Ухвала

від 03.11.2015 по справі 826/449/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2015 року м. Київ К/800/29958/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Бутенка В.І., Заїки М.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року

у справі № 826/449/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

ТОВ «ВКФ Фарби України» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19 листопада 2014 року №0000502202.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

ТОВ «ВКФ Фарби України» не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подало касаційну скаргу в якій посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі акта від 04 листопада 2014 року №5528/26-58-22-02-18/31108022, ДПІ у Солом'янському районі прийнято податкове повідомлення-рішення від 19 листопада 2014 року № 0000502202, яким за порушення пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6 та 201.10 статті 201 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 830 741,00 грн., у тому числі за основним платежем на 664 593,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 166 148,00 грн.

Зазначене порушення обґрунтовано неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість по відносинами із ТОВ «Альфабудсервіс», виходячи з того, що за даними отриманої податкової інформації вказаний контрагент перебуває у стані «9» - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням, та встановлено розбіжність з контрагентами-постачальниками.

Згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з метою підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем були надані копії: договору генерального підряду від 06 травня 2014 року № 06/05-ГПД/2014, договору на виконання будівельно-монтажних робіт від 02 червня 2014 року № 07.07, актів приймання виконаних будівельних робіт, платіжних доручень та податкових накладних.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій було досліджено, що відповідно до договору про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника № 28/05-Ф3/14 від 28 травня 2014 року, декларації на початок виконання будівельних робіт та умов договорів № 06/05-ГПД/2014 від 06 травня 2014 року, № 07.07 від 02 червня 2014 року ТОВ «Альфабудсервіс» мало здійснити будівельно-монтажні роботі на об'єкті будівництва по вул. Українська, 6, в м. Києві. Тоді як, з актів приймання виконаних будівельних робіт вбачається, що фактично ТОВ «Альфабудсервіс» виконало роботи по вул. Новоукраїнська, 24-А, в м. Києві.

Докази виконання будівельно-монтажних робіт на об'єктах, які належать ТОВ «ВКФ «Фарби України» та виконання робіт модернізації приміщень та виконання таких робіт безпосередньо ТОВ «Альфабудсервіс», відсутні.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про недоведеність з боку позивача реального характеру здійснених ним господарських операцій з ТОВ «Альфабудсервіс», а також використання придбаних робіт в межах господарської діяльності або їх придбання з такою метою.

Отже, окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Формальні недоліки первинних документах, а також недоліки, зумовлені дефектами правового статусу особи, що їх видала, повинні оцінюватися у сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції. В свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов'язань суб'єкта господарювання, а не повноваженнями осіб із складання первинних документів, що засвідчують здійснення господарської операції.

Водночас, у разі встановлення відсутності факту господарської операції навіть формально належні документи не можуть слугувати підставою для формування податкового кредиту, сум бюджетного відшкодування або витрат для цілей податку на прибуток.

Суди першої та апеляційної інстанцій, оцінивши вказані обставини у сукупності та дослідивши наявні у справі документи, подані платником на підтвердження понесених витрат по взаємовідносинах з контрагентом, дійшли обґрунтованого висновку про те, що первинні документи не підтверджують реальність господарських операцій, оскільки за вказаних обставин самі по собі податкові накладні не є достатнім свідченням дійсного вчинення господарських операцій, і відповідно, оспорюване податкове повідомлення - рішення від 19 листопада 2014 року №0000502202, є правомірним.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді В.І. Бутенко

М.М. Заїка