Постанова

від 04.08.2009 по справі 1/124/09

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

1/124/09

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"04" серпня 2009 р. Справа № 1/124/09

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:   Мирошниченко М. А.,

                     Суддів:    Бєляновського В. В. та Шевченко В. В.,

при секретарі судового засідання  -   Волощук О. О.,

за участю представників:

позивача –Влащук В. М. (за дорученням) та Гроцький О. М. (за дорученням),                                                                                   

відповідача –Бойченко І. О. (за дорученням), Черешня В. М. (за дорученням),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу АК ПІБ в особі філії „Відділення Промінвестбанку в м. Первомайськ Миколаївської області”, м. Первомайськ Миколаївської області,

на рішення господарського суду Миколаївської області від 01.06.2009 р.

по справі №1/124/09

за позовом ПП „Козацька застава”, м. Первомайськ Миколаївської області

до АК ПІБ в особі філії „Відділення Промінвестбанку в м. Первомайськ Миколаївської області”, м. Первомайськ Миколаївської області,

про стягнення 18683,00 грн.,

    ВСТАНОВИЛА:

18.03.2009 р. (вх. №2422) у господарському суді Миколаївської області ПП „Козацька застава” (далі - позивач) пред'явлено позов до АК ПІБ в особі філії „Відділення Промінвестбанку в м. Первомайськ Миколаївської області” (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки на суму 18683 грн., 186,83 грн. держмита, 118 грн. на ІТЗ судового розгляду справи та 1000 грн. за оплату послуг адвоката (а.с. 2-4). Свої вимоги він мотивував наступним.

10.07.2000 р. між позивачем та відповідачем був укладений безстроковий договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування, на виконання умов якого позивачем на свій коррахунок впродовж багатьох років вносилися грошові кошти, а банком проводилися банківські операції відповідно до нормативних актів НБУ у строки, встановлені цим договором. Однак, встановлений порядок надання фінансових послуг порушився з вини відповідача. Зокрема, 06.10.2008 р. на підставі платіжного доручення №419 з банківського рахунку №260083301180743 позивача була списана сума в розмірі 219800 грн. Вказана сума була оплатою за відвантажений товар - паливно-мастильні матеріали, власником яких є ПП „Енерготрас плюс”, але кошти на розрахунковий рахунок останнього - постачальника паливно-мастильних матеріалів не поступили. Вказана сума була повернута на рахунок підприємства 22.10.2008 р. Не вчинивши дію по перерахуванню коштів на розрахунковий рахунок постачальника товару, відповідач порушив умови договору, тобто не виконав взяті на себе зобов'язання, які установлені п.4.2 вказаного договору. Відповідач в односторонньому порядку відмовився виконувати свої зобов'язання за укладеним договором та мотивував вказану відмову тим, що 07.10.2008 р. Постановою Правління НБУ №308 „Про призначення тимчасової адміністрації в Українському акціонерному промислово-інвестиційному банку” з метою створення сприятливих умов для фінансового стану введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців з 07.10.2008 р. до 07.04.2009 р. та призначено тимчасового адміністратора строком на один рік. Відповідно до ст. 85 ЗУ „Про банки та банківську діяльність”, мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації, тобто до 07.10.2008 р. Однак, згідно ст.ст. 75,85 ЗУ „Про банки та банківську діяльність” від 07.12.2000 р. №2121-111, НБУ зобов'язаний призначити тимчасову адміністрацію, у разі істотної загрози платежу спроможності банку, та накласти мораторій на задоволення вимог кредиторів. Але, відповідно до ст. 2 цього ЗУ, у ньому терміни вживаються в такому значені: Вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Мораторій - зупинення виконання банком майнових зобов'язань щодо сплати податків і зборів, строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань. Розрахункові банківські операції - рух грошей на банківських рахунках, здійснюваний згідно з розпорядженнями клієнтів або в результаті дій, які в рамках закону призвели до зміни права власності на активи. Клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку. Таким чином, під час здійснення тимчасової адміністрації вводиться мораторій на вимоги кредиторів, а не на вклади чи рух грошей, які розміщені клієнтами банку на їх коррахунках. Так як відповідач не виконує п.4.2 договору, яким встановлено своєчасно здійснювати розрахункові операції відповідно до інструкції про безготівкові розрахунки в господарському обороті України, то позивач змушений ставити перед відповідачем питання про стягнення неустойки. Так як домовленостей по цьому питанню між сторонами не досягнуто, то позивач просить стягнути неустойку за рішенням суду. Підстави - невиконання зобов'язань за укладеним договором. Згідно п.6 договору, відповідач також несе відповідальність, а саме: за несвоєчасне (пізніше наступного дня після отримання відповідного документа) чи неправильне списання з вини відповідача суми з рахунку клієнта, а також за несвоєчасне чи неправильне зарахування суми, яка належить власнику рахунку, відповідач сплачує клієнту штраф (неустойка) у розмірі 0,5% несвоєчасно або неправильно зарахованої (списаної) суми за кожний день прострочення. Всього до стягнення (за період з 06.10.2008 р. по 22.10.2009 р. = 17 днів) підлягає сума штрафу (неустойка) у розмірі 18683 грн. В обґрунтування свого позову позивач також послався на ст.ст. 11,14,15,16,530,1073 ЦК України, ст.ст. 2,47,55,75,85 ЗУ „Про банки та банківську діяльність”, ст.ст. 56,61,63 ЗУ „Про національний банк”.

