Постанова

від 23.03.2015 по справі 826/449/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И місто Київ 23 березня 2015 року                   09:10                                   справа №826/449/15 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “ВКФ “Фарби України” доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю “ВКФ “Фарби України” (далі по тексту – позивач, ТОВ  “ВКФ “Фарби України”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві (далі по тексту – відповідач, ДПІ у Солом'янському районі), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19 листопада 2014 року №0000502202. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/449/15, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. В судовому засіданні 05 березня 2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив; сторонами заявлено спільне клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні. Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Враховуючи викладене, суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, - В С Т А Н О В И В: Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі від 19 листопада 2014 року №0000502202 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3  статті 54  Податкового кодексу України, за порушення пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6 та 201.10 статті 201 Податкового кодексу України ТОВ  “ВКФ “Фарби України” збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 830  741,00 грн., у тому числі за основним платежем на 664  593,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –  166  148,00  грн. Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акта від 04  листопада 2014 року №5528/26-58-22-02-18/31108022 “Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “ВКФ “Фарби України” (код ЄДРПОУ 31108022) щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ“Альфабудсервіс” (код за ЄДРПОУ 32978624) їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.07.2014р. по 31.07.2014р.” (далі по тексту – акт перевірки). У висновку акта перевірки встановлено порушення позивачем пунктів 198.3, 198.6  статті 198, пунктів 201.4, 201.6 та 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за липень 2014 року на 664  593,00 грн. Зазначене порушення в акті перевірки обґрунтовано неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість по відносинами із ТОВ“Альфабудсервіс”, виходячи з того, що за даними отриманої податкової інформації вказаний контрагент перебуває у стані “9” – направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням, та встановлено розбіжність з контрагентами-постачальниками. Позивач не погоджується висновками акта перевірки та прийнятим на їх підставі податковим повідомленням-рішенням, мотивуючи позовні вимоги наступним: позивач не може нести відповідальність за порушення податкової дисципліни по ланцюгу постачання; контрагент-постачальник на момент здійснення господарських операцій був зареєстрований як юридична особа та платник податку на додану вартість; господарські операції підтверджені належним чином оформленими первинними документами та податковими накладними, а придбані роботи використано у межах господарської діяльності підприємства. Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками акта перевірки. Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи даний спір, звертає увагу на наступне. Згідно позиції Вищого адміністративного суду України при розгляді справ даної категорії судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ТОВ  “ВКФ “Фарби України” та його контрагентом - ТОВ“Альфабудсервіс”; мету придбання та обставини використання придбаних товарів/послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість). Матеріали справи підтверджують, що між ТОВ  “ВКФ “Фарби України” (замовник) та ТОВ“Альфабудсервіс” (генеральний підрядник) укладено договори підряду від 06 травня 2014 року №06/05-ГПД/2014 та від 02 червня 2014 року №07.07, за умовами якого генеральний підрядник зобов'язується здійснити будівельно-монтажні роботи на об'єкті по вул. Українська, 6 у Шевченківському районі міста Києва та здати замовнику у встановленому чинним законодавством порядку. На підтвердження здійснення будівельно-монтажних робіт позивач надав копії актів приймання виконаних будівельних робіт за липень 2014 року, згідно з якими генеральний підрядник виконав підготовчі роботи на об'єкті – будівництво житлового комплексу “Шевченківський квартал”, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Новоукраїнська, 24-А. Разом з тим, первинних документів, які б фіксували господарські операції по виконанню будівельно-монтажних робіт по вул. Українській, 6 у м. Києві, матеріали справи не містять. Так само матеріали справи не містять доказів, які б вказували на те, об'єкт по вул.  