Постанова

від 25.03.2015 по справі 910/16138/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2015 року Справа № 910/16138/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Корсак В.А.

судді: Данилова М.В., Данилова Т.Б. (доповідач)

розглянувши матеріали касаційної скаргитовариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване виробничо-наукове підприємство "Київпроменерго" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2015р. у справі господарського суду№910/16138/14 міста Києва за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване виробничо-наукове підприємство "Київпроменерго" дофізичної особи-підприємця ОСОБА_1 третя особа Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про за участю представників сторін: позивача - відповідача - третьої особи -зобов'язання вчинити дії дир. Грунський Г.У. - протокол загальних зборів від 28.05.09р. пр. ОСОБА_3 - ордер КВ№131690 від 25.02.15р. пр. ОСОБА_4 - ордер КВ№070604 від 26.12.13р. пр. Круть В.О. - дов. №062/02/07-875 від 29.01.15р.

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване виробничо-наукове підприємство "Київпроменерго" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача повернути на користь позивача нерухоме майно загальною площею 86,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом звільнення такого приміщення.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.09.2014р. (суддя Босий В.П.) зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 повернути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване виробничо-наукове підприємство "Київпроменерго" нерухоме майно загальною площею 86,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом звільнення такого приміщення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ФОП ОСОБА_1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати рішення по справі та прийняти нове рішення, яким припинити провадження у справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2014р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2015р. (судді Ткаченко Б.О., Зеленін В.О., Синиця О.Ф.) рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2014р. скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване виробничо-наукове підприємство "Київпроменерго" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2015р., а рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2014р. залишити в силі.

У відзиві на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 проти доводів касаційної скарги заперечує, просить касаційну скаргу відхилити.

Заслухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін та третьої особи, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права при винесенні рішення і постанови та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 16.02.2004р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване виробничо-наукове підприємство "Київпроменерго" (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір. Орендне майно належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста Києва та передане в оренду позивачу на підставі договору оренди майна комунальної власності територіальної громади міста Києва від 08.08.2003 року.

За умовами договору орендодавець передає, а орендар приймає в орендне користування нежитлове приміщення, що являє собою прибудову до бойлерної по АДРЕСА_1, яка розташована на земельній ділянці площею 493,9 кв.м; площа прибудови - 96,34 кв.м. (далі - об'єкт оренди).

У подальшому додатковими угодами змінено розмір орендованого приміщення до 86,2 кв.м.

Пунктом 11.1 договору встановлено, що він вступає в силу з моменту його підписання сторонами 16.02.2004р. та діє до 31.12.2004р., внесення плати за користування приміщенням проводиться до повного виконання обов'язків та до моменту підписання акта приймання-передавання приміщення, яке повертається орендодавцеві.

Згідно із п.11.7 договору у разі відсутності заяви від однієї із сторін про припинення або зміну договору протягом одного місяця до закінчення його строку, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

29.11.2011р. між сторонами було укладено додаткову угоду № 4 до договору, якою сторони погодили, що дія договору продовжується до моменту переукладення договору між ТОВ "СВНП "Київпроменерго" та Головним управлінням комунальної власності міста Києва (КМДА).

01.06.2013р. між ТОВ "СВНП "Київпроменерго" та Департаментом комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) було укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, який припинив дію договору оренди від 08.08.2003р.

З огляду на додаткову угоду №4 від 29.11.2011р. до договору оренди від 16.02.2004р., строк його дії закінчився з укладанням ТОВ "СВНП "Київпроменерго" та Департаментом комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) договору оренди від 01.06.2013р.

При цьому, 01.06.2013р. між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду №5 до договору, якою сторони погодили подовження строку дії припиненого договору оренди від 16.02.2004р. до дня прийняття рішення Департаментом комунальної власності міста Києва по договору суборенди.

Листом №062/13-10018 від 16.10.2013р. Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та листом №197/10 від 18.10.2013р. позивач повідомили відповідача про відмову у переданні спірного нежитлового приміщення йому в суборенду.

У листі №197/10 від 18.10.2013р. позивач вказував на закінчення терміну дії договору, зазначив про відсутність договірних відносин між ними та необхідність здійснення оплати по факту користування приміщенням. Також відмовився від подальшого укладення з відповідачем договору суборенди та вимагав повернути спірне нежитлове приміщення протягом 30 календарних днів з моменту отримання листа.