02.04.2009 р. (вх. №5795) відповідач надав суду відзив на позов (а.с. 20-21), в якому просив відмовити у його задоволенні. Відповідач зазначив, що Постановою правління НБУ від 07.10.2008 р. №308 „Про призначення тимчасової адміністрації в Акціонерному комерційному промислово-інвестиційному банку (закрите акціонерне товариство)” з метою створення сприятливих умов для фінансового стану банку введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців та призначено тимчасового адміністратора. Посилання позивача, на думку відповідача, на те, що він не є кредитором, на вимоги яких був введений мораторій не заслуговує уваги суду, так як воно суперечить загальному поняттю „Зобов'язальне право”, визначеному в книзі п'ятій ЦК України, зокрема ч.ч.1,2 ст. 509. В даному випадку, укладений договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 10.07.2000 р., згідно якого відповідач надає послуги по розрахунково-касовому обслуговуванню та виступає боржником, а позивач - клієнтом (тобто кредитором). У разі не виконання відповідачем обов'язків, покладених на нього договором, в кредитора виникає право майнової вимоги щодо повернення коштів. Але, відповідно до ч.2 ст. 58 ЗУ „Про банки та банківську діяльність”, банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань, у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади. Що стосується стягнення позивачем неустойки за несвоєчасне здійснення розрахункових операцій, то, згідно п.2 ч.3 ст. 85 ЗУ „Про банки та банківську діяльність”, протягом мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). За змістом цієї норми на зобов'язання, що виникли як до введення мораторію (до 07.10.2000 р.), так і після введення мораторію, пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються.

30.04.2009 р. (вх. №7220) позивач надав суду письмові пояснення (а.с. 37-38), в яких просив позов задовольнити, оскільки жодна з норм діючого законодавства не містить визначення клієнта банку (тобто особи, якій надаються послуги за договором розрахунково-касового обслуговування), як кредито ра банку, оскільки грошові кошти клієнтів банку не залучаються та не розмішуються останнім від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, які банк повинен повернути кредитору на певних умовах. Відповідно до ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується при ймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Вищенаведене свідчить про те, що посилання відповідача на приписи ст.ст. 509,510 ЦК України є хибними, оскільки зобов'язальні правовідносини пов'язані з правом власності (речовим правом) та ви конанням майнових зобов'язань, що призводить до виникнення, зміни чи припинення права власності, чого не відбувається між сторонами у зобов'язаннях банківського рахунку. Власники поточних рахунків, відкритих в установах банків, не можуть бути кредиторами банку стосовно коштів, які зберігаються на цих рахунках, адже ці кошти належать не банку, а власникам раху нку, а, відтак, на операції з цими коштами жодним чином не може розповсюджуватися мораторій. Таким чином, можна зробити висновок, що клієнт банку є кредитором за договором банківського рахунку, оскільки має право вимагати від банку виконання зобов'язань щодо надання послуг з обслуго вування відкритого рахунку. Проте, клієнт банку не є кредитором банку, в розумінні ст. 2 ЗУ „Про банки та банківську діяльність”, оскільки зобов'язання банку щодо обслуговування рахунку клієнта не є майновими. А в ст. 2 зазначеного Закону, в поняття „мораторій” та „кредитор банку” в основу покладено наявність саме майнових зобов'язань банку. В даному випадку, зобов'язання банку щодо виконання доручення клієнта банку по пере рахуванню коштів, які є власністю клієнта, не можна відносити до грошових зобов'язань з причин вказаних вище. Згідно до ст. 32 ЗУ „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання до ручення клієнта на переказ, цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

12.05.2009 р. (вх. №7588) позивач подав до суду клопотання про заміну неналежного відповідача - Український акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк - Первомайське відділення на Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк в особі філії „Відділення Промінвестбанку в м. Первомайськ Миколаївської області” (а.с. 47).

