року - 116 днів (розмір боргу 69985,42 грн., пеня - 5682,81 грн.), за період з 26.10.2008 року по 19.01.2009 року - 86 днів (розмір боргу 120727,85 грн., пеня - 7267,81 грн.), за період з 26.11.2008 року по 19.01.2009 року - 55 днів (розмір боргу 67241,78 грн., пеня - 2588,80 грн.), за період з 26.12.2008 року по 19.01.2009 року - 25 днів (розмір боргу 15343,42 грн., пеня - 268,50 грн.).

Перевіркою правильності наданого розрахунку пені судом виявлено помилки, які полягають у неврахуванні позивачем правил математичного заокруглення та того, що в 2008 році кількість днів становила 366, а в 2009 році 365.

Провівши перерахунок судом отримано наступні значення пені:

- за період з 26.09.2008 року по 19.01.2009 року - 5325,87 грн. ((24/366*97(26.09.2008-31.12.2008)*69985,42/100=4451,53)+((24/365*19(01.01.2009-19.01.2009)*69985,42/100=874,34));

- за період з 26.10.2008 року по 19.01.2009 року - 6812,38 грн. ((24/366*67(26.10.2008-31.12.2008)*120727,85/100=5304,11)+((24/365*19(01.01.2009-19.01.2009)*120727,85/100=1508,27));

- за період з 26.11.2008 року по 19.01.2009 року - 2427,41 грн. ((24/366*36(26.11.2008-31.12.2008)*67241,78/100=1587,35)+((24/365*19(01.01.2009-19.01.2009)*67241,78=840,06));

- за період з 26.12.2008 року по 19.01.2009 року - 252,06 грн.         ((24/366*6(26.12.2008-31.12.2008)*15343,42/100=60,37)+((24/365*19(01.01.2009-19.01.2009)*15343,42=191,69)).

Отримана судом в результаті перерахунку сума пені становить 14817,72 грн..

Виходячи з того, що проводячи перерахунок із врахуванням виявлених помилок суд в кінцевому рахунку отримав менший розмір пені ніж заявлено в позовній заяві, суд відмовляє в стягненні 990,20 грн. пені як заявлених безпідставно.

Перевіркою розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат  не виявлено помилок, а тому заявлені до стягнення сума 3 % річних в розмірі 3686,90 грн. та інфляційних втрат в розмірі 25592,09 грн. задовольняється судом в повному обсязі.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам та вимогам ухвал суду від 07.05.2009 року, від 09.06.2009 року та від 01.07.2009 року відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог, в тому рахунку і доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Враховуючи те, що позовні вимоги  щодо стягнення заборгованості в розмірі 273298,47 грн. підтверджуються наявними у справі доказами, суд вважає суму боргу в розмірі 273298,47 грн. доведеною позивачем, що дає підстави для задоволення позову в цій частині.

З врахуванням викладеного вище, позов підлягає частковому задоволенню з врахуванням викладених вище мотивів щодо відмови в стягненні 990,20 грн. пені.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу  підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78  "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Таким чином на відповідача покладається державне мито в сумі 3173,95 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 117,63 грн. виходячи з наступних розрахунків (заявлена ціна позову - 318385,38 грн.: 273298,47 грн. - основний борг, 15807,92 грн. - пеня, 3686,90 грн. - 3 % річних, 25592,09 грн. - інфляційні втрати; задоволено - 317395,18 грн.:273298,47 грн. - основний борг, 14817,72 грн. - пеня, 3686,90 грн. - 3 % річних, 25592,09 грн. - інфляційні втрати) -(3183,85*317395,18/318385,38=3173,95 - державне мито; 118,00*317395,18/318385,38=117,63 - ІТЗ).

За письмовим клопотанням позивача 04.08.2009 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ч.2 ст.1, п.3 ч.2 ст.11, ч.1 ст.16 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст.ст. 6, 11, 509, 525, 526, 527, ч.1 ст. 530, ч. 1 ст. 546, ч.1 ст.548, ст.549, ч.1 ст. 550, ст. 610, п.3 ч.1 ст. 611, ч.1 ст.612, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст.625, 626, 627, 628, 629, ч.1 ст.651, ч.ч. 2, 3          ст. 653, ч.1 ст.598, ст. 599, ч.ч.1, 2 ст.806 ЦК України, ст.ст.173, 174, 193, ч.ч. 1, 2 ст.202, 230, ч.4 ст.231 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч. 1, 5 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 84, 85, 115, 116  ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1.  Позовні вимоги  задовольнити частково.

2.  Стягнути з Приватного підприємства "Зоря", вул.Гагаріна, 35, с.Серебрія, Бершадського району Вінницької області, 24441 (ідентифікаційний код - 03733743) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Лізинг", пр.Героїв Сталінграду, 113/1, м.Миколаїв, 54025 (ідентифікаційний код -34234628) - 273298 грн. 47 коп. заборгованості по лізингових платежах, 14817 грн. 72 коп. пені, 3686 грн. 90 коп. - 3 % річних, 25592 грн. 09 коп. інфляційних втрат, 3173 грн. 95 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 117 грн. 63 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. В стягненні 990 грн. 20 коп. пені відмовити.

5. Копію даного рішення надіслати сторонам по справі рекомендованим листом.

Суддя                                              

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України  10 серпня 2009 р.

віддрук.3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - ТОВ "Техноторг-Лізинг", пр. Героїв Сталінграду, 113/1, м. Миколаїв.

3 - відповідачу - ПП "Зоря", вул. Гагаріна, 35, с. Серебрія, Бершадський район, Вінницька область.