Постанова

від 23.03.2015 по справі 910/20146/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2015 р. Справа№ 910/20146/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Сухового В.Г.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю "Центрбудсервіс"

на рішення Господарського суду м. Києва

від 02.12.2014

у справі № 910/20146/14 (суддя - Котков О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстерліфт",

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центрбудсервіс",

про стягнення грошових коштів,

за участю представників:

від позивача: Степаненко О.А. - представник (довіреність б/н від 02.03.2014);

від відповідача: Нестеров Е.Г. - представник (довіреність б/н від 01.03.2015),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Майстерліфт" (надалі - ТОВ "Майстерліфт", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центрбудсервіс" (надалі - ТОВ "Центрбудсервіс", відповідач) про стягнення 52 579,95 грн, з яких 47 018,85 грн основного боргу та 5 561,10 грн пені, зумовлених неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати наданих послуг за договором на технічне обслуговування від 01.04.2009 № 30.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2014 у справі № 910/20146/14 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Центрбудсервіс" на користь ТОВ "Майстерліфт" 47 018,85 грн основного боргу, 2 637,19 грн пені та 1 725,42 грн судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду та посилаючись на незаконність судового рішення в частині незастосування судом наслідків спливу строку позовної давності до вимоги про стягнення пені, ТОВ "Центрбудсервіс" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині нарахованої судом пені в розмірі 2 637,19 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути на користь позивача пеню в розмірі 1 485,85 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2015 апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 23.03.2015.

В судовому засіданні представник скаржника доводи апеляційної скарги підтримав повністю, просив скаргу задовольнити.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, вважає таку безпідставною та необґрунтованою, у зв'язку з чим просив відмовити в її задоволенні.

23.03.2015 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 01.04.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАЙСТЕРЛІФТ» (в тексті договору - підрядник або виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТРБУДСЕРВІС» (в тексті договору - замовник) було укладено договір на технічне обслуговування № 30 (далі - договір), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується виконувати роботи по технічному обслуговуванню ліфтів в/п 1000 кг у кількості 4 (чотири) одиниці (далі - обладнання) на об'єкті замовника за адресою: м. Київ, вул. Дехтярівська, 25, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх (пункт 1.1. договору).

Згідно з пунктом 2.2. договору оплата здійснюється замовником не пізніше 5-го числа місяця наступного за звітним.

Відповідно до пункту 2.3. договору в останній робочий день поточного місяця сторони підписують акт виконаних робіт. У випадку, якщо замовник впродовж трьох робочих днів з дати отримання акту від виконавця не підписує акт виконаних робіт і не повідомляє про наявність зауважень до виконаної роботи, робота вважається прийнятою, акт - підписаним. В такому випадку виконавець має право вимагати оплати за виконані роботи.

Договір набуває чинності з дати його підписання та діє до 31.12.2011. Дія договору продовжується на кожен наступний рік, якщо сторона не повідомила іншу сторону про його припинення за два місяці до дати припинення (пункт 5.1. договору).

З матеріалів справи вбачається, що 22.07.2009 сторони уклали додаткову угоду №1 до Договору №30 на технічне обслуговування, згідно якої виклали п.1.1 в наступній редакції «За цим договором виконавець зобов'язується виконувати роботи по технічному обслуговуванню ліфтів в/п 1000 кг у кількості 4 (чотири) одиниці та ліфтів в/п 400 кг у кількості 4 (чотири) одиниці на об'єкті замовника за адресою: м. Київ, вул. Дехтярівська, 25, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх» (а.с.14).

Додатковою угодою №2 від 27.07.2009 до Договору на технічне обслуговування сторони погодили змінити вартість технічних робіт у зв'язку з несприятливою економічною ситуацією в Україні (а.с.15).

Додатковою угодою №3 від 01.04.2009 до вищевказаного Договору сторони виклали п.1.1 договору у наступній редакції: «За цим договором виконавець зобов'язується виконувати роботи по технічному обслуговуванню ліфтів в/п 1000 кг у кількості 4 (чотири) одиниці та ліфтів в/п 400 кг у кількості 6 (шість) одиниць (далі обладнання) на об'єкті замовника за адресою: м. Київ, вул. Дехтярівська, 25, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх» (а.с.16).

Наступною додатковою угодою №4 від 31.05.2013 до Договору на технічне обслуговування сторони досягли домовленості щодо виконання позивачем робіт по технічному обслуговуванню ліфтів в/п 1000 кг у кількості 4 (чотири) одиниці та ліфтів в/п 400 кг у кількості 8 (вісім) одиниць (далі обладнання) на об'єкті замовника за тією ж адресою (а.с.17).