Згідно листа №062/13-10018 від 16.10.2013р. відмова у погодженні договору суборенди мотивована відкликанням згоди позивача на його укладення.

Також, в листах від 27.01.2014р., 14.03.2014р. та 12.03.2014р. позивач вимагав від відповідача звільнення приміщення.

Відповідно до ч.1 ст.785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно із ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Таким чином, за приписами ч.1 ст.785 Цивільного кодексу України та ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі припинення дії договору оренди та відмови від його продовження, відповідач втрачає статус орендаря і, у нього виникає зобов'язання передати орендоване приміщення орендодавцеві.

За таких підстав, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовні вимоги є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Однак, з таким висновком, суду першої інстанції не погодився суд апеляційної інстанції зазначивши, що з пояснень сторін встановлено, що в кінці 2013 року приміщення було відключено від водо- та електропостачання.

З листа №212/01 від 27.01.2014р. вбачається, що позивач 06.01.2014р. на вхідні двері приміщення встановив додатковий замок та повідомив відповідача про необхідність узгодження з ним наміру потрапити до приміщення з метою його звільнення та передачі.

Подані відповідачем докази про намагання позивача здати в оренду приміщення з 13.01.2014р. свідчать про те, що відповідач у даному приміщенні з вказаної дати не перебуває.

При цьому, з пояснень сторін апеляційним судом встановлено, що намагання позивача пов'язати звільнення приміщення з підписання відповідного акту, а не з фізичним звільненням приміщення від відповідача, задля можливості стягнути плату за його користування понад строк, протягом якого відповідач міг користуватися приміщенням.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що відповідачем звільнено приміщення (у розумінні доступу до нього, а не звільнення його від будь-яких речей орендаря). Свідчення того, що, у розумінні предмету позову, право позивача не порушено є те, що з 13.01.2014р. позивач поставив власні замки на двері приміщення.

Тобто, доводи позивача про необхідність зобов'язати відповідача звільнити приміщення не можуть бути реалізовані, оскільки встановлення замків та розміщення реклами про оренду приміщення свідчить про неможливість перебування відповідача у вказаному приміщені.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд дійшов до висновку про те, що рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2014р прийнято з неповним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з порушенням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Однак, з таким висновком суду апеляційної інстанції не може погодитись колегія суддів Вищого господарського суду України, оскільки як правильно встановлено судами обох інстанцій строк дії договору оренди спірного майна закінчився. Тобто у відповідача, на підставі ч.1 ст.785 Цивільного кодексу України та ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", виник обов'язок повернути орендоване приміщення за актом приймання-передачі.

При цьому, судом апеляційної інстанції залишено поза увагою, що в матеріалах справи відсутній акт приймання-передавання орендованого майна, складання якого було передбачено п.2.7 договору оренди від 16.02.2004р., яким сторони погодили, що майно вважається повернутим орендодавцеві з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання, на підставі інвентаризації, що проводиться комісією призначеною орендодавцем.

Відповідно до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також, апеляційним судом не доведено та в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачем вчинялись дії, які були спрямовані на повернення орендованого майна у відповідності до вимог законодавства та умов укладеного між сторонами договору оренди, і що саме орендодавець своїми діями здійснював перешкоди для повернення майна з оренди.

Таким чином, відсутність документів, які відповідно до законодавства та умов договору оренди є безумовними доказами повернення орендарем орендованого майна орендодавцеві та не доведеність орендарем того, що він вчинив всі залежні від нього дії для повернення орендованого майна, будь-які інші докази та припущення, в розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, не є підставами для відмови у задоволенні позовних вимог про повернення орендованого приміщення.

Статтею 111 7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване виробничо-наукове підприємство "Київпроменерго", оскільки судом першої інстанції було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а натомість суд апеляційної інстанції невірно застосував норми матеріального права та скасував обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване виробничо-наукове підприємство "Київпроменерго" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2015р. у справі №910/16138/14 господарського суду міста Києва скасувати.

Рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2014р. у справі №910/16138/14 залишити в силі.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване виробничо-наукове підприємство "Київпроменерго" 852 (вісімсот п'ятдесят дві) грн. 60 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.

Головуючий суддя В. Корсак

Судді М. Данилова

Т. Данилова