Постанова

від 26.03.2015 по справі 910/24216/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2015 року Справа № 910/24216/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Коробенка Г.П.

суддів Прокопанич Г.К.

Шаргала В.І.

за участю представників:

Позивача: Доброгорської М.Е., дов. № б/н від 05.02.2015 року;

Відповідача: не з'явився;

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Преси-Одісей" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 року

у справі № 910/24216/14 господарського суду міста Києва

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Едіпресс Україна"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Преси-Одісей"

про стягнення 160 611,95 грн.

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Едіпресс Україна" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Преси-Одісей", просило стягнути з відповідача 160 611,95 грн. боргу (а.с. 5-7).

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням товариством з обмеженою відповідальністю "Світ Преси-Одісей" своїх зобов'язань за договором № 2645DD від 01.02.212 року щодо оплати поставленої продукції.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.12.2014 року (суддя Балац С.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 року (головуючий Михальська Ю.Б., судді Отрюх Б.В., Тищенко А.І.) (а.с. 150-158) позов задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат (101-103).

Оскаржені судові акти мотивовано доведеністю позовних вимог.

Не погодившись з прийнятими судовими актами, товариство з обмеженою відповідальністю "Світ Преси-Одісей" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові рішення скасувати та прийняти нове про відмову у позові (а.с. 171-174).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.03.20105 року касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Преси-Одісей" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 26.03.2015 року (а.с. 166-167).

У судове засідання 26.03.2015 року представник відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Преси-Одісей" не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Преси-Одісей".

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представника позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Едіпресс Україна", обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.02.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Едіпресс Україна" та товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Преси-Одісей" було укладено договір № 2645DD, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця друковану продукцію, а покупець зобов'язався прийняти друковану продукцію і сплатити за неї певну грошову суму (а.с. 21-28).

Згідно п. 1.3 договору постачальник зобов'язався поставляти покупцю, а останній приймати та розповсюджувати через роздрібну мережу та іншими способами друковану продукцію та оплачувати її в асортименті, за цінами та у кількості, що визначається в додатках до цього договору, заявках та зазначаються у видаткових накладних на друковану продукцію.

Пунктом 3.1.1 договору визначено обов'язки постачальника, зокрема, надавати покупцю друковану продукцію згідно умов цього договору у місці призначення, передбаченому пунктом 4.2 договору. Зобов'язання постачальника по наданню друкованої продукції вважаються виконаними у повному обсязі в момент підписання сторонами видаткової накладної при поступленні друкованої продукції в місце поставки.

Відповідно до п. 3.2.3 договору покупець зобов'язаний оплатити друковану продукцію відповідно до умов договору.

Згідно п. 5.2 договору покупець приймає та оплачує постачальнику поставлену продукцію по вартості, що визначена згідно прайс-листа та інших умов цього договору, загальна вартість поставки вказується у видаткових накладних.

Пунктом 10.4 договору передбачено строк його дії до 21.12.2012 року.

Судами встановлено, що на виконання умов договору, товариством з обмеженою відповідальністю "Едіпресс Україна" поставлено відповідачу товар (друковану продукцію) на загальну суму 215 258,95 грн., що підтверджується видатковими накладними (а.с. 43-59, 140-143).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Світ Преси-Одісей" частково оплатило вартість поставленої продукції на суму 15 000,00 грн. та повернуло товар на суму 39 647,00 грн., внаслідок чого у нього виник борг у розмірі 160 611,95 грн.

Згідно ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Враховуючи наявність заборгованості за договором № 2645DD від 01.02.212 року у розмірі 160 611,95 грн., місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Проте, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними.

Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Частиною 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Місцевий господарський суд у порушення вищезазначених вимог процесуального права прийняв як належні докази видаткові накладні № 00000005024 від 12.08.2014 року, № 00000005074 від 12.08.2014 року, № 00000005196 від 19.08.2014 року, № 00000005335 від 26.08.2014 року, не перевіривши наявність на перелічених документах підпису представника відповідача та печатки товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Преси-Одісей" (а.с. 56-59).

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Зазначена правова позиція викладена також у п. 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (з змінами і доповненнями, внесеними постановами пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 12, від 23 березня 2012 року N 3, від 17 жовтня 2012 року N 10, від 16 січня 2013 року N 3, від 29 травня 2013 року N 9, від 17 грудня 2013 року N 13, від 10 липня 2014 року N 6).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Апеляційний господарський суд у порушення вищевикладеного в оскарженій постанові не зазначив підстав прийняття додаткових доказів (видаткових накладних, доданих позивачем до відзиву на апеляційну скаргу) (а.с. 140-143) та не з'ясував причини їх неподання позивачем до місцевого господарського суду.

Крім того, апеляційна інстанція також у порушення приписів ст. 43 ГПК України прийняла в якості доказу видаткову накладну № 00000005074 від 12.08.2014 року (а.с. 57), не перевіривши, чи є такий доказ належним, у розумінні ст. 34 ГПК України з огляду на відсутність на накладній підпису представника відповідача.

Також слід зазначити, що акт звірки взаєморозрахунків свідчить тільки про стан розрахунків між сторонами на певну дату та звірку бухгалтерського обліку операцій, а тому не може вважатись первинним документом у розумінні п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Отже, неправильно застосувавши норми процесуального права, не з'ясувавши повно і всебічно обставин та не дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків та прийняв необгрунтоване рішення, яке підлягає скасуванню.

Згідно ч. 2 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно ч. 1 ст. 111 10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин постанова Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 року підлягає скасуванню як така, що прийнята з порушенням норм процесуального права, а справа передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Преси-Одісей" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 року у справі № 910/24216/14 скасувати.

Справу № 910/24216/14 передати на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду в іншому складі суду.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді: Г.К. Прокопанич

В.І. Шаргало