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 01.06.2009 р. (підписаним суддею Васильєвою Л. І. 09.06.2009 р.) з цієї справи позов задоволено частково, а саме  здійснено заміну неналежного відповідача - Українського акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку –Первомайське відділення на належного відповідача –Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк в особі філії „Відділення Промінвестбанку в м. Первомайськ Миколаївської області”; стягнено з відповідача на користь позивача 17584 грн. штрафу, 175,84 грн. держмита, 111,05 грн. витрат на ІТЗ судового процесу, 941 грн. за послуги адвоката; в решті позовних вимог відмовлено (а.с. 58-61). У своєму рішенні суд зазначив, що, за своєю правовою природою, на думку суду, договір банківського рахунка (на відміну від договорів на відкриття депозитних рахунків), є договором надання послуг. За договором відповідач не має перед позивачем зобов'язань майнового (грошового) характеру, оскільки це є лише послуга з боку банку. Таким чином, посилання відповідача на те, що його майнові зобов'язання з перерахування грошових коштів згідно виставлених платіжних доручень підпадають під дію мораторію, введеного з 07.10.2008 р., є безпідставними та необґрунтованими, позивач і відповідач не є кредитом і боржником в розумінні ст. 85 ЗУ „Про банки і банківську діяльність”. Крім того, посилання відповідача на приписи постанови Правління НБУ №308 від 07.10.2008 р. не взяті до уваги судом, оскільки у спірній правовій ситуації вищу юридичну силу мають норми ст. 41 Конституції України щодо непорушності права власності (у тому числі на грошові кошти на банківських рахунках) та ст. 204 ЦК України щодо правомірності правочину (у тому числі договору). Відповідачем не надано доказів виконання умов договору від 10.07.2000 р. в частині своєчасного перерахування грошових коштів, згідно виставленого позивачем платіжного доручення №419 від 06.10.2008 р. на суму 219800  грн. Як вище зазначалось, спірне платіжне доручення надано банку 06.10.2008 р., і згідно умов договору мало бути виконано цього самого дня. Мораторій введено постановою Правління НБУ №308 від 07.10.2008 р. з 07.10.2008 р., тобто зобов'язання мали бути виконані відповідачем ще до дати прийняття постанови №308. Приймаючи до уваги п.6 договору та повернення банком 22.10.2008 р. на рахунок позивача суми переказу за платіжним дорученням, неустойка (штраф) підлягає стягненню за період з 06.10.2008 р. по 21.10.2008 р., отже розмір штрафу складає 17584 грн. (219800 х 0,5 % х 16). В обґрунтування свого рішення суд також послався на ст.ст. 1,7,8.2, п.30.1 ст. 30 ЗУ „Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”, ст.ст. 1066-1068 ЦК України, Постанову Правління НБУ №308 від 07.10.2008 р. „Про призначення тимчасової адміністрації в Українському акціонерному комерційному промислово-інвестиційному банку”, ст.ст. 2,85 ЗУ „Про банки і банківську діяльність”.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням, відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та  прийняти нове, яким у позові відмовити, з тих же підстав, що були викладені ним у відзиві на позов, а також, враховуючи те, що, згідно п.2.1 договору, банк має право використовувати кошти клієнта, які зберігаються на рахунку, гарантуючи їх наявність і проведення операцій відповідно до нормативних актів НБУ. Пунктом 5.1 договору передбачено, що клієнт зобов'язаний виконувати вимоги інструкцій, правил, інших нормативних актів НБУ. Згідно п.22.4 ст. 22 ЗУ „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, при використанні розрахункового документа (в даному випадку, платіжне доручення №419 від 06.10.08р.) ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. Дата прийняття зафіксована в верхньому правому куті платіжного доручення №419: Одержано банком 06.10.2008”. Дата виконання зафіксована в нижньому правому куті доручення: Проведено банком 06.10.2008” та підписом виконавця. Згідно п.8.4 ст. 8 ЗУ „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, міжбанківській переказ виконується в строк до трьох операційних днів. Порядок завершення переказу регулюється ст. 30 цього Закону, відповідно до якої переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача. Банк отримувача, в разі надходження суми переказу, протягом операційного дня зобов'язаний її зарахувати на рахунок отримувача. Згідно п.32.2. ст. 32 вказаного Закону, у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ, цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10% суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу, цей банк зобов'язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10% суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. В цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем. Таким чином, відповідальність за здійснення переказу несуть і банк платника, і банк отримувача. В даному випадку, платіжне доручення позивача на ініціювання переказу банком було виконано своєчасно, про що свідчить відмітка банку про виконання. Доказом про своєчасне виконання розпорядження клієнта є також виписка з особового рахунку позивача. Доручення клієнта було виконано в повному об'ємі в день надходження документа 06.10.2008 р. в 16:1. Завершення переказу не було здійснено з причин, незалежних від відповідача. Висновок суду, що вимоги позивача не є майновими, на які поширюється дія мораторію, є безпідставними та необґрунтованими, так як вичерпний перелік особистих немайнових відносин передбачено главами 20-22 ЦК України. З цього випливає, що всі інші відносини, які регулюються ЦК України, до яких відноситься і договір банківського рахунку, є майновими. Вказаний висновок суд зроблений з порушенням, шляхом незастосування ст. 3 ЗУ „Про платіжні системи та переказ коштів”, п.10 ст. 2 ЗУ „Про банки і банківську діяльність” та неправильного застосування ст. 1066 ЦК України. Зобов'язання щодо переказу коштів з кореспондентського рахунку банку платника на кореспондентський рахунок банку отримувача (для подальшого зарахування на рахунок отримувача) є власним грошовим зобов'язанням банку платника, так як в цьому разі кошти списуються з кореспондентського рахунку, який належить саме банку платника. При цьому, переказ здійснюється на підставі міжбанківського розрахункового документа, ініціатором якого є банк платника (ст. 27 Закону). Таким чином, законодавцем забезпечується реальний перехід володіння грошовими коштами від платника до банку та далі від банку до одержувача коштів. Здійснення банком переказу за дорученням клієнта, кошти якого знаходяться у володінні банку, на рахунок одержувача коштів в іншому банку, зменшує кількість грошових коштів у володінні першого банку, а отже, безпосередньо впливає на його майновий стан. Фактично при отриманні доручення клієнта у банка виникає зобов'язання віддати такі кошти (майно) зі свого володіння у володіння іншого банку, що має абсолютно майновий характер. Те, що безготівкові перекази здійснюються шляхом внесення облікових записів до облікових систем банків та клієнтів, жодним чином не змінює суті майнового зобов'язання щодо передачі банком від себе до іншої особи майна (грошових коштів). Виконання платіжного доручення клієнта залежить від наявності коштів на власному кореспондентському рахунку банку. У разі відсутності (недостатності коштів на такому рахунку) переказ не може бути завершений. І саме на ці грошові зобов'язання банку платника (щодо завершення переказу) поширюється мораторій на задоволення вимог кредиторів, який зупиняє їх виконання. Висновок суду, що позивач в даному випадку не є кредитором банку, є невірним. Той факт, що ст. 509 ЦК України підлягає застосуванню судом підтверджується тим, що вона є загальною нормою та розповсюджується на всі цивільні відносини суб'єктів господарювання, в тому числі і на відносини позивача та відповідача за договором банківського рахунку. Отже, банк є боржником, а позивач є кредитором, який має право вимагати від банка виконання передбачених договором його зобов'язань з перерахування коштів, що є майновим зобов'язанням. Законодавець, передбачивши в Законі про платіжні системи відповідальність банку за несвоєчасне виконання платіжних доручень клієнтів у вигляді сплати банком платника пені, безумовно вважав, що таке зобов'язання є грошовим, тобто одним з видів майнового зобов'язання. Таким чином, майнові вимоги позивача підпадають під дію мораторію. Таким чином, ч.4 ст. 85 ЗУ „Про банки і банківську діяльність” містить вичерпний перелік зобов'язань, на які не поширюється мораторій та до яких не відносяться вимоги позивача. Зобов'язання банку по обслуговуванню поточних рахунків до нього не входить. Ці вимоги позивача підпадають під дію ч.2 ст. 85 цього Закону, оскільки строк його виконання настав до 07.10.2008 р. Рішення суду прийнято з порушенням, шляхом незастосування ст.ст. 80,81,85 ЗУ „Про банки і банківську діяльність”, п.п.1.1.,8.2. Положення про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства №369 від 28.08.2001 р., відповідно до яких метою введення НБ тимчасової адміністрації є схоронність капіталу й активів банку, докладної оцінки його фінансового стану і вжиття відповідних заходів щодо приведення його діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства, відновлення його платоспроможності й ліквідності, стабілізації діяльності банку, усунення виявлених порушень, причин та умов, що призвели до погіршеним фінансового стану. Відповідно до ст.ст. 58,85 вказаного Закону, банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань, у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів. За змістом цієї статті, на зобов'язання, що виникли як до введення мораторію, так і після введення мораторію, пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються. Суд розрахував неустойку з 6 по 21 жовтня 2008 року. Платіжне доручення було надано 06.10.08р. Згідно ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якої пов'язано його початок, тобто з 7 до 21 жовтня. Розмір штрафу, якби він підлягав стягненню, мав бути: 219800 х 0,5% х 15 днів = 16485 грн.  Крім  вищевказаного,  судом  не  прийнято до  уваги ст.ст. 614,617 ЦК України. Доказом про своєчасне виконання розпорядження клієнта - є виписка з особового рахунку. Доручення клієнта було виконано в повному об'ємі в день надходження документа 06.10.08р. о 16:19. Згідно особового рахунку позивача, за період з 06.10.08р. по 22.10.08р. видно, що 06.10. в 16:19 грошові кошти в сумі 219800 грн. філією „Відділення Промінвсстбанку в м. Первомайськ Миколаївської обл.” були перераховані на розрахунковий рахунок ПП „Енерготрансплюс”, тобто банком умови договору були виконані своєчасно та в повному обсязі. Таким чином, в даному випадку діє п.13 договору між відповідачем та позивачем, відповідно до якого сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання будь-якого з положень цього договору, якщо це невиконання стало наслідком причин, що знаходяться поза сферою контролю не виконуючої сторони.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 08.07.2009 р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 04.08.2009 р., про що учасники процесу, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

