Ухвала

від 18.03.2015 по справі 2а-1079/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2015 року м. Київ К/9991/32084/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько Н.Г.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - Інспекція)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2012

у справі № 2а-1079/11/2670

за позовом приватного підприємства "Техпромсервіс" (далі - Підприємство)

до Інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2012, позов задоволено; визнано протиправними податкове повідомлення-рішення від 22.12.2010 № 0006462312/1 (згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з ПДВ у розмірі 52721 грн., у тому числі 35147 грн. за основним платежем та 17 574 грн. за штрафними санкціями) та податкове повідомлення-рішення від 10.01.2011 № 0004732312/3 (відповідно до якого Товариству нараховано грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 460 422 грн., у тому числі 306 948 грн. за основним платежем та 153 474 грн. за штрафними санкціями).

У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що позивачем було дотримано законодавчо встановлені умови формування податкового кредиту по операціям з придбання товарів у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Сандурс-Компані».

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Інспекція звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові Товариства.

В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про безтоварний характер операцій між позивачем та спірним контрагентом, що виключає добросовісність податкової вигоди платника, отриманої за цими операціями.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційних скарг, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорювані суми грошових зобов'язань з ПДВ було визначено позивачеві за наслідками проведення Інспекцією позапланової виїзної перевірки Підприємства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Сандурс-Компані» за звітні періоди з серпня по грудень 2008 року, оформленої актом від 11.06.2010 № 1364/23-12/32049435 (з урахуванням результатів процедури апеляційного узгодження).

Під час цієї перевірки податковий орган дійшов висновку про те, що господарські операції з поставки позивачеві товарів у рамках господарських правовідносин з названим контрагентом фактично не здійснювалися, а подані платником первинні документи спрямовані на штучне створення документального підтвердження факту виконання взаємних зобов'язань між господарюючими суб'єктами і формальне дотримання податкового законодавства.

Втім суди попередніх інстанцій, оцінивши у взаємозв'язку подані учасниками спору докази та обставини даної справи, дійшли об'єктивного висновку, що Інспекцією не доведено наявності у діях Підприємства ознак недобросовісності, спрямованих на отримання необґрунтованої податкової вигоди, які могли б слугувати підставою для невизнання витрат та податкового кредиту за операціями з ТОВ "Сандурс-Компані".

Так, відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених (нарахованих) витрат по сплаті ПДВ є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст такої операції.

Досліджуючи відповідність сформованих позивачем даних податкового обліку за операціями з ТОВ «Сандурс-Компані» наведеним критеріям, суди встановили, що на виконання договору від 04.08.2008 № 0408/1 названий постачальник поставив позивачеві товарно-матеріальні цінності (кабельно-провідникову продукцію).

На підтвердження фактичного виконання цих операцій позивачем подано податкові накладні, видаткові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, рахунки-фактури, платіжні доручення про оплату придбаного товару в безготівковому порядку.

Вказані первинні документи оформлені з дотриманням вимог, установлених, зокрема, частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст господарських операцій та їх учасників. Суди також встановили, що придбані товари були використані позивачем у господарській діяльності шляхом подальшої реалізації третім особам.

Інспекцією не спростовано належним чином вказані обставини.

Так, на обґрунтування правомірності оспорюваних донарахувань відповідач послався установлені у рамках проведення контрольних заходів факти відсутності у ТОВ «Сандурс-Компані» персоналу, основних фондів та транспортних засобів, необхідних для здійснення реальної діяльності.

Втім у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо).

Доводи відповідача про фіктивність реєстрації спірного контрагента також не є спростуванням реальності розглядуваних операцій. Адже наявність у контрагента ознак організації, що зареєстрована на підставну особу та не провадить господарську діяльність, саме по собі не є доказом отримання покупцем необґрунтованої податкової вигоди, позаяк кожний учасник господарського обороту несе індивідуальну відповідальність за виконання своїх обов'язків та незалежно один від одного реалізує свої права.

З урахуванням викладеного суди обох попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для невизнання права позивача на податковий кредит за операціями з названим постачальником, і правомірно задовольнили позов.

Доводи податкового органу, викладені у касаційній скарзі, тотожні тим доводам, які були предметом розгляду судами першої та апеляційної інстанцій; їм надано належну правову оцінку, підстави для її неприйняття у касаційного суду відсутні. Крім того, зазначені доводи спрямовані на переоцінку встановлених судами фактичних обставин справи та прийнятих ними доказів, що є неприпустимим в силу вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України. Інших доводів касаційна скарга не містить.

Норми права при вирішенні спору застосовані судами правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судових актів, не виявлено.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2012 у справі № 2а-1079/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова Н.Г. Пилипчук