Новоукраїнська, 24-А, виконання робіт на якому фіксується актами приймання виконаних робіт, є тим самим об'єктом, що знаходиться по вул. Українській, 6 і виконання робіт на якому є предметом вказаних вище договорів. ТОВ“Альфабудсервіс” протягом липня 2014 року виписало позивачу податкові на загальну суму 3  322  963,84 грн., у тому числі податок на додану вартість – 664  593,00 грн. За отримані роботи позивач перерахував на рахунок генерального підрядника грошові кошти, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит – це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а)  придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б)  придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г)  ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є)  ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Як вбачається з обставин справи, позивач у податковій декларації з податку на додану вартість за липень 2014 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість, на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ“Альфабудсервіс” у зв'язку з придбанням робіт. Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведенння реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем наданих послуг і виконаних робіт та їх придбання з метою використання у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне. Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Позивач зазначає, що спірні господарські операції є реальними, а придбані будівельно-монтажні роботи виконувались на об'єкті будівництва з метою подальшого житлових та нежитлових приміщень. Разом з тим, надані позивачем документи, на думку суду, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивачам придбаних робіт. Так, суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів виконання будівельно-монтажних робіт на об'єктах, які належать ТОВ  “ВКФ “Фарби України” та виконання таких робіт модернізації приміщень та виконання таких робіт безпосередньо ТОВ“Альфабудсервіс”, зокрема, доказів, які б дозволили ідентифікувати участь вказаного підприємства при виконанні будь-яких робіт; позивач не надав доказів відображення у податковому обліку будівельно-монтажних робіт, та доказів належності об'єкта, на якому виконувались роботи, а саме будівництво житлового комплексу “Шевченківський квартал”, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Новоукраїнська, 24-А, ТОВ  “ВКФ “Фарби України”. Суд зауважує, що і з наданих позивачем документів не видається за можливе встановити місце виконання будівельно-монтажних робіт у межах спірних правовідносин, оскільки первинні документи стосуються об'єкта будівництво житлового комплексу “Шевченківський квартал”, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Новоукраїнська, 24-А, а за умовами договорів підряду роботи мали проводитись на об'єкті по вул. Українській, 6 у м. Києві. Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з ТОВ“Альфабудсервіс” носять реальний характер, а придбані роботи використані в межах господарської діяльності або придбавались з такою метою. З огляду на зазначене, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України та заниження податку на додану вартість є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи, а тому, збільшення ТОВ  “ВКФ “Фарби України” суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість відповідно до податкового повідомлення-рішення від 19 листопада 2014 року №0000502202 є правомірним. Суд враховує позицію позивача про індивідуальний характер податкової відповідальності учасників господарської операції, однак звертає увагу, що зазначене не є самостійної підставою для задоволення позовних вимог, у разі недоведеності реальності господарських операцій. Таким чином, позовні вимоги ТОВ  “ВКФ “Фарби України” про скасування податкового повідомлення-рішення нормативно та документально не підтверджуються. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням  повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Солом'янському районі доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19  Конституції України та частиною третьою статті 2  Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ  “ВКФ “Фарби України” задоволенню не підлягає. Частина третя статті 4 Закону України “Про судовий збір” встановлює, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги. Матеріали справи підтверджують, що позивач сплатив судовий збір у розмірі 487,20  грн., тобто 10 відсотків розміру ставки судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру. Відповідно до частин першої-третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Таким чином, решта суми судового збору у розмірі 90 відсотків розміру ставки судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру, а саме 4  384,80  грн. (4  872,00 грн. – 487,20 грн.) має бути стягнута на користь Державного бюджету України з позивача. Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: 1.  В задоволенні адміністративного позову Товариству з обмеженою відповідальністю “ВКФ “Фарби України” відмовити повністю. 2.  Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ВКФ “Фарби України” (ідентифікаційний код 31108022, 03110, м. Київ, вул. Пироговського, буд. 19, корпус 6) на користь Державного бюджету України (отримувач УДСКУ у Печерському районі, код 38004897, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, рахунок 31218206784007) 90  відсотків суми судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 4  384,80  грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири гривні вісімдесят копійок). Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя                                                                                                  В.А. Кузьменко