Ухвала

від 11.03.2015 по справі 826/925/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2015 року м. Київ К/800/48628/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013

у справі № 826/925/13-а

за позовом Приватного підприємства «Інтерклас»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013, адміністративний позов Приватного підприємства «Інтерклас» (надалі - позивач або ПП «Інтерклас») задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби (надалі - відповідач або ДПІ у Солом'янському районі м. Києва) № 00066022-7 від 10.12.2012.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПП «Інтерклас» відмовити повністю.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин позивача з ПП «Ді-Трейд», ТОВ «Київконтракт Лтд», ТОВ «Уніторгсервіс», ПП «Парвус», за результатами якої 24.10.2012 складено акт № 6977/22-7/2150036 (надалі - акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: пп. 7.2.3, 7.2.6, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого, на думку відповідача, позивачем занижено податок на додану вартість у розмірі 1 025 698,00 грн.

Перевірку проведено на підставі пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України відповідно до наказу від 13.07.2012 № 1048, та у зв'язку з надходженням постанови слідчого про призначення документальної позапланової перевірки ПП «Інтерклас» від 27.02.2012.

Наведені висновки відносно позивача, сформовані відповідачем на підставі даних протоколів допитів: директора ТОВ «Київконтракт Лтд» Семенової І.І. від 19.04.2011, директора ТОВ «Уніторгсервіс» Подушкіной Л.В. від 16.02.2011, директора ПП «Парвус» Козолій Л.О. від 25.04.2012, які зазначали про непричетність до діяльності відповідних підприємств, що дало відповідачу підстави для висновків, що первинні документи за відносинами із зазначеними підприємствами складені всупереч вимогам законодавства, у зв'язку з чим не має можливості підтвердити факт здійснення господарських операцій та не має підстав для включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ за відносинами із зазначеними контрагентами.

На підставі акта відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 00066022-7 від 10.12.2012, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 008 948,00 грн. за основним платежем та на - 252 237,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що оскільки відповідачем не надано доказів ухвалення (прийняття) відповідного судового рішення (обвинувального вироку, ухвали про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), яке б набрало законної сили, матеріали перевірки позивача не можуть бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення про збільшення позивачу грошових зобов'язань, розрахованих за результатами такої перевірки. Отже, відповідач не мав правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення, а відтак спірне рішення є протиправним, як таке, що прийняте передчасно. Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що сукупність досліджених первинних документів під час розгляду справи по взаємовідносинах позивача з контрагентами не дають підстав для висновку про безтоварність спірних операцій та відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкового кредиту з ПДВ.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, дійшов висновку, що позивачем у повній мірі дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а, отже, і правомірності відображення їх у податковій звітності.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

На момент здійснення взаємовідносин позивача з контрагентами - ТОВ «Київконтракт Лтд», ТОВ «Уніторгсервіс», ПП «Парвус», питання формування та обліку податкового кредиту регулювалися Законом України «Про податок на додану вартість» (далі-Закон).

Так, пунктом 1.7. статті 1 Закону визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

При цьому, згідно підпункту 7.2.3. пункту 7.2. статті 7 Закону, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (підпункт 7.2.4. пункту 7.2. статті 7 Закону).

Підпунктом 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону закріплено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, Закон визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду, а саме: не пов'язаність здійсненої операції з господарською діяльністю, фіктивність операцій, відсутність поставки, та відсутність у платника податків на момент перевірки податкових накладних або видача її особою, яка не є платником ПДВ.

Аналогічні положення закріплені в Податковому кодексі України, який набрав чинності з 01.01.2011.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Тобто, відповідно до наведених законодавчих вимог підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій. Відповідно, оформлені належним чином податкові накладні є документами, які є підставою для нарахування платником податків податкового кредиту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, взаємовідносини позивача з контрагентами - ТОВ «Київконтракт Лтд», ТОВ «Уніторгсервіс», ПП «Парвус» ґрунтувалися на договірних засадах, а саме:

з ТОВ «Київконтракт ЛТД» в межах договору № 12/2010 від 01.03.2010 на поставку комплектуючих до світильників. Здійснення операції з поставки підтверджено: видатковими та податковими накладними на загальну суму 6 004 187,11 грн. з ПДВ - 1 000 697,85 грн., оборотно-сальдовими відомостями, журналами проводок, сертифікатами відповідності та додатками до них;

з ТОВ «Уніторгсервіс» в межах договору № 28 від 01.06.2009 на поставку позивачу комплектуючих до електросвітильників. Здійснення операції з поставки підтверджено: видатковими та податковими накладними на загальну суму поставки 108 000,00 грн. з ПДВ - 18 000,00 грн., актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), оборотно-сальдовою відомістю, журналом проводок;

з ПП «Парвус» в межах договору № 18 від 01.03.2009 на поставку позивачу комплектуючих до електросвітильників. Здійснення операції з поставки підтверджено: актом та податковою накладною на суму 42 000,00 грн. з ПДВ - 7 000,00 грн., карточкою по рахунку.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що позивачем у повній мірі дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту з податку на додану вартість, а відтак, і правомірність відображення його у податковій звітності.

Окрім того, судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги посилання відповідача на протоколи допитів директорів ТОВ «Київконтракт Лтд» Семенової І.І. від 19.04.2011, ТОВ «Уніторгсервіс» Подушкіной Л.В. від 16.02.2011 та ПП «Парвус» Козолій Л.О. від 25.04.2012, як на доказ складання первинних документів всупереч вимогам законодавства, оскільки вони жодним чином не доводять факт порушення позивачем норм податкового законодавства виходячи з того, що почеркознавча експертиза відповідних первинних документів не проводилась та не встановлювались особи, які підписували документи від імені зазначених контрагентів. Факт підроблення підписів на первинних документах (податкових накладних), підписаних та виданих від імені ТОВ «Київконтракт Лтд», ТОВ «Уніторгсервіс», ПП «Парвус», використаних позивачем у спірних господарських операціях, вироком суду в кримінальній справі не встановлено, як і не встановлено жодним вироком суду протиправної діяльності контрагентів (зокрема, фіктивне підприємництво).

А відтак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача № 00066022-7 від 10.12.2012.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Оскільки суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 у справі № 826/925/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна