Постанова

від 27.03.2015 по справі 826/1862/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 27 березня 2015 року                                       № 826/1862/15 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., при секретарі Суховій О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Енергокапитал»     доГоловного управління ДФС у Київській області, Ірпінської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень – рішень, визнання незаконними дії ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергокапитал» (далі – позивач) звернулось з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач-1), Ірпінської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області (далі по тексту – відповідач-2) про визнання незаконним дії Головного управління ДФС у Київській області стосовно прийняття рішення від 03.12.2014 №510/10/10-36-10-01-04 про залишення скарги без розгляду, скасування рішення Головного управління ДФС у Київській області від 03.12.2014 №510/10/10-36-10-01-04 про залишення скарги без розгляду, як  таке, що прийнято з порушенням норм чинного законодавства України, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Ірпінської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 29.08.2014 №0000882204 про визнання суми грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 1040980,50 грн., у т.ч. основний платіж у розмірі 693987,00 грн. та штрафна санкція у розмірі 346993,50 грн. В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідачем-1 безпідставно залишено скаргу без розгляду, та порушуючи норми законодавства перервало процедуру адміністративного оскарження, чим позбавило платника права на адміністративне оскарження податкового повідомлення-рішення. Крім цього, позивач зазначає, що відповідачем-2 на підставі хибних висновків акту перевірки від 17.07.2014 №659/22-4/37256969 щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Ін Еко», прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.08.2014 №0000882204, яке позивач вважає необґрунтованим та таким, що  підлягає скасуванню. У судовому засіданні позивач надав пояснення аналогічні викладеним в адміністративному позові та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Представник відповідачів надав до суду заперечення, в яких проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість рішення від 03.12.2014 №510/10/10-36-10-01-04 про залишення скарги без розгляду, висновків акту перевірки та, відповідно, податкового повідомлення-рішення від 29.08.2014 №0000882204. В судовому засіданні 12.03.2015р. суд по справі перейшов в письмове провадження на підставі статті 122 КАС України. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: Ірпінською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Київській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ “Енергокапитал” з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Ін Еко» та складено акт перевірки від 17.07.2014 №659/22-4/37256969. Відповідно до висновків акту перевіркою встановлено порушення ТОВ «Енергокапитал»: -  п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість в розмірі 693987 за січень 2014 року. На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.08.2014 №0000882204, яким збільшено суму з грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму в розмірі 1040980,50 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 693987,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 346993,50 грн. Позивачем в порядку адміністравтиного оскарження подано скаргу від 03.10.2014 №03/10-1 до Головного управління Міндоходів у Київській області на винесене податкове повідомлення-рішення від 29.08.2014 №0000882204. Рішенням від 23.10.2014 №35/10/10-36-10-01-04/1079 Головне управління ДФС у Київській області продовжено строк розгляду скарги до 05.12.2014. Рішенням від 03.12.2014 №510/10-36-10-01-04 відповідачем-1 залишено скаргу позивача від 03.10.2014 №03/10-1 без розгляду. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.    Судом встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Ін Еко». Так, між позивачем (замовник) та ТОВ «Ін Еко» (виконавець) укладено договір на надання послуг з організації збирання, знешкодження, перевезення та утилізації відпрацьованих мастил (олив) від 18.09.2013 №18/09, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги з збирання, заготівлі та утилізації використаних мастил імпортованої продукції на умовах та за тарифами, визначеними в п.3.4 (відповідно до постанови КМУ від 17ю12ю2012 №1221 «Порядок збирання, видалення, знешкодження та утилізації відпрацьованих мастил (олив)») на умовах та за тарифами, визначеними в п.3.2 та 3.3 договору. До вказаного договору надано заявки-розрахунки від 14.01.2013 №22, від 22.08.2014 №23, від 28.01.2013 №24, від 29.01.2013 №25.     На ім'я позивача спірним контрагентом на виконання даного договору виписані податкові накладні від 28.01.2014 №4,  від 29.01.2014 №6, від 14.01.2014 №1, від 22.01.2014 №2, які відображені у витязі з Єдиного реєстру податкових накладних. Розрахунок між сторонами проводився у безготівковій формі та до матеріалів справи надано виписки з банку.           Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, на спростування реальності господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ «Ін Еко», відповідачем вказано на здійснення господарської діяльності без настання правових наслідків, а задля забезпечення вигоди третіх осіб. Також відповідач посилається на акт ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 23.05.2014 №409/3-22-08-38454023 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інт Еко» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за січень та лютий 2014 року», відповідно до якого встановлено, що підприємство не знаходиться за податковою адресою. Крім цього, відповідач зазначає, що операції спірного контрагента не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, відсутність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів. Отже, ТОВ «Ін Еко» не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одно. Також, відповідач вказує, що під час проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів (послуг) від спірного контрагента до контрагентів-покупців, у зв'язку з відсутністю актів приймання-передачі товару, довіреностей, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинніх документів.      Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11, згідно з п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Статтею 2 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99р. № 996-XIV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Виходячи з вимог п.2 ст. 3 “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за №168/704, первинні документи: - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Статтею 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99р. №996-XIV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995р. за №168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам. Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99р. № 996-XIV (із змінами та доповненнями). Враховуючи вищевикладене, позивачем не підтверджено фактичне здійснення постачання, приймання-передачі та оприбуткування товарно-матеріальних цінностей по договірним взаємовідносинам з вказаними контрагентами. Згідно з п. 