27.07.2009 р. позивач надав суду відзив, в якому просив відмовити у задоволенні скарги відповідача, а рішення –залишити без змін.

Фіксування судового засідання здійснювалось технічними засобами.  

Представники скаржника (відповідача) в усних поясненнях, наданих апеляційному суду, підтримали скаргу і просили її задовольнити на викладених у ній підставах.

Представники позивача просили суд відмовити у задоволенні скарги та залишити рішення без змін.

За згодою учасників процесу, згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши пояснення учасників процесу, ознайомившись з доводами апеляційної скарги та запереченнями на неї, дослідивши обставини і матеріали справи,  в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладеним в рішенні висновкам цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, і ці обставини встановив та ретельно дослідив місцевий суд, 10.07.2000 р. між позивачем та відповідачем був укладений безстроковий договір №505 на здійснення розрахунково-касового обслуговування (далі - договір), згідно умов якого відповідач взяв на себе зобов'язання проводити банківські операції по завданню позивача  відповідно до нормативних актів НБУ та у строки, встановлені цим договором (а.с. 8-9).

З матеріалів справи вбачається, і цю обставину не оспорює відповідач, що платіжним дорученням №419 від 06.10.2009 р. (а.с. 10) позивач доручив відповідачу здійснити розрахункову операцію, а саме перерахувати з банківського рахунку №260083301180743 позивача  на  рахунок №26008000046701 ПП „Енерготрас плюс”, який знаходився в ВАТ АСТРА БАНК, грошову суму в розмірі 219800 грн. (оплата за  придбані  паливно-мастильні матеріали).

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач, у порушення умов договору та вимог чинного законодавства, списавши ці кошті з банківського рахунку позивача, не здійснив їх перерахування на банківський рахунок №26008000046701 ПП „Енерготрас плюс”, який знаходився в ВАТ АСТРА БАНК, і повернув їх на рахунок позивача 22.10.2008 р.

Зазначений факт відповідач не оспорює (визнає), проте вважає, що вказане повернення здійснено ним обґрунтовано, відповідно до вимог Постанови Правління НБУ №308 від 07.10.2008 р. „Про призначення тимчасової адміністрації в Українському акціонерному промислово-інвестиційному банку” та  чинного законодавства.