Місцевий господарський суд, даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору правильно зазначив, що такий за своєю правовою природою є договором надання послуг, за умовами якого, відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Таким чином, укладення ТОВ «Майстерліфт» та ТОВ «Центрбудсервіс» договору на технічне обслуговування від 01.04.2009 № 30 було спрямоване на отримання останнім таких послуг та одночасного обов'язку зі здійснення їх оплати.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Вимоги позивача у справі обґрунтовані тим, що на виконання умов договору у період з червня по грудень 2013 року позивач надав відповідачеві послуги на загальну суму 66 490,85 грн, однак, в порушення умов договору відповідач за надані послуги не розрахувався.

Суд першої інстанції встановив, що факт надання послуг за період з червня по жовтень 2013 року включно на загальну суму 52 860,00 грн, підтверджується долученими до матеріалів справи актами надання послуг від 27.06.2013 № 514 на суму 10 572,00 грн, від 31.07.2013 № 624 на суму 10 572,00 грн, від 30.08.2013 № 739 на суму 10 572,00 грн, від 30.09.2013 № 903 на суму 10 572,00 грн та від 31.10.2013 № 985 на суму 10 572,00 грн, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками підприємств (а.с. 25-29).

З матеріалів справи також вбачається, що на підтвердження обставин надання послуг за договором у листопаді та грудні 2013 року виконавець склав та направив на адресу замовника акти надання послуг від 29.11.2013 № 1152 та від 31.12.2013 №1236 на загальну суму 13 630,85 грн.

Факт направлення 10.09.2014 вказаних актів на адресу замовника та отримання їх останнім 16.09.2014 підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за реєстр. № 04073 1516075 0 та фіскальним чеком УДППЗ «Укрпошта» від 10.09.2014 №5724 (а.с. 96-97).

Оскільки відповідач протягом трьох робочих днів з дати отримання актів не повідомив позивача про наявність зауважень щодо наданих послуг, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що акти, відповідно до пункту 2.3. договору, вважаються підписаними, а вартість наданих за ними послуг підлягає оплаті у відповідності до пункту 2.2 договору.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем було здійснено часткові оплати за договором за актами № 514 від 27.06.2013, №739 від 30.08.2013, №903 від 30.09.2013 на загальну суму 19 472,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 12.08.2013 № 1417, від 15.08.2013 № 1426, від 13.09.2014 № 13, від 23.09.2013 № 19, від 25.10.2013 № 42 та від 25.10.2013 № 1457, копії яких додані до матеріалах справи (а.с. 72-77).

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції вказував, що актів надання послуг за листопад та грудень 2013 року він не отримував, відтак обов'язку щодо їх оплати у нього не виникло. Судова колегія погоджується з позицією місцевого господарського суду щодо відхилення даних тверджень відповідача як необґрунтованих, оскільки такі спростовуються наявними у справі доказами.

Таким чином, факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 47 018,85 грн належним чином доведений та документально підтверджений, а тому місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості.

Під час апеляційного провадження представник скаржника наголошував на тому, що позивач залишив без належного реагування листа №1813-1 від 18.11.2013, в якому замовник повідомляв виконавця про зупинку роботи пасажирського ліфта в буд. №25А по вул. Дегтярівській з 01.11.2013, зумовленої крадіжкою обладнання, у зв'язку з чим останній просив врахувати дану обставину при виставленні рахунків.

Дані доводи колегія суддів відхиляє та находить правильним висновок суду про стягнення з відповідача заборгованості у заявленому позивачем розмірі, адже останнім дана обставина була врахована, так як у рахунку за листопад 2013 року позивачем заявлено до оплати роботи з технічного обслуговування 4 ліфтів в/п 1000 кг та 6 ліфтів в/п 400 кг, у грудні 2013 року - за обслуговування 4 ліфтів в/п 1000 кг та 7 ліфтів в/п 400 кг, а не за вісім одиниць обладнання, як про це зазначено у додатковій угоді № 4 від 31.05.2013.

Водночас, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язань з оплати послуг, крім основного боргу позивач просив стягнути з відповідача пеню за період з 06.01.2014 по 05.09.2014, розмір якої за його розрахунком складає 5 561,10 грн.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За приписами частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Пунктом 4.1. договору встановлено, що в разі порушення строків оплати замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочення за кожен день прострочення.

Під час розгляду справи місцевим господарським судом, відповідачем було подано заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності до вимоги про стягнення пені за порушення строків оплати заборгованості за актами № 514 від 27.06.2013, № 624 від 31.07.2013 та № 739 від 30.08.2013.