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн. Згідно з п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними. Пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Відповідно до п. 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Згідно з п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Таким чином, розмір податкового зобов'язання продавця товарів (послуг) по господарським операціям, проведеним з кожним контрагентом – покупцем у окремому звітному періоді, має дорівнювати розміру податкового кредиту такого покупця, задекларованого за такий звітний період, що передбачає відображення покупцем отриманої податкової накладної у реєстрі отриманих податкових накладних цього звітного періоду. Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011, № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.   Крім цього, суд наголошує, що сам факт виконання робіт не є безумовним доказом реальності господарських операцій між сторонами, оскільки для податкового обліку значення має факт виконання робіт/послуг тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження валових витрат та податкового кредиту. Аналізуючи надані документи на підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та спірним контрагентом, суд бере до уваги наступне. Як вбачається з наданого договору від 18.09.2013 №18/09 вбачається, що по завершенню наданих послуг протягом 3-х робочих днів сторони підписують акт прийому-передачі наданих послуг (п.2.3), однак ані під час перевірки, ані під час розгляду справи позивачем не надані такі акти. Крім цього, до суду не надано жодних доказів на підтвердження дійсної реалізації умов договору від 18.09.2013 №18/09, а саме: -          не надано пояснень яким чином було здійснено перевезення мастил, які підлягали «утилізації», яким транспортом (об'єм мастил згідно заявок мали великий) та на яке місцезнаходження, не надано товарно - транспортних накладних, тощо, отже суд не вбачає дійсний рух таких мастил для подальшої утилізації; -          не надано підтвердження, що на спірному підприємстві є фаховий персонал, який виконував умови за вказаним договором; -          не надано підтверджень, що у спірного контрагента наявні складські приміщення та спеціалізована техніка та устаткування; -          не надано довіреностей або інших документів, які приймали участь у прийомі-передачі мастил від позивача. Посилання позивача, що податковим органом не досліджено питання виконання договору, суд не бере до уваги, оскільки позивачем під час розгляду даної справи не надано жодних належних та допустимих доказів щодо дійсної процедури виконання умов укладеного договору між ТОВ «Енергокапитал» та ТОВ «Ін Еко» та не спростовано висновки податкового органу. Отже, враховуючи викладене, в ході розгляду справи судом встановлено, що операції між позивачем та ТОВ «Ін Еко» не мали реального характеру. Перевіркою встановлено документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування грошових коштів. Контрагентом перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою зниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Підсумовуючи викладене, враховуючи, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, зважаючи на те, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, з огляду на те, що ТОВ “Енергокапитал” не доведено реальності господарських операцій по взаємовідносинам із спірним контрагентом, зважаючи на доведеність з боку податкового органу фіктивного характеру господарських операцій з вказаним контрагентом, суд дійшов висновку про обґрунтованість висновків акту перевірки та, відповідно, правомірність податкового повідомлення-рішення Ірпінської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 29.08.2014 №0000882204. Щодо позовної вимоги про визнання незаконним дії Головного управління ДФС у Київській області стосовно прийняття рішення від 03.12.2014 №510/10/10-36-10-01-04 про залишення скарги без розгляду та скасування рішення Головного управління ДФС у Київській області від 03.12.2014 №510/10/10-36-10-01-04 про залишення скарги без розгляду, як  таке, що прийнято з порушенням норм чинного законодавства України, суд виходить з наступного. Як вбачається з рішення відповідача-1 від 23.10.2014 №35/10/10-36-10-01-04/1079 продовжено строк скарги ТОВ «Енергокапитал» до 05.12.2014 року. У вказаному рішенні зазначено, що податкове повідомлення-рішення отримано позивачем 25.09.2014, а скарга подана нарочно 08.10.2014, проте такі твердження не відповідають дійсності, оскільки з наданих до матеріалів справи поштовими квитанціями та описами вкладень вбачається, що підприємством подано скаргу листом через поштове відділення 03.10.2014 року. Відповідно до п.56.15 ст.56 Податкового кодексу України вбачається, що скарга, подана із дотриманням строків, визначених пунктом 56.3 цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження. Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою. Згідно з п.56.16 ст.56 Податкового кодексу України днем подання скарги вважається день фактичного отримання скарги відповідним контролюючим органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв'язку від платника податків поштового відправлення із скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв'язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті. Водночас, з рішенням відповідача-1 від 03.12.2014 №510/10/10-36-10-01-04 скаргу залишено без розгляду у зв'язку з порушенням строків та не враховано приписи Податкового кодексу України та не взято до уваги попереднє рішення від 23.10.2014 року. Отже, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в цій частині, оскільки відповідач-1 безпідставно залишено скаргу без розгляду, чим позбавило платника права на адміністративне оскарження податкового повідомлення-рішення. Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог. На підставі викладеного, керуючись статтями  7, 8, 9, 10, 11, 71, 128, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ:           Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергокапитал» задовольнити частково.           Визнати незаконним дії Головного управління ДФС у Київській області стосовно прийняття рішення від 03.12.2014 №510/10/10-36-10-01-04 про залишення скарги без розгляду. Скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області від 03.12.2014 №510/10/10-36-10-01-04 про залишення скарги без розгляду, як таке, що прийнято з порушенням норм чинного законодавства України. В решті позовних вимог відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергокапитал» (код ЄДРПОУ 37256969, адреса: 07800, Київська область, смт. Бородянка, вул. Індустріальна, 3/3) на користь Державного бюджету України (отримувач УДСКУ у Печерському районі, код 38004897, банк отримувача ГУ ДКСУ у м.   Києві, код банку 820019, рахунок 31218206784007) решту суми судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 4311,72 грн. (чотирьох тисяч трьохсот одинадцяти гривень 72 копійок). Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів  за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Суддя                                                                                                           В.В. Амельохін