Проаналізувавши зміст та суть вказаного договору, судова колегія вважає, що місцевий суд дійшов обґрунтованого, тобто такого, що відповідає фактичним обставинам, висновку, що, за своєю правовою природою цей договір, на відміну від договорів на відкриття депозитних рахунків, є договором надання послуг і, відповідно, за цим  договором відповідач не має перед позивачем зобов'язань майнового (грошового) характеру, оскільки це є лише послуга з боку відповідача.

Таким чином, посилання скаржника на те, що його майнові зобов'язання з перерахування грошових коштів, згідно виставлених платіжних доручень, підпадають під дію мораторію, введеного з 07.10.2008 р., є безпідставними та необґрунтованими, а позивач і відповідач не є кредитом і боржником, в розумінні ст. 85 Закону України „Про банки і банківську діяльність”.

Судова колегія вважає, що посилання відповідача на приписи постанови Правління НБУ №308 від 07.10.2008 р. обґрунтовано не взяті місцевий судом до уваги, оскільки у спірній правовій ситуації вищу юридичну силу мають норми ст. 41 Конституції України щодо непорушності права власності (у тому числі на грошові кошти на банківських рахунках) та ст. 204 ЦК України щодо правомірності правочину (договору) та норми ЦК України щодо обов'язковості виконання умов договору.

Крім того, як вбачається зі змісту Постанови Правління НБУ №308 від 07.10.2008 р. „Про призначення тимчасової адміністрації в Українському акціонерному комерційному промислово-інвестиційному банку”, на яку посилається відповідач в обґрунтування своєї позиції, нею вводився мораторій на задоволення вимог кредиторів на 6 місяців, тобто вказана постанова стосуються широкого невизначеного кола осіб, клієнтів відповідача.  

Однак, вказана постанова, у порушення   Указу Президента України від 03.10.1992 р. „Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. №731, не зареєстрована в Міністерстві юстиції і, відповідно, до приписів вказаних нормативних актів вважається такою, що не набрала чинності і не може застосовуватись, а відтак не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання ним умов договору.

Слід зазначити, що сторони не вносили змін  до умов укладеного між ними  договору, а відтак відповідач повинен був виконувати його умови і не мав права відмовлятись від їх виконання в односторонньому порядку.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що місцевий суд обґрунтовано, правильно застосувавши норми матеріального права, які підлягають застосуванню до цих спірних відносин, задовольнив (частково) позовні вимоги позивача.

Згідно п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України  №02-5/422 від 10.12.1996 р. „Про судове рішення” (з наступними змінами та доповненнями), рішення господарського суду повинно ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що бе руть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова  кваліфікація  відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Такі ж вимоги до судового рішення містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України №11 від 29.12.1976 р. „Про судове рішення”.

Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. При цьому порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення привело до прийняття неправильного рішення.  

На думку судової колегії, місцевий суд встановив та дослідив фактичні обставини справи, дав оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального і процесуального права, тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам і підстав для скасування цього рішення, передбачених ст. 104 ГПК України, судова колегія не вбачає.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи фактично повторюють доводи, викладені ним у відзиві на позов, яким судом першої інстанції надана мотивована та всебічна оцінка. Зазначені доводи скаржника, на думку судової колегії, не спростовують висновків місцевого суду, не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Будь-яких інших доводів щодо незаконності рішення місцевого суду та допущення ним порушень норм матеріального та процесуального права, крім вищезазначених та визнаних апеляційною інстанцією такими, що не можуть бути прийняті до уваги, апелянт не навів.

Перевіряючи, згідно приписів ст. 101 ГПК України, законність і обґрунтованість  рішення місцевого суду в повному обсязі, тобто не тільки на підставах, викладених в апеляційній скарзі, судова колегія не встановила будь - яких порушень норм матеріального і процесуального права з боку місцевого суду і вважає, що зроблені місцевим судом висновки, відповідають фактичним обставинам справи, наявним в ній доказам та приписам чинного законодавства.

                 Керуючись ст.ст. 99,101-105  ГПК  України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 01.06.2009 р. по справі №1/124/09 - залишити без змін, а апеляційну скаргу АК ПІБ в особі філії „Відділення Промінвестбанку в м. Первомайськ Миколаївської області” на зазначене судове рішення - без задоволення.

         Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий:                                                                                   Мирошниченко М. А.

Судді:                                                                                                  Бєляновський В. В.

                                                                                                              Шевченко В. В.

Повний текст постанови підписано 04.08.2009 р.