Вирішуючи заяву про застосування строків позовної давності, суд першої інстанції відмовив відповідачеві в її задоволенні, вказавши при цьому, що позивачем не було пропущено строку позовної давності щодо заявлених вимог про стягнення пені за вищезазначеними актами.

Однак, колегія суддів з таким висновком не погоджується, находить його помилковим з огляду на наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

За приписами частини 1 та 2 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Стаття 260 Цивільного кодексу України передбачає, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (стаття 261 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за актом надання послуг № 514 від 27.06.2013 у відповідності до пункту 2.2. договору, правильним є період нарахування пені з 06.07.2013 по 06.01.2014.

Натомість, з розрахунку суми пені, наведеної ТОВ «Майстерліфт» у позовній заяві, вимога про її стягнення заявлена позивачем за період з 06.01.2014 до 07.07.2014, що є неправильним.

Аналізуючи зміст договору на технічне обслуговування №30 від 01.04.2009, судовою колегією встановлено, що сторони не погоджували питання щодо збільшення періоду нарахування пені відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

З урахуванням наведеного та відсутністю підстав у суду для виходу за межі позовних вимог, позовна вимога в частині стягнення пені за актом надання послуг № 514 від 27.06.2013 задоволенню не підлягає.

При цьому, суд, відмовляючи у задоволенні вказаної вимоги в цій частині, не вбачає підстав для застосування позовної давності та наслідків її спливу, відтак заява відповідача про застосування позовної давності до вимоги про стягнення пені за актом надання послуг № 514 від 27.06.2013, є безпідставною.

Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку про помилковість висновку місцевого господарського суду про сплив позовної давності 06.02.2015 та 06.03.2015 по вимозі про стягнення пені за актами надання послуг № 624 від 31.07.2013 та № 739 від 30.08.2013 відповідно.

Так, відповідно до правової позиції, що викладена у абзаці 1 підпункту 4.3. пункту 4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», якщо відповідно до чинного законодавства або договору, неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява надійшла до суду 23.09.2014, про що свідчить відмітка канцелярії Господарського суду м. Києва.

Таким чином, строк позовної давності за актами від 31.07.2013 та 30.08.2013 сплив частково, а тому розмір пені, що підлягає стягненню в межах періоду, заявленого позивачем, складає 346,41 грн.

Водночас, судом апеляційної інстанції було здійснено перерахунок пені за актами від 30.09.2013 та 31.10.2013, яким встановлено, що правильними періодами нарахування пені за даними актами є періоди з 06.10.2013 по 06.04.2014 та з 06.11.2013 по 06.05.2014 відповідно.

Відтак, правильний розмір пені за вказаними актами, в межах періоду, заявленого позивачем складає 836,49 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про відмову позивачеві в частині стягнення пені за актами № 1152 від 29.11.2013 та № 1236 від 31.12.2013, виходячи з того, що вказані акти були отримані відповідачем лише 16.09.2014, а тому, строк виконання за такими у період, який заявлено позивачем для стягнення пені, ще не настав.

З огляду на вищенаведене, позовна вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 1 182,90 грн.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову частково в сумі 48 201,75 грн, з яких 47 018,85 грн основного боргу та 1 182,90 грн пені.

У відповідності до пункту 4 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду у відповідно до статті 104 ГПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на обґрунтованість доводів апеляційної скарги ТОВ «Центрбудсервіс», колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення та зміни рішення в частині вимоги про стягнення пені.

Відшкодування судового збору, сплаченого позивачем у розмірі 1 827,00 грн при поданні позову та в розмірі 913,50 грн при поданні апеляційної скарги у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центрбудсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2014 у справі № 910/20146/14 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2014 у справі №910/20146/14 змінити.

3. Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Центрбудсервіс" (ідентифікаційний код 35948236, адреса: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 25А, корп. 1, оф. 414), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстерліфт" (ідентифікаційний код 33308688, адреса: 04073, м. Київ, провул. Куренівський, буд. 17, літ. Ш, р/р 2600900101309 в ПАТ "КБ "Глобус" в м. Києві, МФО 380526), або на будь-який інший рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду 47 018 (сорок сім тисяч вісімнадцять) грн 85 коп. основного боргу, 1 182 (одна тисяча сто вісімдесят дві) грн 90 коп. пені та 2 512 (дві тисячі п'ятсот дванадцять) грн 30 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої та в уді апеляційної інстанцій.

В задоволенні решти позову відмовити".

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

5. Матеріали справи № 910/20146/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді В.Г. Суховий

Г.А. Жук